Все в ньому було до місця, пристосовано, передбачено, поставлено, як бажалося.
Фургон було розподілено перегородками на три відділення. Відділення сполучалися між собою вільними просвітами без дверей. їх почасти замінювали запони з матерії. В задньому відділенні було помешкання для чоловіків, в передньому — помешкання для жінок, середній відділ, що відрізняв дві статі, був театром. Оркестрові струменти й машини були в кухні. На полу під заломом даху містилися декорації; коли піднімався трап на цім полу, то відкривалися лямпи, що давали магічне освітлення.
Урсус був творцем цієї магії. Він складав і п'єси.
Він мав різні таланти і вмів показувати незвичайні фокуси. Крім того, що він наслідував різні голоси, він робив найможливіші несподіванки; гру світла й тіні, з його бажання на стіні враз з'являлися цифри й слова, в сутіні зникали постаті, а також і інші дивини; натовп дивувався, а він наче не помічав цього і здавався заглибленим в міркування.
Раз Ґуїнплен сказав йому:
— Батьку, ти скидаєш на чарівника.
Урсус відповів йому:
— Це можливо, тому, що я й справді чарівник.
Зелений Ящик, що його збудовано було за мудрим пляном Урсуса, мав таку дотепну вигадку, що між двома колесами, переднім і заднім, центральна стінка лівого фасаду поверталася на шарнірах за допомогою ланцюгів і бльоків і на бажання могла спускатися, як звідний міст. Коли вона спускалася, то вільно падали три підпорки, що трималися на завісах і залишалися вертикальні, поки спускалася стіна; вони ставали прямо на землю,, як ніжки столу й піддержували знизу поміст, як естраду, — стіна робилася площадкою. В той же час одкривався театр, простір якого збільшувала ця площадка, що становила аван-сцену. Цей отвір абсолютно подібний був до дверей пекла, як казали пуританські проповідники, що з жахом одверталися від нього. Фургони театри існують ще й досі. Саме на таких рухомих сценах у шістнадцятому й сімнадцятому століттях в Англії ставили балети й баляди Амнера й Пількінґтона, у Франції — пасторалі Жільбера Колена, у Фляндрії на ярмарках — хорали Клімента, на прізвище Non Papa в Ґерманії — "Адама і Єву" Тейля,. а в Італії — венеційські комедії Анімуччія й Ка-Фосіса, п'єси Джезуальдо, князя Венузького, "Сатир" Лаури Гвідіччіоні, "Одчай
1 Клімент не папа.
Філена", "Смерть Уголіна" Вінченцо Ґалілея, батька астронома, при чому Вінченцо сам співав свої музичні твори, супроводячи грою на скрипці, — а також і всі перші спроби італійської опери, в яких від року 1580 змінили вільне натхнення на жанр мадриґалів.
Фургон кольору надії, що возив Урсуса, Ґуїнплена з їхнім добром, на чолі якого Феба й Венера з усієї сили сурмили в сурми, становив собою частину цього великого циганського й літературного ансамблю.
Коли фургон приїздив на площі сел і міст, у перервах між фанфарами Феби й Венери У рсус пояснював музику повчальними об'явами.
— Це — грегоріянська симфонія, — викрикував він. — Горожани! грегоріянський спів, що є великий поступ у музиці, стикнувся в Італії з амвросіянським співом, а в Еспанії з мозарабікським і з трудом переміг їх.
Після цього Зелений Ящик спинявся на якомунебудь місці за вибором Урсуса, і коли приходив вечір, стіна аван-сцени спускалася, театр одкривався й починалася вистава.
Декорація Зеленого Ящика уявляла пейзаж, що його намалював сам Урсус, який не вмів малювати, а тому в разі потреби пейзаж міг уявляти и сутерени.
Завісу зшито було з шовкової матерії з яркими клітками.
Публіка була поза театром, на вулиці, на майдані, стаючи півколом перед сценою, під сонцем, під зливою, через що дощ був у той час ще менш бажаний для театрів, ніж тепер. Коли можна було, вистави давали на дворі готелю, і тоді було стільки ярусів лож, скільки було поверхів у готелі. Таким чином театр ставав закритішим, і публіка платила дорожче.
Урсус брав участь у всьому — в п'єсі, в трупі, на кухні, в оркестрі. Венера била в барабан, паличками якого вона чудово вправляла, а Феба грала на якийсь струмент, що скидався на ґітару. Вовка теж було корисно підвищено. Він став справжнім членом "компанії" і в крайніх випадках грав ролі. Часто бувало, що коли Урсус і Гомо з'являлися в театрі поруч, Урсус у своїй ведмежій шкурі, що добре облягала, і Гомо в своїй вовчій шкурі, що сиділа на ньому ще краще, то не знали, хто з двох був справжній звір, — і це тішило Урсуса.
IX
НІСЕНІТНИЦЯ, ЩО ЛЮДИ БЕЗ СМАКУ ЗВУТЬ ПОЕЗІЄЮ
П'єси Урсуса були інтерлюдії — літературний жанр, що тепер трохи вийшов з моди. Одній з цих п'єс, що для нас не збереглася, дано було назву "Ursus Rursus"[35]. Можливо, що сам Урсус грав у ній головну ролю.
Інтерлюдії Урсуса, як бачимо, іноді мали латинські назви, а вірші іноді написано було по-еспанському. Еспанські вірші Урсуса були римовані, як майже всі кастільські сонети того часу. Це не утрудняло народа. Еспанська мова тоді була ходяча, і англійські моряки говорили по-кастільському так само, як римські салдати говорили по-картагенському. Подивіться в Плавта. До того ж у театрі, як і за месою латинська чи інша мова, що її не розуміє авдиторія, не заважає нікому. Виплутувалися тим, що актори незрозумілий текст весело супроводили відомими словами. Наша стара ґальська Франція таким от способом виявляла свою побожність. В церкві вірні на Immolatus співали Liesse prendrai, і на Sanctus — Baise-moi, ma mié. Трідентський собор повинен був покласти край таким фамільярностям.
Урсус спеціяльно для Ґуїнплена склав інтерлюдію, з якої він сам був задоволений. Це був його капітальний твір. В нього він поклав усього себе. Дати всю суму себе в своєму витворі — це тріюмф усякого творця. Жаба, що родить жабу, творить шедевр. Ви берете це під сумнів? Спробуйте зробити.
Урсус старанно опрацьовував цю інтерлюдію. Цьому твору він дав назву: "Переможений Хаос".
Зміст твору був такий:
Ніч. У той момент, коли розсовувалася завіса, натовп, що скупчувався перед Зеленим Ящиком, бачив тільки темряву. В цій темряві рухалися, як плазуни, три неясні постаті — вовк, ведмідь і людина. За вовка був вовк, за ведмідя — Урсус, а Ґуїнплен був за людину. Вовк і ведмідь вособлювали дикі сили природи, несвідому хижість, дику темряву, й обидва кидалися на Ґуїнплена, — це хаос змагався проти людини. Не можна було розпізнати ні однієї фізіономії. Ґуїнплен бився прикритий саваном, а його лице ховалося під його довгим густим волоссям. Навколо була цілковита темрява. Ведмідь ревів, вовк гарчав, людина кри чала. Людина знемагала; два звірі перемагали її; вона просила допомоги и підтримки; вона кидала в невідоме голосний поклик. Вона починала хрипіти. Глядачі присутні були при цій агонії людини, яка ще ледве відрізнялася від скотини; це було щось лиховісне, натовп дивився з приголомшеним духом. Ще хвилина, й звірі тріюмфуватимуть і хаос поглине людину. Боротьба, крик, виття, — і враз мовчання. В темряві спів. Як легкий подих, чути голос. Носяться таємні мелодії, що супроводять невидимий спів, і несповідано, не знати звідкіля й як повстає щось біле. Це біле — світло, це світло — жінка; ця жінка — дух. Дея, спокійна, чиста, прекрасна, величия в своїй ясності й чарівності, з'являється в центрі сяйва. її заливало світло, подібне до світової зорі. Голос належав їй. Голос ніжний, глибокий, невимовний. Невидима, вона ставала видимою в променях зорі, — вона співала. Здавалося, що чути янгольський спів або птичий гомін. Як тільки вона з'являлася, людина, вражена несподіваним засліпленням, підводилася й спускала свої кулаки на. обох звірів, що простяглися на землі.
Привід плив якось так, що глядачі не розуміли, і це ще більше викликало здивовання; він співав еспанською мовою, досить чистою для англійських матросів, що слухали, такі вірші:
Ora! llora!
De palabra Nace razon! Da luz el son *.
Потім він спускав очі вниз, наче він бачив під ногами безодню, й співав далі:
Noche, quita te de alii!
El alba santa hallali[36] [37].
В мірі, як привид співав, людина підводилася щодалі то більше, і, раніш простягнута, вона тепер стояла на колінах, піднісши руки до привиду; обидва коліна вона ставила на звірів, що лежали непорушно, наче забиті блискавкою. Привид співав далі, повернувшися до людини:
' Es menester a cielos ir
У tu due llorabas reir [38].
І, наблизившися до неї, з величністю зорі додавав:
Gebra barzón!
Dexa, monstro, A tu negro Caparason [39].
І клав руку на її чоло.
Тоді лунав інший голос, нижчий, ще глибший, голос, що роздирав серце й захоплений, ніжно-суворий і серйозний, — це був спів людини, що відповідала на спів зорі. Ґуїнплен все ще залишався в темноті на колінах на переможеному ведмеді й вовку, його голова була під рукою Деї, — він співав:
O ven! ama!
Eres alma
Soy corason [40].
І враз, у цій темряві, сніп світла падав на лице Ґуїнплена.
В цій темряві з'являлася потвора.
Неможливо описати словами зворушення натовпу. Вибух невпинного сміху, — такий був ефект. Сміх родиться від несподіванки, а ніщо не могло бути несподіваніше за таке розв'язання. Нічого не можна порівняти з цим світлим промінем на смішній й страшній машкарі. Сміялися навколо цього сміху, скрізь — зверху, внизу, спереду, в глибині, чоловіки, жінки, старі лисі обличчя, рожеві лиця дітей, добрі, злі, веселі, сумні, — всі; і навіть на вулиці прохожі, що не бачили нічого, а тільки чули сміх, починали сміятися. Цей сміх закінчувався оплесками й тупанням ніг. Завіса закривалася й Гуїнплена шалено викликали. Звідціля незвичайний успіх. Ви бачили "Переможений Хаос"? Збігалися дивитися на Гуїнплена. Приходили сміятися безтурботні, приходили сміятися меланхоліки, приходили сміятися люди з поганою совістю. Сміялися так невпинно, що іноді це могло здаватися хоробливим. Проте, коли є чума, від якої людина не тікає, так це зараза веселости. А втім, успіх не виходив за межі простолюдців. Великий натовп — це простий народ. Дивилися на "П ереможений Хаос" за пені.