Великий комбінатор вийшов із своєї каюти о першій годині ночі. За ним слідом ішла безшумна тінь вірного Киси. Вони піднялись на верхню палубу і нечутно наблизились до стільця, вкритого фанерними листами. Обережно розібравши покриття, Остап поставив стілець на ніжки, стиснувши щелепи, розшив обценьками оббивку і заліз рукою під сидіння.
Вітер бігав по верхній палубі. У небі легенько ворушилися зорі. Під ногами, глибоко внизу, плюскотіла чорна вода. Берегів не було видно. Іполита Матвійовича трясло.
— Є! — сказав Остап здушеним голосом.
Лист панотця Федора,
писаний ним у Баку
з мебльованих кімнат "Вартість"
дружині своїй в повітове місто N
"Дорога й кохана моя Катре!
Кожна година наближає нас до нашого щастя. Пишу я тобі з мебльованих кімнат "Вартість" після того, як залагодив усі свої справи. Місто Баку вельми велике. Тут, — кажуть, — добувають гас, але туди треба їхати електричним поїздом, а у мене немає грошей. Мальовниче місто омивається Каспійським морем. Воно справді дуже велике на розмір. Спека тут страшенна. На одній руці ношу пальто, на другій — піджак, — і то гаряче. Руки пріють. Раз у раз ласую чайком. А грошей майже нема. Але не біда, голубко моя Катерино Олександрівно, скоро грошей у нас буде без ліку. Побуваємо скрізь, а потім осядемо по-доброму в Самарі, біля свого заводика, і наливочку попиватимем. А втім, ближче до діла.
Своїм географічним положенням і числом населення місто Баку значно більше за місто Ростов. Однак поступається перед містом Харковом своїм рухом. Іногородців тут сила. А особливо тут багато вірмешок і персіян. Тут, матушко моя, до Туреччини недалеко. Був я і на базарі, і бачив я багато турецьких речей і шалей. Захотів тобі в подарунок купити мусульманське покривало, тільки грошей не було. І подумав я, що коли ми розбагатіємо (а до цього дні треба лічити), тоді і мусульманське покривало купити можна буде.
Ох, матушко, забув тобі написати про дві страшні пригоди, що трапились зо мною в місті Баку: 1) упустив піджак брата твого, пекаря, в Каспійське море і 2) в мене на базарі плюнув одногорбий верблюд. Обидві ці події здивували мене вкрай. Чому влада допускає таке безчинство над проїжджимми пасажирами, тим паче що верблюда я не чіпав, а навіть зробив йому приємне — полоскотав лозинкою в ніздрі. А піджак ловили всією громадою, ледве виловили, а він увесь у гасі. І не знаю вже я, що скажу твоєму братові, пекарю. Ти, голубко, поки що держи язик за зубами. Чи обідає іще Євстигнєєв?
Перечитав листа і побачив, що про діло нічого не встиг тобі розказати. Інженер Брунс дійсно працює в Азнафті. Тільки в місті Баку його нині нема. Він поїхав у відпустку в місто Батум. Родина його має постійне мешкання в Батумі. Я розмовляв тут з людьми, і вони кажуть, що справді в Батумі у Брунса все меблювання. Живе він там на дачі, на Зеленому Мисі — така є там дачна місцевість (дорога, кажуть). Путі звідси до Батума — на п'ятнадцять карбованців з копійками. Перекажи двадцять сюди телеграфом, з Батума все тобі протелеграфую. Розпускай по місту чутки, що я все ще біля одра тітусі у Воронежі.
Твій вічно чоловік Федя
Постскриптум. По дорозі до поштової скриньки у мене вкрали в номерах "Вартість" пальто брата твого, пекаря. Я в такому горі! Добре, що тепер літо! Ти братові нічого не кажи".
Розділ ХХХІІІ
Вигнання з раю
Тим часом як одні герої роману були переконані, що час терпить, а інші гадали, що час не жде, — час біг собі своїм звичаєм. За курним московським травнем прийшов курний червень. У повітовому місті N автомобіль Держ. № 1, зазнавши аварії на вибої, стояв уже два тижні на розі Старопанського майдану і вулиці імені товариша Губернського, вряди-годи затягаючи околиці страшенним димом. Із старгородського бупру виходили поодинці сконфужені учасники змови "Меча і рала" — у них взято підписку про невиїзд. Вдова Грицацуєва (палка жінка, мрія поета) повернула до своєї бакалії і була оштрафована на п'ятнадцять карбованців за те, що не вивісила на видноті прейскуранта цін на мило, перець, синьку та інші дрібні товари, — забутливість, яку легко пробачити жінці з великим серцем!
— Є! — повторив Остап зривистим голосом. — Держіть!
Іполит Матвійович узяв у свої тремтячі руки плоский
дерев'яний ящичок. Остап у темноті далі рився в стільці. Блиснув береговий маячок. На воду ліг золотий стовпчик і поплив за пароплавом.
— Що за чорт! — сказав Остап. — Більше нічого нема!
— Н-н-не може бути, — пробелькотів Іполит Матвійович.
— Ну, ви теж погляньте!
Вороб'янінов, затамувавши дух, упав на коліна і по лікоть всунув руку під сидіння. Між пальями він намацав основу пружини. Більше нічого твердого не було. Від стільця струмував сухий огидний запах стривоженого пилу.
— Нема? — запитав Остап.
— Немає.
Тоді Остап підняв стілець і викинув його далеко за борт. Вода важко сплеснула. Подригуючи од нічної вологості, кенцесіонери, сповнені сумніву, повернули до себе в каюту.
— Так, — сказав Бендер. — Щось ми в усякому разі найшли.
Іполит Матвійович дістав з кишені ящичок і осовіло глянув на нього.
— Давайте, давайте! Чого очі витріщили?
Ящичок одкрили. На дні лежала мідна позеленіла платівка з написом:
ЦИМ ПІВКРІСЕЛКОМ МАЙСТЕР ГАМБС ПОЧИНАЄ НОВУ ПАРТІЮ МЕБЛІВ
1865 р., Санкт-Петербург
Напис цей Остап прочитав уголос.
— А де ж діаманти? — запитав Іполит Матвійович.
— Ви надзвичайно догадливі, дорогий мисливцю за табуретками! Діамантів, як бачите, нема.
На Вороб'янінова жалко було дивитися. Одрослі злегка вуса ворушились, скельця пенсне були туманні. Здавалося, що з розпачу він б'є себе вухами по щоках.
Холодний, розсудливий голос великого комбінатора справив свій звичайний магічний вплив. Вороб'янінов витяг руки по витертих швах і замовк.
— Мовчи, смутку, мовчи, Кисо! Коли-небудь ми поглузуємо з чудернацького восьмого стільця, в якому знайшлася нікчемна дощечка. Тримайтеся. Тут є ще три стільці — дев'яносто дев'ять шансів із ста!
За ніч на щоці засмученого вкрай Іполита Матвійовича вискочив вулканічний прищ. Усі страждання, всі невдачі, вся мука гонитви за діамантами — все це, здавалось, пішло в прищ і мінилось тепер перламутром, вечоровою вишнею і синькою.
— Це ви навмисне? — запитав Остап.
Іполит Матвійович конвульсивно зітхнув і, високий, ледь зігнутий, як удочка, пішов до фарби. Почалось виготовлення транспаранта. Концесіонери працювали на горішній палубі.
І почався третій день плавби.
Почався він короткою сутичкою духового оркестру із звуковим оформленням за місце для репетицій.
Після сніданку до корми, одночасно з двох боків, рушили здоровані з мідними трубами і худі лицарі есмархівських кухлів. Першим на кормову лаву встиг сісти Галкін. Другим прибіг кларнет з духового оркестру.
— Місце зайняте, — похмуро сказав Галкін.
— Ким зайняте? — лиховісно запитав кларнет.
— Мною, Галкіним.
— А іще ким?
— Палкіним, Малкіним, Чалкіним і Залкіндом.
— А Йолкіна у вас нема? Це наше місце.
З обох боків наспіла підмога. Тричі підперезаний мідним змієм-гориничем, стояв гелікон — найпотужніша машина в оркестрі. Похитувалась подібна до вуха волторна. Тромбони стояли в повній бойовій готовності. Сонце тисячу разів відбилось у бойовому обладунку. Темно і дрібно виглядало звукове оформлення. Там мигало пляшкове скло, блідо світилися клістирні кухлі і саксофон, — обурлива пародія на духовий інструмент, насіннєва витяжка із справжньої духової труби, — був жалюгідний і схожий на носогрійку.
— Клістирний батальйон, — сказав задирака-кларнет, — претендує на місце.
— Ви, — сказав Залкінд, намагаючись підшукати найдошкульніше слово, — ви — консерватори від музики!
— Не заважайте нам репетирувати!
— Це ви нам заважаєте!
— На ваших нічних посудинах чим менше репетируєш, тим краще виходить.
— А на ваших самоварах, репетируй — не репетируй, ні біса не вийде.
Не дійшовши ніякої згоди, обидві сторони залишились на місці і уперто заграли кожна своє. Вниз рікою попливли звуки, які міг би породити тільки трамвай, повільно проповзаючи по битому склу. Духовики виконували марш Кексгольмського лейб-гвардії полку, а звукове оформлення — негритянський танок: "Антилопа біля джерел Замбезі". Скандал був припинений особистим втручанням голови тиражної комісії.
Об одинадцятій годині велику працю закінчено. Задкуючи, Остап і Вороб'янінов потягли транспарант до капітанського містка. Перед ними, знявши руки до зір, біг товстунець, завідувач господарства. Спільними зусиллями транспарант було прив'язано до поручнів. Він височів над пасажирською палубою, як екран. За півгодини електротехнік підвів до спини транспаранта проводи і приладнав всередині його три лампочки. Залишилось повернути вимикач.
Попереду, праворуч од носа, уже миготіли вогники міста Васюки.
На урочистий момент освітлення транспаранта завідувач господарства скликав усе населення пароплава. Іполит Матвійович і великий комбінатор дивились на зібраних згори, стоячи обабіч темної іще скрижалі.
Кожну подію на пароплаві плавуча установа брала близько до серця. Друкарки, кур'єри, відповідальні працівники, колумбівці і пароплавна команда стовпилися, задерши догори голови, на пасажирській палубі.
— Давай! — скомандував товстунець. Транспарант освітився.
Остап глянув униз, на натовп. Рожеве світло лягло на обличчя.
Глядачі засміялись. Потім запала тиша. І суворий голос знизу сказав:
— Де завгосп?
Голос був такий відповідальний, що завгосп, не рахуючи приступок, кинувся вниз.
— Подивіться, — сказав голос, — полюбуйтесь на вашу роботу!
— Зараз витурять! — шепнув Остап Іполитові Матвійовичу.
І справді, на горішню палубу, як яструб, вилетів товстунець.
— Ну, як транспарантик? — нахабно запитав Остап. — Доходить?
— Збирайте речі! — закричав завгосп.
— Навіщо така поквапність?
— Зби-рай-те речі! Геть! Ви під суд підете! Наш начальник жартувати не любить.
— Женіть його! — долинув знизу відповідальний голос.
— Ні, серйозно, вам не подобається транспарант? Де, справді, кепський транспарант?
Далі вести гру не було жодного сенсу. "Скрябін" уже пристав до Васюків, і з пароплава можна було бачити очманілі лиця васюкінців, що з'юрмились на пристані.
У грошах категорично було відмовлено. На збори дано п'ять хвилин.
— Суча лапа! — сказав Симбієвич-Синдієвич, коли компаньйони сходили на пристань. — Доручили б оформлення транспаранта мені.