Нічого, по суті, не змінилося від часів Стародавнього Єґипту.
Немає значення, скаже наївний матеріяліст, смерть чи безсмертя — адже все це уявлюване. Так, але вражає, що реальна соціяльна дискримінація грунтується саме на цьому, що влада й трансцедентність ніде так виразно не позначаються, як в уявлюваному. Економічна влада капіталу не менш грунтується на уявлюваному, ніж церква. Це не що інше, як її фантастична секуляризація.
Зрозуміло й те, що демократія тут нічого не міняє. Колись можна було боротися за безсмертя душі для всіх, на зразок того, як цілі покоління пролетарів боролися за майнову й культурну рівність. Це та ж таки боротьба: одні добиваються життя в потойбічному світі, інші воюють за краще життя на цьому світі, — й та ж пастка: особисте безсмертя для декількох постає, як ми вже переконалися, з розколу ґрупи, — а тому який сенс у тому, щоб вимагати його для всіх? Адже це означає просто узагальнення уявлюваного. Революція має полягати лише в усуненні відокремлености смерти, а не в тому, щоб добитися рівного права на потойбічне життя.
Безсмертя становить собою не що інше, як своєрідний загальний еквівалент, пов'язаний із абстракцією лінійного часу (він формується в міру того, як час перетворюється на абстрактний вимір, пов'язаний із процесом нагромадження в політичній економії і загалом із абстраґуванням життя).
DEAТH POWER(*)
====
*Cмертельна влада (анґл.) — прим. пер.
====
Отож, виникнення потойбічного життя можна аналізувати як засадничу операцію в процесі народження влади. Не тільки тому, що цей механізм дозволяє вимагати зречення цього життя і шантажувати відплатою в іншому світі, — в цьому, власне, й полягає стратеґія священницьких каст, — але й, на глибшому рівні, внаслідок заборони на смерть й одночасно в силу певної інстанції, що стежить за цією забороною, себто влади. Зруйнувати спілку живих і мертвих, порушити обмін життя і смерти, вилучити життя зі смерти і скувати забороною мертвих і саму смерть — саме з цього і бере свій початок соціяльний контроль. Влада можлива лише тоді, коли смерть вже не має свободи, коли мертві перебувають під наглядом в очікуванні того часу, коли ув'язнено буде й саме життя. Це засадничий Закон, і влада стоїть на чатах біля його дверей. Фундаментальне витіснення полягає не в тому, що витісняються підсвідомі потяги, якась енерґія чи лібідо, воно не має антрополоґічного характеру, — це витіснення смерти, і характер його соціяльний, — в тому сенсі, що завдяки йому здійснюється поворот до репресивної соціялізації життя.
Як ми знаємо, історично влада жерців походить з їхньої монополії на смерть і з виняткового права контролю за відносинами з небіжчиками (*). Мертві становлять першу ділянку, що зазнає відокремлення і допускається до обміну лише через опосередковану інстанцію, себто через касту жерців. Влада постає саме на оцій межі смерти. Далі вона живиться іншими, до нескінченности розгалуженими поділами — на душу й тіло, на чоловіче й жіноче, на добро і зло тощо, але найперший поділ — це розмежування життя і смерти (**). Коли кажуть, що влада "стоїть біля керма", то це ніяка не метафора: вона і є оцим кермом, що накреслює межу поміж смертю й життям, декретом, що розриває обмін життя і смерти, контролем і перепусткою на той берег чорної ріки.
====
*Всі єресі завжди були спробами піддати сумніву "Царство Небесне" й запровадити Царство Господнє тут і тепер. Заперечувати розмежування життя й після-життя, заперечувати потойбіччя означає заперечувати й розрив із мертвими, а отже, й необхідність вдаватися до якоїсь посередницької інстанції для того, щоб вступати з мертвими у певні угоди. Це означало б кінець усіх церков і їхньої влади.
**Бог — це те, що підтримує розмежованість позначника і значеника, добра і зла, розмежованість жінки й чоловіка, живих і мертвих, тіла й духу, Іншого й Того Самого тощо — в ще більш загальному сенсі, він виступає тим, що підтримує розділення полюсів будь-якої розрізняльної опозиції, а отже, й розрізнення вищих і нижчих, білих і неґрів. Коли розум набуває політичного характеру, себто коли розрізняльна опозиція розрішається у такому явищі, як влада, і зміщується на користь одного з елементів, Бог завжди виявляється саме на боці цього елементу.
====
Саме таким чином влада встановлюється надалі поміж суб'єктом і його тілом, що відокремилося від нього, між індивідом і його соціяльним тілом, що відокремилося від нього, — в цьому розриві постає інстанція медіяції й ініціяції. Однак слід зважати на те, що архетип цієї операції полягає у відокремленні групи від її мертвих, або кожного з нас від його власної смерти. Всі майбутні форми влади будуть щось мати від цього духу, тому що врешті-решт влада грунтується на маніпулюванні, урядуванні смертю.
Саме в зависанні поміж життям і його власним завершенням, себто в продукуванні цілком фантастичної, штучної темпоральности (оскільки будь-яке життя несе в собі власну смерть як свою мету, як уже реалізоване в даний момент цільове настановлення), саме в цьому розірваному просторі утверджуються всі інстанції репресії та контролю. Абстрактний соціяльний час вперше запроваджується в цій прогалині нерозривної єдности життя і смерти (причому набагато раніше, ніж час абстрактної суспільної праці!). Всяке майбутнє відчуження, відокремлення, абстраґування, що виступає властивістю політичної економії і надалі буде розвінчане Марксом, лежить в основі цього відокремлення смерти.
Відняти смерть від життя — ось в чому полягає засаднича операція економіки, при цьому життя стає залишковим явищем, що віднині може бути предметом інтерпретації в операційних термінах числення й цінности. Як у "Людині, що втратила тінь" (Шаміссо): згубивши свою тінь (віднявши смерть від життя), Петер Шлеміль стає заможним, могутнім капіталістом, себто пакт із дияволом є не що інше, як пакт політичної економії.
Повернути життю його смерть — ось у чому полягає основна операція символічного.
ОБМІН СМЕРТИ В ПЕРВІСНОМУ СУСПІЛЬСТВІ
Дикуни не мають біолоґічного концепту смерти. Чи, радше біолоґічні факти — такі, як смерть, народження чи хвороба, — тобто все, що походить від природи, все, що ми розглядаємо як необхідність і об'єктивну даність, для них просто не має сенсу. Вони розлядають це як абсолютний хаос, тому що воно не може обмінюватися символічно, а все, що не може символічно обмінюватися, становить смертельну небезпеку для ґрупи(*). Довкруг душі й тіла бродять непримиренні, невблаганні, чаклунські, ворожі сили, котрі чатують і на живих, і на мертвих, — це енерґії небіжчиків і енерґії космосу, котрі ґрупа не здужала приборкати шляхом символічного обміну.
====
*І навпаки, для нас усе, що може символічно обмінюватися, становить смертельну загрозу для панівного устрою.
====
Ми десоціялізували смерть, залучивши її до царини біо-антрополоґічних законів, надали їй імунітету науки, автономізували її як індивідуальну фатальність. Однак фізична матеріяльність смерти, що паралізує нас внаслідок нашої довіри до її "об'єктивности", не була перепоною для первісних людей. Вони ніколи не "натуралізували" смерть, вони знають, що смерть (так само, як і тіло, як і будь-яка природна подія) — це соціяльне відношення, що її дефініція має соціяльний характер. В цьому вони більші "матеріялісти", ніж ми, тому що для них справжня матеріяльність смерти, так само, як і справжня матеріяльність товару за Марксом, полягає у її формі, котра завжди становить собою форму суспільного відношення. А ввесь наш ідеалізм завжди одностайний в своїй ілюзії про біолоґічну матеріяльність смерти: це дискурс "реальности", котрий насправді є дискурсом уявлюваного, а первісні люди долають його завдяки втручанню символічного.
Вершиною символічної операції виступає ініціяція. Вона ставить на меті не приборкати чи "подолати" смерть, а соціяльно її артикулювати. Так її змальовує Р. Жолен в книзі "Смерть у племені сара": група предків "поглинає коїв" (молодих кандидатів на ініціяцію), котрі од цього "символічно" вмирають, щоб народитися наново. Не слід розуміти це в нашому деґрадованому сенсі, адже їхня смерть стає ставкою обопільного/антаґоністичного обміну поміж предками і живими й, замість розриву, запроваджує соціяльне відношення поміж партнерами, себто таку ж інтенсивну циркуляцію дарунка й дарунка-у-відповідь, як і під час обміну коштовностями й жінками — це безнастанна гра відповідей, де смерть більше не може знайти собі місце як мета чи як інстанція. Приносячи на могилу родича фіґурку з м'яса, брат дарує йому таким чином свою дружину, щоб він повернувся до життя. Через їжу небіжчик залучається до життя колективу. Однак цей обмін має взаємний характер. Небіжчик теж дарує свою дружину, себто родову землю, одному з живих родаків, щоб ожити завдяки уподібненню цьому родичеві й оживити його самого завдяки уподібненню собі. Найважливіший момент наступає тоді, коли "мо" (великі жерці) убивають "коїв" (ініційованих), котрих поглинають їхні предки, а відтак земля їх народжує знову, як їх народила колись мати. Коли їх "убивають", ініційовані потрапляють до рук свої ініціятивних, "культурних" родичів, котрі навчають їх, лікують і виховують (ініціятивне народження).
Зрозуміло, що ініціяція полягає в запровадженні обміну там, де існував тільки голий факт: від природної, випадкової і незворотньої смерти відбувається перехід до смерти, що дарується й отримується, а отже, оберненої смерти, що "розчиняється" в процесі соціяльного обміну. Заразом зникає й опозиція поміж народженням і смертю: вони теж можуть обмінюватися в площині символічної обернености. Ініціяція становить собою той рішучий момент прилучення до соціуму, ту чорну камеру, де народження і смерть, переставши бути крайніми елементами життя, реінволюють одне в одне — не до якогось містичного злиття, а щоб зробити з ініційованого повноцінну соціяльну істоту. Непосвячена дитина вродилася всього лиш біолоґічно, вона має тільки "реальних" батька та матір, щоб стати соціяльною істотою вона повинна пройти через символічну подію народження/ініціятивної смерти, повинна обійти довкруг життя і смерти і вступити в символічну реальність обміну.
Ініціятивне випробування не ставить на меті інсценізацію другого народження, котре усунуло б смерть.