Вона більше не хоче, щоб її вели за руку, як сліпу, але, пізнаючи, сама прагне свідомо брати в усьому участь, аби підійти до всієї величі необхідного внутрішнього злету з переконаністю. І в цьому немає нічого неправильного!
Людина повинна зі своїм поступальним розвитком у Творінні стояти більш свідомою, ніж це було раніше. І якщо вона з радістю осмислить, що прості біблійні вислови, котрі видаються такими чужорідними для сьогоднішнього часу, радять точно те саме, на що вона також добровільно і з повною переконаністю наважилась у знанні ґрандіозних Законів природи, то ніби пов'язка спаде з її очей. Приголомшена, вона стоятиме перед фактом, що старі вчення досі відкидала лише тому, що хибно їх тлумачила, і ніколи всерйоз не намагалася правильно в них вникнути, узгодити їх із сьогоднішньою здатністю сприйняття.
Бо чи сказано: "У смиренності схилися перед Волею Божою", – чи: "Правильно пізнавши ґрандіозні Закони природи, зумій скористатися їхніми особливостями та їхньою дією", – це є одне й те ж саме.
Корисними для себе зробити сили, які несуть Волю Божу, людина зможе лише тоді, коли їх точно вивчить, тобто пізнає, а потім керуватиметься ними. Брати їх до уваги або керуватися ними насправді означає, однак, не що інше, як прилаштуватися до них, тобто схилитися перед ними! Не протиставити себе цим силам, а йти разом із ними. Лише тоді людина пристосує свою волю до характеру цих сил, тобто йтиме в одному з ними напрямі, буде спроможна використовувати їхню могутність. Це не підкорення сил, а сповнене смиренности схиляння перед Божественною Волею! Якщо людина навіть багато що приписує власній тямовитості або здобуттю знань, то це нічого не змінює у факті, що це все лише так звані "пошуки" впливів сущих Законів природи, тобто Божественної Волі, яку вона таким чином "пізнає" і, використовуючи або застосовуючи, "прилаштовується" до цієї Волі. Це сповнене смиренности схиляння перед Божественною Волею, безперечно, і є "слухняністю"!
Однак – щодо символіки! Усі події у Творінні, тобто в Речовинності, повинні отримати у своєму кругообігу справжнє завершення, або ж, можна сказати, повинні замкнути коло. Тому, згідно із Законами Творіння, все неодмінно повертається до свого висхідного пункту, де тільки й зможе знайти свій кінець, тобто звільнитися, розв'язатися або припинитися як дія. Так відбувається із усім Творінням самим, а також із кожною окремою подією. З цього виникає безумовна взаємодія, яка своєю чергою зумовлює символіку.
Оскільки всі дії мусять закінчуватися там, де виникли, то з цього випливає, що кожна дія мусить закінчитися також у речовинності, однорідній з тією, де вона виникла. Тобто етерноречовинний початок повинен мати етерноречовинний кінець, а груборечовинний початок – груборечовинний кінець. Етерноречовинне люди не можуть бачити, а груборечовинний кінець кожної події вони називають символікою. Він їм добре видимий, але багатьом бракує справжнього ключа для його осягнення – початку, який найчастіше лежить у попередньому груборечовинному бутті.
Хоча при цьому більша частина всіх подій взаємодії здійснюється в Етерноречовинному світі, та попри те, працююча карма ніколи б не змогла здобути повного спокутування, якби кінець у який-небудь спосіб не розігрався у Груборечовинному світі, ставши там видимим. Тільки коли видима подія відповідає змісту взаємодії, біжуче коло може замкнутися, внаслідок чого звершиться повне спокутування, байдуже, несе воно залежно від характеру початку, що лишився в минулому – добро чи зло, щастя чи нещастя, милість чи, завдяки спокуті, прощення. Цей останній видимий вплив мусить відбутися в тому місці, де знаходиться витік, тобто біля тієї людини, котра якоюсь дією колись поклала цьому початок. У жодному разі цього неможливо уникнути.
Якщо ж згадана людина тим часом внутрішньо змінилася, причому так, що в ній ожило щось краще, ніж колишній вчинок, то зворотна дія не зможе, за своєю природою, придушити її, ніби важкою п'ятою. Вона більше не знайде жодної спорідненої основи у спрямованій увись душі, яка стала світлішою і з тим легшою згідно із Законом Духовного Тяжіння* (Доповідь №6 "Доля"). Природним наслідком є те, що похмуріший вплив при наближенні потрапляє у світліше оточення згаданої особи і, отже, значно послаблюється. Але, попри це, Закон Кругообігу і Взаємодії повинен цілковито здійснитися у своїй самочинно діючій силі. Скасувати будь-який Закон природи неможливо.
Тому така послаблена зворотноплинна взаємодія, згідно з непорушними Законами, мусить видимо проявитися груборечовинно, щоб справді спокутуватися, тобто припинитися. Кінець мусить злитися з початком. Завдяки тому, що оточення згаданої людини стало світлим, темна карма, однак, не зможе завдати шкоди, і станеться так, що ця послаблена взаємодія вплине на її ближче оточення лише в такий спосіб, що розгублена, вона потрапить у становище, коли їй доведеться лише добровільно зробити що-небудь, що лише за певними ознаками відповідає змісту зворотноплинної взаємодії. Відмінність від справжньої непереборної сили призначеного для неї впливу зворотноплинної темної течії полягає в тому, що це не завдасть їй аніякого болю чи шкоди, а, можливо, навіть принесе радість.
Тоді це чисто символічне спокутування певної тяжкої карми, але цілком у згоді з Законами у Творінні, самочинно здійснене в такий спосіб завдяки зміні душевного стану. Тому багато людей часто навіть не усвідомлюють цього. Карму цим спокутувано, непохитна справедливість звершилася аж до найтонших течій. У цих узгоджених із Законами Творіння самозрозумілих подіях приховано такі ґрандіозні акти Милости, на які спроможна тільки Премудрість Творця у Своєму досконалому Діянні.
Таких чисто символічних вирішень тяжко вражаючих взаємодій буває досить багато!
Розглянемо приклад: хтось із важким владолюбним характером, застосувавши ці властивості для пригнічення своїх ближніх, поклав на себе тяжку карму, яка, будучи живою, у власній своєрідності проходить кругообігом і потім у багаторазово зміцненому вигляді мусить упасти на нього. При наближенні ця часто надзвичайно зміцнена внаслідок Закону Сили Притягання етерноречовинного спорідненого течія безцеремонного владолюбства протне все етерноречовинне оточення згаданої особи настільки, що вирішально вплине на тісно пов'язане з нею груборечовинне оточення і цим створить обставини, що змусять колишнього призвідника страждати від такого владолюбства значно більше, ніж раніше страждали гноблені ним ближні.
Якщо ж людина тим часом уже досягла кращого усвідомлення і, завдяки чесним зусиллям у сходженні, здобула світле й легше оточення, то, самозрозуміло, з цим зміниться й характер останнього впливу. Зворотноплинна щільніша темрява залежно від сили світла нового оточення такої особи цим світлом більшою чи меншою мірою розсіється, і завдяки цьому також більшою чи меншою мірою знешкодиться. За великого піднесення такого колишнього владолюбця, тобто за надзвичайного покращання винуватця може статися так, що фактичний вплив буде добрий настільки, наскільки він піднявся, і лише тимчасово йому треба зробити щось, що зовні схоже на спокуту. Припустимо, що йдеться про жінку. Було б достатньо, аби вона однораз узяла з рук служниці щітку, щоб цілком доброзичливо показати їй, як натирають підлогу. Якщо навіть це обмежиться рухами такого роду, цього, одначе, для втілення символіки найнижчого служіння достатньо. Ця коротка дія є спокутуванням, яке мусить відбутись у видимий спосіб і, незважаючи на легкість, здатне покласти край важкій кармі.
Так само перестановка меблів у єдиній кімнаті може стати символом припинення і зняття провини, безпосередня спокута або зворотна дія якої вимагала би значно більшої, болісної та рішучої переміни. Ці речі якимось чином витікають із ослаблених впливів зворотної дії або випадкові вчинки іноді вміло використовуються духовним керівництвом для досягнення спокутування.
При всьому цьому є, звичайно, передумова, що вже відбулися надзвичайно великий злет і з ним пов'язана зміна стану душі. Обставини, які астролог, звісно, не спроможний взяти до уваги, внаслідок чого він викликає своїми обчисленнями зайві клопоти, часом навіть такий страх, що його сила сама вже викликає неприємності, або може створити нові, у зв'язку з чим тоді, щоправда, лише уявно, справджуються обчислення, які інакше без цього страху виявилися б помилковими. У такому разі, одначе, згадана людина сама відчиняє двері в замкнутому колі світла довкола неї через свій страх. Де вона добровільно сама просовує руку крізь захисну оболонку, там до неї з жодного боку не зможе надійти допомога. Зі своєї власної волі вона зсередини проломить будь-який захист, тоді як іззовні без її власного воління завдяки світлу до неї ніщо не зможе дістатися.
Отже, найменша люб'язність, виявлена до тих, хто поруч із вами, по-справжньому відчуте страждання ближнього, одне дружнє слово формують символічне спокутування карми, якщо тільки внутрішньо це закладено на основі серйозного воління добра.
Це мусить, звичайно, передувати всьому, бо інакше про символічне спокутування не може бути жодної мови, тому що все зворотноплинне тоді сповна проявиться в усіх відношеннях. Щойно ж серйозне воління сходження справді утвердиться в людині, то вона досить скоро зможе спостерігати, як поступово щодалі більше входить життя в її оточення, як на її шляху виникають усілякі обставини, які, однак, завжди закінчуються добре. Це просто-таки впадає їй у вічі. Але нарешті, так само впадаючи у вічі, потім настає час, коли приходить спокій або коли всі події виразно й помітно слугують земному злету. Тоді час спокутування минув. У радісній вдячності може вона віддаватися думці, що від неї відпало багато провини, за яку інакше їй довелося б тяжко поплатитися. Тоді хай пильнує, щоб усі нитки долі, які вона знову зв'язує своїм волінням і бажанням, були лише добрими, аби надалі її могло спіткати тільки добро!