Пароплав цей пасажирів не бере.
Остап ще в поїзді встиг порозмовляти із завгідропресом, монтером Мечниковим, і довідався від нього про все. Пароплав "Скрябін", заарендований Наркомфіном, повинен був зробити рейс від Нижнього до Сталінграда, зупиняючись біля кожної пристані і влаштовуючи тираж виграшної позики. Для того з Москви виїхала ціла установа: тиражна комісія, канцелярія, духовий оркестр, кінооператор, кореспонденти центральних газет і театр Колумба. Театр мав по дорозі показувати п'єси, які популяризували ідею держпозик. До Сталінграда театр переходив на утримання тиражної комісії, а далі збирався, на свій страх і риск, зробити велику гастрольну подорож по Кавказу і Криму з "Одруженням".
"Скрябін" спізнився. Обіцяли, що він прийде із затону, де йшли останні приготування, тільки надвечір. Тим-то весь апарат, що прибув з Москви, дожидаючи вантаження, розтаборився біваком на пристані.
Тендітні створіння з чемоданчиками і портпледами сиділи на бунтах дроту, вартуючи свої ундервуди і з острахом поглядаючи на крючників. На жорні примостився громадянин з фіалковою еспаньйолкою. На колінах у нього лежав стос емальованих дощечок. На верхній із них цікавий міг би прочитати:
ВІДДІЛ ВЗАЄМНИХ РОЗРАХУНКІВ
Письмові столи на тумбах та інші столи, далеко скромніші, стояли один на одному. Біля запечатаної вогнетривкої шафи прогулювався вартовий. Представник "Верстата" Персицький дивився в цейсівсьхий бінокль з восьмикратним збільшенням на територію ярмарку.
Розвертаючись проти течії, підходив пароплав "Скрябін". На бортах своїх він ніс фанерні щити з райдужними малюнками гігантських величезних облігацій. Пароплав заревів, імітуючи крик мамонта, а можливо, й іншої тварини, що заміняла в доісторичні часи пароплавну сирену.
Фінансово-театрльний бівак заворушився. По міських спусках бігли тиражні службовці. У хмарах пилу котив до пароплава товстенький Платон Плащук. Галкін, Палкін, Малкін, Чалкін і Залкінд вибігли з трактиру "Пліт". Над вогнетривкою касою уже працювали крючники. Інструктор акробатики Жоржетта Тираспольських гімнастичним кроком збігла по сходнях. Симбієвич-Синдієвич, дбаючи про речове оформлення, простягав руки то до кремлівських висот, то до капітана, що стояв на капітанському містку. Кінооператор проніс свій апарат високо над головами юрби і ще на ходу вимагав дати йому каюту на чотири місця, щоб влаштувати в ній лабораторію.
У загальній колотнечі Іполит Матвійович пробрався до стільців, не тямлячи себе, потяг був один стілець убік.
— Киньте стілець! — загаласував Бендер. — Ви що, з глузду з'їхали? Один стілець візьмемо, а решта пропаде для нас назавжди! Подумали б краще про те, як попасти на пароплав.
Дебаркадером пройшли музиканти, підперезані мідними трубами. Вони з огидою дивились на саксофони, флексотони, пивні пляшки і кухлі Есмарха, якими було озброєне звукове оформлення.
Тиражні колеса привезено фордівським фургончиком. Це була складна конструкція з шести обертових циліндрів, що виблискували міддю і склом. Встановлення її на нижній палубі одібрало багато часу.
Тупіт і лайка не вгавали до пізнього вечора.
У тиражнім залі влаштовували естраду, прибивали до стін плакати і гасла, розставляли дерев'яні лави для відвідувачів і єднали електродроти з тиражними колесами. Письмові столи розмістили на кормі; а з каюти друкарок навперемін зі сміхом долинало цокання друкарських машинок. Блідий чоловік з фіолетовою еспаньйолкою ходив по всьому пароплаву і навішував на відповідні двері емальовані таблиці:
ВІДДІЛ ВЗАЄМНИХ РОЗРАХУНКІВ
ОСОБОВИЙ СТІЛ
ЗАГАЛЬНА КАНЦЕЛЯРІЯ
МАШИННИЙ ВІДДІЛ
До великих табличок чоловік з еспаньйолкою присобачував таблички трохи менші:
БЕЗ ДІЛА НЕ ЗАХОДИТИ
ПРИЙОМУ НЕМА
СТОРОННІМ ОСОБАМ ВХОДИТИ ЗАБОРОНЕНО
ВСІ ДОВІДКИ В РЕЄСТРАТУРІ
Салон першого класу був обладнаний під виставку грошових знаків і бон. Це викликало вибух обурення у Галкіна, Палкіна, Малкіна, Чалкіна і Залкінда.
— Де ж ми будемо обідати? — хвилювались вони. — А коли дощ?
— Ой, — сказав Мик. Сестрін своєму помічникові, — не можу!.. Як ти гадаєш, Серьожо, ми не зможемо обійтись без звукового оформлення?
— Що ви, Миколо Костянтиновичу! Актори до ритму звикли.
Тут зчинився новий галас. П'ятірка пронюхала, що всі чотири стільці автор вистави потяг до своєї каюти.
— Так, так, — говорила п'ятірка з іронією, — то ми повинні будем репетирувати, сидячи на койках, а на чотирьох стільцях сидітиме Микола Костянтинович із своєю дружиною Густою, яка нічого спільного з нашим колективом не має! Може, й ми хочемо мати під час подорожі своїх жінок!
З берега на тиражний пароплав люто дивився великий комбінатор.
Новий вибух криків долинув до вух концесіонерів.
— Чому ж ви мені раніш не сказали?! — кричав член комісії.
— Звідки ж я міг знати, що він захворіє.
— Це чортзна-що! Тоді їдьте до Працмису[6] і вимагайте, щоб нам екстрено відрядили художника.
— Куди ж я поїду? Уже шоста година. Працмис давно закритий. Та й пароплав через півгодини йде.
— Тоді будете самі малювати. Якщо ви взяли на себе відповідальність за оздоблення пароплава, будь ласка, віддувайтесь як хчете.
Остап уже біг східцями, розштовхуючи ліктями крючників, панночок і просто цікавих. На вході його затримали:
— Перепустку!
— Товаришу! — закричав Бендер. — Ви! Ви! Товстенький! Котрому художник потрібен!
Через п'ять хвилин великий комбінатор сидів у білій каюті товстенького завідувача господарства плавучого тиражу і домовлявся про умови роботи.
— Отже, товаришу, — говорив товстунець, — нам од вас потрібно от що: зробити художні плакати, написи і закінчити транспарант. Наш художник почав його робити і захворів. Ми його залишили тут у лікарні. Ну, і, звичайно, загальний догляд за художньою частиною. Можете ви це взяти на себе? До того ж попереджаю — роботи багато.
— Так, я можу це взяти на себе. Мені доводилося виконувати таку роботу.
— І ви можете зараз же з нами їхати?
— Це буде важкувато, але я постараюсь.
Велика і важка гора спала з плечей завідувача господарства. Відчуваючи дитячу легкість, товстунець дивився на нового художника променистим поглядом.
— Ваші умови? — запитав зухвало Остап. — Майте на увазі, я не похоронна контора.
— Умови відрядні. За розцінками Працмису.
— Остап поморщився, що нелегко було йому зробити.
— Але, крім того, ще безплатний стіл, — поквапно додав товстунець, — і окрема каюта.
— Ну, гаразд, — сказав Остап зітхнувши, — згода. Але зо мною ще хлопчик, асистент.
— От про хлопця нічого я не знаю. На хлопця кредиту нема. Своїм коштом — будь ласка. Хай живе у вашій каюті.
— Ну, нехай по-вашому. Хлопчик у мене моторний. Звик до спартанських умов.
Остап дістав перепустку на себе і на моторного хлопчика, поклав у кишеню ключ од каюти і вийшов на гарячу палубу. Він відчував чимале задоволення від доторку до ключа. Це трапилось уперше на його бурхливому віку. Ключ і квартира були. Не було тільки грошей. Але вони лежали тут же, поряд, у стільцях. Великий комбінатор, заклавши руки в кишені, гуляв вздовж борта, не помічаючи на березі постаті Вороб'янінова.
Іполит Матвійович спочатку давав знаки мовчки, а потім навіть насмілився попискувати. Але Бендер був глухий. Повернувшись спиною до голови концесії, він уважно стежив за процедурою спускання гідравлічного преса в трюм.
Ішли останні приготування до відчалу. Агафія Тихонівна, вона ж і Мура, постукуючи ніжками, бігала із своєї каюти на корму, дивилася на воду, голосно ділилася своїм захопленням з віртуозом-балалаєчником і всім цим сіяла замішання поміж лав шановних діячів тиражного підприємства.
Пароплав дав другий гудок. Від страшних звуків зсунулися хмари. Сонце взялося багрянцем і впало за обрій. У верхньому місті засвітилися лампи і ліхтарі. З ринку в Почаївськім яру долинули хрипи грамофонів, що змагалися перед останніми покупцями. Оглушений і самітний, Іполит Матвійович щось кричав, але його не було чути. Брязкіт лебідки покривав усі інші звуки.
Остап Бендер полюбляв ефекти. Тільки перед третім гудком, коли в Іполита Матвійовича уже не було сумніву, що його кинуто напризволяще, Остап помітив свого партнера:
— Що ж ви стоїте, як засватаний? Я думав, що ви вже давно на пароплаві. Зараз східні знімають! Біжіть мерщій! Пропустіть цього громадянина! От перепустка.
Іполит Матвійович, мало не плачучи, вибіг на пароплав.
— Так оце ваш хлопчик? — запитав завгосп підозріло.
— Хлопчик, — сказав Остап, — хіба поганий? Хто скаже, що це дівчинка, нехай перший кине в мене камінь!
Товстунець похмуро одійшов.
— Ну, Кисо, — зауважив Остап, — доведеться зранку сісти за роботу. Сподіваюся, ви зможете розводити фарби. А потім от що: я — художник, закінчив ВХУТЕМАС[7], а ви — мій помічник. Коли ви думаєте, що це не так, то мерщій біжіть назад, на берег.
Чорно-зелена піна вирвалася з-під корми. Пароплав здригнув, сплеснули мідні тарілки, флейти, корнети, тромбони і баси засурмили чудовий марш, і місто, повертаючись і балансуючи, перекочувало на лівий берег. Пойнятий дрожем, пароплав вийшов на течію і швидко побіг у темряву. Позаду гойдалися зорі, лампи і портові різнокольорові знаки. За хвилину пароплав одійшов так далеко, що міські вогні видавалися застиглим на місці ракетним порошком.
Іще чулося дріботіння ундервудів, а природа і Волга брали своє. Знемога охопила всіх пасажирів пароплава "Скрябін". Члени тиражної комісії млосно сьорбали чай. На першому засіданні місцевкому, що відбувалося на носі, панувала ніжність. Так шумно дихав теплий вечір, так м'яко плюскотіла біля бортів водичка, так швидко пролітали обабіч пароплава темні обриси берегів, що голова місцевкому, людина цілком статечна, одкривши рота, щоб розповісти про умови праці в незвичайних обставинах, несподівано для всіх і для самого себе заспівав:
Пароплав по Волзі плине,
Волго-матінко, ріка…
А решта суворих учасників засідання прогуркотіла приспів:
Бузо-ок цвіте-е…
Резолюції на доповідь голови місцевкому так і не було написано. Лунали звуки піаніно. Завідувач музичного супроводу X. Іванов добував з інструмента найліричніші ноти. Віртуоз-балалаєчник плентався за Мурочкою і, не добравши власних слів, щоб висловити своє кохання, бурмотів слова романсу:
— Не уходи! Твои лобзанья жгучи, я лаской страстною еще не утомлен.