Він повністю розгадав задум і маневри противника і з гостротою думки, властивою тільки великим умам, одразу збагнув, що йому слід вклинитися між обома частинами ворожого війська і з блискавичною швидкістю розбити їх одну за одною.
Слід відзначити, що однією з найкращих рис Спартака як полководця, виявлених ним у цій славетній для нього війні, була швидкість, з якою він міркував, розраховував, передбачав, відгадував, а також здійснював прийняті рішення.
Своїм обдарованням Спартак багато в чому був схожий на Наполеона. Він вивчав, схвалював і переносив у своє військо бойовий порядок і дисципліну римлян, але не запозичав в їхніх полководців педантичності, яка забороняла ухилятися від певних усталених правил, норм, звичаїв. Пристосовуючи свої задуми, маневри до місцевості, обставин і позицій противника, він розробив і почав застосовувати найпростішу і водночас найлогічнішу та найвигіднішу тактику — тактику швидкості, запроваджену Гаєм Марієм. Пізніше ця тактика принесла Юлієві Цезарю владу над усім світом. Великі переможні битви поставили Спартака поряд з найславетнішими полководцями античності1. Так завжди він перемагав не тільки завдяки мужності й силі своїх воїнів, а й завдяки швидкості своїх пересувань.
Повернемося до нашої розповіді. Спартак як вирішив, так і зробив. У короткій промові він пояснив бійцям необхідність, заради спільної справи, без перепочинку рушати в дорогу і, закликавши їх терпляче перенести новий важкий похід, звелів зняти табір. Залишивши Доміціїв шлях, вони стрімкими стежками, ховаючись між горбами, " які спускалися від Капуї й Казіліна до моря, почали підійматися вгору вздовж берега бурхливого, ревучого Вультурну.
1Необхідно раз і назавжди сказати: війну гладіаторів, про яку йдеться в нашій повісті, римляни і римські історики вважали ганебною, безчесною для Риму. Тому римські історики, шануючи латинську гордість, писали про неї мало, намагаючись обійти її, як щось таке, про що боляче згадувати, старалися зменшити її значення і велич. Та мимоволі вони змушені були сказати про неї стільки, що й цього досить, щоб укрити славою гладіаторів і особливо Спартака. Ми без вагань ставимо його між Марієм і Цезарем, бо навіть Луцій Флор, найгордовитіший серед римських істориків, який найменше ладен був хвалити цю війну і протягом всієї своєї розповіді не скупився на слова презирства до гладіаторів та їхнього вождя, змушений був визнати, що "Спартак, переможно б'ючись у перших рядах, загинув у сяйві слави доблесного полководця". (Примітка автора).
Наслідком цього переходу було те, що на світанку, коли квестор Фурій ішов до Кал, Спартак уже підходив до Капуї. На відстані трьох миль од міста він дав своїм бійцям перепочинок на кілька годин. Опівдні рушили далі. Спартак, посміявшися з переляку капуанців, які замкнули браму, спустили на ній грати і збіглися на вал, чекаючи наступу, пройшов повз місто, прямуючи до Казіліна, і прибув туди надвечір, у той час, коли квестор Фурій досяг Кал.
Казілін — невеличке, але веселе й багатолюдне місто на правому березі Вультурну. Сили противника були в цей день розташовані так, що Казілін став найважливішим пунктом на полі наступних воєнних дій. Тому для Спартака конче потрібно було оволодіти цим містом, щоб тримати в руках обидва береги і всю долину Вультурну. Ставши тут табором з своїми легіонами, він не тільки розділяв би обидва ворожих війська, а й заважав би їм укритися в Капуї. Таким чином він міг би громити обидві частини одну за одною.
Налякані несподіваною появою гладіаторів, мешканці Казіліна вислали представників міської влади назустріч Спартакові, щоб заявити про свою покірність. Отже, для оволодіння містом не довелося застосовувати силу. Поставивши біля воріт варту і залишивши у місті одну когорту, фракієць вивів легіони в поле і став табором на височині біля брами, звідки шлях вів на Кали.
За час, що минув від поразки Клодія Глабра до походу Публія Варінія, Спартак, маючи змогу вільно пересуватися майже по всій Кампаньї, звелів найбільш вправним і спритним бійцям свого війська об'їздити велику кількість коней, набраних на багатющих пасовиськах цієї провінції. Таким чином він сформував загін кінноти з шестисот вершників. На чолі загону поставив хороброго і спритного Борторікса, а командування його легіоном передав Кріксові.
Коли табір було споруджено, Спартак дозволив стомленим легіонам відпочити днів два, поки квестор Фурій, який, на думку Спартака, рухався Доміцієвим шляхом, дійде до Літерна. Тут Спартак збирався напасти на нього з тилу і вщент розбити його когорти.
Проте, будучи завжди обережним і передбачливим, Спартак покликав до себе Борторікса і доручив йому, розділивши кінноту на два загони, зробити опівночі розвідку: одному загонові по Доміцієвому шляху до Тіферна зібрати відомості про ворога, другому — на всякий випадок — Аппієвим шляхом, до Кал, розвідати місцевість. На світанку обидва загони повинні були повернутися до табору.
За годину перед сходом сонця повернувся другий загін кінноти з боку Кал і немало здивував Спартака, повідомивши, що противник наближається звідти просто на Казілін. У першу хвилину вождь повстання не повірив цій звістці. Але, розпитавши докладно начальника розвідників і трохи подумавши, він зрозумів усе, що сталося: сам він зійшов з Доміцієвого шляху вправо, щоб пропустити Фурія і вдарити на нього з тилу, а римлянин зійшов з шляху вліво, щоб уникнути гладіатора і пробратися до Капуї. Таким чином, уникаючи один одного, обидва зійшли з консульського шляху, зате зіткнулися на преторській дорозі.
Спартак наказав швидше сурмити тривогу, вивів з табору, перший легіон і вишикував у дві бойові лінії. Попереду він розташував дві тисячі велітів і пращників, які повинні були врозсип напасти на противника при першій його появі. За цією першою лінією стояла друга частина легіону, озброєна списами й дротиками.
Другий легіон Спартак поділив на дві частини, пославши через поля та виноградники одну — праворуч, другу — ліворуч. Він наказав їм відійти якнайдалі і сховатися, а коли зав'яжеться бій, оточити римлян з флангів і з тилу.
Сонце тільки-но встало і блискучим промінням озолотило навколишні горби, зелені виноградники, жовтаві пажиті, квітучі луки, коли перед першою лінією легкоозброєних гладіаторів з'явився кінний авангард римлян. Пращники зустріли ворожу кінноту градом каміння і свинцевих кульок. Вершники миттю повернули назад і помчали до квестора Фурія попередити його про наближення противника. Спартак, який весь похід пройшов пішки нарівні 3 товаришами, тепер скочив на свого прекрасного вороного коня і наказав сурмити сигнал атаки біглим строєм, щоб навально напасти на противника, поки він не встиг розгорнутися до бою.
При несподіваній звістці про появу гладіаторів Гней Фурій спинив колону своїх легіонерів і з спокоєм, якого ніколи не втрачають справді мужні люди, наказав велітам та пращникам негайно розтягтися в бойову лінію. Витягуючи якнайдовше фронт першої лінії, він хотів перешкодити численному противникові оточити його когорти. Піхоті він наказав зайняти позицію на одному з ближчих до шляху горбів, щоб піхотинці змогли розташуватися в бойові лінії, поки веліти й пращники стримуватимуть перший наступ гладіаторів.
Незважаючи на замішання і безпорядок, які завжди викликає несподіваний наступ, усі накази квестора були виконані дуже швидко і досить вправно.
Та ці маневри не були ще закінчені, як гладіатори вже атакували римських пращників, зламавши їхній одчайдушний опір, і ті мусили відступити до підніжжя горба, де Фурій ледве встиг вишикувати в бойову лінію свої чотири когорти. Засурмили наступ римські букцини, і на чолі з Фурієм легіонери так завзято кинулися на ворожих велітів, що примусили їх відступити. Але цієї миті Спартак і сам звелів подати сигнал відступу, і дві тисячі легкоозброєних гладіаторів, кинувши у ворога останні дротики, злилися з наступаючими гладіаторськими когортами. З громоподібним "барра!", якому вторували навколишні долини, гладіаторські когорти кинулись на римлян. Незабаром на полі бою не було чути нічого, крім брязкоту зброї і лютих вигуків бійців.
Близько півгодини противники билися з однаковою мужністю і завзяттям, але римлян було надто мало порівняно з гладіаторами, щоб вони могли довго опиратися такому шаленому натискові. Незабаром гнані й атаковані з різних боків легіонери Фурія похитнулися. Саме в цей момент із засади вийшов з своїм легіоном Крікс. В одну мить повністю оточені римляни зламали свій бойовий порядок і кинулися тікати. Врятуватися пощастило небагатьом: затиснуті в кільце ворожих мечів, майже всі вони, серед них і сам Фурій, загинули почесною смертю.
Так менш ніж за дві години завершилася битва під Казіліном, яку скоріше можна було б назвати побоїщем.
У цій переможній битві гладіатори зазнали невеликих втрат, порівнюючи з римлянами, які загинули майже всі. Наступного дня Спартак зняв табір і після важкого переходу узгір'ям Апеннін через Кали попрямував до Теану Сидицінського. Тут стали табором, і Спартак негайно послав кінноту на відстань кількох миль звідси, в Теан, щоб роздобути новини відносно претора Публія Варінія. За розрахунками Спартака, претор пройшов тут у напрямку до Алліф два-три дні тому.
Розвідка незабаром повернулась, і Спартак зрозумів, що не дуже помилився, бо Публій Варіній лише напередодні пройшов через Теан до Алліф. Тоді гладіатор після довгого обмірковування ретельно зважив усі свої можливості, вирішив перерізати дорогу претору Варінію й вступити з ним до бою раніше, ніж допомога від його союзників і від навколишніх міст, а також можливі вигідні позиції утруднять перемогу над когортами Варінія.
Тому наступного дня фракієць вирушив з Теану Сидицінського правим берегом Вультурну, дійшов за вісім годин до Кавдінського міжгір'я і став табором на березі річки. Ранком він наказав зрубати багато великих дерев, перекинути їх через обмілілу річку і цим мостом переправитися на лівий берег. Тут поблизу Кавдінських гір зайняв на височині вигідну позицію, яка панувала над Латинською дорогою, і став чекати ворога.
Ворог не забарився: наступного дня опівдні Публій Варіній з'явився з своїми когортами з боку Алліф на висоти, що замикали долину Вультурну напроти Кавдінських гір.