Посидівши з ним хвилину чи дві, вона простягла йому пакуночок і сказала:-Будь ласка, передайте це капітанові Осборну... думаю, що... що він здоровий... І дуже гарно, що ви прийшли відвідати нас... нам дуже сподобався новий будинок. А я...я, мабуть, піду вже, мамо, я себе погано почуваю.
З цими словами бідна дівчина вклонилася капітанові, всміхнулась і вийшла. Мати, ведучи її нагору, сповненими муки очима глянула на капітана. Але доброму хлопцеві не треба було таких благань. Він і так гаряче любив Емілію. Його мучили невимовний смуток, жаль, страх, і, вийшовши на вулицю після побачення з Емілією, віл відчув себе злочинцем.
Коли Осборн дізнався, що його приятель знайшов Емілію, він нетерпляче почав розпитувати про неї. Як їй, бідолашній, живеться? Яка вона? Що вона казала? Тоді приятель узяв його за руки і глянув йому у вічі.
Джордже, вона вмирає,— сказав він і більше не зміг вимовити жодного слова.
У будиночку, де Седлі знайшли собі притулок, служила весела дівчина-ірландка.
Вона щодня намагалася чимось допомогти Емілії, втішити її, та все дарма. Еммі була надто пригнічена і не тільки не відповідала їй, але й не помічала її ласкавих спроб.
Годин через чотири після розмови Доббіна з Осборном ця дівчина зайшла до кімнати Емілії, де вона сиділа, як завжди, із своїми листами, мовчки щось роздумуючи про ці свої маленькі скарби. Радісно й хитро усміхаючись, служниця спробувала привернути до себе увагу Емілії, але та навіть не підвела голови.
Міс Еммі,— врешті мовила дівчина.
Іду,— відповіла Емілія, не дивлячись на неї.
Мені доручили...— повела далі дівчина,— тут є щось...тут хтось... ось вам новий лист... не читайте більше І вона подала листа, якого Еммі відразу й прочитала.
"Я мушу тебе побачити,— писалося в ньому.— Люба моя Еммі, кохана, найдорожча моя дружино, прийди до мене".
Джордж і її мати чекали за дверима, поки вона прочитає листа.
Розділ XIX-МІС КРОУЛІ ПІД ОПІКОЮ ДОГЛЯДАЧКИ-Ми вже бачили, що місіс Феркін, покоївка з Парк-лейн, тільки-но дізнавшись про якусь більш-менш важливу подію для родини Кроулі, вважала за свій обов'язок негайно писати про неї місіс Б'ют Кроулі в пасторський дім, і вже угадували, яку незвичайну ласку й прихильність та добра дама виявляла до найближчої служниці міс Кроулі. Так само ласкаво й прихильно ставилась вона й до міс Брігс, компаньйонки господині, і здобула собі її відданість тими щедрими обіцянками та знаками уваги, які нікому нічого не коштують, а все ж дуже важливі й приємні тому, хто їх отримує. І справді, кожному господареві й доброму управителеві відомо, які дешеві, а проте корисні ці засоби і який приємний смак вони надають найскромнішій страві життя. Який дурень сказав, ніби масними словами не помастиш каші? Половина суспільства їсть її, та ще й з великим задоволенням, саме з такою підливою. Як безсмертний Алексіс Суайє може приготувати за півпенні чудову юшку, якої невмілий кухар не зварив би і з багатьох фунтів городини та воловини, так і вправний артист уміє кількома простими, приємними фразами досягти куди кращого ефекту, ніж якийсь партач цілою купою суттєвіших благ. Навіть більше, ми знаємо, що від суттєвих благ часто болить живіт, тим часом як більшість людей чудово перетравлюють скільки завгодно гарних слів, і вони їм ніколи не обридають. Місіс Б'ют так часто казала Брігс і Феркін, як вона їх любить і що б вона зробила для таких чудових і відданих приятельок, якби була така багата, як міс Кроулі, що ті відчули до гості глибоку пошану й ставилися до неї з такою вдячністю та довірою, наче місіс Б'ют уже засипала їх найдорожчими подарунками. З іншого боку, Родон Кроулі, як і слід сподіватися від такого гонористого, небагатого на розум драгуна, ніколи не підлещувався до ад'ютанток своєї тітки, відверто виявляв їм обом свою зневагу, при нагоді змушував Феркін стягати з нього чоботи, посилав її в дощ із якимось принизливим дорученням, а як часом і дарував яку гінею, то шпурляв гроші так, ніби давав ляпаса. Оскільки тітка вічно глузувала з Брігс, то й капітан ішов за її прикладом, і ті жарти на її адресу були такі делікатні, як удар копитом його бойового коня. Натомість місіс Б'ют завжди радилася з нею у всіх складних питаннях, що вимагали витонченого смаку, захоплювалась її віршами і на тисячу способів ласкаво і ввічливо показувала, як вона її цінує. А коли вона підносила Феркін якийсь подарунок на два пенси, то супроводжувала його стількома похвалами, що пенси оберталися на золото у вдячному серці служниці, яка до того ж думала про майбутнє, сподіваючись для себе казкових благ того дня, коли місіс Б'ют почне порядкувати спадком.
На неоднакову поведінку цих двох родичів варто звернути увагу кожному, хто вступає у світ. Хваліть усіх підряд, скажу я таким людям, не будьте надто делікатні, не шкодуйте компліментів, кажіть їх кожному в очі і позаочі, коли ви маєте підставу сподіватися, що вони дійдуть до адресата. Ніколи не пропускайте нагоди сказати комусь ласкаве слово. Як Колінгвуд не міг бачити в своєму маєтку голого місця, а виймав з кишені жолудь і негайно ж таки втикав його в землю, так і ви робіть з компліментами. Жолудь вам нічого не коштує, але з нього може вирости такий добрий сволок.
Одне слово, поки Родон Кроулі процвітав, його слухалися з похмурою покірністю, та коли він потрапив у неласку, ніхто його не жалів і ніхто не хотів йому допомагати. Зате, коли місіс Б'ют почала порядкувати в домі міс Кроулі, весь гарнізон радий був стати під її команду, сподіваючись усяких вигод від її обіцянок, щедрості та ласкавих слів.
Місіс Б'ют Кроулі не тішила себе думкою, що Родон визнає свою поразку й не робитиме спроб здобути втрачені позиції. Вона знала, що Ребека надто розумна, надто енергійна й відчайдушна жінка, щоб скоритися без боротьби, і, відчуваючи, що треба бути готовою до бою, весь час була насторожі, чекаючи облоги, підкопу чи несподіваної атаки.
Насамперед хоч місто і було здобуте, чи могла вона мати певність, що здобута найголовніша його мешканка? Чи витримає міс Кроулі, чи вона, бува, тайкома не плекає думки знов привітати вигнану суперницю? Стара леді любила Ро-дона й Ребеку, яка її розважала. Місіс Б'ют добре розуміла, що ніхто з її табору не вміє так подобатися цій вередливій, вихованій у місті жінці. "Співу моїх дівчаток після тієї клятої гувернантки не хочеться й слухати, що вже є, те в,— щиро признавалася сама собі місіс Б'ют.— Стара завжди йшла спати, коли Марта і Луїза починали грати свої дуети. Незграбні студентські манери Джіма й вічне базікання бідолашного Б'юта, про собак і коней давно вже набридли їй. Якщо я заберу її до пасторського будинку, вона неодмінно з усіма полається і втече, а тоді їй недовго й знов попасти в лапи тому жахливому Родонові і стати жертвою тієї гадюки Шарп. Але тим часом, як я бачу, вона дуже хвора і принаймні кілька тижнів не зможе нікуди їхати, а поки одужає, треба придумати якийсь спосіб, щоб захистити її від тих безсовісних людей".
Коли навіть у найкращі хвилини для міс Кроулі хтось казав, що вона хвора чи має поганий вигляд, нажахана стара леді відразу посилала по лікаря. А мушу сказати, що тепер, після цієї несподіваної родинної бурі, яка б довела до струсу й міцніші нерви, вона справді кепсько себе почувала. В кожному разі, місіс Б'ют вважала за свій обов'язок заявити лікареві, аптекареві, компаньйонці і всім слугам, що міс Кроулі в дуже тяжкому стані й що вони повинні пристосуватись до її хвороби. Вона наказала настелити на вулиці по коліна соломи, зняти з парадних дверей молоток і віддати його на сховок містерові Боулсу. Вона наполягла, щоб лікар приїздив двічі на день, і кожні дві години напихала хвору ліками. Якщо хтось заходив до кімнати, вона так зловісно сичала) "Тс-с-с!" — що лякала нещасну хвору в ліжку; хоч куди б міс Кроулі звернула погляд, вона завжди натикалася на пильні очі-намистинки місіс Б'ют, яка зайняла міцну позицію на кріслі в головах хворої. Ті очі ніби світилися в темряві (бо завіси весь час були запнуті), коли вона в своїх плюшевих капцях безшумно, мов кішка, сновигала по кімнаті. Так міс Кроулі лежала цілими днями, і вже довгий час, а місіс Б'ют читала їй побожні книжки і не спала цілими ночами, слухаючи протяглі вигуки нічного сторожа й легеньке шипіння свічки. Опівночі хвору ще раз відвідував улесливий аптекар, після чого їй залишалось дивитися на блискучі, мов жаринки, очі місіс Б'ют і на жовтий відблиск, який тростинова свічка кидала на темну стелю. Навіть Гігейя не витримала б такого розпорядку, а що вже казати про бідолашну стару леді з слабкими нервами? Ми вже згадували, що коли ця шановна учасниця Ярмарку Суєти була здорова і в доброму гуморі, вона дотримувалася таких вільних поглядів на релігію і мораль, ідо їй позаздрив би навіть мосьє Вольтер, та коли її опадала слабість, стара грішниця погіршувала свій етап панічним страхом перед смертю, якому малодушно піддавалася.
Повчання коло ліжка хворої і побожні роздуми, певна річ, недоречні в белетристиці, і ми не маємо наміру (на відміну від декотрих сучасних романістів) заманювати публіку на проповідь, коли вона платить гроші, щоб подивитися комедію. Але й без проповіді кожному слід тримати в пам'яті ту істину, що метушня, тріумф, сміх і веселість, які Ярмарок Суєти виставляє на публічний огляд, не завжди товаришують акторові в особистому житті і що його часом опановує гнітючий настрій і сумне каяття. Думка про найрозкішніші бенкети навряд чи підбадьорить хворого епікурейця. Згадка про найкращі убори і блискучі тріумфи на балах не вельми потішить відквітлих красунь. Мабуть, і державні діячі в певні хвилини свого життя не відчувають великого задоволення від роздумів про найбільші свої перемоги. І вчорашні успіхи чи розваги не багато важать, коли попереду постане неминуче (але невідоме) завтра, про яке кожен із нас ран чи пізно мусить подумати. О брате в блазенському уборі! Чи не буває в тебе таких хвилин, коли тебе верне від скалозубства і кривляння, від калаталець і дзвіночків на ковпаку? Отож, любі друзі й колеги, моя приємна мета — походити з вами по Ярмарку, оглянути прилавки й вітрини, а потім ми всі повернемось додому від яскравих ліхтарів та веселого галасу і, залишившись самі, відчуємо себе глибоко нещасними.
"Коли б мій бідолашний чоловік мав голову на в'язах,— думала місіс Б'ют,— який би він був корисний нещасній старій леді за теперішніх обставин! Він змусив-би її покаятись у своєму жахливому вільнодумстві, спонукав би виконати свій обов'язок і викинути з серця того огидного розпусника, що осоромив і себе, і родину; міг би він також переконати її віддати належне моїм коханим дівчаткам і хлопцям, що, безперечно, потребують і заслуговують усякої допомоги, яку тільки могли б їм дати родичі".
А оскільки сама ненависть до розпусти — це вже крок уперед па шляху до доброчесності, то Б'ют Кроулі намагалася з усієї сили викликати в своєї своячки відразу до всіх провин Родона Кроулі, познаходивши їх стільки, що їх цілком вистачило б, щоб засудити цілий полк молодих офіцерів.