Гаррі поглянув на Рона; той явно радів, що не сталося нічого гіршого.
— Опуґно! — почувся крик від дверей.
Гаррі крутнувся й побачив, як Герміона, мов розлючена кішка, націлилися чарівною паличкою в Рона — зграйка пташечок кинулася градом пухнастих золотистих кульок на нього; Рон зойкнув і затулив руками лице, але пташки нападали на нього, дзьобаючи й роздряпуючи кігтиками все, до чого могли дістати.
— Заберриїхвідменнне! — лементував Рон, але Герміона, кинувши на нього останній мстивий і лютий погляд, рвучко відчинила двері й вийшла. Гаррі здалося, що перед тим, як двері з грюкотом зачинилися, він почув ридання.
— РОЗДІЛ П'ЯТНАДЦЯТИЙ —
Незламна обітниця
За крижаними візерунками вікон знову кружляв сніг; стрімко наближалося Різдво. Геґрід власноручно поставив у Великій залі дванадцять традиційних різдвяних ялинок; поруччя сходів обвивали гірлянди з гостролиста й блискіток; невгасимі свічки сяяли в шоломах обладунків, а в коридорах висіли величенькі вінки омели. Дівчата зграйками збиралися під омелою щоразу, коли там мав проходити Гаррі, аж у коридорах ставало тісно; та, на щастя, численні нічні походеньки дали Гаррі змогу добре вивчити всі потаємні переходи замку, тож йому неважко було обрати вільні від цілунків під омелою маршрути з уроку на урок.
Рон, у якого необхідність вибору таких обхідних шляхів могла колись викликати приступи заздрості, а не сміху, тепер аж захлинався з реготу. Гаррі цей новий, усміхнений і жартівливий Рон подобався значно більше, ніж той похмурий і агресивний, якого довелося терпіти кілька попередніх тижнів, але за таку вдосконалену Ронову версію довелося заплатити чималу ціну. По-перше, Гаррі мусив миритися з постійною присутністю Лаванди Браун, якій здавалася марно згаяною кожнісінька мить, коли вона не цілувалася з Роном; а по-друге, Гаррі знову опинився в ролі найкращого друга двох людей, які, здавалося, вже ніколи одне з одним не заговорять.
Подзьобані й подряпані Ронові руки досі не загоїлися після нападу Герміониних пташок; тож Рон затаїв на неї образу і злість.
— Їй нема чого нарікати, — сказав він Гаррі. — Вона ж цілувалася з Крумом. А тепер з'ясувала, що хтось хоче цілуватися зі мною. Ми живемо у вільній країні. Я не зробив нічого поганого.
Гаррі нічого не відповів, прикидаючись, що його увагу поглинула книжка, яку вони мали прочитати перед завтрашнім уроком заклять ("Пошук квінтесенції"). Щоб залишатися другом і Ронові, й Герміоні, він тепер переважно мовчав як риба.
— Я ж Герміоні ніколи нічого не обіцяв, — бубонів Рон. — Тобто так, я збирався піти з нею святкувати Різдво до Слизорога, але ж вона не казала, що... Ми мали йти як друзі... Я вільний птах...
Гаррі перегорнув сторінку "Квінтесенції", розуміючи, що Рон за ним стежить. Рон і далі щось собі бурмотів, але його голос заглушувало потріскування каміна, втім, Гаррі знову розчув слова "Крум" і "нема чого нарікати".
Герміона мала такий напружений розклад, що Гаррі міг нормально з нею говорити лише вечорами, коли Рон так щільно приклеювався до Лаванди, що все одно не помічав, що робить Гаррі. Герміона відмовлялася перебувати у вітальні одночасно з Роном, тому Гаррі переважно зустрічався з нею в бібліотеці, а це означало, що розмовляли вони пошепки.
— Він може цілуватися з ким завгодно, — шепотіла Герміона, поки бібліотекарка мадам Пінс походжала поміж стелажами в них за спинами. — Мені на це взагалі начхати.
Вона схопила перо і з такою люттю поставила крапку над "і", що проткнула пергамент. Гаррі промовчав і подумав, що незабаром узагалі розучиться говорити через відсутність такої потреби. Він нахилився над "Прогресивною методикою зіллєваріння", роблячи нотатки про вічні еліксири, і час від часу зупиняючись, щоб розібрати закарлючки з вельми корисними Принцовими примітками до тексту Лібатія Бориджа.
— І ще, до речі, — знову зашепотіла Герміона, — будь обережний.
— Востаннє кажу, — Гаррі захрип, бо мовчав уже три чверті години, — я цієї книжки не віддам. Я більше дізнався від Напівкровного Принца, ніж Снейп зі Слизорогом навчили мене за...
— Та я не про твого дурного так званого Принца, — заперечила Герміона, з таким обуренням зиркаючи на книжку, немовби та їй нагрубіянила, — а про те, що сталося недавно. Я зайшла в дівчачий туалет перед тим, як іти сюди, і там було з десяток дівчат, серед них і Ромільда Вейн, і вони радилися, як тобі підсунути любовне зілля. Вони всі сподіваються, що ти візьмеш їх до Слизорога, і всі вони накупили любовного зілля у Фреда з Джорджем, а воно, боюся, може й подіяти...
— Чому ж ти його не конфіскувала? — здивувався Гаррі. Важко було повірити, що Герміонине маніакальне прагнення стежити за чітким дотриманням правил відмовить у такій критичній ситуації.
— Вони не мали з собою зілля в туалеті, — презирливо зронила Герміона. — Вони просто обговорювали тактику дій. Між іншим, сумніваюся, що навіть Напівкровний Принц, — вона знову з огидою глянула на книжку, — міг вигадати протиотруту до десяти різновидів любовного зілля, застосованих одночасно, тому раджу тобі запросити якусь одну дівчину... тоді всі інші втратять надію. Вечірка вже завтра, тож вони можуть і ризикнути.
— Та не хочу я нікого запрошувати, — пробурмотів Гаррі, проганяючи від себе думки про Джіні, хоч вона все одно постійно з'являлася йому в снах у такому вигляді, що лишалося тільки дякувати долі, що Рон не володіє виманологією.
— Тоді дивися, що п'єш, бо в Ромільди Вейн серйозні наміри, — сумно порадила Герміона.
Вона присунула до себе довжелезний сувій пергаменту, на якому писала реферат з числомагії, і заходилися строчити пером.
— Стривай, — згадав Гаррі. — Філч начебто заборонив проносити товари з "Відьмацьких витівок Візлів"?
— А хто коли звертав увагу на Філчеві заборони? — знизала плечима Герміона, не відриваючись від реферату.
— Я думав, що всіх сов обшукують. Як же дівчата змогли пронести в школу любовне зілля?
— Фред і Джордж вислали його під виглядом парфумів та настоянок від кашлю, — пояснила Герміона. — Цю послугу надає їхня служба замовлень "Товари совиною поштою".
— Ти так багато про це знаєш.
Герміона зміряла його поглядом не менш зневажливим, ніж перед цим його "Прогресивну методику зіллєваріння".
— Це все було написано ззаду на пляшечках, які вони влітку показували нам з Джіні, — холодно пояснила вона. — Я не доливаю в чужі напої ні відварів, ні настоянок... і не імітую такого, бо це анітрохи не краще...
— Добре, річ не в цьому, — швидко урвав її Гаррі, — а в тому, що Філча ж обдурили. Цим дівчатам прислали до школи речі, замасковані під щось інше! Чому ж тоді й Мелфой не міг би пронести сюди намисто?..
— Ой, Гаррі... не починай...
— Чому не міг? — не вгавав Гаррі.
— Послухай, — зітхнула Герміона, — чуйники таємниць здатні виявляти пристріт, закляття й приховані заклинання, так? Вони знаходять усе, пов'язане з темною магією і з темними об'єктами. Вони миттєво зафіксували б таке потужне закляття, яким було зачакловане намисто. А рідину, просто перелиту в іншу пляшку, вони могли б і не помітити... до того ж, любовне зілля не належить до темного й небезпечного...
— Легко тобі казати, — Гаррі думав про Ромільду Вейн.
— ...тому Філч мав би самотужки визначити, що то не настоянки від кашлю, але ж він не дуже здібний чарівник, навряд чи він зумів би відрізнити відвар від настоянки...
Герміона раптом затнулася; і Гаррі зрозумів чому. Хтось підкрадався до них ззаду між темними книжковими стелажами. Вони завмерли, а наступної миті з-за стелажа, мов шуліка, вискочила мадам Пінс; її запалі щоки, жовтувата, мов пергамент, шкіра та довгий гачкуватий ніс були зловісно підсвічені ліхтарем, що його вона тримала в руках.
— Бібліотека вже зачинена, — повідомила вона. — Не забудьте покласти всі книжки, якими ви користувалися, на відповідну... що ти зробив з книжкою, паршивий хлопчиську?
— Це не бібліотечна, це моя! — поспіхом пояснив Гаррі, хапаючи зі столу "Прогресивну методику зіллєваріння", у яку вже вчепилася її пазуриста рука.
— Зіпсував! — сичала бібліотекарка. — Споганив! Забруднив!
— Це просто книга, в якій робили позначки! — крикнув Гаррі, вириваючи підручника з її лап.
Здавалося, що в мадам Пінс почнеться припадок; Герміона поспіхом зібрала свої речі, а тоді схопила Гаррі за руку й мало її не відірвала, потягнувши до себе.
— Вона заборонить тобі користуватися бібліотекою, якщо не будеш обережний. Навіщо ти притяг з собою цей дурнуватий підручник?
— Я ж не винен, Герміоно, що вона якась скажена. А може, вона підслухала, що ти погано говорила про Філча? Мені завжди здавалося, що між ними якісь шури-мури...
— Ой, не сміши...
Раді, що знову можна говорити нормально, вони йшли безлюдними освітленими ліхтарями коридорами до вітальні, сперечаючись, чи могло бути у Філча й мадам Пінс таємне кохання.
— Ялинкові прикраси, — сказав Гаррі Гладкій Пані новий, святковий пароль.
— А вам яйця й ковбаси, — лукаво реготнула Гладка Пані й відхилилася, пропускаючи їх у вітальню.
— Привіт, Гаррі! — вигукнула Ромільда Вейн, щойно він проліз крізь отвір за портретом. — Хочеш гірської води?
Герміона поглянула на нього через плече з виглядом "А-що-я-тобі-казала?"
— Ні, дякую, — рішуче відмовився Гаррі. — Я її не дуже люблю.
— То візьми оце, — Ромільда тицьнула йому в руки якусь коробку. — Шоколадні казанки з вогневіскі. Мені бабуся прислала, а я таких не люблю.
— О... добре... дуже дякую, — буркнув Гаррі, не знаючи, що ще придумати. — Е-е... я тут іду зараз...
Він побіг за Герміоною, белькочучи щось незрозуміле.
— Казала тобі, — пирхнула Герміона. — Швидше когось запрошуй, щоб вони від тебе відчепилися, інакше...
Але її обличчя раптом застигло: вона помітила Рона з Лавандою, що сплелися в кріслі в обіймах.
— На добраніч, Гаррі, — попрощалася Герміона, хоч була лише сьома година вечора, і, не кажучи більше ні слова, метнулася до дівчачої спальні.
Гаррі, лягаючи спати, втішав себе тим, що залишилося витримати всього один день уроків, а тоді ще Слизорогове свято, після чого вони з Роном поїдуть у "Барліг". Годі й мріяти, що Рон і Герміона помиряться до початку канікул, але перерва дасть їм змогу заспокоїтися, обміркувати свою поведінку...
Великих надій Гаррі на це не покладав, а урок трансфігурації, який йому на другий день довелося перемучити в їхньому товаристві, звів надії нанівець.