Ти їм що, не віриш?
— У мене немає підстав не вірити їм, але мені, перш ніж відгукнутися, треба б також ознайомитись особисто. А то, знаєте, хтось запитає, в чому річ, а я навіть до ладу й не знаю.
— Ну, що ж,— сказав парторг,— я бачу, ми не домовилися. Я гадаю, що ти не лише авторам цих листів не довіряєш, ти й нашій партійній пресі, а отже, і партії нашій не довіряєш. З такими поглядами можна далеко докотитися.
І справді, парторг як у воду дивився. Наш учений невдовзі докотився в столипінському вагоні до Колими. В іншому разі він міг би потрапити в ополчення, але бронхіальна астма і надмірна короткозорість не дали йому спокутувати свою провину перед Вітчизною саме в такий спосіб. На Колимі він возив тачку і на цій роботі певний час був справді незамінний.
49
На початку жовтня 1941 року адмірал Канаріс отримав від свого особистого агента таке повідомлення:
"У Долгові органами НКВС викрито велику змову, очолювану якимсь Іваном Голициним, представником однієї з найаристократичніших родин старої Росії. Як я вже повідомляв, за якийсь час до цього на території району діяла так звана банда Чонкіна. Авторитетні джерела припускають, що Чонкін і Голицин — одна й та сама особа.
Місцева влада і органи пропаганди намагаються применшити масштаби змови, але, зважаючи на вжиті заходи, самі ставляться до подій щонайсерйозніше.
Газети сповнені багатозначних натяків, прихованих погроз, закликів до пильності і зміцнення дисципліни, постійних нагадувань про патріотизм і вірність населення радянському ладові.
У колгоспах, радгоспах, на підприємствах місцевої промисловості, в школах і дитячих садках провадяться бучні мітинги з істеричними вимогами розправи з бунтівниками.
Судячи з чуток, що циркулюють серед населення, хвилюванням охоплена більша частина району.
Влада вживає термінових заходів по ліквідації наслідків змови. В місто введено не менше двох мотомеханізованих частин НКВС особливого призначення, а в найближчому лісі розташувалася танкова бригада. В місті відбуваються повальні арешти керівної партійної верхівки на чолі з першим секретарем районного комітету ВКП(б) Андрієм Ревкіним.
Вжито рішучих заходів по приборканню бунтівного населення. Так, наприклад, мешканці села Красного, де був розташований штаб Голицина-Чонкіна, депортовані в Дол-гов і розміщені у місцевій школі-семирічці, оточеній колючим дротом і перетвореній на тимчасову тюрму (на додаток до діючої постійної). За чутками, всіх їх, крім дітей до 12 років, очікує найсуворіша покара. (За радянськими законами діти від 12 років несуть відповідальність перед законом нарівні з дорослими).
На одній із центральних площ міста виставлений для огляду населення літак застарілої радянської конструкції з одірваним крилом, що належав змовникам.
Наскільки мені вдалося з'ясувати, князь Голицин є представником білоемігрантських кіл і царської сім'ї, що перебуває у вигнанні, діяв він за завданням Німецького Верховного Командування. Коли це так, то я вкрай здивований, шановний адмірале, що полковник Піккенброк не потурбувався про те, щоб зв'язати мене своєчасно з Голициним-Чонкіним, спільно ми могли б досягти більших результатів.
Судячи з повідомлень газет, з інформації, почерпнутої з інструкцій, що надсилаються партійним агітаторам, та інших джерел, головною метою змови було повстання місцевого населення проти Рад (використовуючи передусім невдоволення колгоспною системою), захоплення даної території і утримання її до підходу німецьких військ.
Змовники були близькі до мети, коли їх спіткала трагічна невдача. Однак, як мені здається, не все ще втрачено. Більше того, я вважаю, що в районі склалася вельми сприятлива обстановка для нанесення по ньому вирішального удару наших військ. Ця обстановка зумовлюється такими факторами:
1. Лінія фронту на даній ділянці дуже ослаблена тим, що Ради змушені були кинути частину своїх сил на придушення бунту.
2. Населення політично цілком підготовлене до зміни влади.
3. Значна частина ініціативних людей на чолі з самим Голициним, який перебуває зараз у в'язниці, зможе скласти міцне ядро для створення закладів самоврядування, тилових з'єднань і загонів місцевої поліції. З їхньою допомогою можна буде розвинути і закріпити успіх, досягнутий нашими військами".
50
У Долговському Будинку культури залізничників готується театралізована вистава "Процес князя Голицина". Суд відкритий при зачинених дверях. Вхід вільний — за перепустками.
ДІЙОВІ ОСОБИ ТА ВИКОНАВЦІ:
Князь Голицин — Іван Чонкін
Державний обвинувач — прокурор Євпраксеїн
Голова суду — полковник Добренький
Члени суду — майори Целіков та Дубинін
Секретар суду — літній товстий сержант без
прізвища
Захисник — член обласної колегії адво-
катів Проскурін Беруть участь лжесвідки, лжеексперти, лжеглядачі та інші л же люди.
Посеред просторої, добре освітленої сцени довгий стіл, накритий червоною тканиною, і три дубових стільці з високими спинками. В лівому кутку сцени за дерев'яною перегородкою, на табуретці, що грає роль лави підсудних, сидить Іван Чонкін — виконавець ролі князя Голицина. Роль князя явно йому не пасує — як був Чонкіним, так Чонкіним і зостався. Маленький, щуплявий, клаповухий, в старому червоноармійському обмундируванні, він сидить, роззявивши рота, і крутить в усі боки своєю стриженою, гулястою головою. А поруч двоє конвоїрів. Такі ж клаповухі, кривоногі, будь-якого посади на місце Чонкіна, Чонкіна постав на його місце — нічого не зміниться.
Поміж Чонкіним і довгим столом за маленьким столиком прокурор Євпраксеїн, почепивши на носа окуляри, перебирає папери, що лежать перед ним.
З іншого боку сцени за такими самими маленькими столиками секретар суду і захисник.
Захисник, миршавий чоловічок у перелицьованому костюмі (ґудзики з лівого боку), підсліпуватий, скоцюрбле-ний, вивернув голову, ніби півень, і, зачіпаючи лівим вухом поверхню столу, щось сягнисто пише на розрізнених аркушах із зошита, рука його ривками пересувається по папері. Він, напевне, вирішив виконати свою роль з усім блиском, вразити публіку красномовством, він, удаючи такого собі Плевако місцевого масштабу, час від часу позирає на прокурора, смикає шиєю і наче аж підморгує, наче дає супротивній стороні зрозуміти, що їй варто заздалегідь змиритися зі своєю поразкою. Доки захисник дивиться на прокурора, рука його зісковзає з аркуша і закінчує фразу на поверхні столу, а то й у повітрі.
Не зовсім розуміючи, навіщо його сюди привели, Чонкін крутить головою, з цікавістю позираючи на прокурора, на захисника, на конвоїрів і вниз, на публіку, яка теж дивиться на нього з цікавістю.
Публіка розчарована. Вона сподівалася побачити князя, якогось такого вусатого, мордастого, можливо, навіть лютого, в черкесці з газирями чи в білогвардійському мундирі з плямами на місці зірваних погонів і хрестів. Але перед нею не князь, а чорт зна хто.
51
Коли зазирнути за лаштунки, то там, як і належить перед прем'єрою, сидять режисери: майор Фігурін, полковник Лужин і маленький, сухенький, з підстриженими сивими вусиками літній дядечко в потертому піджачку. Зовні дядечко скидається на якогось, скажімо, банщика чи швейцара при готелі, але він не банщик і не швейцар, він генерал, який прибув з Москви для нагляду за процесом. Заклавши руки за спину, тихим голосом, яким уміє говорити тільки дуже значне начальство, він дає останні вказівки трьом артистам, котрі ще не вийшли на сцену: голові і членам суду.
Тут же за лаштунками товчеться поки що без діла дитячий письменник Олексій Мухін. Йому доручено в образній і доступній формі розповісти в пресі не лише "нашій читацькій дітворі", але й дорослим читачам про суворий, неупе-реджений і справедливий суд над підлим зрадником Вітчизни, показати справжнє обличчя його поплічників.
Приїжджий генерал, скінчивши інструктаж, поглянув на Лужина, чи все готово, Лужин глипнув на майора, майор кивнув Лужину, Лужин кивнув генералові, генерал штовхнув у живіт полковника Добренького:
— Гаразд, ідіть.
52
З-за лаштунків на сцену виходять троє. Перший — голова виїзної сесії військового трибуналу полковник Добренький з папкою в руках. Обличчя брезкле, ніс фіолетовий, очиці маленькі. За ним — два члени суду, два майори, два похмурих типи — Целіков та Дубинін.
СЕКРЕТАР (схоплюючись, урочисто). Прошу встати! Суд іде!
Гуркіт відкинутих сидінь, усі підводяться. Ті, що вийшли, займають місця за довгим столом: голова посередині, члени — з боків. Голова кладе перед собою папку і розв'язує шворочки.
СЕКРЕТАР. Прошу сідати.
ГОЛОВА (після нетривалої паузи, дивлячись у зал). Слухається справа по обвинуваченню Голицина Івана Васильовича в зраді Батьківщини, контрреволюційному саботажі, збройному розбої, антирадянській агітації та інших злочинах. Підсудний, встаньте!
Чонкін, думаючи, що звертаються до когось іншого, сидить.
Підсудний, я вам кажу. Встаньте! ЧОНКІН (тицяючи себе пальцем в груди). Я? ГОЛОВА (посміхаючись). Та вже ж не я. (Суворо). Встаньте.
Чонкін підводиться, обома руками тримається за поруччя перегородки.
Підсудний, назвіть ваше ім'я, по батькові та прізвище. ЧОНКІН. Моє? Сміх у залі.
ГОЛОВА (сердиться). Підсудний, тут вам не цирк, а засідання військового трибуналу. Я вам раджу не клеїти дурня, а чітко відповідати на запитання. Ваше прізвище?
ЧОНКІН (невпевнено). Раніше був Чонкін.
ГОЛОВА. А тепер?
ЧОНКІН (подумавши). Не знаю.
ГОЛОВА. Що значить, не знаєте? На попередньому слідстві ви Зізналися, що є ворогом народу князем Голи-циним, ставлеником білоемігрантських кіл і міжнародного капіталу. Ви підтверджуєте свої зізнання? (Чонкін мовчить). Підсудний Голицин, у вас є претензії до складу суду? Ні? Сідайте! (В зал). Суд переходить до заслуховування обвинувального висновку.
53
Усілякому спектаклю передують репетиції. Може, тому, що Чонкін виявився кепським артистом, його мучили довго. З Москви приїжджали досвідчені слідчі і працювали позмінно. Вони допитували його багато діб поспіль, не даючи ні спати, ні їсти. При щільно зашторених вікнах рівним жовтим дратівливим світлом горіла лампочка, він не знав, коли день, коли ніч, будь-який рух часу зовсім припинився.
Слідчі товкмачили одне й те саме: ким засланий? яке завдання виконував? з ким був зв'язаний?
Чонкін, збагнувши, що жодна з його відповідей їх не задовольнить, геть знавіснів і на всі запитання відповідав однією фразою: "Кому треба, той знає".