Ніхто на Землі. Навіть якщо вона гадає, що знає його зміст, навіть якщо духовно вже відчуває користь, яку для себе здобула в частковому пізнанні… вона не знає ні його, ні його справжньої цінности, не осягнувши й сотої його частини! Це кажу я, той, хто приносить це Послання. Ви не знаєте, що ви з Ним тримаєте в руках!
Воно є Шлях, Ворота, а також Ключ, які ведуть вас до Життя. До Життя, яке не оцінити, не купити за всі скарби цієї Землі, всі скарби сукупного Всесвіту! Черпайте з Послання, яке вам запропоновано. Приймайте від Блага, найдорогоціннішого з тих, які вам можуть випасти. Сприймайте таким, яким воно є, проте не шукайте в ньому і не тлумачте його так і сяк. У ньому намагатися шукати і тлумачити його так і сяк не принесе жодної користи. Не це Послання повинні ви зробити зрозумілим для себе, а вашою працею є просто утворити для Нього місце всередині вашої душі. Там повинні ви шукати, повинні тлумачити, щоб знайти те, що не допомагає прикрасити простір, якщо цьому Посланню не вдається ввійти у вас! Ви повинні виявити те, що досі заважає у цьому просторі, який всередині вас повинен стати храмом. Творіть цей храм у собі, не зачіпаючи мого Послання при цьому, і тоді всім, хто так чинить, також буде надано допомогу! — — — —
42. Дива
По'яснення цих явищ міститься в самому слові. Диво – це подія, від якої людину охоплює подив. Те, що вона вважає за неможливе. Але лише вважає, бо те, що воно можливе, довело вже здійснення дива.Див, згідно з уявленнями багатьох людей, котрі вірять у Бога, насправді немає! Вони вважають за диво те, що відбувається поза межами Законів природи, навіть те, що суперечить усім Законам природи. Саме в цьому вбачають вони Божественне! Диво для них є те, що можливе тільки для їхнього Бога, який у цьому виявляє Свою особливу Милість і застосовує для цього Свою Всемогутність.
Бідолашні люди уявляють собі під Всемогутністю помилково можливість актів сваволі, а дива сприймають за такі акти сваволі. Вони не замислюються над тим, наскільки применшують цим Бога, бо такого роду дива не були б нітрохи божественними.
У Божественних Діяннях закладено передусім безумовну Досконалість – без помилок, без прогалин. А досконалість зумовлює найсуворішу логіку, безумовну послідовність у всіх відношеннях. Диво мусить проявлятися, отже, тільки в бездоганній послідовності подій. Відмінність лише в тому, що в дивах хід розвитку подій, який, за земними поняттями, мав би забирати багато часу, хоча й розгортається у звичайний спосіб, однак із надзвичайною швидкістю за участи людини, котра володіє особливою силою, або іншим шляхом, який люди, враховуючи всі неймовірно швидкі події, визначають дивовижним, тобто дивом.
Це також однораз може бути щось, що виходить за рамки нинішньої стадії розвитку, і здійснюється завдяки сконцентрованій силі. Але це ніколи і нізащо не відбувається в обхід сущих Законів природи чи навіть усупереч їм. У такий момент, який сам по собі є неможливим, це все втратило б усі ознаки божественного і відбувся б акт сваволі. Тобто якраз протилежне тому, що уявляють люди, котрі вірять у Бога. Все, що позбавлено строгої послідовности, не є Божественним. Кожне диво, безперечно, є природною подією, проте такою, що протікає з неймовірною швидкістю та сконцентрованою силою, – ніколи не може відбутися щось неприродне. Це абсолютно виключено.
Якщо настає зцілення від хвороб, які досі вважалися невиліковними, то при цьому не відбувається жодної зміни Законів природи, а виявляються лише великі прогалини в людських знаннях. Тим паче, варто розпізнати це як Милість Творця, коли подекуди з'являються окремі люди, обдаровані особливою силою, яку вони можуть застосувати для блага стражденного людства. Завжди, одначе, це будуть лише такі люди, котрі уникають усілякої зарозумілости науки, бо прив'язані до Землі знання придушують здатність прийняти високі дари, що є цілком природним.
Прив'язане до Землі знання хоче домогтися цього, але не здатне сприймати їх у чистоті, тобто по-дитячому. Сили ж, які приходять із-поза простору та часу, можна лише просто сприймати, але ніколи не домагатися! Ця обставина сама вказує на те, що є ціннішим, сильнішим, а отже, і правильнішим!
43. Хрещення
Якщо хрещення дитини проводиться духовною особою, котра розглядає його лише як службовий обов'язок, то воно, безумовно, не має жодного значення, як не приносячи користи, так і не завдаючи шкоди. При хрещенні дорослого, навпаки, його внутрішня готовність сприйняття залежно від її сили та чистоти визначає, чи отримає він у ньому справді щось духовне, чи ні.При хрещенні дитини засобом для досягнення мети може бути лише віра того, хто проводить хрещення. Залежно від її сили та чистоти через цю дію дитина отримує якесь духовне підсилення, а також захисну стіну проти злих течій.
Хрещення – це дія, яку ефективно може виконати не кожна призначена земним церковним керівництвом людина. Для цього потрібна людина, яка перебуває у зв'язку зі Світлом. Тільки така особа може бути посередником Світла. Ця здатність, одначе, досягається не земним навчанням, не церковним посвяченням або завдяки службовій посаді. Вона взагалі не пов'язана із земними звичаями, а єдино є Дарунком Самого Всевишнього.
Таким чином, обдарований завдяки цьому стає покликаним! Їх небагато, бо необхідною передумовою Дарунку є наявність відповідного ґрунту в самій людині. Коли ця попередня умова у ній відсутня, то зв'язок зі Світлом встановити неможливо. У нерозпушений або в спрямований від Світла ґрунт Світло зануритися не здатне, тому що ця подія, як і всі інші, строго підпорядковується всепроникним Празаконам.
Такий покликаний спроможний, одначе, через дійство хрещення справді передати дух і силу, тож хрещення набуває тієї цінности, яку воно символічно відтворює. Попри це, також завжди бажано, щоб хрещення надавалося тільки тим, хто сам впливу цієї дії сповна свідомий та відчуває пристрасне бажання до нього. Хрещення вимагає, отже, певної вікової зрілости і добровільного бажання охрещуваного, а також покликаного як хрестителя, аби воно справді було повноцінним.
Іван Хреститель, якого й сьогодні всі християнські церкви шанують і визнають за справжнього Покликаного, мав найзапекліших супротивників саме в особі книжників і фарисеїв, котрі себе в той час уявляли найбільш покликаними мати судження щодо цього. Тодішній сам народ Ізраїля був покликаним. У цьому немає жодного сумніву. У його середовищі Син Божий повинен був звершити свої земні Діяння. У цьому Виконанні, одначе, покликання всього народу втратило силу. Новий Ізраїль постане до нового виконання. Але в часи Івана тодішній Ізраїль ще був покликаним народом. Отже, й священники цього народу в той час мали би бути найбільш покликаними для хрещення. Однак, попри це, мусив прийти Іван Хреститель, щоб як єдино Покликаний охрестити Сина Божого в його земній оболонці на початку його справжньої земної діяльности. Це свідчить також про те, що земне призначення на посаду немає нічого спільного з Божественним Покликанням. Діяння ж в Імені Божому, тобто за Його Дорученням, як і повинно бути при хрещенні, можуть дієво виконувати, знову ж таки, тільки Божественні Покликані. Тодішнім первосвященником покликаного народу невизнаний Божественний Покликаний Іван Хреститель назвав цих своїх противників "зміїним поріддям". Він відмовив їм у праві приходити до нього.
Ці самі священники тодішнього покликаного народу не визнавали адже й самого Сина Божого, переслідували його повсякчас і працювали на його земне знищення, бо він їх переважав і, отже, надокучив їм. Якби Христос сьогодні з'явився поміж людей у новому вигляді, то, без усякого сумніву, зустрів би те саме неприйняття й ворожість, як і тоді. Так само сталося б і з його посланцями. Навіть гірше, тому що людство сьогодні вважає себе "більш проґресивним".
Не лише цей випадок з Іваном Хрестителем, а й численні схожі випадки, цілком безсумнівно, є доказом того, що земні церковні посвячення та призначення на посади, які завжди належать лише до "церковних організацій" як таких, ніколи не можуть забезпечити великої здатности до духовної дії, якщо людина ще й сама до цього не покликана.
Отже, правильно буде хрещення церковним представником сприймати не інакше, як попередній акт долучення до громади релігійного об'єднання. Долучення не до Бога, а до відповідної церковної земної громади. Пізнішу наступну конфірмацію та миропомазання можна розглядати лише як повторне підтвердження і більший допуск до обрядів цієї громади. Священник діє як "уповноважений служитель церкви", тобто чисто по-земному, тому що церква і Бог – не одне й те саме.
44. Святий Ґраль
Безліч існує тлумачень поезій, які розповідають про Святий Ґраль. Найсерйозніші вчені та дослідники займалися цією таємницею. Багато їхніх праць мають високу моральну цінність, однак у них усіх наявна одна велика помилка, що зводиться до побудови лише від земного вгору, тоді як бракує головного – променя Світла згори донизу, який тільки і здатен принести оживлення та просвітлення. Усе, що спрямовано знизу вгору, мусить зупинитися на межі Речовинного, навіть якщо йому притаманне досягання найвищого. У більшості випадків можна, одначе, за сприятливих передумов пройти ледве половину цього шляху. Але який іще далекий потому шлях до істинного пізнання Святого Ґраля!Це відчуття недосяжности дослідники зрештою усвідомлюють. Наслідком цього є те, що вони намагаються уявити Ґраль як чисто символічне визначення поняття, щоб йому в такий спосіб надати висоти, необхідність якої для цього визначення вони відчувають цілком правильно. Таким чином вони, одначе, насправді рухаються назад, а не вперед. Униз замість угору. Вони відхиляються від правильного шляху, який поезії вже почасти несуть у собі. Тільки вони дають змогу передчувати істину. Однак лише передчувати, тому що високе натхнення та захопливі образи поетів при дальшому передаванні за участи інтелекту стали занадто приземлені. При відтворенні духовних сприйняттів вони надавали їм образу свого тогочасного земного оточення, щоби таким чином зробити зміст своїх поезій більш зрозумілим людям, що їм, попри це, не вдалося, бо вони самі не змогли наблизитися до справжнього зерна істини.
Так для пізніших досліджень і пошуків від самого початку було закладено ненадійний ґрунт; будь-який успіх таким чином обмежили вузькими рамками.