Мандри Гуллівера

Джонатан Свіфт

Сторінка 44 з 55

Багатий пожинає плоди роботи бідного, а бідних припадає тисяча на одного багатого, тож більшість нашого народу живе в злиднях, щодня виснажуючи себе на важкій роботі за мізерну плату, щоб меншість мала змогу жити в розкошах.

Я дуже докладно спинявся на цих справах, але його милості важко було зрозуміти мене, бо він вважав, що кожна жива істота має право на свою частку плодів землі, а особливо ті, що панують над рештою. Зокрема його цікавило, що то за розкішні страви і чому декому з нас бракує їх. Я перелічив усі найдорожчі страви, що спали мені на думку, і, описавши різні способи готувати їх, додав, що по деякі напої, приправи та безліч інших речей нам доводиться посилати кораблі до всіх частин світу. Іноді, сказав я, для того, щоб приготувати сніданок якійсь знатній самиці єгу або знайти для неї посуд, треба принаймні тричі об'їхати навколо земної кулі. Це остаточно переконало мого хазяїна, що наша країна дуже бідна, бо не може сама прогодувати нас. Але найбільше здивувало його те, що такі, з моїх слів, величезні земельні простори зовсім позбавлені прісної води і ми мусимо їздити по напої аж за море. Я роз'яснив, що Англія (люба моя батьківщина), як підраховано, виробляє їжі втричі більше, ніж її жителі можуть спожити, так само, як і чудових напоїв, виготовлених з зерна або з соку деяких плодів. У такій самій пропорції ми маємо й усе потрібне для життя. Проте, щоб задовольнити жадобу розкоші та нездержливість самців і чванливість самиць, ми відвозимо більшу частину найпотрібніших нам самим припасів у інші країни, а звідти привозимо інші, що сіють серед нас недуги, безумства та розпусту. А через це багато кому з нас доводиться забезпечувати собі прожиток жебрацтвом, крадіжками, грабунками, шахрайством, звідництвом, кривоприсяжництвом, лестощами, підкупами, торгівлею виборчими голосами, ворожінням по зірках, пустопорожньою писаниною, отруйництвом, розпустою, святенництвом, наклепами, вільнодумством та всякими такими ділами. Всі ці слова були зовсім незрозумілі для нього, і я мав чимало клопоту, поки розтлумачив їх.

Далі я пояснив: вино з чужих країн ми довозимо не тому, що нам бракує води або інших напоїв, а тільки заради того, що ця рідина має властивість звеселяти нас, туманячи нам голову. Вона розвіює сум, викликає в уяві дивовижні, химерні видіння, живить надію і проганяє страх, на деякий час позбавляє здатності розумно міркувати і, нарешті, відібравши нам ноги, вкидає в глибокий сон. Правда, прокинувшись, ми почуваємо себе недужими й пригніченими, і взагалі треба визнати, що вживання цієї рідини спричиняється до численних хвороб, скорочує наше життя і робить його нещасливим.

До всього цього я додав, що більшість нашого населення живе з постачання різних потрібних речей та предметів розкоші багатим людям і одне одному. Дома я, наприклад, звичайно ходжу в одежі, виготовленій працею не менш як ста ремісників. Ще більше людей працювало над спорудженням і оздобленням мого будинку, а щоб убрати й прикрасити мою дружину, їх треба у п'ять разів більше.

В наших розмовах я не раз уже згадував про те, що багато моїх матросів померли від хвороб, і тепер надумав розповісти його милості про людей, які живуть із лікування хворих. Але тут я натрапив на надзвичайні труднощі і насилу спромігся пояснити хазяїнові, що таке хвороба. Він добре розумів, що кожний гуїгнгнм слабне за кілька днів перед смертю, що інколи він може випадково забити ногу. Але йому здавалося неможливим, щоб природа, яка робить усе досконало, дозволила хворобам розвиватись у нашому тілі, і він попросив пояснити йому причини такого незбагненного лиха. На це я відповів, що ми споживаємо безліч страв, які діють на нас протилежно одна одній; що ми їмо, не почуваючи голоду, і п'ємо не спонукані до цього спрагою; що в нас заведено сидіти цілі ночі й пити міцні напої, нічим не заїдаючи, а це все схиляє до безділля, викликає запалення в нашому тілі й розладнує травлення. Далі я розказав, що продажні самиці єгу — повії — розносять особливу хворобу, від якої в тих, хто побуває у їхніх обіймах, починають гнити кістки, і що як ця, так і багато інших недуг переходять від батька до сина, і тому багато хто з нас з'являється на світ, уже несучи їх у собі; що неможливо перелічити всі хвороби, які вражають людину, бо їх не менше ніж п'ять чи шість сотень і чіпляються вони до всіх частин нашого тіла; одне слово, кожен наш орган, як зовнішній, так і внутрішній, має свої, властиві йому немочі. Щоб боротися з ними, у нас навчають особливих людей, які лікують або вдають, ніби лікують хворих, і я, знаючись трохи на цих справах, на бажання його милості можу розповісти про таємниці та способи їхнього мистецтва.

Головний принцип їхньої науки полягає в тому, що всі хвороби походять від переповнення, і звідси вони роблять висновок, що насамперед треба зовсім спорожнити живіт — або природним шляхом, або ж через рот. Вони беруть трави, мінерали, смоли, олії, скойки, солі, соки, водорості, послід, кору з дерев, змій, жаб, павуків, кістки й м'ясо померлих людей, птахів, звірів та риб і роблять суміш, таку гидку й нудотну на смак та запах, що шлунок зараз же з огидою викидає її назад; і це вони називають блювотним. Іншим разом, приготувавши з тих же припасів та ще з тої чи тої отрути такі самі мерзенні й нестерпні для кишок ліки, вони змушують хворого вводити їх через верхній або нижній отвір (як заманеться лікареві). Ліки ці, послабляючи кишки, женуть усе вниз і звуться проносним або клістиром. Оскільки природа (так твердять лікарі), яка призначила передній верхній отвір тільки для впровадження всередину твердих та рідких речовин, а задній нижній для випорожнювання, під час хвороби, як дотепно запевняють ці штукарі, неначе вибивається з сідла, то, щоб повернути її на місце, з тілом хворого треба поводитися навпаки, впроваджуючи тверді та рідкі речовини у відхідник, а випорожнювання роблячи через рот.

Але, крім справжніх хвороб, у нас є ще й уявні, проти яких лікарі винайшли і уявне лікування. Ці недуги мають свої назви, і для кожної з них є спеціальні ліки. На них завжди хворіють самиці наших єгу.

Особливо відзначається це поріддя лікарів своїми передбаченнями, і тут воно рідко помиляється. Коли хвороба справжня й більш або менш небезпечна, лікарі звичайно пророкують смерть, бо вона завжди в їхній спромозі, чого не можна сказати про одужання. А якщо після того хворому несподівано покращає, то вони, щоб їм не дорікали за хибне передбачення, вміло підтверджують перед світом свою мудрість, вчасно давши хворому відповідну кількість ліків. Завдяки цьому вони бувають надзвичайно корисні для чоловіків та жінок, яким набридло їхнє подружжя, а також для старших синів, міністрів і часто для володарів.

Мені вже раніше час від часу доводилося розмовляти з моїм хавяїном про природу урядування взагалі і, зокрема, про чудову англійську конституцію — предмет слушного подиву й заздрощів у всьому світі. Та коли я цього разу випадково згадав про міністрів, він трохи перегодя звелів мені пояснити, яких саме єгу я називаю цим словом.

Я розповів йому, що перший, або головний державний міністр,197 про якого я говоритиму,— це створіння, що не знає ні радощів, ні смутку, ні любові, ні ненависті, ні жалю, ні гніву; в кожному разі, він не виявляє ніяких пристрастей, крім невситимої жадоби багатства, влади й титулів. Слова він уживає для чого завгодно, тільки не для того, щоб висловлювати свої думки. Правду він каже лише тоді, коли хоче, щоб її вважали за брехню, а бреше тоді, коли бажає, щоб йому повірили. Тих, кого він ганьбить позаочі, напевне чекає ласка, а той, кого йому трапиться похвалити перед іншими, може вважати себе від того дня за пропащу людину. Найгірша ознака — це коли він щось пообіцяє, а надто ще й ствердить свою обіцянку присягою; тоді кожен, хто має розум, зараз же тікає геть і відкидає всяку надію.

Існує три способи стати головним міністром: перший — уміло скористатися своєю дружиною, дочкою або сестрою, другий — оббрехати або підсидіти того, хто вже займає цю посаду, і третій — якнайзавзятіше виступати прилюдно проти розбещеності при дворі. Але розумний монарх найскоріше вибере того, хто вдається до останнього способу, бо ці палкі викривачі потім завжди найслухняніше потурають бажанням і пристрастям свого владаря. Маючи в своєму розпорядженні всі урядові посади, ці міністри забезпечують собі владу, підкуповуючи більшість членів сенату або державної ради, а врешті вони особливим хитрим засобом, що зветься актом амністії (тут я виклав хазяїнові його суть), ухиляються від розплати й відходять від громадської діяльності, награбувавши в народу без ліку всякого багатства.

Палац першого міністра являє собою щось на зразок школи, де виховуються люди такого самого гатунку. Його пажі, лакеї та швейцари, наслідуючи пана, самі стають міністрами в своїй галузі і досконало опановують три головних елементи цього мистецтва: нахабство, брехню та підкуп. Перед ними також запобігають усі, навіть особи найвищого рангу, а іноді, завдяки своїй спритності й безсоромності, вони поволі підносяться до того, що заступають свого пана.

Самим першим міністром керує звичайно яка-небудь стара розпусниця або його улюблений лакей; вони правлять немовби за канали, якими розливаються всі милості, і, власне, саме їх можна з певністю назвати справжніми правителями королівства.

Одного дня, почувши від мене про наше дворянство, мій хазяїн люб'язно сказав мені комплімент, якого я зовсім не заслужив. Він висловив думку, що я належу до якоїсь благородної родини, бо, хоч і поступаюсь перед усіма їхніми єгу силою та моторністю, я переважаю їх кращими формами тіла, і кольором шкіри, і охайністю, що можна приписати лише інакшому, ніж у них, життю; до того я обдарований не тільки здатністю говорити, а й деякими ознаками розуму в такій мірі, що всі його знайомі вважають мене за справжнє диво.

Він звернув мою увагу на те, що й у них білі, гніді та мишасті гуїгнгнми трохи відрізняються будовою тіла й гіршими природними здібностями від гуїгнгнмів сірих у яблуках, чалих та вороних і через те звичайно виконують обов'язки слуг. Проте, мовляв, їм і на думку не спадає рівняти себе до кращої породи, бо таке прагнення вважали б у їхній країні за дике й неприродне.

Я уклінно подякував його милості за таку похвальну думку про мене, але запевнив його, що походжу від простих чесних батьків, які ледве-ледве спромоглися дати мені пристойну освіту, і що наше дворянство зовсім не таке, як він собі уявляє.

41 42 43 44 45 46 47