Переповідали, що ста сорока сімох чоловік, котрі вижили, зловили й стратили на місці.
Так вони навчилися не пхати носа у справи, які їх не стосуються.
18. Протоколи
Зі щоденника за 10 та 11 квітня 1897 року
По закінченні війни Симоніні знову став до своєї звичної роботи. На щастя, незважаючи на значну кількість загиблих, проблеми спадку досі залишалися актуальними, численні молоді парубки, які загинули на фронті чи на барикадах, завчасно не склали заповітів, тож Симоніні був переобтяжений роботою й завалений шаленими грошима. Який же солодкий мир, коли йому передувало жертовне омивання!
Далі у щоденнику Симоніні нічого не розповідав про своє нотаріальне щодення, згадавши лишень, що протягом цих років не забував старі контакти, намагаючись збути свій рапорт про зустріч на празькому цвинтарі. Він не знав напевне, що робив Ґодше увесь цей час, але Симоніні мусив його випередити. Ще й тому, що, дивовижно, але за часів Комуни євреї, здавалося, десь зникли. Чи ці вроджені змовники таємно смикали за нитки Комуни, чи, навпаки, ховались у Версалі, нагромаджуючи капітали, аби підготувати події повоєння? Одначе вони стояли за масонами, й паризькі масони виступили на боці комунарів, які розстріляли архієпископа, отже євреї мали якось бути до цього причетними. Убивали дітей, а що там уже казати про архієпископів.
Якось одного дня 1876 року, блукаючи у таких спогадах, Симоніні почув, як унизу дзвонять у двері, а коли зійшов відчинити, побачив на порозі літнього чоловіка у сутані. Спершу він подумав, що то явився черговий абат-сатаніст, аби продати освячені облатки, та придивившись пильніше під копицю хоч уже й посивілого, але добре закучерявленого волосся, Симоніні впізнав абата Берґамаскі, якого не бачив безмаль три десятки років.
А от єзуїту, надто через бороду (яка наразі знову стала чорною, трошки присипаною сивиною, як і личить сорокалітньому чоловікові) було дещо складніше впізнати у чоловікові, що стояв перед ним, Симоніні, якого він востаннє бачив ще юнаком. Аж ось очі абата заблищали, й він промовив:
— Звісно, це ж ти, Симоніні, це дійсно ти, хлопчику мій! Чому ж тримаєш мене на порозі?
Чоловік посміхався, але хай ми й не посміємо назвати цю усмішку тигрячим оскалом, одначе котячим — безсумнівно. Впустивши чоловіка, Симоніні провів його до кабінету, а потім спитав:
— Як ви мене знайшли?
— Ох, Симоніні, хлопчику мій, — відповів отець Берґамаскі, — хіба ж ти не знаєш, що ми, єзуїти, знаємося на цьому краще за нечистого. Хоч нас п'ємонтці й витурили з Турина, але ми досі зберігали свої гарні знайомства у колах, на які, як я дізнався, ти, по-перше, працював, підробляючи заповіти, а по-друге, так уже трапилось, підсунув п'ємонтським спецслужбам доповідь, у якій згадував і моє ім'я, називаючи мене радником Наполеона III й людиною, що змовлялася на празькому кладовищі проти Франції та Сардинського королівства. Чудово вигадав, годі й казати, хоч згодом я второпав, що ти набрався цього у того антиклерикала Сю. Я розшукував тебе, але мені сказали, що ти був на Сицилії у лавах ґарібальдійців, а потім виїхав з Італії. Генерал Неґрі ді Сенфрон має чудові стосунки з орденом, тож він направив мене до Парижа, де мої брати мали знайомих в імператорських спецслужбах. Так я довідався, що ти зв'язувався з росіянами й що твоя доповідь про нашу зустріч на празькому цвинтарі перетворилася на документ, у якому йшлося про євреїв. Я дізнався, що ви шпигували за таким собі Жолі, тому розжився копією його книжки, яка лежала в конторі якогось Лакруа, що героїчно поліг у сутичці з підривниками-карбонаріями; тоді я зауважив, що Жолі також списав у Сю, а ти недолуго здряпав у Жолі. Врешті, мої німецькі брати повідомили, що такий собі Ґодше описав зустріч на празькому цвинтарі, під час якої євреї говорили приблизно те ж саме, що ти написав у документі, котрий продав росіянам. Ось тільки я знав напевне, що першоджерело, в якому згадувались ми, єзуїти, було твого авторства й складене воно було за багато років до книжки Ґодше.
— Слава Богу, хоч хтось віддав мені належне!
— Дозволь мені розповісти до кінця. У подальшому, під час війни, облог, Комуни, Париж став шкідливим для людини у рясі, як-от я. Я вирішив відновити свої пошуки кілька років тому, коли подібна до твоєї розповідь про євреїв на празькому кладовищі з'явилася у санкт-петербурзькому виданні. У ній ішлося, що це уривок з роману, в основі якого — реальні факти, а отже, уривок було взято з книги Ґодше. А тоді, вже цього року, приблизно таку ж саму історію надрукували у брошурці в Москві. Коротше кажучи, чи то там, нагорі, чи то там, унизу, затівають справу державної ваги проти євреїв, які перетворюються на загрозу. Однак вони й для нас стали загрозою, адже за допомогою цього Єврейського альянсу вони ховаються за спинами масонів. Тому Його Святість вирішив розгорнути широку кампанію проти всіх цих ворогів церкви. І осьдечки з'являєшся ти, Симоніні, який має заслужити моє прощення за жарт, що утнув проти мене разом з п'ємонтцями. Так знеславивши орден, ти йому тепер дещо завинив.
От трясця, ці єзуїти кмітливіші за Ебутерна, Лаґранжа та Сенфрона, знають усе й про кожного, їм зовсім не потрібні таємні спецслужби, бо вони самі собі таємні спецслужби, вони мають своїх братів у кожному куточку світу й чують усе, що кажуть кожною мовою, яка з'явилася на світ після падіння Вавилонської вежі.
Після подій, пов'язаних з Комуною, геть усі у Франції, навіть антиклерикали, пройнялися релігією. Йшла навіть мова про те, щоб звести на Монмартрі храм на знак загальної спокути за ті трагічні дні безбожництва. Отже, коли всі захопилися реставрацією, тоді треба стати гарним реставратором.
— Гаразд, падре, кажіть, що від мене потрібно.
— Підемо далі за твоїм сюжетом. По-перше, цей Ґодше продає таємну зустріч рабинів своїми силами, тому треба створити ще одну версію, ще більш дивовижну й яскраву, а по-друге, треба поставити Ґодше у таке становище, щоб він більше не міг поширювати свій варіант.
— І як же я зможу контролювати того фальсифікатора?
— Я попрошу своїх німецьких братів не зводити з нього очей, а згодом — нейтралізувати його. Наскільки ми обізнані щодо його життя, у ньому є чимало приводів для шантажу. Ти маєш скласти ще один документ про зустріч рабинів, зрозуміліший, з більшою кількістю посилань на сучасні події у політиці. Перечитай пасквіль Жолі. Треба, так би мовити, витягти на світ Божий єврейський макіавеллізм, а також їхні плани щодо того, як занапастити Штати.
Потім Берґамаскі додав, що для того, щоб зробити розмову рабинів більш правдоподібною, варто приплести туди розповідь абата Баррюеля, а надто — листа, якого написав йому дід Симоніні. Він спитав, чи ще зберіг Симоніні копію дідового листа, яка б чудово згодилася за оригінал, отриманий падре Баррюелем.
Копія листа знайшлася на дні комода у маленькій дідовій скриньці ще тих часів, і Симоніні зажадав від падре Берґамаскі винагороди за такі неоціненні дані. Єзуїти — скнари, але падре був змушений співпрацювати. І ось у липні 1878 року у виданні "Contemporain" надрукували спогади падре Ґрівеля, котрий був довіреною особою отця Баррюеля, більшість інформації Симоніні дістав не пише з дідового листа, а й з інших джерел. "Про празький цвинтар напишемо потім, — казав падре Берґамаскі. — Якщо певні вибухові новини подавати за одним разом, після початкового ажіотажу, читачі про все забудуть. А такі новини треба смакувати, й тоді кожна нова звістка збурить спогади про попередню".
Створюючи документ, Симоніні не приховував свого задоволення від repêchage[225] дідового листа, а пройнявшись зухвалістю, ніби переконався, що, роблячи те, що він робить зараз, він, по суті, точно виконує заповіт.
Симоніні з охотою взявся прикрашати розмову рабинів. Пильніше вчитавшись у твір Жолі, він зауважив, що на автора не так сильно вплинув Сю, як гадав Симоніні, коли вперше читав цю книгу, приписавши своєму Наполеону-Макіавеллі інші ниці вчинки, які, здавалось, вигадані саме під євреїв.
Поєднуючи документ в одне ціле, Симоніні усвідомив, що він надто яскравий і занадто розлогий: добра змова євреїв уразить ревних католиків, якщо в ній неодноразово згадуватимуть про замір зіпсувати мораль, ба навіть можна запозичити у Ґуґено де Массо ідею про фізичну вищість євреїв, чи взяти брафманівські правила, як скористатися нажитками християн за допомогою лихварства. А ось республіканці збентежаться, почувши про пресу, яку контролюють щодень сильніше, а підприємців та дрібних банківських вкладників, які ніколи банкам не довіряли (суспільна думка вже обізнана з виключно єврейськими страшезними статками), за живе візьме звістка про економічні наміри міжнародного клану юдеїв.
Отож мало-помалу в голові Симоніні заснувала думка, яка, хоч він того й не усвідомлював, була надзвичайно єврейською та кабальною. Не потрібно складати одну історію про празький цвинтар та вигадувати один варіант бесіди рабинів, а треба скласти декілька варіантів: один для курії, один для соціалістів, ще один для росіян, інший для французів. І не треба загодя робити шаблони для бесід, просто зробити все на окремих аркушах таким чином, щоб, скомпонувавши їх по-різному, виходила та чи інша розмова: тоді можна було б продати кожний примірник різним покупцям, залежно від потреби, кожному своє. Загалом, для гарного нотаріуса це все одно, що запротоколювати різні депонування, свідчення чи зізнання, які потім пропонують адвокатам, аби ті могли вести захист щораз по-різному. Отже, Симоніні почав складати свої записи як Протоколи, пильненько слідкуючи за тим, щоб падре Берґамаскі був у курсі, позаяк для святого отця він відбирав тексти, які якнайбільше стосуються релігії.
Симоніні завершує свою коротку розповідь про тогочасну роботу надзвичайно цікавим зауваженням: наприкінці 1878-го він радо відзначив, що зник і Ґодше, якого, вочевидь, придушило пиво, котре він жлуктив щодень більше, і бідолашний Жолі, що, як завжди у розпачі, прострелив собі голову. Мир душі його, він, урешті, був непоганою людиною.
Можливо, на пам'ять про дорогого покійного автор щоденника надто розтягував свою розповідь. Коли він пише про це, його почерк стає плутаним і сторінка обривається.