Я стояв біля будівельного майданчика, на якому зводили новий офіс "Journal Officiel de l'Empire Français"[212] і який y нічну годину освітили електричним світлом, аби прискорити роботи. Посеред лісу балок та будівельних помостів усі промені палаючого джерела електричного світла були зосереджені на групі каменярів. Неможливо передати словами магію того зіркового пролиску, що сяяв у навколишній темряві.
Електрика… У ті роки дурні почувалися так, ніби їх оточує майбутнє. Відкрили Суецький канал, який поєднував Середземномор'я з Червоним морем, і тепер для того, щоб дістатися Азії, не потрібно було обпливати навколо Африки (нашкодивши багатьом достойним мореплавним експедиціям); урочисто дали початок Усесвітній виставці, й завдяки її винаходам стало очевидним, що те, що зробив барон Осман, аби понівечити Париж, було лише початком; американці добудовували залізницю, яка з'єднає схід та захід їхнього континенту, а зважаючи на те, що вони щойно дали волю неграм, ця чернь змішається з усіма націями, перетворюючи їх на болото напівкровок, гірше за євреїв. Під час війни між Північчю та Півднем Америки з'явилися підводні човни, на яких моряки вже не топилися, а задихалися під водою, добрі сигари, які існували за часів наших батьків, замінювали на нетривкі патрони, які згоряли в однісіньку мить, позбавляючи курця будь-якого задоволення, наші солдати вже давно харчувалися зіпсованим м'ясом, законсервованим у жерстяних бляшанках. Кажуть, у США вже придумали кабінку, яка герметично закривалася й могла за допомогою гідропоршнів піднімати людей на горішні поверхи багатоповерхівок: і вже повідомляли про те, як кілька поршнів зламалося у суботу ввечері й люди залишились замкнутими у тому ящику, без повітря, не кажучи вже про воду та їжу, аж поки у понеділок їх не знайшли там мертвими.
Усі були у захваті, адже тепер життя полегшувалося, вже вивчали прилади, які дозволяли говорити на відстані, а також машини, за допомогою яких можна писати механічно, не користуючись ручкою.
Чи ще залишаться авторські документи, які можна буде сфальшувати?
Люди раділи, дивлячись у вітрини парфумерних крамничок, де виставлялися дивовижні засоби на основі тонізуючого ефекту молочка латуку, відновники для волосся на основі хіни, крем маркізи Помпадур із соком банана, молочко з какао, рисова пудра з пармськими фіалками — і всі ці винаходи з'явилися задля того, щоб зробити привабливішими найхтивіших жінок, а тепер усім цим могли користатися й модистки, вже готові перетворитися на утриманок, адже у багатьох ательє тепер стояли машини, які шили замість них.
Єдиною справді цікавою річчю, яку винайшли за тих часів, була порцелянова штукенція, яка дозволяла випорожнятися сидячи.
Утім, навіть я усвідомлював, що це видиме пожвавлення ознаменовувало кінець імперії. На Всесвітній виставці Альфред Крупп[213] продемонстрував п'ятдесятитонну гармату небачених розмірів, яка заряджалася з розрахунку сто фунтів пороху на одне ядро. Наполеон так захопився зброєю, що нагородив Круппа орденом Почесного легіону, та коли чоловік показав імператорові перелік своїх збройних винаходів, які він уже був готовий продати будь-якій європейській країні, вищі французькі командувачі, в яких були свої фаворити серед судновласників, переконали імператора відмовитись від пропозиції купити винаходи. А от король Пруссії, вочевидь, придбав.
Однак Наполеон уже не міг міркувати, як раніше: через каміння у нирках імператор був не в змозі їсти та спати, не кажучи вже про їзду верхи. Він вірив консерваторам та своїй дружині, які були переконані, що французька армія досі була кращою в світі, хоча (це виявилося пізніше) вона нараховувала лише щонайбільше сто тисяч проти вчетверо більшого прусського війська. А Штьєбер уже слав до Берліна рапорти, у яких писав про chassepots[214], що їх французи вважали останнім зойком техніки серед зброї, які насправді вже годилися хіба що для музейних експонатів. Більш того, тріумфував Штьєбер, французи не мають розвідувальної служби, яка могла б зрівнятися з їхньою.
Втім, повернімося до фактів. Я зустрів Лаґранжа у домовленому місці.
— Капітане Симоніні, — мовив він без усіляких світських люб'язнощів, — що ви знаєте про абата Далла Пікколу?
— Нічого. А що таке?
— Він зник саме тоді, коли виконував невеличке наше завдання. Як на мене, ви останній, хто з ним бачився: ви хотіли з ним побалакати, й я направив його до вас. А що далі?
— Далі я передав йому ту ж саму доповідь, яку я давав росіянам, аби він показав її у певних церковних колах.
— Симоніні, місяць тому я одержав записку від абата, в якій він казав щось на кшталт: "Мушу якнайшвидше з вами зустрітися, маю розказати вам дещо цікаве про вашого Симоніні". Зважаючи на тон повідомлення, хвалити вас у своїй розповіді він не збирався. Отже, що сталося між вами та абатом?
— Я гадки не маю, що він хотів вам розповісти. Можливо, він вважав свавіллям з мого боку пропонувати йому документ, який (як він гадав) я виготовив для вас. Вочевидь, він був не в курсі наших домовленостей. Мені він нічого не сказав. І я більше його не бачив, хоч мені теж цікаво, що зрештою сталося з моєю доповіддю.
Лаґранж кілька хвилин пильно на мене дивився, а потім, сказавши "ми про це ще поговоримо", пішов геть.
Не було про що ще говорити. З тієї миті Лаґранж мені з душі не злазив, та, якби мав якісь більш конкретні підозри, навіть попри те, що я закрив рота абату, мене б усе одно спіткав знаменитий удар кинджалом у спину.
Тому я вжив деяких запобіжних заходів. Звернувшись до зброяра на рю де Лапп, я попросив у нього палицю-меч. У нього була одна, але дуже поганої якості. Тоді я згадав, що просто на моєму улюбленому Passage Jouffroy я бачив такий у вітрині крамнички торгівця ціпками. Там я знайшов справжнє диво: з ручкою у вигляді змії зі слонової кістки та палицею з червоного дерева, неймовірно елегантна річ — і міцна. Одначе ручка на тому ціпкові не для того, щоб на неї спиратися, якщо у вас часом болить нога, позаяк хоч вона трошки нахилена, та радше розташована вертикально, ніж горизонтально. Проте вона чудово годилася, якщо треба використати ціпок як шпагу.
Такий ціпок — феноменальна зброя, коли ти вступаєш у сутичку із супротивником, який озброєний пістолем. Удаючи зніяковіння, ти відступаєш назад і направляєш на ворога палицю, ще краще, щоб і рука тремтіла. Той регоче й хапається за ціпок, щоб вирвати його з твоїх рук, допомагаючи тобі вистромити з палиці гострезний, колючий стержень, і поки він ошелешено намагається втямити, що тримає у руках, ти швидко проколюєш його лезом, майже без зусиль розпанахуючи його від скроні до самого підборіддя, впоперек, а може, ще й розрізуючи йому ніздрю, якщо не виколюючи око; кров, юшачи з чола, заливає йому очі. Крім того, найважливіше у цій справі — ефект несподіванки: отоді ворога буде знешкоджено.
Якщо це дрібненький нападник, скажімо, якийсь злодюжка, то ти забираєш ціпок і йдеш собі геть, залишаючи злодюжку понівеченим на все життя. А от якщо супротивник більш підступна особа, після першого розрізу, майже підкоряючись рухові руки, горизонтально розвертаєшся й одним рухом розтинаєш йому горлянку, аби нещасному більше не довелося перейматися через свій рубець.
Я вже не кажу про те, який поважний та шляхетний вид маєш, ідучи вулицею з такою палицею, хай вона й коштує чимало, але вона варта своєї ціни: часом не потрібно скупитися.
Якось увечері, повертаючись додому, я зустрів біля своєї крамнички Лаґранжа.
Я трішки повернув ціпок, але потім збагнув, що таємні служби не послали б такого, як він, позбавлятися такої особи, як я, тож я налагодився слухати.
— Отже, палиця-меч. З такою головкою це не що інше, як палиця-меч. Боїтеся когось?
— Ви мені скажіть, чи варто, пане Лаґранж.
— Нас боїтеся, адже знаєте, що ми стали вас підозрювати. Наразі, дозвольте мені висловитись коротко. Війни між Францією та Пруссією не уникнути. Штьєбер заводнив Париж своїми агентами.
— Ви їх знаєте?
— Не всіх, і саме тут уступите у гру ви. Оскільки ви пропонували Штьєберу свою доповідь про євреїв, він вважатиме вас, як би то мовити, особою, вартою довіри. Гаразд, у Париж прибула його людина, Ґодше, з яким, здається, ви вже знайомі. Гадаємо, він вас шукатиме. Станете прусським шпигуном у Парижі.
— Шпигувати проти рідної країни?
— Не будьте лицеміром, це не ваша рідна країна. Та якщо вас це так турбує, ви шпигуватимете саме для Франції. Передаватимете пруссакам неправдиву інформацію, яку ми вам надаватимемо.
— Наче неважко…
— Навпаки, надзвичайно небезпечно. Якщо у Парижі вас викриють, ми будемо вимушені вдавати, що ви не маєте до нас стосунку. Тоді вас розстріляють. Якщо пруссаки дізнаються, що ви ведете подвійну гру, вас уб'ють і, певно, у набагато менш правомірний спосіб. Скажімо так, під час цього завдання існує п'ятдесятивідсоткова ймовірність того, що ви кісток не зберете.
— А якщо я не погоджуся?
— Тоді ймовірність дев'яносто дев'ять відсотків.
— Чому не сто?
— Через ваш ціпок. Утім, не надто на нього розраховуйте.
— Я був певен, що маю щирих друзів у спецслужбі. Дякую, що дбаєте про мене. Гаразд. Я згоден без усілякого остраху, погоджуюсь заради Батьківщини.
— Ви станете героєм, Симоніні. Чекайте на накази.
За тиждень, незвично впрілий, у моїй крамничці з'явився Ґодше. Опиратися бажанню його задушити було важко, але я впорався.
— Знаєте, я вважаю вас крадієм та фальсифікатором, — мовив я.
— Не більше за вас, — відповів німець, улесливо посміхнувшись. — Гадаєте, я врешті-решт не докопався, що ваша розповідь про зустріч на празькому цвинтарі була навіяна твором Жолі, котрий скінчив за ґратами? Я б і сам до цього дійшов, та ви скоротили мені шлях.
— А чи усвідомлюєте ви, ґер Ґодше, що ворожої поведінки на французькій землі достатньо, аби доповісти про вас моїм знайомим, і тоді ваше життя не буде варте й шеляга?
— А ви розумієте, що ваше вартуватиме не більше, якщо, у випадку арешту, я назву ваше ім'я? Отже, мир. Я сподіваюся продати той розділ з моєї книги надійним покупцям, як щиру правду. Поділимося порівну, адже тепер маємо працювати разом.
За кілька днів до початку війни Ґодше привів мене на ґанок будинку обабіч Нотр-Дам де Парі, в якому один старець понабудовував чимало голуб'ятень.
— Це чудове місце для того, аби пускати голубів, бо навколо Нотр-Дам їх сотні, тож ніхто не зважатиме.