Гаррі Поттер і в'язень Азкабану

Джоан Роулінґ

Сторінка 41 з 56

Герміона як у воду дивилася — професор Флитвік і справді виніс на екзамен підбадьорливі чари. Гаррі, розхвилювавшись, трохи передав куті меду і довів Рона, на якому демонстрував своє вміння, до істеричного реготу, аж його для заспокоєння довелося відвести на годинку в іншу кімнату, перш ніж він зміг виконати замовляння сам. Після вечері учні поспіхом верталися до своїх віталень, але не для відпочинку, а готуватися до наступних екзаменів — догляду за магічними істотами, зілля й настійок та астрономії.

Наступного ранку Геґрід приймав іспит з догляду за магічними істотами. Він був явно засмучений, а його думки, здавалося, витали зовсім не тут. Він притарабанив цілу балію свіжих флоберв'яків і повідомив, що іспит буде зараховано тим учням, чиї флоберв'яки проживуть хоча б годину. А оскільки флоберв'яки найкраще почувалися, коли їх ніхто не чіпав, то цей екзамен виявився найлегшим з усіх. Гаррі, Рон і Герміона отримали ще й чудову нагоду поспілкуватися з Геґрідом.

— Бікі трошки си зажурив, — упівголоса повідомив Геґрід, нахилившись над Гаррі буцімто перевіряючи самопочуття його флоберв'яків. — Видно, задовго сидів у клітці. Але шо вдієш... позавтра всьо стане ясно... так чи так.

Пополудні був іспит із зілля й настійок, що обернувся для Гаррі повним провалом. Як він не старався, але його спантеличувальне вариво ніяк не хотіло гуснути, і Снейп, який спостерігав за ним із мстивою утіхою, нашкрябав у своєму журналі щось підозріло схоже на нуль.

Опівночі на найвищій вежі відбувся іспит з астрономії. У середу вранці настала черга історії магії. Гаррі написав усе, що розповідав йому про середньовічне полювання на відьом Флореан Фортеск'ю, і в задушливому класі він мріяв про шоколадний пломбір з горішками, яким його пригощав Фортеск'ю у своїй кав'ярні. У середу пополудні здавали гербалогію — в оранжереях під неймовірно пекучим сонцем, яке багатьом з них добряче обпалило шиї. Повернувшись до вітальні, вони передчували завтрашню радість, коли о цій годині уже все буде позаду.

Передостаннім екзаменом зранку в четвер був захист від темних мистецтв. Професор Люпин підготував для них найдивніший з усіх іспитів. Це нагадувало біг з перешкодами. Треба було перейти вбрід глибокий ставок із ґринділом, пройти цілу вервечку канав, у яких засіли червоні каптурики, прочвакати через болото, не піддаючись на оманливі вказівки ліхтарника, і врешті решт залізти в стару скриню й позмагатися там з черговим ховчиком.

— Чудово, Гаррі, — пробурмотів Люпин, коли усміхнений Гаррі виліз зі скрині. — Ставлю тобі "відмінно".

Зарум'янений з радості, Гаррі лишився чекати на Рона й Герміону. У Рона усе йшло гладенько аж до ліхтарника, котрий так успішно його збаламутив, що Рон по пояс провалився в трясовину. Герміона не мала жодних проблем, доки не залізла в скриню з ховчиком. За якусь хвилину вона з вереском звідти вискочила.

— Герміоно! — здивувався Люпин. — Що таке?

— П п професорка Макґонеґел! — хапалася за серце Герміона, показуючи на скриню. — В вона ска ка зала, що я п п провалила всі іспити!

Герміону довелося довгенько заспокоювати. Коли нарешті вона себе опанувала, вони всі втрьох рушили до замку. Рон з насолодою глузував з Герміониного ховчика, і сварка між ними не розгорілася лише завдяки тому, кого вони побачили на сходах.

Там у своєму плащі в тоненьку смужку стояв і оглядав краєвид дещо спітнілий Корнеліус Фадж. Побачивши Гаррі, він аж здригнувся.

— Вітаю тебе, Гаррі! — вигукнув він. — Складав ото іспит, так? Передостанній?

— Так, — озвався Гаррі. Герміона з Роном, які ніколи ще не розмовляли з міністром магії, незграбно переступали з ноги на ногу.

— Гарний день, — сказав Фадж, глянувши на озеро. — Прикро... прикро...

Він важко зітхнув і подивився на Гаррі.

— Я тут у вельми неприємній справі, Гаррі. Комітету знешкодження небезпечних істот був потрібен свідок страти божевільного гіпогрифа. А я ж однак хотів відвідати Гоґвортс, щоб перевірити ситуацію з Блеком, тому мене й попросили виконати цю роль.

— Невже це означає, що розгляд апеляції вже відбувся? — урвав його Рон, ступивши крок наперед.

— Ні, ні... її розглянуть сьогодні пополудні, — заперечив Фадж, здивовано зиркаючи на Рона.

— То вам тоді, може, й узагалі не доведеться стати свідком страти! — рішуче мовив Рон. — Гіпогрифа можуть і виправдати!

Фадж не встиг навіть відповісти, бо з дверей за його спиною вийшли двоє чарівників. Один був такий старезний, що, здавалося, розсиплеться просто на очах. Другий — кремезний і дужий, з вузенькими чорними вусиками. Виходило, що вони були представниками Комітету знешкодження небезпечних істот, бо стариган, скосивши очі на Геґрідову хижу, ледь чутно мовив:

— Боже, Боже, я вже застарий для такого... То, кажеш, Фадже, о другій, так?

Гаррі звернув увагу, що чорновусий чолов'яга провів своїм жирним великим пальцем по лискучій сокирі за поясом. Рон відкрив було рота, але Герміона боляче штурхнула його під ребро й кивнула головою в напрямку вестибюлю.

— Чого ти мене зупинила? — сердито запитав Рон, коли вони зайшли до Великої зали на обід. — Ти бачила? Вони вже й сокиру наготували! Оце справедливість!

— Роне, твій тато працює в міністерстві. Тобі не варто задиратися з його шефом! — сказала Герміона, хоч і сама була стривожена. — Якщо Геґрід цього разу не розгубиться і чітко все аргументує, вони не посміють стратити Бакбика...

Але Гаррі бачив, що Герміона й сама не дуже вірила в те, що казала. За обіднім столом вирувало радісне збудження, адже сьогодні був останній екзаменаційний день. Гаррі, Рон і Герміона не поділяли загальної радості.

Останнім екзаменом у Гаррі й Рона було віщування, а в Герміони — маґлознавство. Вони разом піднялися нагору. На другому поверсі Герміона їх покинула, а Гаррі з Роном піднялися аж на восьмий, де на гвинтових сходах уже сиділи їхні однокласники й востаннє переглядали свої конспекти.

— Вона викликає по одному, — повідомив Невіл, коли вони сіли біля нього. На колінах він тримав "Розтуманення майбутнього", розгорнувши його на сторінці, присвяченій магічному кристалу. — А ви бачили хоч що небудь у тій кришталевій кулі? — сумно запитав він.

— Ні, — байдуже озвався Рон. Він постійно зиркав на годинник. Гаррі знав, що він рахує хвилини до початку розгляду апеляції.

Черга біля кабінету зменшувалася надто повільно. Коли черговий учень злазив по срібній драбині, усі накидалися на нього з тривожним шепотом:

— Що вона питала? Все нормально? Але ніхто нічого не відповідав.

— Вона сказала — їй відкрилося це в кулі — якщо я вам щось розповім, то зі мною станеться жахливе нещастя! — пропищав Невіл, злізаючи по драбині.

— Хитро придумано! — пирхнув Рон. — Знаєш, я починаю думати, що Герміона мала рацію... — він показав на люк над головою, — ...це просто стара шахрайка.

— Так, — погодився Гаррі, також глянувши на годинника: була вже друга. — Чого вона так затягує?..

Гордо сяючи, драбиною спустилася Парваті.

— Вона сказала, що в мене всі задатки справжньої провидиці, — повідомила вона Гаррі й Рону. — Я стільки всього бачила... ну, щасливо!

Вона збігла гвинтовими сходами донизу, де на неї вже чекала Лаванда.

— Рональд Візлі, — покликав згори знайомий примарний голос. Рон скривився й поліз угору. Гаррі залишався єдиним, кого ще не викликали. Він умостився на підлозі, притулився спиною до стіни, слухаючи, як дзижчить муха в залитому сонячним світлом вікні. Він думав про Геґріда.

Хвилин за двадцять на драбині з'явилися великі Ронові стопи.

— Ну як? — запитав Гаррі, зводячись на ноги.

— Маразм, — відповів Рон. — Я нічого не побачив, тож наплів їй сім мішків гречаної вовни. Хоча не думаю, що вона мені повірила...

— Зустрінемось у вітальні, — кинув Гаррі, зачувши своє ім'я: "Гаррі Поттер!"

У вежі було ще задушливіше, ніж звичайно. Вікна були зашторені, в каміні палахкотів вогонь, і Гаррі аж закашлявся від нудотного запаху. Наштовхуючись на крісла і столики, він пробирався до професорки Трелоні, що сиділа біля великої кришталевої кулі.

— Доброго дня, мій любий, — м'яко мовила вона. — Якщо твоя ласка, загаянь у кулю... не поспішай... і скажеш, що ти там побачив...

Гаррі схилився над кришталевою кулею і зосереджено втупився в неї. Він щиро намагався побачити там бодай щось, окрім кружляння білої мряки, але все було марно.

— Ну? — делікатно поцікавилася професорка Трелоні. — Що ти бачиш?

Було душно, і йому свербіло в носі від пахучого диму, що струменів з каміна. Він згадав Ронові слова і вирішив щось вигадати.

— Е е... — почав Гаррі, — темна постать... гм...

— Що вона тобі нагадує? — прошепотіла професорка Трелоні. — Ну ж, подумай...

Гаррі згадав про Бакбика.

— Гіпогрифа, — рішуче мовив він.

— Справді! — ледь чутно видихнула професорка Трелоні, завзято щось записуючи на пергаменті, що лежав у неї на колінах. — Мій хлопчику, ти бачиш, мабуть, завершення розгляду Міністерством магії справи бідолашного Геґріда! Придивися уважніше... тобі не здається, що гіпогриф... без голови?

— Ні, — не вагаючись, відповів Гаррі.

— Ти впевнений? — наполягала професорка Трелоні. — Ти справді впевнений, мій любий? Ти не бачиш, як він, можливо, корчиться на землі, а якась невиразна постать здіймає над ним сокиру?

— Ні! — заперечив Гаррі. Його почало нудити.

— Немає крові? Або заплаканого Геґріда?

— Ні! — знову заперечив Гаррі, прагнучи якнайскоріше покинути цю задушливу кімнату. — 3 ним усе гаразд... він відлітає...

Професорка Трелоні зітхнула.

— Ну, любий мій, на цьому закінчимо... я трохи розчарована... але впевнена, що ти старався.

Гаррі з полегшенням підвівся, взяв портфель і повернувся, щоб іти, але тут за його спиною пролунав гучний низький голос.

— Це станеться сьогодні.

Гаррі озирнувся. Професорка Трелоні з напівроз зявленим ротом заціпеніла у своєму кріслі. Її очі дивилися кудись повз нього.

— П перепрошую? — здивувався Гаррі.

Але професорка Трелоні його не чула. Вона закотила очі, і Гаррі з жахом подумав, що в неї починається якийсь припадок. Він завагався, чи не побігти до шкільної лікарні... але тут професорка Трелоні знову заговорила тим самим низьким голосом:

— Темний Лорд лежить самотній і покинутий прихильниками. Його слуга дванадцять років скнів у в'язниці. Сьогодні близько півночі він визволиться, щоб возз'єднатися зі своїм Паном.

38 39 40 41 42 43 44