Справжня віра з'являється лише тоді, коли цілковито засвоєно зміст Божих Послань і таким чином переконання стало живим і невимушеним.
Божі Послання приходять через Слово Боже, а також через Його Творіння. Усе свідчить про Нього та про Його Волю. Щойно людина зможе свідомо пережити все становлення і буття, її відчуття, мислення і дії стануть єдиним радісним Богоствердженням. Але тоді вона замовкне, не говоритиме багато про це, а стане особистістю, котра в цьому мовчазному Богошануванні, яке також можна назвати довірою до Бога, впевнено й надійно стоятиме у всьому Творінні. Вона не витатиме у фантазіях, не впаде в захопленість, так само не житиме на Землі лише духовним, але зі здоровим глуздом і бадьорим завзяттям виконуватиме свою земну працю і при цьому вміло застосує холодний інтелект для необхідної самооборони в разі нападу як гостру зброю, звісно, не допускаючи при цьому несправедливости. Вона аж ніяк не повинна мовчазно терпіти, якщо стосовно неї чиниться несправедливість. Інакше вона б цим підтримувала та посилювала зло.
Проте нині є дуже багато людей, котрі лише вважають себе віруючими. Попри все внутрішнє визнання існування Бога і Його Діянь, вони бояться насмішок скептиків. Їм ніяково, незручно, вони тихо відходять із дипломатичним виразом обличчя при розмовах про це і, ніяковіючи, своєю поведінкою ідуть скептикам повсякчас на поступки. Це не віра, а лише внутрішнє припущення! Вони зрікаються таким чином насправді свого Бога, якому в тиші моляться, і від якого після цього чекають усілякого добра.
Фальшиву тактовність стосовно скептиків не можна виправдати тим, що для "віруючих" ця справа є занадто "святою і серйозною", щоб вони дозволили віддати її на можливе висміювання. Це в жодному разі не можна назвати скромністю, а лише підлим боягузтвом! Скажіть нарешті, Чийого Духа ви діти! Без страху перед будь-якою людиною, з гордістю, як і належить дітям Божим! Лише тоді навіть скептики змушені будуть нарешті стримати свої насмішки, які свідчать лише про їхню невпевненість. Нинішня ж боягузлива поведінка багатьох "віруючих" їх лише спонукає та підживлює.
Ці люди обманюють самих себе, тому що слову "віра" вони надали зовсім іншого значення, ніж вимагає це слово. Віра мусить бути живою, що означає – мусить стати ще більше, ніж переконанням, стати дією! А дією вона стане, коли нею наповниться все – усі відчуття, помисли і вчинки. Вона мусить виходити зсередини в усьому, що причетне до людини, ненав'язливо відчутною і видимою, тобто самозрозумілою. Її не можна тримати перед собою ні як хибне уявлення, ні як щит. Але все, що стає відчутним зовні, мусить становити собою лише природне випромінювання внутрішнього духовного ядра. Просто висловлюючись, отже, справжня віра мусить бути силою, яка, випромінюючи з духу людини, пронизує її плоть і кров та стає абсолютно природною і самозрозумілою. Нічого штучного, нічого вимушеного, нічого завченого – тільки життя!
Подивіться на багатьох віруючих: вони стверджують, що беззаперечно вірять у життя після смерти, гадаючи, що їхні думки спрямовані до цього. Якщо ж коли-небудь їм випаде нагода серед простого повсякденного спостереження отримати доказ наявности цього потойбічного життя, що виходить за звичні рамки, то вони відчувають страх або глибоке потрясіння! Цим, одначе, виявляють вони відкрито, що, по суті, все-таки не були переконані в його існуванні, бо інакше такий випадковий доказ мусив би здатися їм цілком природним. Їм не треба, отже, ні лякатися, ні бути особливо тим враженими. Поруч із цим є ще безліч подій, котрі виразно показують, як усе-таки мало віруючими є так звані віруючі. Віра не стала живою в них.
39. Земні блага
Дуже часто виникає запитання, чи повинна людина відмовитися від земних благ або не звертати на них уваги, якщо вона прагне духовної користи. Безрозсудно було б встановлювати такий принцип! Якщо це означає, що людина не має права прив'язуватися до земних благ, коли прагне Царства Небесного, то цим не сказано, що вона повинна роздарувати або відкинути земні блага, щоб жити в бідності. Людина може і повинна в радості насолоджуватися тим, що Бог у Своєму Творінні зробив для неї доступним. До земних благ "не має права прив'язуватися" означає лише, що людина не повинна дозволяти собі зайти так далеко, щоб у накопиченні земних благ убачати головну мету свого земного життя, тобто "прив'язуватися" переважно до однієї цієї думки. Така позиція, цілком зрозуміло, мусила б відвернути її від вищих цілей. Вона б тоді на це зовсім не мала часу і справді всіма нитками свого буття прив'язалася б лише до цієї мети здобування земного майна. Чи відбувається це заради самих благ, чи задля втіхи від володіння цим майном, чи заради іншої мети, все одно – по суті результат завжди однаковий. Людина прив'язує та приковує себе в такий спосіб до чисто земного, через що не може спрямувати погляд у височінь і піднятися вгору.Через це хибне розуміння, що земні блага несумісні з найвищими духовними прагненнями, у більшості людей виникло безглузде уявлення, що всі духовні прагнення, якщо їх сприймати серйозно, не можуть мати нічого спільного із земними благами. Якої шкоди цим завдало саме собі людство, як не дивно, воно ніколи не усвідомлювало.
Люди знецінили з тим духовні, тобто найвищі дари, які могли їм випасти; оскільки через цю дивну позицію всі духовні прагнення досі змушені були живитися пожертвами і дарунками, як жебраки, то непомітно таке ставлення, яке виникло до жебраків, перейшло й на духовні прагнення. Вони через це ніколи не могли здобути повагу, на яку, власне, заслуговують щонайперше. Самі ж ці прагнення з цієї самої причини завжди від самого початку мусять нести в собі зародок смерти, тому що вони ніколи не могли надійно спертися на власні ноги, а повсякчас залежали від доброї волі людей. Саме для того, щоб захистити і зберегти перед людством своє найсвятіше, духовне, серйозний шукач не має права нехтувати земні дари! Вони в Груборечовинному світі, особливо тепер, мусять слугувати щитом, аби подібне можна було відбити подібним. Виникла б нездорова ситуація, якби в час матеріялістів ті, хто духовно прагне вгору, захотіли знехтувати найпотужнішу зброю безсоромних супротивників! Це така легковажність, за яку довелося б тяжко поплатитися.
Отож ви, істинно віруючі, не зневажайте земних дарів, які також було створено тільки завдяки Волі Бога, якого ви намагаєтеся шанувати! Та не дозволяйте заколисати себе затишком, який приносить із собою володіння земними дарами, а зробіть їх використання здоровим.
Так само відбувається і з особливим даром тієї сили, яка слугує для зцілення від різних хвороб, або зі схожими благодатними здібностями. У найнаївніший, або, точніше, найнахабніший спосіб люди припускають, що ці здібності безкоштовно мають бути запропоновані в їхнє розпорядження, тому що їх також із Духовного як особливий дарунок було надано для використання. Це заходить навіть так далеко, що деякі люди ще й очікують особливого вияву радощів, якщо вони "зволили" у великій скруті скористатися допомогою такого роду. Таких людей треба позбавити будь-якої допомоги, навіть якщо це було б єдине, що могло б їм допомогти!
Отже, обдаровані люди все ж повинні свій дар Божий передусім навчитися цінувати вище, щоб знову й знову не сипати перли перед свинями. Вони потребують для надання серйозної допомоги значно більше тілесної та етерноречовинної сили, а також часу, ніж юрист для своєї найкращої промови на захист обвинуваченого або лікар для відвідин багатьох хворих чи художник для створення картини. Жодній людині не спало б на думку вимагати від юриста, лікаря чи художника безоплатної діяльности, хоча хороша здатність засвоювати, як і будь-який інший талант, також є лише "даром Божим", нічим іншим. Скиньте нарешті це лахміття і покажіть себе у вбранні, на яке ви заслуговуєте.
40. Смерть
Щось таке, у що вірять усі люди без винятку, – це смерть! Кожен переконаний, що вона настане. Це один із небагатьох фактів, щодо якого не може бути жодних суперечок та жодної необізнаности. Попри те, що всі люди з дитинства готові до того, що однораз змушені будуть померти, більшість усе-таки намагається відігнати думку про це. Багато хто навіть дратується, коли в його присутності говорять про неї. Інші, знову ж таки, ретельно уникають відвідин цвинтарів, ухиляються від похорон і намагаються якомога швидше стерти з пам'яти враження від зустрічі з похоронною процесією на вулиці. При цьому їх завжди гнітить прихований страх, що однораз зненацька їх може заскочити смерть. Невизначений жах утримує їх від того, щоб із серйозними думками наблизитися до цього невідворотного факту.Навряд чи знайдеться інший випадок, від думки про який, за всієї його неминучости, знову й знову так ухилялися б, як від думки про смерть. Але навряд чи є ще одна настільки важлива подія в земному житті, крім хіба що народження. Однак це вражає, що саме початком і кінцем свого земного буття людина хоче займатися так мало, тоді як усім іншим подіям, навіть цілком другорядним речам вона намагається надавати великого значення. Досліджуючи й розмірковуючи, вона заглиблюється в усі проміжні події більше, ніж у те, що могло б допомогти їй у розумінні всього: початок і кінець її земної ходи. Смерть і народження адже настільки тісно пов'язані тому, що одне є наслідком іншого.
Проте як же несерйозно ставляться вже до зачаття! Напевно, в дуже рідкісних випадках при цьому можна знайти щось гідне людини. Саме в цій події люди у своїй пристрасті уподібнюються до тварин і все-таки не спроможні дотримуватися такої самої невинности в ній. Це ставить їх нижче за тварин. Бо ті чинять відповідно до свого щабля у Творінні. Людина ж не здатна або не хоче зайняти належний їй щабель. Вона опускається дедалі нижче і дивується потім, коли в різних відношеннях усе людство поступово занепадає. Уже весільні обряди – всі – налаштовані на те, щоб укладання шлюбу розглядати лише як чисто земну справу. При цьому здебільшого заходить навіть так далеко, що схильні до серйозности натури воліли б з огидою відвернутися від недвозначних подробиць, які вказують лише на земні статеві зносини.