Це був князь Багратіон. Князь Андрій зупинився, чекаючи його. Князь Багратіон призупинив свого коня і, впізнавши князя Андрія, кивнув йому головою. Він продовжував дивитися вперед в той час, як князь Андрій говорив йому те, що він бачив.
Вираз: "почалося! ось воно!" був навіть і на міцному карому лиці князя Багратіона з напівзакритими, каламутними, ніби невиспаними очима. Князь Андрій з неспокійною цікавістю вдивлявся в це нерухоме обличчя, і йому хотілося знати, чи думає і відчуває, і що думає, що відчуває ця людина в цю хвилину? "Чи є взагалі що-небудь там, за цим нерухомим лицем?" питав себе князь Андрій, дивлячись на нього. Князь Багратіон нахилив голову, на знак згоди на слова князя Андрія, і сказав: "Добре", з таким виразом, наче все те, що відбувалося і що йому повідомляли, було саме те, що він уже передбачав. Князь Андрій, засапавшись від швидкості їзди, говорив швидко. Князь Багратіон вимовляв слова з своїм східним акцентом особливо повільно, як би переконуючи, що поспішати нікуди. Він рушив, однак, риссю свого коня у напрямку до батареї Тушина. Князь Андрій разом з почетом поїхав за ним. За князем Багратіоном їхали: офіцер почету, особистий ад'ютант князя, Жерков, ординарець, черговий штаб-офіцер на енглізованому красивому коні і статський чиновник, аудитор, який з цікавості попросився їхати в бій. Аудитор, повний чоловік з повним обличчям, з наївною посмішкою радості озирався навколо, трясучись на своєму коні, представляючи дивний вигляд у своїй камлотовій шинелі на фурштатському сідлі серед гусар, козаків і ад'ютантів.
— Ось хоче битву подивитися, — сказав Жерков Болконському, вказуючи на аудитора, — так під ложечкою вже заболіло.
— Ну, годі вам, — промовив аудитор з сяючою, наївною і разом хитрою посмішкою, як ніби йому утішно було, що він становив предмет жартів Жеркова, і як ніби він навмисне намагався здаватися дурнішим, ніж він був справді.
— Дуже забавно, мій пане князь, [Tres drole, mon monsieur prince,] — сказав черговий штаб-офіцер. (Він пам'ятав, що французькою якось особливо говориться титул князь, і ніяк не міг згададати.)
У цей час вони все вже під'їжджали до батареї Тушина, і попереду їх вдарилося ядро.
— Що ж це впало? — наївно посміхаючись, запитав аудитор.
— Коржики французькі, — сказав Жерков.
— Цим-то б'ють, значить? — запитав аудитор. — Пристрасть-то яка!
І він, здавалося, розпускався весь від задоволення. Тільки-но він договорив, як знову пролунав несподівано страшний свист, який раптом припинився ударом в щось рідке, і ш-ш-ш-шльоп — козак, що їхав трохи правіше і ззаду аудитора, з конем звалився на землю. Жерков і черговий штаб-офіцер пригнулись до сідел і геть повернули коней. Аудитор зупинився проти козака, зі уважною цікавістю розглядаючи його. Козак був мертвий, кінь ще бився.
Князь Багратіон, примружившись, озирнувся і, побачивши причину того замішання, що сталося, байдуже відвернувся, наче кажучи: чи варто дурницями займатися! Він зупинив коня, з прийомом хорошого їздця, дещо перехилився і виправив шпагу, яка зачепилася за бурку. Шпага була старовинна, не така, які носилися тепер. Князь Андрій згадав розповідь про те, як Суворов в Італії подарував свою шпагу Багратіону, і йому в цю хвилину особливо приємний був цей спогад. Вони під'їхали до тієї самої батареї, біля якій стояв Болконський, коли розглядав поле битви.
— Чия рота? — запитав князь Багратіон у феєрверкера, що стояв біля ящиків.
Він питав: чия рота? А по суті він запитував: чи не боїтеся ви тут? І фейерверкер зрозумів це.
— Капітана Тушина, ваше Превосходительство, — витягаючись, закричав веселим голосом рудий, з покритим ластовинням лицем, фейерверкер.
— Так, так, — промовив Багратіон, щось міркуючи, і повз передків проїхав до крайньої гармати.
У той час як він під'їжджав, із гармати цієї, приголомшуючи його і свиту, задзвенів постріл, і в диму, який раптом оточив гармату, видні були артилеристи, що підхопили гармату і, квапливо напружуючись, накочувалися її на колишнє місце. Широкоплечий, величезний солдат 1-й з банником, широко розставивши ноги, відскочив до колеса. 2-й тремтячою рукою клав заряд в дуло. Невелика сутулувата людина, офіцер Тушин, спотикнувшись об хобот, вибіг вперед, не помічаючи генерала і розглядаючи далечінь з-під маленької ручки.
— Ще дві лінії додай, як раз так буде, — закричав він тоненьким голоском, якому він намагався надати молодцюватість, що не йшла до його фігурі. — Друге! — пропищав він. — Круши, Медведєв!
Багратіон гукнув офіцера, і Тушин, боязким і незграбним рухом, зовсім не так, як салютують військові, а так, як благословляють священики, приклавши три пальці до козирка, підійшов до генерала. Хоча гармати Тушина були призначені для того, щоб обстрілювати балку, він стріляв брандскугелями по селу Шенграбен, яке виднілося попереду і перед якою висувалися великі маси французів.
Ніхто не наказував Тушину, куди і чим стріляти, і він, порадившись з своїм фельдфебелем Захарченком, до якого мав велику повагу, вирішив, що добре було б запалити село. "Добре!" сказав Багратіон на доповідь офіцера і став оглядати все поле битви, що відкривалося перед ним, як би щось міркуючи. З правого боку найближче підійшли французи. Нижче висоти, на якій стояв Київський полк, в долині річки чулася, хапаючи за душу, перекітна тріскотня рушниць, і набагато правіше, за драгунами, офіцер почету вказував князю на колону французів, що обходила наш фланг. Ліворуч горизонт обмежувався близьким лісом. Князь Багратіон наказав двом батальйонам з центру йти на підкріплення направо. Офіцер почету насмілився зауважити князю, що по уходу цих батальйонів гармати залишаться без прикриття. Князь Багратіон обернувся до офіцеру почету і тьмяними очима мовчки подивився на нього. Князю Андрію здавалося, що зауваження світського офіцера було справедливо і що дійсно сказати було нічого. Але в цей час прискакав ад'ютант від полкового командира, що був у видолинку, з звісткою, що величезні маси французів йшли низом, що полк дезорганізований і відступає до київських гренадерів. Князь Багратіон нахилив голову на знак згоди і схвалення. Кроком поїхав він направо і послав ад'ютанта до драгунів з наказом атакувати французів. Але посланий туди ад'ютант приїхав через півгодини зі звісткою, що драгунський полковий командир уже відступив за яр, бо проти нього був спрямований сильний вогонь, і він даремно втрачав людей і тому спішив стрільців в ліс.
— Добре! — сказав Багратіон.
У той час як він від'їжджав від батареї, наліво теж почулися постріли в лісі, і так як було занадто далеко до лівого флангу, щоб встигнути самому приїхати вчасно, князь Багратіон послав туди Жеркова сказати старшому генералу, тому самому, який представляв полк Кутузову в Браунау, щоб він відступив як можна поспішне за яр, тому що правий фланг, ймовірно, не в силах буде довго утримувати ворога. Про Тушина ж і батальйон, який прикривав його, було забуте. Князь Андрій ретельно прислухався до розмов князя Багратіона з начальниками і до наказів, що віддавались їм, і на подив помічав, що ніякі накази не віддавались, а що князь Багратіон тільки намагався робити вигляд, що все, що робилося в разі потреби, випадковості і волі окремих начальників, що все це робилося хоч не за його наказом, але згідно з його намірами. Завдяки такту, який виявляв князь Багратіон, князь Андрій помічав, що, незважаючи на цю випадковість подій і незалежність їх від волі начальника, присутність його зробила надзвичайно багато. Начальники, які з засмученими обличчями під'їжджали до князя Багратіона, ставали спокійні, солдати і офіцери весело вітали його і ставали жвавіше в його присутності і, мабуть, хизувалися перед ним своєю хоробрістю.
XVIII
Князь Багратіон, виїхавши на найвищий пункт нашого правого флангу, став спускатися донизу, де чулася перекітна стрілянина і нічого не видно було від порохового диму. Чим ближче вони спускалися до видолинку, тим менше їм ставало видно, але тим відчутніша ставала близькість справжнісінького поля бою. Їм стали зустрічатися поранені. Одного із закривавленою головою, без шапки, тягли двоє солдатів під руки. Він хрипів і блював. Куля потрапила, видно, в рот або в горло. Інший, що зустрівся їм, бадьоро йшов один, без рушниці, голосно охаючи і махаючи від свіжого болю рукою, з якої кров лилася, як з склянки, на його шинель. Обличчя його здавалося більше переляканим, ніж страждаючим. Він хвилину тому був поранений. Переїхавши дорогу, вони стали круто спускатися і на спуску побачили кілька людей, які лежали; їм зустрівся натовп солдатів, в числі яких були і не поранені. Солдати йшли в гору, важко дихаючи, і, незважаючи на вид генерала, голосно розмовляли і махали руками. Попереду, в диму, вже було видно ряди сірих шинелей, і офіцер, побачивши Багратіона, з криком побіг за солдатами, які йшли натовпом, вимагаючи, щоб вони повернулися. Багратіон під'їхав до рядів, за якими то там, то тут швидко клацали постріли, заглушаючи говір і командні крики. Все повітря просочене було пороховим димом. Обличчя солдат всі були закопчені порохом і жваві. Деякі забивали шомполами, інші посипали на полиці, діставали заряди з сумок, треті стріляли. Але в кого вони стріляли, цього не було видно від порохового диму, який не зносило вітром. Досить часто чулися приємні звуки бриніння і свистіння. "Що це таке? — думав князь Андрій, під'їжджаючи до цього натовпу солдатів. — Це не може бути наступ, тому що вони не рухаються; не може бути каре: вони не так стоять ".
Худорлявий, слабкий на вигляд дідок, полковий командир, з приємною посмішкою, з повіками, які більше ніж наполовину закривали його старечі очі, надаючи йому лагідний вигляд, під'їхав до князя Багратіона і прийняв його, як господар дорогого гостя. Він доповів князю Багратіона, що проти його полку була кінна атака французів, але що, хоча атака ця відбита, полк втратив більше половини людей. Полковий командир сказав, що атака була відбита, придумавши цю військову назву тому, що відбувалося в його полку; але він дійсно сам не знав, що відбувалося в ці півгодини у ввірених йому військах, і не міг точно сказати, чи була відбита атака або полк його був розбитий атакою.