але ось уже минула хвилина чи дві, а він тупо дивився на порожній камін, так і не знаючи, з чого б почати.
Тепер він зрозумів, як важко було Ронові й Герміоні писати йому влітку листи. Як він мав повідомити Сіріусу про все, що сталося минулого тижня, як розпитати про все, що його мучило, та ще й так, щоб можливі викрадачі листів не оволоділи тією інформацією, якої він не хотів їм давати?
Він ще трохи посидів нерухомо, втупившись у камін, а тоді нарешті прийняв рішення. Знову вмочив перо в і впевнено націлив його на пергамент.
Дорогий Сопуне,
Сподіваюсь, у тебе все гаразд, перший тиждень тут був жахливий, я дуже радий, що настали вихідні.
Маємо нову вчительку захисту від темних мистецтв, професорку Амбридж. Вона майже така приємна, як і твоя мама. Пишу тобі, бо те, про що писав минулого літа, сталося знову, коли я відбував покарання в Амбридж.
Ми всі скучили за нашим великим другом, маємо надію, що він незабаром повернеться.
Прошу відповісти якнайшвидше.
На все добре.
Гаррі.
Гаррі кілька разів перечитав листа, намагаючись поставити себе на місце іншої людини. Вирішив, що ніхто, якщо просто перечитає листа, не зрозуміє, про що він пише, чи до кого пише. Мав велику надію, що Сіріус збагне натяк про Геґріда й напише їм, коли той має повернутися. Гаррі волів не питати про це відверто, щоб не привертати зайвої уваги до того, чим займається Геґрід, перебуваючи за межами Гоґвортсу.
Хоч лист був і коротенький, на його написання пішло чимало часу. Доки він його вимучував, сонце вже освітило майже половину кімнати, а зі спалень угорі долинали різні звуки. Гаррі акуратно запечатав пергамент, виліз крізь отвір за портретом і подався до соварні.
— Я б на твоєму місці туди не ходив, — попередив Майже?Безголовий Нік, стурбовано випливаючи зі стіни коридору якраз перед Гаррі. — Півз задумав кепсько пожартувати з тією особою, що зараз проходитиме повз погруддя Парацельса.
— А що — Парацельс має впасти тій особі на голову? — спитав Гаррі.
— Як це не банально, але має, — втомлено підтвердив Майже?Безголовий Нік. — Півз ніколи не відрізнявся тонким смаком. Я пошукаю Кривавого Барона... він один може покласти цьому край... бувай, Гаррі...
— Ага, бувай, — попрощався Гаррі й повернув не праворуч, а ліворуч, вибираючи довший, але безпечніший шлях до соварні. Він минав численні вікна, крізь які виднілося яскраво?синє небо, і настрій у нього поліпшувався. Незабаром почнеться тренування і нарешті він знову опиниться на квідичному полі.
Щось торкнулося до його кісточок на ногах. Глянув униз і побачив Філчеву худющу сіру кицьку Місіс Норіс, що скрадалася повз нього. Вона блимнула на нього жовтими, мов ліхтарі, очима і зникла за статуєю Вільфреда Тоскного.
— Я не роблю нічого поганого, — гукнув їй услід Гаррі. Видно було, що кицька збирається доповісти про нього своєму хазяїнові, хоч Гаррі не бачив для цього ніяких підстав, адже він мав повнісіньке право йти в суботу до соварні.
Сонце було вже високо в небі, і коли Гаррі зайшов у соварню, його ледь не засліпило сяйво в незасклених вікнах. Срібне сонячне проміння перетинало кругле приміщення, в якому на кроквах сиділи сотні дещо неспокійних від цього ранкового сяйва сов. Деякі, очевидно, щойно повернулися з полювання. Устелена соломою підлога хрустіла під ногами, коли він, шукаючи Гедвіґу, наступав на крихітні кісточки впольованих тварин.
— Ось ти де, — нарешті помітив він її десь під самим склепінчастим дахом. — Спускайся, я маю для тебе листа.
Сова тихенько ухнула, розправила великі білі крила і злетіла йому на плече.
— Так, я знаю, що листа адресовано Сопунові, — дав він їй у дзьоба пергамент, але тоді невідомо чому прошепотів: — Але він для Сіріуса, добре?
Гедвіґа один раз кліпнула своїми бурштиновими очима, і він сприйняв це за знак розуміння.
— Тоді безпечного польоту, — побажав їй Гаррі й підніс до вікна. Гедвіґа відштовхнулася від руки й полетіла назустріч сліпучому небу. Він спостерігав за нею, аж доки вона перетворилася на крихітну чорну цяточку й зникла а тоді перевів погляд на Геґрідову хатину, яку добре було видно з вікна і яка все ще була порожня — з димаря не йшов дим, а вікна були завішені фіранками.
Верхівки дерев Забороненого лісу похитувалися від легенького вітерцю. Гаррі дивився на них, підставляючи лице потокам свіжого повітря, думав про квідич... і побачив його — великого змієподібного крилатого коня, такого, як ті, що тягли за собою гоґвортські диліжанси. Чорні шкірясті крила розпростерлися широко, мов у птеродактиля. Кінь злетів над деревами, неначе велетенський гротескний птах. Він зробив велике коло в повітрі, а тоді знову пірнув між дерева. Усе це сталося так швидко, що Гаррі просто не вірив своїм очам, а серце шалено калатало.
За спиною в нього відчинилися двері соварні. Він аж підстрибнув з несподіванки, мерщій озирнувся й побачив Чо Чанґ з листом та пакунком у руках.
— Привіт, — автоматично привітався Гаррі.
— Ой... привіт, — зойкнула вона. — Я не думала, що тут так рано хтось буде... щойно п'ять хвилин тому згадала про мамин день народження.
Вона показала на пакунок.
— Ага, — мовив Гаррі. Усі думки в голові мовби застигли. Хотів сказати щось смішне й цікаве, але з пам'яті ще не вивітрився образ того жахливого крилатого коня.
— Класний сьогодні день, — показав він жестом на вікна. І враз відчув пекучий сором. Погода. Він говорив про погоду .
— Так, — погодилася Чо, шукаючи підходящу сову. — Класна пора для квідичу. Я цілий тиждень не виходила надвір, а ти?
— Я теж, — відповів Гаррі.
Чо вибрала одну зі шкільних сов?сопух. Покликала її собі на руку, сова злетіла й послужливо наставила лапку, до якої можна було причепити пакунок.
— А Ґрифіндор уже має нового воротаря? — поцікавилася Чо.
— Так, — підтвердив Гаррі. — Це мій друг Рон Візлі. Знаєш його?
— "Тайфуно"?ненависник? — холодно озвалася Чо. — Він хоч добрий гравець?
— Так, — сказав Гаррі, — думаю, що так. Хоч я й не бачив його на пробі, бо відбував покарання.
Чо глянула на нього, не докінчивши прив'язувати пакунок до совиної лапки.
— Та Амбриджка — жахнюща, — неголосно сказала вона. — Покарала тебе тільки за те, що ти сказав правду про... про... про його смерть. Усі про це чули, це розійшлося по цілій школі. Ти вчинив дуже відважно, коли їй заперечив.
Гаррі відчув, як надимаються його груди, ще трохи і він злетів би над загидженою послідом підлогою. Що там якийсь ідіотський летючий кінь! Адже Чо вважає, що він вчинив відважно. Якусь мить Гаррі навіть думав показати їй, начебто випадково, свою поранену руку, коли допомагав прив'язувати до лапки пакунок... та щойно зблиснула ця думка, як знову відчинилися двері соварні.
У приміщення влетів захеканий сторож Філч. На його запалих, помережаних прожилками щоках виступили фіолетові плями, щелепи тремтіли, а рідке сиве волосся розкуйовдилося. Видно було, що по сходах він біг. За ним прослизнула Місіс Норіс. Вона зиркнула на сов угорі й жадібно нявкнула. Тривожно зашурхотіли крила, а велика бура сова погрозливо клацнула дзьобом.
— Ага! — вигукнув Філч, клишоного підступаючи до Гаррі. Його мішкуваті щоки гнівно затремтіли. — Мене попередили, що ти збираєшся замовити велику партію какобомб!
Гаррі склав на грудях руки і глянув на сторожа.
— Хто вам казав, що я замовляю какобомби?
Чо дивилася то на Гаррі, то на Філча. Сова?сипуха на її руці втомилася стояти на одній лапі й докірливо ухнула, але Чо не звернула на неї уваги.
— Я маю свої джерела, — самовдоволено просичав Філч. —
Ану, віддавай те, що збирався висилати.
Страшенно зрадівши, що не тягнув з відправкою листа Гаррі сказав:
— Не можу, я вже відіслав.
— Відіслав ? — Філчове лице перекосилося з люті.
— Відіслав, — спокійно підтвердив Гаррі.
Філч розлючено роззявив рота, кілька секунд хапав ним повітря, а тоді обмацав очима Гарріну мантію.
— А може, ти ховаєш листа в кишені?
— Не ховаю...
— Я бачила, як він відсилав, — сердито втрутилася Чо. Філч повернувся до неї.
— Ти бачила?..
— Так, я бачила, — люто повторила вона.
Якусь мить Філч мовчки розглядав Чо, а Чо його. Тоді сторож рвучко розвернувся й почовгав назад до дверей. Зупинився, тримаючи руку на клямці, і знову озирнувся на Гаррі.
— Якщо тільки внюхаю десь какобомбу..
Він потупотів сходами донизу. Місіс Норіс востаннє тоскно зиркнула на сов і попленталася за ним. Гаррі й Чо обмінялися поглядами.
— Дякую, — сказав Гаррі.
— Нема за що, — озвалася Чо, нарешті прив'язавши пакунок до совиної лапки. Щоки в неї порожевіли. — Ти ж не замовляв какобомб, правда?
— Ні, — підтвердив Гаррі.
— Цікаво, чому ж він тоді подумав на тебе? — замислилася вона, відносячи сову до вікна.
Гаррі стенув плечима. Він був спантеличений не менше за неї, проте, хоч як дивно, зараз його це не дуже турбувало.
Вийшли з соварні разом. Перед коридором, що вів у західне крило замку, Чо сказала: — Мені сюди. То... ще побачимось, Гаррі. Па?па.
— Так... па?па.
Вона всміхнулася йому і пішла своєю дорогою. Гаррі рушив далі з піднесеним настроєм. Він таки спромігся на цілу розмову з нею, до того ж ані разу не зганьбився... " Ти вчинив дуже відважно , коли їй заперечив "... Чо назвала його відважним... вона не зненавиділа його за те, що він вижив...
Авжеж, вона надала перевагу Седрикові, він це знав... Хоч, якби він тоді запросив її на бал раніше за Седрика, то все могло б обернутися цілком інакше... Схоже, вона щиро шкодувала, коли мусила тоді Гаррі відмовляти...
— Доброго ранку, — весело привітався Гаррі з Роном та
Герміоною, сідаючи до них за ґрифіндорський стіл у Великій залі.
— Чого ти такий щасливий? — здивовано глянув на нього Рон.
— Е?е... бо сьогодні квідич, — радісно пояснив Гаррі, підсуваючи до себе велику тарілку яєчні та шинки.
— А... так... — проказав Рон. Він відклав надкушену фінку й добряче ковтнув гарбузового соку. А тоді сказав: — Слухай... а ти не хотів би піти туди зі мною трошки раніше? Просто... е?е... покидати м'ячика перед тренуванням? Щоб я, знаєш, трохи освоївся.
— Гаразд, — погодився Гаррі.
— Мені здається, що вам не варто, — серйозно заперечила їм Герміона. — Ви вже й так відстали з домашніми завданнями і...
Та вона не договорила, бо прибула ранкова пошта. Сова, Що, як звично, принесла їй "Щоденного віщуна", приземлилася небезпечно близько від цукорниці й виставила лапку.