Я їх якраз помив... Карочє, не хочу загидитись об бруднокровку.
Лють, яка цими днями нагромаджувалася в Гаррі у грудях, нарешті прорвала загату. Він вихопив чарівну паличку, навіть не подумавши, що чинить. Учні кинулися врозтіч.
— Гаррі! — застережливо крикнула Герміона.
— Ну давай, Поттер, — спокійно сказав Мелфой, витягаючи і свою чарівну паличку. — Муді тут нема, щоб за тебе заступитися... давай, якщо насмілишся...
На коротку частку секунди вони глянули один одному у вічі й одночасно почали діяти.
— Фурункулус! — крикнув Гаррі.
— Денсоґіо! — зарепетував Мелфой.
З чарівних паличок вистрілили струмені світла, зіштовхнулися в повітрі й зрикошетили вбік: Гаррін струмінь ударив у обличчя Ґойла, а Мелфоїв поцілив у Герміону. Ґойл заревів і схопився руками за носа, де повискакували великі бридкі фурункули, а Герміона, перелякано скімлячи, затуляла долонями рота.
— Герміоно! — кинувся до неї Рон, придивляючись, що сталося.
Гаррі озирнувся й побачив, як Рон відтягує Герміонину руку від обличчя. Видовище було не найприємніше. Передні зуби в Герміони — і так завеликі — почали рости з шаленою швидкістю. Вона дедалі більше уподібнювалася до бобра, а її зуби усе довшали й довшали і сягали вже підборіддя. Герміона панічно їх помацала й заридала від жаху.
— Що тут за галас? — пролунав тихий і суворий голос. Це прибув Снейп.
Слизеринці почали галасливо пояснювати. Снейп показав довгим жовтим пальцем на Мелфоя і сказав:
— Поясни.
— Поттер напав на мене, пане професоре...
— Ми напали одночасно! — крикнув Гаррі.
— ... але він поцілив у Ґойла... дивіться...
Снейп подивився на Ґойла, чиє обличчя нагадувало тепер ілюстрацію до книжки про отруйні гриби.
— До шкільної лікарні, Ґойле, — спокійно розпорядився Снейп.
— Мелфой зачепив Герміону! — вигукнув Рон. — Дивіться!
Він примусив Герміону показати Снейпу зуби. Вона відчайдушно намагалася затулити їх долонями, та це було нелегко, бо зуби вже сягали до комірця. Пенсі Паркінсон та інші слизеринські дівчата аж згиналися від тамованого сміху, тицяючи на Герміону з за Снейпової спини.
Снейп холодно зиркнув на Герміону й сказав:
— Не бачу ніякої різниці.
Герміона схлипнула. Її очі налилися слізьми, вона крутнулася на підборах і побігла коридором геть.
Гаррі з Роном пощастило, що вони почали кричати на Снейпа водночас. Їм пощастило, бо їхні голоси так сильно відлунювали в кам'яному коридорі, що в тому гулі неможливо було розібрати, якими саме словами вони його обзивали. Але загальну суть він зрозумів.
— Отже, так, — промовив він шовковим голосом. — Знімаю п'ятдесят очок з Ґрифіндору і призначаю покарання Поттеру та Візлі. А тепер — всі до класу, якщо не хочете бути покараними на цілий тиждень.
Гаррі дзвеніло у вухах. Від такої несправедливості йому закортіло перетворити Снейпа на тисячу шматочків гидкого слизу. Він обминув Снейпа, зайшов з Роном у найдальший куток підвалу й кинув на стіл портфеля. Рон теж аж тремтів з люті. На якусь мить здалося, що між ними поновилися колишні стосунки, але тут Рон розвернувся й сів коло Діна та Шеймуса, покинувши Гаррі самого. З другого краю підвалу Мелфой повернувся спиною до Снейпа, самовдоволено вишкірився й натис на значок. У приміщенні ще раз блиснув напис "ПОТТЕР СМЕРДОТТЕР".
Почався урок, а Гаррі сидів, дивився на Снейпа і уявляв усілякі страхіття, що з тим стаються... якби ж то він володів закляттям "Круціатус"... Снейп лежав би на спині, мов той павук, смикаючись і здригаючись...
— Протиотрути! — сказав Снейп, оглядаючи клас. Його холодні чорні очі при цьому неприємно поблискували. — Ви всі мали приготувати свої рецепти. Ретельно заваріть своє зілля, а тоді когось виберемо й випробуємо те, що вийшло...
Снейпів погляд зустрівся з Гарріним, і Гаррі зрозумів, що зараз буде. Снейп збирається отруїти його. Гаррі уявив, як він хапає свій казанець, підбігає до Снейпа і лупить його по немитій голові...
І тут Гарріні фантазії урвало грюкання у двері підвалу. То був Колін Кріві.
Він прослизнув у клас, сяючи усмішкою до Гаррі, і підійшов до Снейпового столу.
— Так? — коротко спитав Снейп.
— Даруйте, пане професоре, але я маю забрати Гаррі Поттера нагору.
Снейп націлився своїм гачкуватим носом на Коліна, й усмішка сповзла з бадьорого обличчя хлопця.
— Поттер ще цілу годину має бути на уроці зілля й настійок, — холодно відказав Снейп. — Після цього він і піде нагору.
Колін порожевів.
— Пане... пане професоре, його хоче бачити містер Беґмен, — сказав він нервово. — Збирають усіх чемпіонів, думаю, їх мають фотографувати...
Гаррі віддав би що завгодно, аби тільки Колін не говорив цих останніх слів. Він зиркнув на Рона, але той невідривно дивився в стелю.
— Дуже добре, — гаркнув Снейп. — Поттере, залиш речі тут і повернешся випробувати свою протиотруту.
— Вибачте, пане професоре... але він повинен узяти речі з собою, — пискнув Колін. — Усі чемпіони...
— Дуже добре! — гаркнув Снейп. — Поттере... бери свого портфеля і йди геть, щоб я тебе не бачив!
Гаррі закинув портфель на плече, встав і пішов до дверей. Коли він минав слизеринців, звідусіль сяяв напис "ПОТТЕР СМЕРДОТТЕР".
— Дивовижно, Гаррі, правда? — заговорив Колін, щойно Гаррі зачинив за собою двері підвалу. — Правда ж? Те, що ти чемпіон?
— Так, дивовижно, — зітхнув Гаррі, коли вони йшли сходами до вестибюлю. — А навіщо їм ці фото, Коліне?
— Мабуть, для "Щоденного віщуна"!
— Чудово, — пробелькотів Гаррі. — Саме те, що мені треба. Зайва реклама.
— Щасти тобі! — побажав Колін, коли вони підійшли до потрібної кімнати. Гаррі постукав у двері і зайшов.
Він опинився в невеличкому класі. Майже всі парти були зсунуті до задньої стіни, залишивши посередині вільне місце. А ще три столи стояли рядочком біля класної дошки, вкриті довгим відрізом оксамиту. Ще там стояло п'ять стільців. На одному сидів Лудо Беґмен, розмовляючи з незнайомою відьмою у червоній мантії.
Віктор Крум, як завжди, похмуро стояв у кутку і ні з ким не спілкувався. Седрик і Флер про щось розмовляли. Гаррі ще не бачив Флер такою веселою. Вона весь час розмахувала головою, розвіваючи своїм довгим сріблястим волоссям, що виблискувало під світлом. Пузатий чоловік з великим чорним фотоапаратом спідлоба розглядав Флер.
Беґмен раптом помітив Гаррі, швидко встав і кинувся до нього. — Ага, ось і він! Чемпіон номер чотири! Заходь, Гаррі, заходь... нічого турбуватися, це просто церемонія звірки чарівних паличок. Зараз підійдуть усі судді...
— Звірка паличок? — нервово перепитав Гаррі.
— Мусимо перевірити, чи ваші палички нормально функціонують, чи з ними все гаразд. Це ж будуть ваші найважливіші знаряддя для виконання майбутніх завдань, — пояснив Беґмен. — Експерти зараз нагорі у Дамблдора. А потім відбудеться фотографування. Це Ріта Скітер, — додав він, показуючи на відьму в червоній мантії, — вона напише для "Щоденного віщуна" невеличку статтю про турнір...
— Може, не таку вже й невеличку, — втрутилася Ріта Скітер, дивлячись на Гаррі.
Волосся в неї було ретельно закручене дрібно цупкими кучерями, що дивно контрастували з її важкою нижньою щелепою. На носі в Ріти стриміли прикрашені коштовним камінням окуляри. Опецькуваті пальці, що стискали сумочку з крокодилячої шкіри, закінчувалися п'ятисантиметровими яскраво червоними нігтями.
— Чи не могла б я перемовитися з Гаррі, перш ніж ми почнемо? — спитала вона в Беґмена, і далі зосереджено придивляючись до Гаррі. — Самі розумієте — наймолодший чемпіон... додати до статті трохи перчику..
— Аякже! — вигукнув Беґмен. — Тобто... якщо Гаррі не заперечує.
— Е е... — пробелькотів Гаррі.
— Гарнісінько, — зраділа Ріта Скітер, і вже за мить її пальці з червоними пазурями несподівано міцно вхопили Гаррі за руку вище ліктя й потягли з кімнати в найближчі двері.
— Щоб нам не заважав той галас, — пояснила вона. — Подивимось... так, тут гарно й затишно.
Це була комірчина для мітел. Гаррі витріщився на Ріту.
— Ходи но, серденько... отак... гарнісінько, — знову повторила Ріта Скітер, вмостившись на хитке відерце, що стояло догори дном, а тоді підштовхнула Гаррі до якоїсь картонної коробки й зачинила двері, після чого вони опинилися в темряві. — Подивимось...
Вона розкрила сумочку з крокодилячої шкіри, витягла звідти пучечок свічок, запалила їх помахом чарівної палички й повісила прямо в повітрі. У комірчині стало видно.
— Гаррі, ти не будеш проти, якщо я скористаюся самописним пером? Я тоді матиму змогу розмовляти з тобою нормально...
— Яким пером? — перепитав Гаррі.
Ріта Скітер розплилася в усмішці. Гаррі нарахував три золоті зуби. Вона знову понишпорила у своїй крокодилячій сумочці, витягла звідти ядучо зелене перо та сувій пергаменту й розклала все те на картонній коробці з під магічного плямочисту "Місіс Шкряберз". Запхнула в рот кінчик зеленого пера, посмоктала його з помітним задоволенням, а тоді поставила сторч на пергамент, де воно й залишилося, балансуючи на вістрі й легенько тремтячи.
— Перевірка... я Ріта Скітер, кореспондент "Щоденного віщуна".
Гаррі зиркнув на перо. Не встигла Ріта Скітер заговорити, як воно почало харамулькати, пересуваючись по пергаменті:
Приваблива сорокатрирічна блондинка Ріта Скітер, чиє грізне перо проштрикнуло не одну дуту репутацію...
— Гарнісінько, — ще раз повторила Ріта Скітер, відірвала верхній край пергаменту, зіжмакала й запхнула в торбинку. Тоді нахилилася до Гаррі й запитала: — То чому ти, Гаррі... чому ти вирішив брати участь у Тричаклунському турнірі?
— Е е... — знову пробелькотав Гаррі, бо його увагу відвертало перо. Хоч він і не мовив жодного слова, воно гасало пергаментом, і ось Гаррі вже міг прочитати перше речення:
Потворний шрам, згадка про трагічне минуле, псує привабливе обличчя Гаррі Поттера, чиї очі...
— Гаррі, не звертай на перо уваги, — твердо сказала Ріта Скітер. Гаррі неохоче звів погляд на неї. — Отож, Гаррі... чому ти вирішив брати участь у турнірі?
— Я не вирішував, — відповів Гаррі. — Я не знаю, як моє прізвище опинилося в Келисі вогню. Я його туди не клав.
Ріта Скітер підняла густо мальовану брову. — Гаррі, ти не бійся, що встрягнеш у халепу. Ми всі розуміємо, що ти не повинен був брати участі взагалі. Але ти про це не турбуйся. Нашим читачам подобаються бунтівники.
— Але я не подавав свого прізвища, — повторив Гаррі.