Він вийшов з машини і знову почав вдихати ніздрями живлющий аромат есенції.
— І як мені одразу не спало на думку! — пробурмотів він, заметушившись біля під'їзду.
Він встромив свій погляд у вивіску: "1-ша Чорноморська кінофабрика", погладив по теплому загривку лева на сходах, і, промовивши: "Голконда", швидко повернувся на заїжджий двір.
Усю ніч він сидів біля підвіконня і писав при світлі гасової лампочки. Вітер, що забігав у вікно, перегортав списані аркуші. Перед "сочинителем" одкривався не зовсім привабливий пейзаж. Делікатний місяць освітлював не такі вже й розкішні хороми. Заїжджий двір ворушився, дихав і хрипів уві сні. Невидимі у темних закутках, гарцювали коні. Дрібні спекулянти спали на підводах, підклавши під голови свій жалюгідний товар. У дворі блукала відв'язана коняка, обережно переступаючи через голоблі, волочачи за собою недоуздок, і совала морду в чужі підводи, шукаючи ячменю. Вона підійшла і до вікна "сочинителя", і, поклавши голову на підвіконня, сумно подивилася на Остапа.
— Іди, іди, коняко, — зауважив великий комбінатор. — Це не твоїм розумом робити.
На світанку, коли заїжджий двір почав оживати і між підводами вже вештався хлопчик з відром води, тоненько викрикуючи: "Кому коні напувати?", Остап закінчив свій труд, витяг з справи Корейка чистий аркуш паперу і вивів на ньому назву:
"ШИЯ"
Багатометражний фільм
Сценарій О. Бендера.
На 1-й Чорноморській кінофабриці був шарварок, який бував лише на кінських ярмарках і саме в ту хвилину, коли вся ярмарка ловить кишенькового злодія.
У під'їзді сидів комендант. У всіх, хто входив, він суворо вимагав перепустку, але, якщо йому перепустки не давали, він впускав і так. Люди в синіх беретах наштовхувалися на людей в синіх робочих комбінезонах, розбігалися по численних сходах і негайно цими ж сходами бігли вниз. У вестибюлі вони робили коло, на мить спинялися, остовпіло дивилися поперед себе і знову бігли нагору так прудко, наче їх ззаду підстьобували мокрим ліньком. Стрімголов пробігали асистенти, консультанти, експерти, адміністратори, режисери зі своїми адютантшами, освітлювачі, редактори-монтажери, літні сценаристки, завідуючі комами і хранителі великої чавунної печатки.
Остап почав ходити по фабриці своїми звичайними кроками, але враз помітив, що він чужерідне тіло у цьому метушливому світі. Ніхто не відповідав на його запитання, ніхто не спинявся. Все було в русі.
— Що ж, треба буде пристосуватися до особливостей супротивника, — сказав Остап.
Він тихенько побіг і одразу ж відчув полегшення. Йому пощастило навіть перекинутися двома словами з якоюсь ад'ютантшею. Тоді великий комбінатор побіг ще з більшою швидкістю і незабаром відчув, що він включився в загальний темп. Тепер він біг ніздря в ніздрю з завідуючим літературною частиною.
— Сценарій! — викрикнув Остап.
— Який? — запитав завліт, відбиваючи чітку рись.
— Гарний! — відповів Остап, висуваючись на півкорпуса вперед.
— Я вас запитую, який? Німий чи звуковий?
— Німий.
Легко викидаючи ноги в грубих шкарпетках, завліт перегнав Остапа на повороті і крикнув:
— Не треба!
— Тобто як — не треба? — запитав великий комбінатор, починаючи тяжко переступати.
— А так! Німого кіно вже немає. Звертайтесь до звуковиків. Обидва вони на мить спинилися, остовпіло подивилися один на одного і розбіглися в різні сторони. За п'ять хвилин Бендер розмахуючи рукописом, знову біг у підходящому товаристві між двома рисистими консультантами.
— Сценарій! — повідомив Остап, важко дихаючи. Консультанти, дружно перебираючи важелями, обернулися до Остапа:
— Який сценарій?
— Звуковий.
— Не треба, — відповіли консультанти, наддавши ходи. Великий комбінатор знову збився з ніг і ганебно заскакав.
— Як це — не треба?
— Ось так і не треба. Звукового кіно ще нема. Протягом півгодинної добросовісної рисі Бендер з'ясував для себе трагікомічне становище на 1-й Чорноморській кінофабриці. Вся трагікомічність була в тому, що німе кіно вже не працювало в зв'язку з настанням ери звукового кіно, а звукове кіно ще не працювало з причин організаційних незлагод, пов'язаних з ліквідацією ери німого кіно.
В розпалі робочого дня, коли галоп асистентів, адміністраторів, експертів, режисерів, ад'ютантш, освітлювачів, сценаристів і хранителів великої чавунної печатки досяг швидкості знаменитого в свій час "Крепиша", пішла чутка, що десь в якійсь-то кімнаті сидить людина, яка в терміновому порядку конструює звукове кіно. Остап з усього ходу скочив до великого кабінету і спинився, вражений тишею. За столом сиділа маленька на зріст людина з бедуїнською борідкою, в золотому пенсне з шнурком. Нахилившись, вона намагалася стягти з ноги черевика.
— Здрастуйте, товаришу! — голосно сказав великий комбінатор.
Але людина не відповіла. Вона зняла черевик і почала витрушувати з нього пісок.
— Здрастуйте, — повторив Остап. — Я приніс сценарій. Людина з бедуїнською борідкою не поспішаючи взула черевик і мовчки почала його зашнуровувати. Закінчивши це діло, вона заглибилася у свої папери і, заплющивши одне око, почала виводити бісерні каракулі.
— Що ж ви мовчите? — викрикнув Бендер з такою силою, що на столі кінодіяча задзеленчала телефонна трубка. Тільки тоді кінодіяч підвів голову, глянув на Остапа:
— Будь ласка, говоріть голосніше. Я не чую.
— Пишіть йому записки, — повторив консультант в картатій жилетці, який пробігав мимо, — він глухий.
Остап підсів до столу і написав на клаптику паперу; "Ви звуковик?"
— Так, — відповів глухий
"Приніс звуковий сценарій. Назва "Шия", народна трагедія на шість частин", — швидко написав Остап.
Глухий поглянув на записку крізь золоте пенсне і сказав:
— Чудово! Ми зараз же втягнемо вас в роботу. Нам потрібні свіжі сили.
"Радий допомогти. Як з авансом?" — написав Бендер.
— "Шия" — це якраз те, що нам потрібно! — сказав глухий. — Посидьте тут, я зараз прийду. Тільки нікуди не ходіть. Одну хвилину.
Глухий забрав з собою сценарій багатометражного фільму "Шия" і вислизнув з кімнати.
— Ми вас втягнемо у звукову групу! — крикнув він, зникаючи за дверима. — За хвилину я повернусь.
Після цього Остап просидів в кабінеті півтори години, але глухий не повертався. Лише коли Остап вийшов з кімнати на сходи і включився в темп, він дізнався, що глухий вже давно виїхав на машині і сьогодні не повернеться. І взагалі ніколи більше сюди не повернеться, бо його раптово перекинули в Умань для проведення культроботи серед візників-биндюжників. Та найжахливіше було те, що глухий завіз з собою і сценарій багатометражного фільму "Шия". Великий комбінатор вибрався з кола тих, що бігали, важко сів на лавці, схиливши голову на плече швейцара, що сидів тут же.
— Ось, наприклад, я! — раптом заговорив швейцар, очевидно розвиваючи думку, яка давно мучила його. — Сказав мені помреж Терентьєв — відрости бороду. Навуходоносора, каже, гратимеш, або ж Валтасара у фільмі — не пригадую назви. Я й відростив. Глянь, яка борода! Патріарша! А тепер що з нею робити, з бородою? Помреж каже: не буде більше німого фільму, в звуковому, каже, тобі грати не можна, голос у тебе неприємний. От сиджу з бородою, тьху, як цап! Голити шкода, а носити совісно. Так і живу.
— А зйомки у вас бувають? — запитав Бендер, поступово отямлюючись.
— Які можуть бути зйомки? — поважно відповів бородатий швейцар. — Торік зняли німий фільм з римського життя. Досі розплутатися з судами не можуть. Потому — карна справа…
— А чого вони всі бігають? — поцікавився великий комбінатор, показуючи на сходи.
— У нас не всі бігають, — зауважив швейцар. — Ось товариш Супругов не бігає. Ділова людина. Все збираюся до нього піти, запитати про бороду. Як за бороду платитимуть? По відомості чи окремий ордер…
Почувши слово "ордер", Остап пішов до Супругова. Швейцар не збрехав. Супругов не бігав по поверхах, не носив альпійського берета, не ходив навіть у закордонних приставських штанях-гольфах. На ньому приємно відпочивало око.
Великого комбінатора він зустрів дуже стримано.
— Я зайнятий, — сказав він павичевим голосом. — Вам я можу приділити всього дві хвилини.
— Цього досить, — почав Остап. — Мій сценарій "Шия"…
— Коротше, — сказав Супругов.
— Сценарій "Шия"…
— Ви кажіть ясно, що вам треба?
— "Шия"…
— Коротше. Скільки вам належить?
— Якийсь глухий у мене…
— Товаришу! Якщо ви зараз же не скажете, скільки вам належить, то я попрошу вас вийти! Мені ніколи.
— Дев'ятсот карбованців, — пробурмотів великий комбінатор.
— Триста! — категорично заявив Супругов. — Одержуйте і ідіть. І майте на увазі, ви вкрали в мене зайвих півхвилини.
Супругов розмашистим почерком накатав записку в бухгалтерію, вручив її Остапові і вхопився за телефонну трубку. Вийшовши з бухгалтерії, Остап засунув гроші в кишеню і сказав:
— Навуходоносор казав правду. Тут одна ділова людина — і той Супругов.
Між тим бігання по сходах, метушня, вищання і клекіт на 1-й Чорноморській кінофабриці досяг свого апогею. Ад'ютантші шкірили зуби. Помрежі вели чорного цапа, захоплюючись його фотогенічністю. Консультанти, експерти і хранителі чавунної печатки налітали один на одного і хрипло реготали. Промчала якась кур'єрша з помелом. Великому комбінаторові здалось, що якийсь з асистентів-аспірантів у блакитних панталонах злетів над натовпом і, пропливши над люстрою, всівся на карнизі.
І в ту ж хвилину почав бити вестибюльний годинник.
"Бам-м", — ударив годинник.
Зойки і клекіт потрясли скляне ательє. Асистенти, консультанти, експерти і редактори-монтажери котилися вниз по сходах. У вихідних дверях зчинилася бійка.
"Бам-м! Бам-м!" — вибивав годинник.
Тиша виходила із закутків. Зникли хранителі великої печатки, завідуючі комами, адміністратори і ад'ютантші. Востаннє блимнуло помело кур'єрші. З кутків виходила тиша.
"Бам-м!" — вдарив годинник вчетверте.
В ательє вже нікого не було. І тільки в дверях, зачепившись за мідну ручку кишенею піджака, борсався, жалібно повискував і довбав копитцями мармурову підлогу асистент-аспірант у блакитних панталонах.
Службовий день закінчився.
З берега, з рибальського селища, линула півняча пісня.
Коли до каси антилопівців надійшли кіногроші, авторитет командора, який трохи збляк після втечі Корейка, знову зміцнів. Паніковському було видано невелику суму на кефір; до того ж йому пообіцяли золоті щелепи.