Він не зробив нічого шкідливого для перебігу бою; він схилявся до поглядів більш розсудливих; він не плутав, не суперечив сам собі, не злякався і не втік з поля бою, а зі своїм великим тактом і досвідом війни спокійно і гідно виконував свою роль гаданого* начальствування.
XXIX
Повернувшись після другої клопітної поїздки по лінії, Наполеон сказав:
— Шахи поставлено, гра почнеться завтра.
Звелівши подати собі пуншу і покликавши Боссе, він почав з ним розмову про Париж, про деякі зміни, які він мав намір зробити в maison de l'impératrice1, дивуючи префекта своєю пам'ятливістю на всі подробиці придворних стосунків.
Він цікавився дрібницями, жартував про любов Боссе до мандрів і недбало балакав так, як це робить знаменитий оператор*, упевнений у своїй справі і добре знаючи її, в той час, як він.
1 придворному штаті імператриці,
закочує рукави І надіває фартух, а хворого прив'язують до діжка: "Справа вся в моїх руках і в голові, ясна і певна. Коли треба буде почати справу, я зроблю її, як ніхто інший, а тепер можу жартувати, і чим більше я жартую і спокійний, тим більш ви повинні бути впевненими, спокійними і здивованими з мого генія".
Кінчивши свою другу склянку пуншу, Наполеон пішов відпочити перед серйозною справою, що, як йому здавалося, чекала на нього завтра.
Він так цікавився цією справою, що не міг спати і, незважаючи на те, що від вечірньої вільгості посилився нежить, о третій годині ночі, голосно сякаючись, вийшов до великого відділу намету. Він спитав, чи не пішли звідси росіяни. Ріому відповіли, що вогні у ворога на тих самих місцях. Він схвально кивнув головою.
Черговий ад'ютант увійшов до намету.
— Eh bien, Rapp, croyez-vous, que nous ferons de bonnes affaires aujourd'hui?1 — звернувся до нього Наполеон.
— Sans aucun doute, Sire2,—відповів Рапп. Наполеон подивився на нього.
— Vous rappelez-vous, Sire, ce que vous m'avez fait l'honneur de dire à Smolensk,— сказав Рапп,— le vin est tiré, il faut le boire3.
Наполеон насупився і довго мовчки сидів, опустивши голову на руку.
— Cette pauvre armée,— сказав він раптом,— elle a bien diminué depuis Smolensk. La fortune est une franche courtisane, Rapp; je le disais toujours, et je commence à l'éprouver. Mais la garde, Rapp, la garde est intacte?4 — запитливо сказав він.
— Oui, Sire5,— відповів Рапп.
Наполеон узяв пастилку, поклав її в рот і подивився на годинник. Спати йому не хотілось, до ранку було ще далеко; а щоб убити час, розпоряджень ніяких не можна вже було робити, бо всі були зроблені і тепер виконувались.
— A-t-on distribué les biscuits et le riz aux régiments de la garde?6 — суворо спитав Наполеон.
— Oui, Sire7.
— Mais ie riz?8
1 — Ну, Рапп, як ви гадаєте: гарні сьогодні будуть наші справи?
2 — Поза всяким сумнівом, государю,
3 — Чи пам'ятаєте ви, государю, ті слова, які ви зволили сказати мені у Смоленську: вино відкорковано, треба його випити.
4 — Бідолашна армія, вона дуже поменшала після Смоленська. Фортуна справжня розпутниця, Рапп. Я завжди це казав і починаю відчувати. Але гвардія, Рапп, гвардія ціла?
5 — Так, государю.
є — Чи роздали сухарі і рис гвардійцям?
7 — Так, государю,
8 — А рис?
Рапп відповів, що він передав накази государя про рис, але Наполеон незадоволено похитав головою, наче він не вірив, щр наказ його було виконано. Слуга увійшов з пуншем. Наполеон звелів подати другу склянку Раппу і мовчки ковтками пив зі своєї.
— У мене нема ні смаку, ні нюху,— сказав він, принюхуючись до склянки.— Цей нежить набрид мені. Вони балакають про медицину. Яка медицина, коли вони не можуть вилікувати нежитю? Корвізар дав мені ці пастилки, та вони нічого не помагають. Що вони можуть лікувати? Лікувати не можна. Notre corps est une machine à vivre. Il est organisé pour cela, c'est de nature; laissez-y la vie à son aise, qu'elle s'y défende elle même: elle fera plus que si vous la paralysiez en l'encombrant de remèdes. Noffe corps est comme une montre parfaite qui doit aller un certain temps; l'horloger n'a pas la faculté de l'ouvrir, il ne peut la manier qu'à tâtons et les yeux bandés. Notre corps est une machine à vivre, voilà tout1.— І наче ставши на шлях визначень, —définitions, які любив Наполеон, він несподівано зробив нове визначення. — Чи знаєте ви, Рапп, що таке воєнне мистецтво?— спитав він.— Уміння бути сильнішим за ворога в певний момент.— Voilà tout2.
Рапп нічого не відповів
— Demain nous allons avoir affaire à Koutouzoff!3 — сказав Наполеон.— Побачимо! Пам'ятаєте, в Браунау він командував армією і ні разу за три тижні не сів на коня, щоб оглянути укріплення. Побачимо!
Він подивився на годинник. Була ще тільки четверта година. Спати не хотілося, пунш було допито, і робити все ж було нічого. Він встав, пройшовся туди й сюди, одягнув теплий сюртук та капелюха і вийшов з намету. Ніч була темна й сира; ледве чутна вільгість падала згори. Вогнища неяскраво горіли поблизу, у французькій гвардії, і далеко крізь дим блищали по російській лінії. Скрізь було тихо, і ясно було чутно шурхіт і тупіт руху французьких військ, які почали ви^е займати позиції.
Наполеон пройшовся перед наметом, подивився на вогні і прислухався" до тупоту. Проходячи повз високого гвардійця в кошлатій шапці, що стояв вартовим біля його намету і, як чорний стовп, витягнувся, як тільки з'явився імператор,— зупинився навпроти нього.
— З якого року на службі? — спитав він з тією звичною афе-
1 Наше тіло є машина для життя. Воно для цього створено. Дайте спокій життю в ньому, хай життя само захищається, воно більше зробить само одно, ніж тоді, коли ви йому заважатимете ліками. Наше тіло схоже на годинник, який повинен іти певний час; годинникар не може відкрити його і лише напомацки і з зав'язаними очима може керувати ним. Наше тіло € машина для життя.
2 — Та й годі.
3 — Завтра мл матимемо справу з Кутузовим!
ктацією грубої і привітної войовничості, з якою він завжди обходився з солдатами. Солдат відповів йому.
— A h! un des vieux! Одержали рис у полк?
— Одержали, ваша величність.
Наполеон кивнув головою і відійшов від нього.
О пів на шосту Наполеон верхи їхав до села Шевардіно.
Починало розвиднятися, небо розчистило, лише одна хмара лежала на сході. Покинуті вогнища догоряли у слабкому сяйві ранку.
Праворуч розітнувся густий самотній гарматний постріл, пролинув і завмер серед загальної тиші. Минуло кілька хвилин. Пролунав другий, третій постріл, загойдалось повітря; четвертий,, п'ятий розляглися близько й урочисто десь з правого боку.
Ще не відзвучали перші постріли, як залунали нові, ще і ще* зливаючись і перебиваючи один одного.
Наполеон під'їхав з почтом до Шевардінського редуту і зліз з коня. Гра почалася.
XXX
Повернувшись від князя Андрія до Горок, П'єр, наказавші? берейторові підготувати коней і рано-вранці розбудити його, зараз же заснув за перегородкою, в куточку, яким Борис поступився йому.
Коли П'єр зовсім прокинувся другого ранку, в хаті вже нікого не було. Шибки деренчали в маленьких вікнах. Берейтор стояв, розштовхуючи його.
— Ваше сіятельство, ваше сіятельство, ваше сіятельство...— наполегливо, не дивлячись на П'єра і, видно, втративши надію розбудити його, розгойдуючи його за плече, примовляв берейтор.
— Що? Почалось? Пора? — заговорив П'єр, прокинувшись.
— Зволите чути пальбу,— сказав берейтор, відставний солдат,— уже всі пани повиходили, самі ясновельможні давно проїхали.
П'єр поспішно одягнувся і вибіг на ґанок. Надворі було ясно, свіжо, росисто і весело. Сонце, щойно вийшовши з-за хмари, яка васлоняла його, бризнуло до половини переламаними хмарою променями через покрівлі протилежної вулиці на вкритий росою пил дороги, на стіни хат, на вікна паркана і на П'єрових коней, що стояли біля хати. Гуркіт гармат ясніше чутно було надворі. Вулицею промчав риссю ад'ютант з козаком.
— Пора, графе, пора! — прокричав ад'ютант.
Сказавши вести за ним коня, П'єр пішов вулицею до кургана.
і — А! зі стариків!
з якого він вчора дивився на поле бою. На кургані цьому була юрма військових і чутно було французьку мову штабних і вид-нілася голова Кутузова з його білим з червоною околичкою кашкетом і сивою потилицею, що потонула в плечах. Кутузов дивився в трубу вперед вздовж великого шляху.
Зійшовши по східцях на курган, П'єр глянув перед собою І завмер від захоплення красою видовища. Це була та сама панорама, якою він милувався вчора з цього кургана; але тепер уся ця місцевість була вкрита військами і димами пострілів, і скісні промені яскравого сонця, що піднімалося ззаду, ліворуч від П'єра, кидали на неї в чистому вранішньому повітрі пронизуюче з золотим та рожевим відтінком сяйво і темні, довгі тіні. Далекі ліси, наче вирізьблені з якогось коштовного жовтозело-ного каменя, завершуючи панораму, виднілись своєю гнутою лінією верховіття на обрії, і між ними за Валуєвим прорізувався великий Смоленський шлях, увесь вкритий військами. Ближче до кургана блищали золоті лани та переліски. Скрізь спереду, праворуч і ліворуч — видно було війська. Все це було сповнене життя, величне і несподіване; але що найбільш вразило П'єра,— це вигляд самого поля бою, Бородіна і видолинку над Колочею по обидва боки її.
Над Колочею, в Бородіні і обабіч його, особливо ліворуч, там, де в багнистих берегах Война впадає в Колочу, стояв туман, який тане, розпливається і просвічує від яскравого сонця і чарівно забарвлює і окреслює все, що видно крізь нього. До цього туману приєднувався дим пострілів, і по цьому* туману і диму скрізь перебігали блискавки вранішнього сяйва — то по воді, то по росі, то по багнетах військ, які юрмилися по берегах і в Бородіні. Крізь туман цей видно було білу церкву, де-не-де покрівлі хат у Бородіні, де-не-де суцільні маси солдатів, де-не-де зелені ящики, гармати. І все це рухалось або справляло враження, що рухається, бо туман і дим тяглись по всьому цьому простору. Як у цій місцевості низів біля Бородіна, вкритих туманом, так і поза ним, вище і особливо лівіше по всій лінії, по лісах, по полях, у низах, на вершинах висот зароджувались безперестану самі собою з нічого гарматні, то поодинокі, то гуртові, то рідкі, то часті клуби димів, які, розпухаючи, розростаючись, клубочучись, зливаючись, виднілися по всьому цьому простору.
Ці дими пострілів і, чудно сказати, звуки їх надавали найбільшої краси видовищу.
Пуфф! — раптом виникав, граючи ліловим, сірим та молочно-білим кольорами круглий, густий дим, і бумм! — лунав через секунду звук цього диму.
"Пуф-пуф" — піднімались два дими, штовхаючись і зливаючись; і "бум-бум" — підтверджували звуки те, що бачило око.
П'єр оглядався на перший дим, який він залишив округлим щільним м'ячиком, і вже на місці його були кулі диму, що тяглися вбік, і пуф...