Я вдаряв по аґоґо, намагаючись принатуритися до ритму барабанів, і, поступово входячи у дійство, беручи в ньому участь, я почав панувати над ним. Рухаючи ногами, я відпружувався, звільнявся від навколишнього дурману, провокуючи й розпалюючи його. Згодом Альє пояснив мені різницю між тим, хто знає, і тим, хто скоряється.
Помалу, в міру того як медіуми впадали у транс, cambonos відводили їх у закутки приміщення, садовили, пропонували сигари та люльки. Вірні, які не сподобилися вселення духа, підбігали, аби впасти навколішки в них у ногах, шепотіли щось їм на вухо, вислуховували поради, вбирали у себе їхній благодатний вплив, виливали з себе визнання і від цього мали втіху. У декого з них з'являлись ознаки початку трансу, що його cambonos стримано заохочували і відводили їх, уже розм'яклих, назад у гущу юрби.
На майданчику, де танцювали, снувало ще чимало охочих увійти в екстаз. Німкеня неприродно трусилась, сподіваючися вселення, але марно. У декого вселився Ешу, і їхні обличчя набували злісного, облудного, лукавого виразу, а рухи ставали поривчастими.
* * *
І саме тоді я побачив Ампаро.
* * *
Тепер я знаю, що Хесед — то не лише сфіра благодаті й любові. Як казав Діоталлеві, це також момент розширення божественної субстанції, яка розпросторюється до своєї безконечної периферії. Це турбота живих щодо мертвих, але хтось, здається, все ж сказав, що це також турбота мертвих про живих.
Б'ючи в аґоґо, я більш не пильнував за тим, що діялося в залі, надзвичайно заклопотаний тим, аби, скоряючись музиці, здійснювати контроль над тим, що відбувалося зі мною. Ампаро увійшла, мабуть, хвилин із десять тому, і на неї, певна річ, насунуло те саме відчуття, що й на мене. Але ніхто не дав їй аґоґо, та тепер вона його, мабуть, і не взяла б. Відчуваючи поклик глибинних голосів, вона позбулася будь-якої волі до захисту.
Я побачив, як вона раптом кинулася в гущу танцівників і зупинилася з напруженим і ненормально зведеним догори обличчям, її шия заклякла, і тоді вона в безтямному шаленстві пустилась у непристойну сарабанду, жестами рук пропонуючи своє власне тіло. — A Pomba Gira, a Pomba Gira! — кричали декотрі, втішившись чудом, адже того вечора ця чортиця ще не показувалася: — O seu manto é de veludo, rebordado todo em ouro, o seu garfo é de prata, muito grande é seu tesouro... Pomba Gira das Aimas, vem toma cho cho...
* * *
Я не насмілився втрутитись, лишень, здається, прискорив удари своєї металевої палички, щоб тілесно поєднатися зі своєю коханою, чи то пак із підземним духом, який вона втілювала.
Нею заопікувалися cambonos, дали їй одягти ритуальні шати, підтримали її, коли вона виходила зі свого трансу, короткого, але шаленого. Коли вона вже була вся мокра від поту і задихалась, вони повели її сісти. Вона відмовилась прийняти тих, хто прибіг випрошувати пророцтва, і залилася сльозами.
Gira наближалася до кінця, я покинув поміст і підбіг до неї; коло неї вже був Альє, легенько потираючи їй скроні.
— Який сором, — бідкалась Ампаро, — я ж у це не вірю, я не хотіла, як це я могла?
— Буває, буває, — солодко приказував Альє.
— Але тоді спасіння немає, — плакала Ампаро, — я й досі рабиня. Іди геть, — сказала вона мені люто, — я бідолашна, брудна негритянка, дайте мені господаря, я на це заслуговую!
— Таке бувало навіть з білявими ахейцями, — потішав її Альє. — Така людська природа...
Ампаро попросила, щоб її відвели до туалету. Ритуал завершувався. Посередині зали німкеня на самоті танцювала далі, простеживши заздрісним поглядом за всім, що сталося з Ампаро. Одначе рухалась вона вже хоч і затято, але з неохотою.
Ампаро повернулася хвилин за десять, коли ми вже прощалися з pai-de-santo, який тішився з блискучого успіху нашого першого контакту зі світом померлих.
* * *
Альє вів машину мовчки, була вже пізня ніч. Коли він зупинився під нашим будинком і хотів був попрощатися з нами, Ампаро сказала, що вона воліла б зійти сходами сама.
— Чому б тобі трохи не прогулятися, — звернулася вона до мене, — повертайся, коли я вже засну. Я прийму пігулку на сон. Пробачте мені. Я ж казала, я, мабуть, з'їла щось недобре. І всі ці дівчата теж з'їли і випили щось не те. Ненавиджу свою країну. Добраніч.
Альє зрозумів моє незручне становище і запропонував піти посидіти до одного нічного бару в Копакабана.
Я мовчав. Альє зачекав, коли я пригублю свою батіду, тоді урвав прикру мовчанку.
— Раса, чи культура, коли хочете, становлять частину нашого несвідомого. А інша частина несвідомого заселена архетипами, однаковими для всіх людей і всіх століть. Цього вечора клімат, середовище якоюсь мірою послабили чуйність нас усіх, ви відчули це на собі. Ампаро виявила, що орішас, яких вона нібито знищила у своєму серці, досі живуть у її животі. Не думайте, що я вважаю це за позитивний факт. Ви чули, що я шанобливо відгукуюсь про надприродні енергії, які вібрують навколо нас у цій країні. Але не думайте, що я з особливою симпатією ставлюся до випадків одержимості духами. Бути втаємниченим і бути містиком — не одне й те саме. Втаємниченість, інтуїтивне розуміння таїн, яких розум не може пояснити, це бездонний процес, повільне перетворення духу й тіла, яке може привести до набуття найвищих здібностей і навіть до здобуття безсмертя, але це річ дуже інтимна, таємна. Вона не виявляється зовні, вона соромиться чужого погляду, їй властиві насамперед прозорість і відірваність. Тому Володарі Світу — це втаємничені, але вони не захоплюються містикою. Для них містик — це раб, це лише місце об'явлення божественного, через нього можна прогледіти симптоми таємниці. Втаємничений заохочує містика, використовує його так, як ви використовуєте телефон, щоб встановлювати контакти на віддалі, як хімік використовує лакмусовий папірець, щоб дізнатися про дію певної речовини. Містик приносить користь, бо він на видноті, він виставляє себе напоказ. А втаємничені знаються лише між собою. Втаємничений контролює сили, яким містик лише підкоряється. У цьому розумінні між одержимістю cavalos та екстазом святої Терези Авільської або святого Івана від Хреста різниці немає. Містика — це деградована форма контакту з божественним. Втаємниченість є плодом довгої аскези розуму і серця. Містика — явище демократичне, якщо не демагогічне, а втаємниченість — аристократичне.
— Явище розумове, а не тілесне?
— У певному сенсі так. Ваша Ампаро прискіпливо наглядала за своїм розумом і не стежила за своїм тілом. Недовірки слабші, ніж ми.
* * *
Було дуже пізно. Альє сказав мені, що виїжджає з Бразилії, і залишив мені свою міланську адресу.
Коли я повернувся додому, Ампаро вже спала. Я мовчки простягся біля неї у темряві й цілу ніч не склепив ока. Мені здавалося, ніби поруч зі мною лежить якась зовсім невідома істота.
* * *
Наступного ранку Ампаро сухо сказала мені, що їде до Петрополіса відвідати подругу. Ми ніяково розпрощалися.
Вона поїхала, перекинувши через плече парусинову торбу і тримаючи під пахвою підручник з політичної економії.
Протягом двох місяців від неї не було вісток, а я її не шукав. Відтак вона написала мені короткого, дуже ухильного листа, кажучи, що їй потрібен час подумати. Я їй не відповів.
* * *
Я не відчував пристрасті, ревнощів, туги. Я почувався порожнім, чистим, ясним, наче начищений до блиску алюмінієвий чайник.
У Бразилії я пробув ще рік, але відчував, що ось-ось поїду звідси. З Альє я більше не зустрічався, не бачив також друзів Ампаро. Довгі години я коротав на пляжі, під сонцем.
Крім того, я запускав паперових зміїв-літавців, у Бразилії вони прегарні.
5. ҐВУРА
34
Beydelus, Demeymes, Adulex, Metucgayn, Atme, Ffex, Uquizuz, Gadix, Sol, Veni cito cum tuis spiritibus.
Picatrix, Ms. Sloane 1305, 152, verso
Розбиття Посудин. Діоталлеві, бувало, не раз розповідав нам про пізній кабалізМ Іцхака Лурії, де зникала упорядкована чіткість сфірот. Світотворення, твердив він, це процес божественного вдихання і видихання, як при ядусі або при дії ковальського міху.
— Велика Божа Дихавиця, — прокоментував Бельбо.
— Спробуй-но створити з нічого. Таке робиться лише один-однісінький раз у житті. Бог, щоб видути світ, як видувають скляну пляшку, повинен втягнутися сам у себе, аби набрати духу, а тоді випустити довгий світляний свист із десяти сфірот.
— Свист чи світло?
— Бог дмухає — і настає світло.
— Мультимедіа.
— Але треба, щоб світла сфірот були зібрані у ємності, здатній витримати їхнє сяйво. Посудини, яким призначено прийняти Кетер, Хохму та Біну, витримали їхній вогонь, тоді як у нижчих сфірот, від Хесед до Єсод, світло й дихання випромінюються єдиним спалахом надто енергійно і посудини розбиваються. Фрагменти світла розсіялися по Всесвіту, і з них народилася груба матерія.
Розбиття посудин — це серйозна катастрофа, стурбовано казав Діоталлеві, нема нічого менш життєздатного, ніж світ-викидень. Космос повинен був мати якийсь дефект із самих початків, і наймудрішим равинам не вдалося ніяк це пояснити. Можливо, в ту хвилину, коли Бог видихає і спорожнюється, у початковій посудині залишається кілька крапель олії, матеріальний залишок, решіму, і Бог виливається разом із цим залишком. А може, десь похмуро причаїлись мушлі, келіппот, руйнівні начала.
— Слизький народ, ці келіппот, — казав Бельбо, — агенти диявольського доктора Фу Манчу... А тоді що?
— А тоді, — терпляче пояснював Діоталлеві, — у світлі Суворого Суду, Гвури, яку називають також Пахад, або Страх, ефіри, де, за Іцхаком Сліпим, виявляється Зло, мушлі набувають реального існування.
— Вони між нами, — казав Бельбо.
— Поглянь навколо, — казав Діоталлеві.
— Але звідти можна вибратись?
— Можна радше повернутися назад, — казав Діоталлеві. — Все еманує з Бога у скороченні цімцуму. Нашим завданням є реалізувати тіккін, повернення, відновлення Адама Кадмона. Тоді ми все відбудуємо у зрівноваженій структурі парцуфім, ликів, тобто форм, які займуть місце сфірот. Піднесення душі — це наче шовковий шнур, який дозволяє побожному намірові навпомацки знайти у темряві шлях до світла. Таким чином у кожну мить світ, переставляючи літери Тори, робить зусилля, щоб віднайти природну форму, яка б дозволила йому вийти з його страхітливого безладу.
Це саме роблю зараз і я, глупої ночі, у неприродному спокої цих пагорбів.