118-126. Сан-Дзено — монастир у Вероні. Ім'я абата, що тут говорить, остаточно не з'ясовано.
119-120. При добрім Барбароссі... — імператор Священної Римської імперії Фрідріх І (1125-1190), який 1162 року зруйнував Мілан.
121-126. Той, кому ногою довелося в могилу стать — владар Верони Альберто делла Скала (пом. 1301) незаконно призначив абатом у Сан-Дзено свого нешлюбного сина Джузеппе, кульгавого і розпусного (пом. 1313).
133-135. Ті... в мандрах полягли, Йордан же сприймуть юні дчі й уші. — Євреї, що вийшли з Єгипту по дну Червоного моря, побоялися вступити в обітовану землю. За це всі повнолітні засуджені були померти в пустелі, і тільки діти їхні через сорок років побачили Йордан (Бібл.).
136-138. Ті, що відмовились і утекли... — Частина троянців, що вийшли з Енеєм із сплюндрованої батьківщини, лишилась у Сицилії (Ен. V, 700-778).
ПІСНЯ ДЕВ'ЯТНАДЦЯТА
Четверте коло. — Ледачі. — Символічний сон Данте. — Сходження в п 'яте коло
1-3. Зміст: "У передсвітанковий час, коли нагріте за день повітря вже не може боротися з холодними променями Місяця, бо спека дня встигла поменшати під впливом холоду, що виходить від Землі або від Сатурна..."
5. Геоманти — ті з середньовічних чаклунів і знахарів, що ворожили з допомогою випадково поставлених крапок. Найщасливіша фігура ("Велика Фортуна") була схожа на крайні зірки сузір'я Водолія разом з найближчими зірками Риб. Данте хоче сказати, що вже зійшли Водолій і частково Риби, тобто до сходу сонця лишилося близько трьох годин.
12-15. Під зором тим... — Зміст: "Тільки наші очі і увага надають зачарування всякій потворності і гріху".
70. У п'ятому колі спокутується гріх скупості, зажерливості й марнотратства.
74. "Прильпне душа моя землі" (церк.) — "прилипне душа моя до землі".
98-99. Переклад: "Хай тобі буде відомо, що я був наступником апостола Петра" (церк.), тобто Римським Папою. Це папа Адріан V (раніш кардинал Оттобоно Ф'єскі, граф да Лаванья), який помер 1276 року через 38 днів після обрання.
100-102. Річка Лаванья і місто з тією ж назвою, звідки походив рід папи Адріана V, лежать близько до невеличких міст Сьєстрі і К'явері, що на березі Генуезької затоки.
136-137. Посилаючись на євангельський текст: "У потойбічному світі не женяться і не виходять заміж", Адріан хоче сказати, шо після смерті він перестав бути папою ("чоловіком церкви") і став такий самий, як усі мерці.
143. Аладжа да Лаванья, дружина Мороелло Маласпіна, який 1302 року очолив війська "чорних" у війні проти Пістойї.
ПІСНЯ ДВАДЦЯТА
П'яте коло. — Скупі. — Приклади бідності, щедрості та огидних скупощів. — Туго Капет. — Двигтіння гори
3. Взять губку, не насичену доволі... — тобто припинити розглядування й розпитування, не задовольнивши цікавості.
8. Зло, яким укритий цілий світ — користолюбство.
10. Вовчиця давніх літ — звір, що уособлює користолюбство.
25-27. Гай Фабріцій Люсцін — римський консул III ст. до н. є., прославився своєю безкорисливістю.
31-33. Які щедроти явив невинним дівам Миколай — натяк на одну з християнських легенд про Миколая, єпископа міста Міри в Лікії.
40-123. Це Гуго Капет (пом. 956) — граф Паризький, засновник французької королівської династії Капетінгів. Незнатний з походження (дід в Парижі м 'ясом торгував), він став правителем держави за останніх представників каролінгської династії, а коли вона вимерла вся (Людовік V помер 987 року), сина Гуго, також Гуго, було обрано на вільний французький престол.
43. Я коренем триклятого був зілля — тобто родоначальником французької королівської династії.
48. Брюгге, Гент, Дує та Лілль — міста у Фландрії, сплюндровані французькими королями. Той, що говорить, хотів би, щоб Фландрія помстилася над його нащадком Філіппом IV Гарним (див. прим. Ч. VII, 103 і 104) за всі кривди. 1302 року фламандське народне ополчення справді розгромило французів.
54. А з них останній рясу надягав. — Очевидно, Данте сплутав останнього Каролінга з останнім Меровінгом, Хільдеріком III, який 751 року був скинутий з престолу і пострижений у ченці.
61. Кров мою — тобто моє потомство.
62. Прованська, взята в посаг, оболонь. — Карл І Анжуйський (1220— 1285), син французького короля Людовіка VIII, взяв 1246 року в посаг багатющі землі Провансу.
66. Понтьє, Нормандія, Гасконь — різні частини сучасної Франції, тоді окремі невеличкі держави.
67. До вас Карл вдерся. — Після вдалого шлюбу Карл І Анжуйський, охоплений жадобою розширювати свою державу, завоював багато земель на території сучасної Франції і Бельгії, а потім втрутився в боротьбу пап за світську владу в Італії і захопив Неаполь та Сицилію. Відзначався величезною зажерливістю, жорстокістю й нерозбірливістю в засобах та способах для збагачення. Але монархічні погляди Данте примусили поета вмістити цього "розбійника й грабіжника", як називають Карла І італійські історики, в Чистилище (див. Ч. VII) , отже, дати певну надію на перехід його до вічного блаженства і цілковите розгрішення.
68. Вбив Куррадіно. — Перемігши при Тальякоццо останнього Го-генштауфена, шістнадцятирічного імператора Конрадіно (1268), Карл І відрубав йому голову.
68-69. Фому вернув на небо. — За поширеними переказами, Карл І звелів отруїти Фому Аквінського (1225-1274), найвидатнішого представника середньовічної схоластики, одного з головних ідеологів католицької церкви, яка й досі вважає його вчення ("томізм") єдиною істинною філософією.
71. Новий французький Карл. — Карл Валуа, так званий Безземельний, брат Філіппа IV. Вступивши, на прохання папи Боніфація VIII, в 1301 році з мирними гаслами, але зі збройною силою у Флоренцію, сприяв розгромові й вигнанню "білих", серед них і Данте. Потім зробив невдалий похід у Сицилію, після чого вернувся у Францію (1302). Помер 1325 року.
79-81. Той, хто... в морі полонений..., доню продає... — Син Карла І, Карл II Анжуйський, король неаполітанський (з 1285 до 1309 p., який під час морського бою в 1284 році потрапив у полон, у 1305 році віддав дочку за старого Адзо VIII д'Есте, маркіза Феррарського, взявши за це великі гроші.
86-90. Христа в заміснику ув 'язнюють в Аланьї квіти лілій. — Натяк на один з найдраматичніших епізодів боротьби між папством і світською владою, коли представники французького короля Філіппа IV під його гербом ("лілії") вдерлися (7 вересня 1303 року) до папської резиденції в Аланьї (тепер Ананьї) і піддали Боніфація VIII жорстоким образам і знущанню. Данте з цього приводу згадує обставини страти Ісуса Христа, як вони описані в Євангеліях. Боніфацій з тяжкої душевної урази невдовзі помер.
91-93. Новітнього Пілата... — тобто Філіппа IV, який байдуже, мов євангельський Понтій Пілат, дивився на розправу з папою.
93. Де здобич в храмі блискотить багата. — Філіпп IV розгромив і пограбував рицарський орден храмівників (тамплієрів), закатувавши і стративши більшість із них (1307-1314).
97-98. Звертання ж до єдиної дружини Святого Духа — тобто до Діви Марії.
103-105. Першим із прикладів скупості й пожадливості, взятих з античної, давньоєврейської і християнської літератури та міфології, йде тірський цар Пігмаліон, який по-зрадницьки забив Сіхея, чоловіка своєї сестри — майбутньої карфагенської цариці Дідони, що був йому за батька, аби загарбати його владу й скарби (Ен. І, 340-368).
106-108. Мідас — фрігійський цар, що випросив у Вакха здібність обертати на золото все, чого він торкався. Через те що на золото обертались їжа і питво царя, Вакх пожалів його і велів йому омитися в водах Пактола. Річка після цього "стала золотоносною, а Мідас захворів на скудоумство. Коли під час музичного змагання Пана з Аполлоном він віддав перевагу Панові, Аполлон наділив його ослячими вухами (Метам. XI).
109-111. Ахан з війська Ісуса Навіна викрав частину воєнної здобичі. За це був побитий каменями і спалений разом з синами і дочками
(Бібл.).
112. Сапфіра з чоловіком Ананієм, члени однієї з перших християнських громад, притаїли частку із спільної каси і були покарані смертю
(Новий завіт).
113. Хвалу коню, що збив Геліодора. — Коли Геліодор, посланець сирійського царя Селевка, увійшов у єрусалимський храм по скарби, таємничий вершник стоптав його своїм конем, а двоє небесних юнаків побили бичами (Бібл.).
115. Поліместор — вбивця Полідора. — Останній троянський цар Пріам на випадок поразки у війні з греками сховав свого найменшого сина Полідора зі скарбницею у фракійського царя Поліместора, а той забив хлопця і привласнив багатства (Метам. XIII).
116-117. Красові — римському полководцю (відомому своєю зажерливістю багатієві), коли він зазнав поразки у битві проти парфян, переможці залили горло розтопленим золотом (53 р. до н. є.).
130-132. Згідно з античними міфами, острів Делос плавав у морі, аж поки на ньому Латана не породила двох близнят — Аполлона і Діану (два ока небесам — Сонце і Місяць).
136. "Слава в вишніх Богу" — початок того гімну ангелів на народження Ісуса Христа, що його перші почули пастухи (Єванг.).
151. Од незнання терпівши — Данте не розуміє, що означають цей землетрус і ця пісня, яка пролунала над горою.
ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ПЕРША П'яте коло. — Скупі. — Стацій. — Пояснення причини землетрусу
1. Природної тієї спраги сила — жадоба знання. 2-3. Вода — "жива вода" істини, якої в євангельській легенді просить самарянка в Ісуса Христа.
7. Як у Луки воскреслий. — В Євангелії від Луки (XXIV) описано з'явлення воскреслого Христа двом учням.
10. Так нам явився дух — тінь Публія Папінія Стація (бл. 40— бл. 96), видатного римського поета-епіка віргіліївської школи, автора поем "Фіваїда" (похід Сімох проти Фів) і незакінченої "Ахіллеїди". Збірка його творів "Сільви" у часи Данте не була відома.
25-27. Та, що пряде вам нить — тобто одна з парок, Лахезіс, яка пряде з куделі нитку людського життя.