Ти мені подобаєшся, дівчинко.
Габрієла підвелася, вона посміхнулась, і на обличчі її була написана майже подяка.
— Що ж ти скажеш на мою пропозицію?
— Даруйте, сеньйоре, але я не хочу. Не подумайте нічого поганого, просто мені тут добре, я не відчуваю ніяких нестатків. Дозвольте, я піду, сеньйоре полковнику...
Над низькою загорожею в глибині двору з'явилася голова дони Армінди. Вона гукнула Габрієлу:
— Бачиш, як все співпадає? А я тобі що казала? Він теж хоче найняти для тебе будинок...
— Він мені не подобається... Навіть коли б я з голоду помирала...
— І все одно моє зверху: варто лишень тобі захотіти...
— А я нічого не хочу...
Вона була задоволена всім, що мала,— ситцевими сукнями, домашніми капцями, сережками, брошкою, браслетом; не подобалися їй лише святкові туфлі — вони душили пальці. Вона полюбила свій двір, кухню і плиту, кімнатку, де спала, вона з радістю ходила в бар, де зустрічалася з цікавими молодиками — учителем Жозуе, сеньйором Тоніко, сеньйором Арі — і ввічливими, літніми чоловіками — сеньйором Феліпе, Доктором, Капітаном; вона звикла до свого вірного "зброєносця" негреняти Туїски і, нарешті, до кота, котрого сама приручила.
Їй подобався сеньйор Насіб. З ним так гарно було спати, поклавши голову на його волохаті груди й відчуваючи на стегнах вагу ноги цього міцного, повного чоловіка, вродливого і молодого. Вусами він лоскотав її потилицю, і в Габрієли тоді аж дрож пробігала по тілу. Добре було спати з чоловіком, але не із старим — за притулок, їжу, одяг, взуття, а з молодим, дужим, вродливим, як сеньйор Насіб, і лише тому, що він молодий, дужий і гарний.
Ця дона Армінда прямо вижила з розуму зі своїм спіритизмом. Як їй лише таке на думку спало! Треба ж, сеньйор Насіб одружиться з нею, Габрієлою. Але як приємно про це помріяти... Прогулятися з ним під руку вулицями. Зайти в кіно, сісти поряд, покласти голову на його м'яке, наче подушка, плече. На свята потанцювати з Насібом. А на руці обручка...
Але навіщо про це думати? Не варто... Сеньйор Насіб одружиться на благородній дівчині, увішаній коштовностями, в красивих туфлях і шовкових панчохах, напарфумленій тонкими духами, на невинній дівчині, яка ще не знала чоловіків. А Габрієла придатна лише для того, щоб варити, прибирати і спати з чоловіком. Але не із старим і бридким, не заради грошей, а заради задоволення... Клементе в дорозі, Ньозіньйо на плантації, Зе до Кармо також. У місті живе молодий студент Бебіньйо, який у них багатий був дім! Він приходив до неї потайки, навшпиньках, він боявся матері. Першим був її дядько, вона тоді ще дівчиськом була. Вона була дівчиськом, а він прийшов до неї серед ночі, старий і хворий.
Про світло каганця
Під пекучим сонцем роздягнені до пояса робітники зрізали плоди какао серпами, прив'язаними до довгих жердин. З приглушеним стукотом падали золоті плоди, жінки і діти збирали їх і розрубували ударами великого ножа. Зростала купа зерен какао, білих від соку; зерна насипали у плетені корзини, нав'ючували на ослів і везли до корит для промивання. Робота розпочиналася до схід сонця і завершувалась пізно ввечері; їжа — шматок смаженої солонини з маніоковою мукою та стиглий плід хлібного дерева, з'їдені поспіхом в полудень. Жінки співали сумних пісень:Гне робота, душить доля —
Чорношкірий я бідняк,
Ех, скажи, сеньйор полковник,
За що я страждаю так?
І коли уже нарешті
Злиднів збудеться бідняк?..
Хор чоловіків на плантації відповідав:
На плантацію какао
Йду врожай збирати я...
Погоничі підганяли ослів вигуками, як тільки караван із зернами какао виходив на дорогу: "Егей, триклятий! Ворушися, Діаманте!" Верхи на коні, в супроводі наглядача, полковник Мелк Таварес об'їжджав плантації, перевіряючи, як посувається робота. Інколи він злазив з коня і лаяв жінок та дітей:
— Знову байдикуєте?! Ану, ворушіться швидше, це вам не вошей ловить!
Частішали удари, що розколювали навпіл плоди какао, які лежать на долоні,— гостре лезо ножа щомиті може поранить палець. Прискорюється ритм пісні, що лине над плантацією і підганяє збирачів:
Плід какао золотавий,
Цвіту скрізь, як у раю...
Ех, скажи, сеньйор полковник,
За що спину гну свою?
І коли уже нарешті
Буду мати я сім'ю?..
Стоячи під деревами на гадючих стежках, вкритих сухим листом, чоловіки все швидше зрізають плоди, і голоси їхні лунають все голосніше:
На плантацію какао
Йду врожай збирати я...
Полковник оглядав дерева, наглядач покрикував на наймитів, виснажлива робота тривала.
— Хто тут працював?
Наглядач повторив запитання, робітники повернулися, і негр Фагундес відповів:
— Я.
— А йди-но сюди.
Полковник показав на дерево какао: посеред густого листя, на самій верхівці висіли незрізані плоди.
— Ти що — покровитель мавп? Гадаєш, я для них вирощую какао? Ледар. Тобі лише б на вулицях битися...
— Моя вина, сеньйоре. Не помітив...
— Не помітив тому, що плантація не твоя і не тобі завдається збитків. Надалі будь уважнішим.— Полковник продовжував огляд. Негр Фагундес підняв серп і своїми м'якими, лагідними очима подивився вслід полковникові. Що він міг відповісти? Мелк врятував його від пазурів поліції, коли він, напившись під час гуляння в селищі, влаштував бійку в будинку розпусти. Взагалі Фагундес належав до тих, хто не мовчить, коли їх ображають, але полковникові він змовчав. Хіба не Мелк брав його нещодавно в Ільєус, щоб підпалити газети, і за цю дрібну роботу так щедро заплатив? І хіба не сказав він тоді, що повертаються часи збройних зіткнень, справжні часи для мужніх людей з гострим зором, для таких, як негр Фагундес? А поки що він збирав какао, танцював на зернах у сушильних баркасах, потів біля печі, і ноги його завжди були забруднені клейким соком какао. Та втім, ці добрі часи щось не наставали, те багаття з газет виявилося недостатньо яскравим. Але навіть те, що було, було непогано, він все-таки дещо побачив: поїхав на машині, кілька разів вистрілив у повітря, щоб трохи полякати надто цікавих роззяв, і побачив Габрієлу, одразу ж, як приїхав; він проходив повз якийсь бар і почув жіночий сміх. Так сміятися вміла лише вона. Фагундеса завели в будинок, де він мав залишатися до призначеного часу. Хлопчина на ймення Лойріньйо, який їх привіз, відповів на запитання негра:
— Це куховарка араба, ласий шматочок.
Фагундес уповільнив крок і залишився трохи позаду, щоб побачити її. Лойріньйо сердито підганяв:
— Ходімо, негре. Не мозоль тут очі, а то зіпсуєш всю справу. Ходімо.
Повернувшись на фазенду вночі, коли небо було усіяне зорями і десь ридала самотня гармошка, Фагундес розповів Клементе про зустріч з Габрієлою. Червонясте світло від каганця падало тремтливими відблисками на стіну темряви, що заступала плантації: вони бачили обличчя Габрієли, її тіло, що ритмічно рухалось, стрункі ноги, що легко долали примарні кілометри спільних мандрів.
— Вона стала дуже гарною.
— Значить, працює в барі?
— Ні, вона варить для бару, а працює в огрядного турка з бичачою мордою. Вона охайно одягнена, в туфлях, в красивій сукні.
Клементе майже не бачив тьмяного світла каганця; зігнувшись, він слухав оповідь Фагундеса і мовчав.
— Вона сміялася, коли я проходив поруч, і розмовляла з якимось типом, мабуть, багатієм. Ти знаєш, Клементе, у неї була троянда в косах, я ніколи не бачив такої вроди.
Образ Габрієли з трояндою в косах розпливався в світлі каганця. Клементе замкнувся сам у собі, немов черепаха в панцирі.
— Я зазирнув на кухню в будинку полковника. Бачив його дружину, вона бліда, худа, немов свята з ікони. Бачив і доньку — дуже гарна, але горда, ходить і нікого довкола не помічає. Гарна, нічого не скажеш, але признаюся тобі, Клементе, іншої такої, як Габрієла, немає. А що в ній є, як ти гадаєш ?
Що в ній? Звідки йому знати! Він спав з нею, поклавши голову на груди, в сертані, в каатинзі, на зелених луках, але від цього не пізнав її краще. Ні, не пізнав і ніколи не пізнає! Але в ній є щось таке, чого ніяк не забути. Шкіра кольору кориці? Пахощі гвоздики? Манера сміятися? Звідки йому знати. Вона палахкотить полум'ям, жаркішим від вогнища, це полум'я охоплює і спалює тебе без останку.
— Багаття з газет згоріло за хвилину. Я вирішив сходити і побачитись з Габрієлою, погомоніти з нею, але мені не вдалося, хоча й дуже хотілося.
— І ти її більше не бачив?
Світло каганця лизало темряву, наповзала ніч без Габрієли. Собачий гавкіт, шелестіння гадюк. Клементе і Фагундеса оповив сум. Тоді Фагундес забрав каганця і пішов спати. В темряві ночі величезний і сумний мулат Клементе бачив Габрієлу. Усміхнені вуста, стрункі ноги, смагляві стегна, високі перса, тонкий стан, пахощі гвоздики, колір кориці... Він обняв її і відніс на тапчан із жердин. Він ліг з нею поряд, і вона схилилась йому на груди.
Про бал і англійську історію
Однією з найважливіших подій цього року в Ільєусі було відкриття нового приміщення Комерційної асоціації. Це нове приміщення було, по суті, першим, оскільки Асоціація, заснована кілька років тому, містилася раніше в конторі президента Атаулфо Пассоса, представника цілої низки південних фірм. Останнім часом Асоціація почала відігравати помітну роль в житті міста, вона стала фактором прогресу, здійснювала різні операції і впливала на різні справи. Нове приміщення — двоповерховий будинок — стояло неподалік від бару "Везувій", на вулиці, що йде з майдану Сан-Себастьяна до порту. Випивка, солодощі і закуска для свята з нагоди переїзду до нового будинку були замовлені Насібу. Цього разу йому довелося найняти на допомогу Габрієлі двох каброш, оскільки замовлення було велике.Перед святами було проведено переобрання правління Асоціації. Раніше доводилося вмовляти комерсантів, імпортерів і експортерів, щоб вони згодилися увійти до складу правління. Тепер же посади надавалися після тривалих суперечок, і претенденти на них оцінювались по тому, який у них авторитет, кредит у банку і право на участь в управлінні містом. Було запропоновано два списки: один — прихильниками Бастоса, інший — прихильниками Мундіньйо Фалкана. За останній час всі до цього звикли — на одному боці Бастоси, на протилежному Мундіньйо. В "Діаріо де Ільєус" з'явився маніфест, підписаний групою експортерів, комерсантів і власників імпортних контор на чолі з Атаулфо Пассосом, якого знову було висунуто на посаду президента.