Мабуть, він не має наміру залицятись до цієї дівчини, не думає про швидкий шлюб. Явно не хоче її навіть бачити. Чому ж позбувся Дервлі? Що тут відбувається?
Здригнулась, швидко вхопила принцесу за руку. Аудієнція була закінчена. Коли вони виходили з зали, імператор не дивився на неї. Дворяни вклонялись.
Коли вони вийшли, Емгир вам Емрейс закинув ноги на поручень трону.
— Кеаллаху – промовив він. – До мене.
Сенешаль спинився на обумовленій церемоніалом відстані від володаря, зігнувся в поклоні.
— Ближче – промовив Емгир. – Підійди ближче, Каеллаху. Буду казати тихо. А те, що я скажу, призначене виключно для твоїх вух.
— Ваша величносте…
— Що ще очікується на сьогодні?
— Прийняття вірчих грамот і надання формальної аудієнції послові короля Естерада з Ковіру – швидко прорік сенешаль. – Найменування намісників, префектів і палатинів у нових провінціях і палатиніях. Затвердження графського титулу і апанажу для…
— Послові аудієнцію надамо і приймемо його на приватній аудієнції. Інші справи на завтра.
— Так, ваша величносте.
— Повідом віце графа Ейддона і Скеллена, що негайно після аудієнції посла мають залишитись у бібліотеці. Секретно. Ти також залишишся там. І приведеш свого того вашого знаменитого мага, того ворожбита… Як там його?
— Ксартхісіус, ваша величносте. Мешкає у вежі за містом…
— Мене не цікавить його місце проживання. Пошлеш по нього людей, маєш доставити його до моїх кімнат. По тиху, без розголосу, сектерно…
— Ваша величносте… Чи це доцільно, аби той астролог…
— Я видав наказ, Кеаллаху.
— Слухаюсь.
Через три години, всі вище згадані зустрілись у імператорській бібліотеці. Виклик не здивував Ваттієра де Рідеаукса, віце графа Ейддона. Ваттієр був шефом військової розвідки. Емгир викликав Ваттієра дуже часто – зрештою, тривала війна. Виклик не здивував і Стефана Скеллена, званого Пугачем, який виконував при імператорі функції коронера, спеціаліста від спеціальних служб і завдань. Пугача ніколи нічого не дивувало.
Третя викликана особа натомість була незмірно здивована викликом. Тим більше, що саме до неї імператор спершу звернувся.
— Майстре Ксартхісіусе.
— Ваша імператорська милосте…
— Ви мусите встановити місце перебування певної особи. Особи, яка зникла чи прихована. Може ув'язнена. Чародії, яким я це вже колись довірив, заплутались. Ви зробите це?
— На якій відстані знаходиться… може знаходитись та особа?
— Якби я знав це, то не потребував би твоїх послуг.
— Прощу вибачення, ваша імператорська величносте… — запнувся астролог. – Справа в тому, що велика відстань утруднює, практично виключає… Гм, гм… А якщо та особа знаходиться під магнічним захистом… Я можу спробувати, але…
— Коротше, майстре.
— Я потребую часу… І компонентів для заклять… Якщо кон'юнкція зірок буде сприятливою, то… Гм, гм… Ваша імператорська величносте, те, про що ви просите, то річ нелегка… Потребує часу…
Ще мить, і Емгир накаже набити його на палю, подумав Сич. Якщо чарівник не припинить белькотіти…
— Майстре Картхісіусе – несподівано гречно, просто лагідно, перебив імператор. – Будеш мати у своєму розпорядженні все, чого потребуєш. Також і час. У межах розумного.
— Зроблю, що в моїй силі – промовив астролог. – Але зможу встановити тільки приблизну локалізацію… Тобто, регіон чи радіус…
— Що?
— Астромантія… — затнувся Ксартхісіусе – При великих відстанях астромантія дозволяє тільки приблизну локалізацію… Дуже приблизно, з великою похибкою… З дуже великою похибкою. Справді, я не знаю, чи зумію…
— Зумієте, майстре — процідив імператор, а його темні очі зловісно зблиснули. – Я повен віри у твої здібності. А щодо похибки, то чим вона буде меншою, тим моя буде більшою.
Ксартхісіус скорчився.
— Я маю точно знати дату народженні цієї особи – пробекав. – По мірі можливості, до години… Цінним також був би якийсь предмет, який належав тій особі…
— Волосся – тихо промовив Емгир. – Чи може бути волосся?
— Оооо! – повеселів астролог. – Волосся! Це значно полегшує… Ах, якби ще я б міг мати кал чи сечу…
Емгирові очі небезпечно звузились, а маг скулився і зігнувся у низькому поклоні.
— Уклінно перепрошую вашу імператорську величність… — застогнав. – Прошу пробачення… Я розумію… Так, волосся вистачить… Цілком вистачить…Коли я зможу їх отримати?
— Ще сьогодні це буде доставлено тобі разом з датою і годиною народження. Майстре, я не затримує вас більше. Повертайся до твоєї вежі і починай досліджувати сузір'я.
— Нехай Велике Сонце опікується вашою імператорською…
— Добре, добре. Можей йти.
Тепер ми, подумав Пугачу. Цікаво, що нас чекає.
— Кожного – промовив поволі імператор – хто писне хоч слово про те, що тут буде за мить сказано, чекає четвертування. Ваттієре!
— Я слухаю, ваша величносте.
— Як саме прибула сюди… та принцеса? Хто був в це залучений?
— Від фортеці Настрог – нахмурив чоло шеф розвідки – її високість конвоювали гвардійці на чолі…
— Не про це питаю, до чорта! Звідки взялась дівчина у Настрозі, у Вердені? Хто доставив її до твердині? Хто там зараз комендант? Чи це той, від якого надійшло донесення? Якийсь там Ґодиврон?
— Ґодиврон Піткайрн – швидко повідомив Ваттієр де Ріреаукс. – Очевидно, він був поінформований про місію Ріенса і графа Кагира аеп Кеаллаха. Три дні після подій на Танедді у Настрозі з'явились двоє людей. Точніше: одна людина і один ельф-напіввкровка. Це вони, покликаючись на доручення Ріенса і графа Кагира, передали Ґодивронові принцесу.
— Ага – імператор усміхнувся, а Пугач відчув холод на спині. – Вільгефортц ручався, що схопить Ціріллу на Танедді. Ріенс гарантував мені те саме. Кагир Мавр Диффин аеп Кеаллах отримав у цій справі чіткі накази. І от, три дні після афери на острові, до Настрогу над рікою Яррою Циріллу привозять не Вільгефортц, не Ріенс. Не Кагир, а людина і напівельф. Ґодиврон, річ ясна, не подумав про те, щоб арештувати обох?
— Ні. Покарати його, ваша величносте?
Пугач ковтнув слину. Емгир мовчав, тручи чоло, величезний діамант у його персні блищав як зірка. За мить імператор підняв голову.
— Ваттієре.
— Ваша величносте?
— Поставиш на ноги всіх своїх підлеглих. Накажеш знайти Ріенса і графа Кагира. Передбачаю, що обоє перебувають на ще не зайнятих нашим військом теренах. Використаєш з цією метою Scoia'tael чи ельфів королеви Енід. Обох арештованих доставиш до Дарн Руах і піддаси тортурам.
— Про що питати, ваша величносте? – примружив очі Ваттієр де Рідеаукс, вдаючи, що не бачить блідості, яка вкрила обличчя сенешаля Кеаллаха.
— Ні про шо. Пізніше, коли вже трохи зм'якнуть, я допитаю їх особисто. Скеллене!
— Слухаю!
— Одразу після того, як той крендель Ксартхісіус… Якщо той белькотливий химерник зуміє встановити те, що я наказав йому дізнатись… Тоді ти організуєш на вказаному ним терені пошуки певної соби. Опис зовнішності ти отримаєш. Я не виключаю, що астролог вкаже територію, над якою я маю владу, тож ти поставиш на ноги всіх, хто відповідальний за ту територію. Весь цивільний і військовий апарат. Ця справа у найвищому пріоритеті. Ти зрозумів?
— Так точно. Чи я можу…
— Ні, не можеш. Сідай і слухай, Пугачу. Ксартхісіус найправдоподібніше не встановить нічого. Особа, яку я наказав йому шукати, напевно знаходиться на чужій території і під магічною протекцією. Голову даю навідріз, що розшукувана особа знаходиться в тому самому місці, що й наш таємничо зниклий приятель, чародій Вільгефортц з Роггевеену. Тому, Скеллене, ти зформуєш і приготуєш спеціальний підрозділ, який очолиш особисто. Добереш людей споміж найкращих. Вони мають бути готовими на все… і незабобонні. Це значить такі, що не бояться магії.
Пугач підняв брови.
— Твій підрозділ – закінчив Емгир – буде мати завдання атакувати і опанувати ту на цю мить незнану, але напевно незле замасковану і добре захищену криївку Вільгефортца. Нашого колишнього друга і союзника.
— Я зрозумів – промовив безпристрасно Пугач. – У особи, яка розшукується, і яку там напевно застану, не може, як я здогадуюсь, не може з голови волосина впасти?
— Слушно здогадуєшся.
— А у Вільгефортца?
— Йому може – імператор гидко усміхнувся. – Йому навіть дуже повинна впасти, раз і назавжди. Разом з головою. Інших чародіїв, яких застанеш у його криївці, це теж стосується. Без винятків.
— Я зрозумів. Хто займеться віднайденням схованки Вільгефортца?
— Ти, Пугачу.
— Стефан Скеллен і Ваттієр де Рідеаукс обмінялись поглядами. Емгир відкинувся на спинку крісла.
— Все ясно? А тому… Чого тобі, Каеллаху?
— Ваша величносте… — затнувся сенешаль, на якого ніхто до цього часу здавалось не звертав уваги. – Я прошу вашої ласки…
— Немає милості для зрадників. Я не маю милості для тих, які протистоять моїй волі.
— Кагир… Мій син…
— Твій син… — Емгир примружив очі. – Я ще не знаю, чим завинив твій син. Я б хотів вірити, що його провина полягає тільки у глупоті і некомпетентності, не у зраді. Якщо так, то буде обезголовлений, а не колесований.
— Ваша величносте! Кагир не зрадник… Кагир не міг…
— Досить, Кеаллаху, ні слова більше. Винні будуть покарані. Він пробував ошукати мене, а цього я не пробачаю. Ваттієре, Скеллене, за годину ви отримаєте підписані інструкції, накази і дозволи, після чого негайно приступите до виконання завдань. І ще одне: я напевно не мушу додавати, що дівчина, яку ви недавно бачили у тронному залі, має для всіх залишатись Циріллою, королевою Цинтри і принцесою Ріаннон. Для всіх. Наказую розглядати це як державну таємницю і справу найвищої державної ваги.
Присутні зі здивуванням поглянули на імператора. Дейтвен Аддан ин Карн аеп Морвудд злегка усміхнувся.
— Хіба ви не зрозуміли? Замість справжньої Цирілла з Цинтри мені підіслали якусь нездару. Ті зрадники напевно сподівались, що я не впізнаю її. Але я впізнаю справжню Цирі. Я впізнаю її на кінці світу і в пекельній темряві.
Великою загадкою є те, чому єдиноріг, хоч і надзвичайно полохливий і дуже боїться людей, якщо зустріне панну, яка ще не була у фізичному зв'язку з чоловіком, одразу наближається до неї, вклякає і без жодного страху кладе їй голову на поділ. Мабуть тому у давні часи були такі діви, які зробили собі з цього заробіток. Вони жили довгими роками у незаміжжі та стриманості, щоб мати можливість служити ловцям приманкою на єдинорогів.