Вони, хоч і повільно, але не зупиняючись просувались уздовж вузької й короткої протоки. Ще трохи — і вони вийдуть у відкрите море. З півночі повівав свіжий бриз.
— Піднімай вітрила і йди за вітром.
— Вони за нами поженуться,— сказав молодий моряк.
— Ще б пак, звичайно, поженуться. Але не зараз. Глянь, у яку пастку вони потрапили.
Тільки тепер Тренем до кінця збагнув, що саме зробив Блад. "Гермес", у якого було розтрощено стерно й збито грот-щоглу, не лише сам не міг рухатись, але й загородив [478] вихід у море, і Істерлінг, хоч як шаленів, не мав можливості обминути його й атакувати "Веліент".
Так, Тренем усе зрозумів і був у захваті від далекоглядності Блада, проте аж ніяк не заспокоївся.
— Ти хоч і накликав погоню, але, безперечно, затримав її. Та вона однаково розпочнеться, і нас таки потоплять. Адже цей диявол Істерлінг тільки цього й бажає.
— Сподіваюсь, що це так. В усякому разі я добре підігрів у ньому це бажання.
Команду баркаса підняли на борт, а індіанські піроги, що віддалялись уздовж острівця на північ, були вже далеко. "Веліент" ішов під вітром, і Риф Повішеника швидко залишився за кормою. Вся команда була на палубі. Блад стояв поряд з Тренемом, спершись на поруччя. Потім звернувся до стернового, що стояв унизу:
— Клади стерно праворуч, ми робимо поворот овер-штаг.— Побачивши, що на обличчі Тренема промайнула тривога, Блад усміхнувся.— Не хвилюйся. Покладись на мене й пошли людей до гармат лівого борту. Вони там, певне, ще не розплутались, і ми почастуємо їх ще одним салютом. Слово честі, ти можеш мені вірити. Це далеко не перший мій бій, і я добре знаю, з яким дурнем маю справу. Йому ніколи не спаде на думку, що в нас вистачить нахабства повернутись, і я готовий побитися з тобою об заклад на твою частку Морганових скарбів, що він навіть не відкрив гарматних портів.
Все було так, як і передрікав Блад. Коли вони, йдучи в крутий бейдевінд, підійшли до бухти, то побачили, що "Гермес" тільки-тільки відтягли, щоб звільнити дорогу "Авенджеру", який, використовуючи відплив і поставивши блінд, повільно наближався до виходу з бухти.
Істерлінг, мабуть, не повірив власним очам, коли "Веліент", який, на його думку, мав у цю хвилину щодуху тікати, знову з'явився перед ним. Він аж заскреготів зубами, коли бригантина, заляскавши вітрилами, на мить зупинилась і дала по його кораблю бортовий залп, а потім знову пішла північно-східним галсом. Він квапливо відповів з носових гармат, але не влучив і, поки пірати прибирали уламки й усували пошкодження, заподіяні гарматними ядрами, кинувся в погоню, поклавши собі за всяку ціну потопити зухвалу бригантину та її команду.
"Веліент" віддалився на північний схід, мабуть, на якусь милю, коли Тренем побачив, що "Авенджер" проминув вузьку протоку, вийшов у відкрите море й, піднявши [479] всі вітрила, йде слідом за ними. Від такого видовища йому стало моторошно. Тренем обернувся до капітана Блада.
— А що далі, капітане? Що нам тепер робити? — спитав він.
— Ще один поворот оверштаг,— відповів Блад, неабияк здивувавши Тренема.— Накажи стерновому тримати курс отуди, на північний мис острівця.
— Але тоді Істерлінг дістане нас з гармат.
— Вайдуже. Ми проскочимо крізь його вогонь. У разі потреби сховаємося за мисом. Але я певен, що такої потреби не виникне.
"Веліент" зробив поворот оверштаг і знову пішов на зближення з "Авенджером". Блад тим часом пильно розглядав у підзорну трубу скелястий берег острівця. Тренем неспокійно стояв коло нього.
— Що ти там шукаєш, капітане? — спитав він з ледь вловимою надією в голосі.
— Своїх друзів-індіанців. Вони розвинули непогану швидкість. їх уже не видно. Все буде добре.
Проте Тренема ці слова аж ніяк не заспокоїли. "Авен-джер" повернув на румб до вітру, щоб швидше перехопити бригантину. З його носового борту вдарила гармата, і кругле ядро зняло фонтан води приблизно за півкабельто-ва від корми "Веліента".
— Прицілюється,— байдуже мовив Блад.
— Авжеж,— гірко й стримано погодився Тренем.— Ми дозволили тобі діяти так, як ти вважав за потрібне, але який буде кінець?
— Я вважаю, що кінець уже недалеко, він наближається до нас під усіма вітрилами,— відповів Блад, показуючи на край острівця підзорною трубою.
З-за північного мису острівця виринув великий червоний корабель, несучи над собою громаддя вітрил, що біліли, наче сніг проти сонця. Обминувши мис, він повернув на південь і швидко полинув уперед. Він уже був на траверсі "Веліента", між ним і острівцем, перш ніж до приголомшеного Тренема повернувся дар мови, а над палубою бригантини залунали радісні крики її команди.
Тренем зблід від хвилювання, очі в нього палали, коли він обернувся до капітана Блада і вигукнув:
— Та це ж "Арабелла"! Блад добродушно поглузував.
— А ти, мабуть, думав, що я дістався сюди уплав або перетнув океан у пірозі? Чи, може, ти гадаєш, що мені [480] хотілось, щоб Істерлінг поганявся за мною, а я, радіючи, тікав би від нього, поки він, на моє превелике задоволення, не пустив би мене на дно? Ні, ти, певно, про всі ці речі й не подумав. Істерлінг також не подумав. Проте зараз він про це думає, й добряче думає, можу заприсяг-тися.
Але Істерлінг ні про що не думав. Мозок його був паралізований. Втративши з розпуки голову й бачачи, що цей жахливий корабель, гнаний попутним вітром, стає йому поперек дороги, він спробував був знову сховатись у гавані, з якої його так просто виманили. Якби це йому вдалось, то з допомогою гармат "Гермеса" він зміг би втримати вузьку протоку від кого завгодно. Та йому слід було б знати, що ніхто йому не дозволить там сховатись. І коли Істерлінг зігнорував ядро, що впало перед носом його корабля, наказуючи йому спустити прапор, залп з двадцяти важких гармат по підставленому борту "Авенджера" завдав йому таких величезних руйнувань, що позбавив його навіть простого задоволення дати залп у відповідь. "Арабелла" ж, якою командував старий Волвер-стон, негайно зробила поворот оверштаг і, з іще ближчої відстані давши залп другим бортом, довершила розпочату справу. Зруйнований вздовж ватерлінії "Авенджер" почав занурюватись носом у воду.
І тут над палубою бригантини знявся лемент. Блад занепокоївся.
— Що таке? — спитав він.— Що вони кричать?
— Скарб! — відповів йому Тренем.— Морганів скарб! Блад спохмурнів.
— Слово честі, Волверстон, розлютившись, зовсім про нього, очевидно, забув.— Потім зморшки розгладились, він зітхнув і знизав плечима.— Ну, та нехай. Скарбу вже немає. Що ж, туди йому й дорога.
"Арабелла" лягла в дрейф і спустила човни підібрати тих, хто лишився живий і борсався у воді. Серед них був і Істерлінг, якому забракло мужності втопитись. За вказівкою Блада його_приставили на борт "Веліента". Здавалося, що його душі ніщо вже не може завдати більшої рани. Та коли він ступив на борт Пайкового корабля і побачив перед собою капітана Блада, рана його стала ще глибша. Отже, Пайк не вигадував, коли погрожував йому Бладом. Істерлінг відсахнувся, бо нарешті тільки тепер, та й то востаннє в житті, був по-справжньому переляканий. В його темних очах на зблідлому обличчі застигла лють і жах, як у зацькованого звіра. [481]
— То це був ти! — вигукнув він.
— Якщо ти хочеш сказати, що я зайняв місце Пайка, якого ти вбив, то ти не помиляєшся. Для тебе було б набагато краще, якби ти повівся з ним чесно. З шкільних приписів ти мав би знати, що чесність — найкраща поведінка. Та ти ж, мабуть, ніколи не ходив до школи. Але є інша приказка, яку ти почув від мене кілька років тому і яку, як мені казали, ти любив повторювати: "Хто хоче загарбати якнайбільше, не дістає нічого".
Він почекав відповіді, але Істерлінг мовчав. Зсутулившись, опустивши руки, він тільки похмуро позирав на Блада й нічого не міг сказати.
Блад зітхнув і пішов до зовнішнього трапа.
— Ти мене не цікавиш. Нехай тобою займаються люди, яких ти скривдив і вбив їхнього ватажка. То вже їхній клопіт — судити тебе;
Блад спустився в шлюпку, на якій привезли Істерлінга, і повернувся на свою "Арабеллу": він своє діло зробив, його тривалий поєдинок з Істерлінгом закінчився.
А через годину "Арабелла" і "Веліент" разом ішли на південь. Риф Повішеників швидко танув за кормою. А Геллоуею і його команді на борту знівеченого "Гермеса", який застряв у лагуні, неначе в пастці, лишалося тільки думати й гадати про те, що сталось у відкритому морі, й самим виплутуватися з біди.