Весільні святкування як у нижчих, так і у вищих колах здебільшого виродилися у справжні оргії для спаровування, бути присутніми на яких усі свідомі своєї високої відповідальности батьки повинні своїм дітям якнайсуворіше заборонити. А юнаків та дівчат, котрі, зіткнувшись із цими звичаями і натяками під час таких святкувань, самі не відчувають у собі відрази та, з цієї причини, бажання триматися подалі від них, беруть на себе відповідальність за власні дії та упущення, так само треба вже зарахувати до такого низького щабля, і, отже, при обговоренні їх можна більше не брати до уваги. Виходить так, ніби люди і тут за допомогою отруйного дурману намагаються обманути себе в тому, про що їм не хочеться думати.
Якщо земне життя побудовано на такій легковажній основі, як це вже стало звичаєм і традицією, то можна зрозуміти, що люди намагаються обманути себе й щодо смерти, судомно силкуючись не думати про неї. Це уникання всіх серйозних думок тісно пов'язане з власним ницим ставленням до зачаття. Невизначений жах, який, мов тінь, супроводжує людину впродовж земного життя, здебільшого бере початок у повному усвідомленні всіх легковажних та неправедних учинків, які принижують людей. І якщо вони зовсім не можуть знайти спокій інакше, то зрештою судомно і неприродно хапаються або за самообман, який полягає в тому, що зі смертю всьому кінець, чим цілком виявляють усвідомлення своєї неповноцінности і своє боягузтво перед можливою відповідальністю, або за сподівання, що вони також не набагато гірші за інших людей.
Але всі ці вигадки не змінюють ані порошинки у факті, що земна смерть до них наближається. Щодня, щогодини підступає вона ближче! Жалюгідним часто здається те, коли в останню годину в більшості тих, хто заскніло намагався заперечувати відповідальність у подальшому житті, з'являється велике тривожне запитання, котре доводить, як нагло помилилися вони у своїй переконаності. Це вже не може їм, одначе, дуже допомогти, бо знову ж таки це лише переляк від того, що незадовго перед важливим кроком із земного життя вони раптом угледіли перед собою можливість подальшого життя, а разом із цим відповідальність. Страх же, жах і переляк так само мало сприяють зменшенню чи спокуті безумовної взаємодії всіх вчинків, як і впертість. Усвідомлення, тобто наближення до пізнання, неможливе в такий спосіб. Із людьми, котрі помирають із жахом, їхня так часто випробувана в земному житті інтелектуальна кмітливість уже в останні години утинає злий жарт – людина раптом зі звичної обережности ще намагається швидко стати інтелектуально-благочестивою, коли відокремлення живої етерноречовинної людини від груборечовинного тіла вже досягло такого високого рівня, що інтенсивність відчуттів у цьому відокремленні дорівнялася силі інтелекту, якому воно досі силоміць було підпорядковане.
Вони не мають через це жодної користи! Вони пожинають те, що посіяли в думках і вчинках свого земного життя. Ні на крихту нічого не покращало, ані хоча б змінилося! Невідворотно їх затягне в колеса строго працюючих Законів Взаємодії, щоб у них в Етерноречовинному світі пережити все те, в чому вони помилялися, тобто мислили і діяли з хибним переконанням. Вони мають усі підстави жахатися години відокремлення від земного груборечовинного тіла, яке певний час від багатьох етерноречовинних подій було їм захисною стіною. Ця захисна стіна була для них щитом і укриттям певний час, щоб за нею без турбот, у спокої вони могли багато що змінити на краще і навіть цілком спокутувати те, що без цього захисту мусило б їх тяжко вразити.
Удвічі сумно, навіть удесятеро за тих, хто цей милостивий час земного буття проводить у легковажному самообмані, як у сп'янінні. Жах і страх, отже, у багатьох обґрунтовані.
Зовсім інакше відбувається з тими, хто не змарнував свого земного життя, хто ще вчасно хоч і в пізню годину, але не з жаху та страху ступив на шлях духовного сходження. Свій серйозний пошук вони беруть як посох і опору з собою в Етерноречовинний світ. Вони можуть без жаху й тривоги зробити крок із Груборечовинного в Етерноречовинне, який для кожного є неминучим, оскільки все, що є минущим, як і груборечовинне тіло, однораз знову мусить зникнути. Годину цього відокремлення вони можуть вітати, бо для них це – безперечний поступ, незалежно від того, що вони мають пережити в етерноречовинному житті. Добро їх тоді ощасливить, тяготи несподівано для них зробляться легкими, бо при цьому добре воління допомагає з більшою силою, ніж вони очікували.
Сама подія смерти є не що інше, як народження в Етерноречовинному світі. Схожа на подію народження в Груборечовинному світі. Етерноречовинне тіло пов'язане з груборечовинним тілом після відділення певний час, ніби через пуповину; вона тим тонша, чим вище душа народженого в Етерноречовинному світі розвинулася ще в земному бутті, до входження в Етерноречовинний світ, як перехід до Царства свого Бога. Чим більше людина своїм волінням приковувала саму себе до Землі, тобто до Груборечовинного, і нічого не хотіла знати про подальше життя в Етерноречовинному світі, тим міцнішою через її власне воління стає ця пуповина, яка прив'язує її до груборечовинного тіла, а отже, також і її етерноречовинне тіло, якого, мов одягу, потребує дух в Етерноречовинному світі. Чим щільніше, однак, її етерноречовинне тіло, тим важчим воно стає згідно зі звичайними законами і тим темніший мусить мати вигляд. Через цю велику схожість і близьку спорідненість з усім груборечовинним воно дуже важко звільнятиметься від груборечовинного тіла, тож буває, що йому ще доводиться відчувати останній груборечовинно-тілесний біль, як і все розкладання у тлінні. При спаленні воно також не лишається нечутливим. Після остаточного відділення цього з'єднувального шнура воно, однак, опускається в Етерноречовинному світі туди, де його оточення матиме однакову з ним щільність і силу тяжіння. Там виявить вона тоді в однаковій з нею силі тяжіння лише однодумців. Однак те, що це відбуватиметься гірше, ніж на Землі в груборечовинному тілі, є зрозумілим, тому що в Етерноречовинному світі всі відчуття проявляються сповна і нестримно.
Інакше з людьми, котрі сходження до всього шляхетного розпочали вже в земному бутті. Оскільки вони живою несуть у собі переконаність у потрібності кроку в Етерноречовинний світ, відокремлення стає значно легшим. Етерноречовинне тіло і пов'язана з ним пуповина не щільні, і ця відмінність у їхній обопільній відчуженості з груборечовинним тілом допускає також дуже швидке відокремлення, тож етерноречовинне тіло під час усієї так званої агонії або останніх мускульних здригань груборечовинного тіла вже давно стоїть біля нього, якщо взагалі можна говорити про агонію при нормальному вмиранні таких людей. Завдяки крихкому, нещільному стану з'єднувального шнура етерноречовинна людина, що стоїть поруч, зовсім не відчуватиме болю, оскільки цей легкий з'єднувальний шнур у своєму нещільному стані не може бути провідником болю від груборечовинного до етерноречовинного. І цей шнур внаслідок своєї більшої етерности розірве зв'язок швидше, тож етерноречовинне тіло в досить короткий термін цілком звільниться, і тоді полине до сфери у Висотах, яка споріднена з ним за легкістю та етерністю. І там також може зустріти лише однодумців і в піднесеному доброму переживанні відчуттів здобуде мир і щастя. Таке легше та менш щільне етерноречовинне тіло, звісно, виявиться яснішим та світлішим, нарешті досягне такої значної етерности, що наявне в ньому чисте духовне, випромінюючись, почне пробиватися крізь нього, аж поки, заливаючи все світлом, вступить у Чисто-Духовно-сутнісне.
Присутніх біля готової померти людини, одначе, треба попередити, щоб вони утрималися від голосного плачу. Через надмірні прояви болю розлуки, перебуваючи в стані відокремлення або, можливо, стоячи десь поблизу, етерноречовинна людина може бути глибоко зворушена, отже, почує чи відчує його. Якщо через це в ній пробудиться співчуття чи бажання сказати хоч кілька втішних слів, то це прагнення знову міцно зв'яже її з потребою озватися, щоб у зрозумілий спосіб привернути до себе увагу тих, хто плаче і відчуває біль. По-земному зрозуміло вона може озватися тільки за допомогою мозку. Це прагнення, одначе, призводить до тісного зв'язку з груборечовинним тілом, зумовлює його, і тому як наслідок відбувається те, що не лише перебуваючи ще в стані відокремлення етерноречовинне тіло знову тісніше з'єднується із груборечовинним тілом, а й навіть уже від'єднана етерноречовинна людина, яка стоїть поблизу, ще раз втягується в груборечовинне тіло. Кінцевим результатом є повернення відчуття всього болю, якого вона вже позбулася. Повторне відокремлення відбувається тоді значно важче – воно може тривати навіть кілька днів. Тоді настає так звана затяжна агонія, котра для охочого звільнення буде по-справжньому болісною і тяжкою. Провина за це лягає на тих, хто його з природного розвитку своїм егоїстичним болем відкликав назад. Унаслідок цього переривання нормального перебігу події відбувається нове насильницьке зв'язування, якщо навіть це сталося через слабку спробу зосередитися для порозуміння. А знову звільнитися від такого протиприродного зв'язування ще не зовсім обізнаному з цим не так легко. Допомогти йому при цьому неможливо, оскільки він сам захотів нового зв'язування. У це зв'язування можна легко ввійти, доки груборечовинне тіло ще не повністю охололо та існує з'єднувальний шнур, який часто рветься тільки після багатьох тижнів. Отже, це зайва мука для того, хто переходить в інший світ, і безцеремонність та жорстокість тих, хто знаходиться поруч. Тому в кімнаті помираючого повинен панувати цілковитий спокій, належна серйозність, що відповідає значимості моменту! Осіб, які не можуть себе опанувати, треба силоміць видалити, навіть якщо це найближчі родичі.