"Зімкнись!" — скомандував, хизуючись голосом, ротний командир. Солдати дугою обминали щось у тому місці, куди впало ядро, і старий кавалер, фланговий унтер-офіцер, відставіїґи біля вбитих, догнав свій ряд, підстрибнув, перемінив ногу, попав у крок і сердито оглянувся. "Лівою... лівою... лівою...", здавалося, чутно було з-за загрозливої мовчанки й одноманітного звуку одночасних ударів ніг об землю.
— Молодці, хлопці! — сказав князь Багратіон.
"Раді... ого-го-го-го-го!.." — розляглося, по рядах. Понурий солдат, ідучи з лівого боку, не перестаючи кричати, оглянувся очима на Багратіона з таким виразом, неначе казав: "Самі знаємо"; другий, не озираючись і наче боячись заґавитися, роззявивши рота, кричав і проходив.
Наказано було зупинитися і зняти ранці.
Багратіон об'їхав ряди, що пройшли повз нього, і зліз з коня. Він віддав козакові поводи, скинув і віддав бурку, розпростав ноги й поправив на голові кашкета. Голова французької колони, з офіцерами попереду, з'явилася з-під гори.
— З богом! — промовив Багратіон твердим, чутним голосом, на мить обернувся до строю і, трохи розмахуючи руками, незграбним кроком кавалериста, наче працюючи, пішов уперед по нерівному полю. Князеві Андрію здавалося, що якась непереможна сила веде його вперед, і він переживав велике щастя К
*Тут відбулася та атака, про яку Тьєр каже: ,Les russes se conduisirent, vaillamment, et chose rare à la guerre, on vit deux masses d'infamerie marcher lésoument 'une contre l'autre sans qu'aucune des deux céda avant d'être abordée", a Наполеон на острові св. Єлени сказав: "Quelques bataillons russes montrèrent de l'intrépidité". |"Росіяни тримали себе доблесно, і річ—рідкісна на війні, дві маси піхоти йшли рішуче одна проти одної, і жодна з двох не поступилася до самого зіткнення".] Слова Наполеона: .Кілька російських батальйонів виявили безстрашність".
Уже близько ставали французи; уже князь Андрій, ідучи поруч з Багратіоном, ясно розрізняв перев'язі, червоні еполети, навіть обличчя французів. (Він ясно бачив одного старого французького офіцера, який вивернутими ногами у штиблетах, притримуючись за кущі, насилу йшов нагору.) Князь Багратіон не дагзав нового наказу і все йшов так само мовчки перед рядами. Раптом між французами тріснув один постріл, другий, третій... і по всіх, тепер уже розстроєних, ворржих рядах розійшовся дим і затріскотіла пальба. Кілька чоловік наших упало, серед них і кругловидий офіцер, який ішов так весело і старанно. Але в ту ж мить, як пролунав перший постріл, Багратіон оглянувся і вигукнув: "Ура!"
"Ура-а-а-а!" — протяглим криком пішло по нашій лінії і, переганяючи князя Багратіона й один одного, безладним, але веселим і збудженим натовпом побігли наші з гори за розстроєними французами.
XIX
Атака 6-го єгерського забезпечила відступ правого флангу. В центрі дія забутої батареї Тушина, який підпалив-таки Шен-грабен, зупиняла рух французів. Французи гпсили пожежу, розношувану вітром, і давали час відступати. Відступ центра через яр провадився поспішно й галасливо; проте війська, відступаючи, не плутались командами. Але лівий фланг, який одночасно й атакували й обходили переважаючі сили французів під начальством Ланна і який складався з Азовського й ҐІодольського піхотних та Павлоградського гусарського полків, був розстроєний. Багратіон послав Жеркова до генерала лівого флангу з наказом негайно відступати.
Жерков жваво, не віднімаючи руки від кашкета, торкнув коня і помчав. Але тільки-но він від'їхав від Багратіона, як у нього невистачило духу, його охопив непереборний страх, і він не міг їхати туди, де було небезпечно.
Вирушивши до військ лівого флангу, він поїхав не вперед, де була стрілянина, а став шукати генерала й начальників там, де їх не могло бути, і тому не передав яаказу.
Командування лівим флангом належало по старшинству полковому командирові того самого полку, який представлявся під Браунау Кутузову і в якому служив солдатом Долохов. А командування крайнього лівого флангу було призначене командирові Павлоградського полку, де служив Ростов, внаслідок чого виникло непорозуміння. Обидва начальники були дуже роздратовані один проти одного, і в той самий час, як на правому фланзі давно вже точився бій і французи вже почали наступ, обидг,^ начальники були заклопотані переговорами, метою яких було образити один одного. А полки, як кавалерійський, так і піхотний, були вельми мало підготовлені до майбутньої битви. Люди пол-' ків, від солдата до генерала, не чекали бою і спокійно займалися мирними справами: годуванням коней — у кінноті, збиранням дров — у піхоті.
— Єсть він, однак, старший за мене в чин,— казав німець, гусарський полковник, червоніючи і звертаючись до ад'ютанта, який під'їхав,— то полишайт на нього робити, як він хоче. Я своїх гусарів не можу жертвувати. Сурмач! Грай відступ!
Та справа ставала спішною. Канонада і стрілянина, зливаючись, гриміли з правого боку і в центрі, і французькі капоти стрільців Ланна проходили вже греблю млина і вишиковувались на цьому боці за два рушничних постріли. Піхотний полковник подригуючою ходою підійшов до коня і, вилізши на нього і зробившись дуже рівним і високим, поїхав до павлоградського командира. Полкові командири з'їхалися з чемними поклонами і з прихованою злістю в серці.
— Знов-таки, полковнику,— казав генерал,— не можу я, однак, залишити половину людей у лісі. Я вас прошу, я вас прошу,— повторив він,— зайняти позицію і підготуватися до атаки.
— А вас прошу, не втручайтся не своє діло,— відповів, починаючи гарячитися, полковник.— Коли б ви були кавалерист...
— Я не кавалерист, полковнику, але я російський генерал, і якщо вам це невідомо...
— Дуже відомо, ваше превосходительство,— раптом скрикнув полковник, торкаючи кони і стаючи червонобагровим.— Чи не ласка ваша завітати в цепи, і ви будете подивийтесь, що цей позиція нікуди не годиться. Я не хочу винищувайт своя полка для ваше задоволень.
— Ви забуваєтесь, полковнику. Я не про задоволення своє дбаю і говорити цього не дозволю.
Генерал, приймаючи полковникове запрошення на турнір хоробрості, випнувши груди й насупившись, поїхав з ним разом у напрямі цепу, наче вся їхня незгода мала розв'язатися там, у цепу, під кулями. Вони поїхали в цеп, кілька куль пролетіло над ними, і вони мовчки зупинилися. Дивитися в цепу не було чого, бо й з того місця, де вони раніш стояли, ясно було, що по кущах та ярах кавалерії діяти неможливо і що французи обходять ліве крило. Генерал і полковник, як два півні, що готуються до бою, суворо і значущо дивилися один на одного, даремне чекаючи ознак боягузтва. Обидва склали іспит. Через те, що говорити було нічого і ні тому ні цьому не хотілося дати привід другому сказати, що він перший виїхав з-під куль, вони довго простояли б там, взаємно випробовуючи хоробрість, якби в цей час у лісі, майже позад них, не залунали тріскотіння рушниць і глухий зливистий галас. Французи напали на солдатів, які були в лісі з дровами. Гусарам уже не можна було відступати разом з піхотою. Вони були відрізані від шляху відступу ліворуч французьким цепом. Тепер, хоч яка незручна була місцевість, конче треба було атакувати, щоб прокласти собі дорогу.
Ескадрон, де служив Ростов, тільки-но встигнувши сісти на .коней, був зупинений обличчям до ворога. Знову, як і на Енському мосту, між ескадроном і ворогом нікого не було, і між ними, розділяючи їх, лежала та сама страшна межа невідомості і страху, немов межа, що відділяє живих від мертвих. Усі люди почували цю межу, і питання про те, чи перейдуть чи ні і як перейдуть вони цю межу, хвилювало їх.
До строю під'їхав полковник, сердито відповів щось на запитання офіцерів, і як людина, що відчайдушно наполягає на своєму, дав якийсь наказ. Ніхто нічого певного не казав, але по ескадрону пролетіла поголоска про атаку. Пролунала команда шикування, потім вискнули шаблі, вийняті з піхов. Але все ще ніхто не рухався. Війська лівого флангу, і піхота й гусари, почували, що начальство само не знає, що робити, і нерішучість начальників передавалась військам.
"Скоріше, скоріше б",— думав Ростов, почуваючи, що ось нарешті настав час спізнати насолоду атаки, про яку він так багато чув від товаришів-гусарів.
— З богом, хлопці,— прозвучав голос Денисова,— риссю" марш!
У передньому ряду загойдалися крупи коней. Грачик потягнув поводи і сам рушив.
З правого боку Ростов бачив перші ряди своїх гусарів, а ще далі попереду йому видно було темну смугу, якої він не міг розглядіти, проте вважав за ворога. Постріли було чутно, але вдалині.
— Піддай рисі! — пролунала команда, і Ростов відчував, як підкидає задом, перебиваючи на галоп, його Грачик.
. Він заздалегідь вгадував його порухи, і йому ставало все веселіш і веселіш. Він помітив самотнє дерево попереду Це дерево спочатку було попереду, на середині тієї межі, що здавалась такою страшною. А ось і перейшли ту межу, і не тільки нічого страшного не було, але й усе веселіш і бадьоріше ставало. "Ох, як я рубону його",— думав Ростов, стискаючи в руці ефес шаблі.
— Ур-р-а-а-а!! — загули голоси.
"Ну, хай попадеться тепер хоч би хто",— думав Ростов, втискаючи шпори Грачикові, і, випереджаючи інших, випустив його на весь кар'єр. Попереду вже видно було ворога. Раптом, як широким віником, стьобнуло щось по ескадрону. Ростов підняв шаблю, готуючись рубати, але в цей час солдат Нікітенко, скачучи попереду, відділився від нього, і Ростов відчув, як уві сні, що продовжує летіти з неприродною швидкістю вперед і разом з тим залишається на місці. Знайомий гусар Бондарчук зчалу налетів на нього і сердито подивився. Кінь Бондарчуків шарахнув, і він обминув стороною.
"Що ж це? я не просуваюся? — Я впав, я вбитий..."—в одну мить спитав і відповів Ростов. Він був уже сам один посеред поля. Замість коней та гусарських спин у русі він бачив круг себе нерухому землю та стерню. Тепла кров була під ним. "Ні" мене поранено, і коня вбито". Грачик підвівся" був на передні ноги, але впав, придушивши їздцеві ногу. В коня з голови текла кров. Кінь бився і не міг встати. Ростов хотів підвестись і теж упав: ташка зачепилася за сідло. Де були наші, де були французи — він не знав.