Катріона

Роберт Луїс Стівенсон

Сторінка 43 з 48

Коли ж я помічу хоч найменше небажання з її боку (а у мене є підстави цього боятися), то ніколи не одружуся з нею.

— Добре, добре, — мовив Джеймс, — це легко владнати. Як тільки вона повернеться, я трохи розпитаю її і, сподіваюся, заспокою вас…

Тут я знову перебив його.

— Прошу вас не втручатися зовсім, містер Драммонд, інакше я відмовлюся і ви можете шукати для своєї дочки жениха в іншому місці, — випалив я. — Я діятиму сам і висновки робитиму також сам. Ніхто не повинен втручатися в цю справу, і особливо ви.

— Ач який! Слово честі, не знаю, чому це ви маєте бути суддею?

— Сподіваюся, це право кожного жениха, — зауважив я.

— Це зачіпка! — вигукнув Джеймс. — Ви нехтуєте фактами. Моїй дочці не лишається вибору. Її репутація заплямована.

— Пробачте, — заперечив я, — поки справа відома лише нам трьом, то нічого ще не втрачено.

— Хто мені за це поручиться? — напосідав він. — Хіба я можу допустити, щоб честь моєї дочки залежала від якогось випадку?

— Треба було думати про це раніше, — відповів я. — Ще до того, як кидати її, а не тоді, коли вже пізно. Я відмовляюся брати на себе відповідальність за вашу недбалість, і нікому не дозволю залякати себе. Рішення моє незмінне, і я нізащо не поступлюся. Як тільки вона повернеться, я вийду з нею, і ми поговоримо між собою, без вашого втручання. Якщо вона скаже, що погоджується на такий крок, я зроблю його, якщо ж ні, то так і буде.

Джеймс аж підскочив на стільці, наче його хтось укусив.

— Це ваші хитрощі! — вигукнув Джеймс. — Ви зробите все, щоб вона відмовила.

— Може, й так, а може, й ні. У всякому разі, я так вирішив.

— А якщо я не погоджуся?

— Тоді, містер Драммонд, доведеться вдатися до поєдинку, — відповів я.

Зріст цього чоловіка, його довжелезні руки (чим він не поступався своєму покійному батькові), слава вправного фехтувальника, — усе це, коли навіть не брати до уваги, що він батько Катріони, відповідно вплинуло на мене, і я з трепетом промовив останні слова. Але хвилювався я даремно. Моє вбоге житло і те, що я відмовляв йому в позичці, переконало Джеймса Мора в моїй бідності. Та несподівана звістка про маєток підбадьорила його, і він так захопився новим планом, що, мабуть, погодився б на що завгодно, аби тільки не битися зі мною.

Джеймс Мор ще трохи посперечався, але я примусив його замовкнути словами:

— Якщо ви так гаряче заперечуєте проти мого побачення з леді, то, мабуть, у вас є підстави думати, що вона відмовить?

Він щось промимрив, вибачаючись.

— Усе це надто дратує нас обох, — додав я, — краще помовчимо.

Ми так і зробили, і мовчали, поки не повернулася дівчина. Коли б хтось у той час подивився на нас збоку, то, думаю, ми здалися б йому досить кумедною парою.

Розділ двадцять восьмий

Я ЗАЛИШАЮСЬ ОДИН

Відчинивши Катріоні двері, я зупинив її на порозі й сказав:

— Ваш батько хоче, щоб ми погуляли.

Дівчина глянула на Джеймса Мора. Той кивнув, і вона, як вимуштруваний солдат, повернулась і пішла зі мною.

Ішли ми одною з наших улюблених доріжок, де так часто гуляли разом у найщасливіші хвилини свого життя. Я тримався трохи оддалік і мав змогу непомітно поглядати на неї. Цокіт її черевичків навівав на мене приємні й разом з тим сумні думки. Здавалося дивним, що я зараз ніби зупинився на роздоріжжі, йдучи назустріч двом долям, і не знаю, чую ці кроки востаннє, чи, може, отакий цокіт супроводжуватиме мене до самої смерті.

Катріона уникала навіть мого погляду і йшла мовчки, наче догадувалась, що для неї щось готується. Я вирішив говорити скоріше, поки ще не втратив мужності, але не знав, з чого почати. У такому становищі, коли дівчину мало не силоміць нав'язують мені після того, як вона так щиро висловила свої почуття, зайва настирливість була б непристойною, а мовчання доводило б мою. байдужість до неї. Я розгубився, а коли, нарешті, зважився відкрити рота, то заговорив навгад.

— Катріоно, я потрапив у складне становище… вірніше, ми обоє, і я був би дуже вдячний, коли б ви не перебивали й дали мені змогу висловитись до кінця.

Дівчина пообіцяла.

— Я знаю, що не маю права говорити на цю тему після того, що сталося між нами в минулу п'ятницю. Ми заплутались, і в цьому я винен. Знаю, що було б краще тримати язик за зубами; це я, власне, й хотів зробити і зовсім не думав турбувати вас. Та зараз необхідно поговорити, нічого не зробиш! Хоч і прикро, але вся справа в маєтку. З ним я, так би мовити, вигідний жених, і тому питання про наші взаємини стає серйозним. Особисто я вважаю, що справи надто заплутані і їх було б краще залишити так, як вони склалися останнім часом. По-моєму, все надзвичайно перебільшено, і коли б я був вами, то не задумувався б над вибором. Зрозумійте, що я не міг не згадати про маєток, а саме він вплинув на Джеймса Мора. Мені здається, ми були не такі вже й нещасливі, коли жили вдвох у цьому місті. Навіть чудово ладнали одне з одним. Тільки згадайте, люба…

— Не буду я згадувати і не забігатиму наперед, — обірвала мене Катріона. — Скажіть краще: це влаштував мій батько?

— Принаймні він схвалює, — відповів я, — схвалює мій намір просити вашої руки.

Говорячи, я намагався вплинути на почуття дівчини, але вона не слухала мене й знову перебила.

— Це батько умовив пас?! Тільки не заперечуйте, бо ви самі признались, що раніше не мали такого наміру. Батько умовив вас одружитися зі мною!..

— Якщо сказати правду, він перший завів мову про одруження, — визнав я.

Катріона пішла швидше, весь час дивлячись перед собою, але, почувши останні слова, схопилася руками за голову й, здавалося, хотіла бігти.

— Інакше, — заговорив я знову, — хіба я міг після минулої п'ятниці коли-небудь наважитися просити вашої руки? Джеймс Мор майже велів мені це зробити.

Дівчина зупинилася й обернулась до мене.

— У всякому разі, я відмовляю — і справі кінець! — вигукнула вона і пішла вперед.

— Я не сподівався на щось краще, — зауважив я, — але ви могли б бути ласкавішою хоча б на прощання. Не розумію, як можна бути такою жорстокою. Я дуже любив вас, Катріоно… Пробачте, бо називаю вас так востаннє. Мені завжди хотілося бути якомога кращим, намагаюся бути таким і зараз, але шкода, що не можу зробити нічого більшого. Невже й справді ви такі жорстокі?

— Я думаю не про вас, — сказала у відповідь дівчина, — мене цікавить мій батько.

— В такому разі я можу стати вам у пригоді! — відгукнувсь я. — Нам треба порадитись, як бути далі з вашим батьком. Він дуже розгнівається, дізнавшись про наслідки нашої розмови.

Катріона знову зупинилась і запитала:

— Мабуть, тому, що я збезчещена?

— Принаймні він так вважає, — хитнув я головою, — але я вже просив вас не звертати на це уваги.

— Мені все одно, — вигукнула дівчина. — Краще вже бути збезчещеною!

Я не знав, що відповісти, і мовчав. Здавалося, щось закипало в її грудях після останніх слів, і раптом вона вибухнула гнівом:

— Що це все означає? Чому така ганьба випала на мою бідну голову? Як ви сміли допустити до цього, Давід Бальфор?

— Що ж я міг зробити, моя люба? — відповів я.

— Я не ваша люба, — обурилась Катріона, — забороняю називати мене так.

— Що мені слова? — зауважив я. — У мене серце болить за вас, міс Драммонд. Повірте, я дуже шкодую, що так вийшло, і співчуваю вам. Давайте обміркуємо спокійно, що скажемо Джеймсу Мору, бо коли ми повернемося додому, неодмінно виникне сутичка. Треба за всяку ціну закінчити справу миром.

— А-а! — протягла дівчина, і на щоках її виступили червоні плями. — Він хотів битися з вами?

— Хотів, — відповів я.

Катріона якось неприродно засміялась.

— Тільки цього й не вистачало! — вигукнула вона, а потім, звертаючись до мене, заговорила далі: — Ми з батьком — чудова пара, та, виходить, на світі є ще гірша людина. Хвалити бога, я побачила вас таким, який ви є насправді! Думаю, що не знайдеться на світі дівчини, яка б поважала вас.

Досі я терпляче слухав її, та на цьому не витримав.

— Ви не маєте права так говорити зі мною! — обурився я. — Що я вам зробив поганого? І ось винагорода! Це вже занадто.

Дівчина дивилася на мене очима повними ненависті і посміхалася.

— Боягуз! — кинула вона.

— Ні ви, ні ваш батько не смієте мене так обзивати! — аж кипів я. — Сьогодні я вже викликав його на поєдинок. І знову викличу цього мерзенного лиса. Байдуже, кого з нас буде вбито. Ходімо. Час кінчати з усім цим, з усім вашим кодлом! Побачимо, що ви думатимете, коли мене вб'ють.

Катріона похитала головою з тією самою посмішкою, за яку я ладен був убити її.

— Смійтесь, смійтесь! — захлинався я од обурення. — Вашому батькові сьогодні було не до сміху. Я не кажу, що він злякався, — квапливо виправився я, — але він віддав перевагу іншому.

— Про що ви кажете?

— Я пропонував йому битися.

— Битися з вами? — здивувалась Катріона.

— Так, — відповів я. — Але він не захотів, інакше ми б не були тут.

— Не розумію вашого натяку, — зауважила дівчина. — Що ви маєте на увазі?

— Ваш батько наполягав, щоб я одружився з вами, а я не погоджувався. Сказав, що ви самі повинні вирішувати таке питання, й пообіцяв йому поговорити з вами без свідків. Я навіть не уявляв, що між нами відбудеться така неприємна розмова! "А що коли я відмовлю?" — спитав він. "Тоді доведеться вдатись до поєдинку, — відповів я. — Не потерплю, щоб мене накидали в женихи молодій леді, і сам не потерплю, щоб мене примушували". Так я й сказав, то були слова друга. А як ви мені віддячили? Відмовили і з своєї власної волі, а тому ніхто в світі, ніякий батько не примусить мене до шлюбу. Бажання ваше буде виконано, але свого ставлення до вас я не зміню. Сподіваюсь, хоч заради пристойності, ви висловите мені подяку. Я чомусь думав, що ви знаєте мене краще! Можливо, я не зовсім тактовно повівся з вами, але то була хвилинна слабість. А називати мене боягузом! О моя люба, це вже занадто.

— Хіба я могла знати, Деві? — збентежилась дівчина. — Це жахливо! Я й мої родичі, — і вона відчайдушно вигукнула, — я й мої родичі недостойні говорити з вами! О, я готова на вулиці стати перед вами на коліна й цілувати вам руки, просячи вибачення.

— Краще я збережу ті поцілунки, які вже колись мав від вас! Збережу те, чого палко бажав і що таке дороге мені. Не хочу, щоб мене цілували заради каяття.

— Що вам лишається думати про нещасну дівчину? — зітхнула Катріона.

— А про що я говорив вам весь цей час? Вам краще залишити мене, бо більшого горя, ніж я маю зараз, ви мені не завдасте, коли б навіть і хотіли.

42 43 44 45 46 47 48