Але цьому, бути маже, не варто і дивуватися: адже коли в інший раз Агесилай дізнався, що
біля Коринфу сталася велика битва і з боку спартанців втрат зовсім небагато, з боку ж противника —— безліч, він не виявив ні радощі, ні гордість і лише сказав з глибоким зітханням: "Горе тобі, Греція, що ти сама погубила стільки людей, бо другі, якби вони ще жили, здатні були б, об'єднавшись, перемогти всіх варварів разом взятих". Під час його походу фарсальці нападали на нього і спичиняли утрати війську. Агесилай, очоливши п'ятсот вершників, напав на фарсальців, змусив їх до втечі і поставив трофей біля Нартакія. Цій перемозі він особливо радів, бо лише з кіннотою, створеної ним самим, переміг людей, що гордилися більш усього своїм мистецтвом у верховій їзді.
ХVII.
Сюди до нього прибув із Спарти ефор Діфрід, принісши наказ негайно вторгнутися в Беотію. Агесилай, вважаючи, що цей план повинен бути виконаний пізніше, після більш ретельних приготувань, вважав, однак, що не можна надавати непокора владі.
Він оголосив своїм військам, що скоро настане той день, ради якого вони прийшли з Азії, і закликавдо себе дві мори із сил, що стояли біля Корінфа. Лакедемоняни, щоб надати йому особливу честь, сповістили в Спарті, що ті з юнаків, хто бажає виступити на допомогу цареві, можуть записатися в списки. Оскільки охоче записалися всі, власті відібрали чоловік, найбільш квітучого і сильних, і відіслали їх у військо. Агесилай, тим часом, пройшовши через Фермопіли, рушив по Фокі-де, дружньо до нього настоєній. Але лише тільки він вступив в Беотію і встав табором біля Херонеї, як у час сонячного затемнення, яке прийняло контури місяця, отримав звістку про смерть Пісандра і про перемогу Фарнабаза і Конона в морській битві біля Кніде. Агесилай був дуже засмучений як загибеллю Пісандра, так і збитком, який понесла вітчизна, однак, щоб не вселити воїнам несміливості і відчаю, в той час як вони готувалися до боротьби, він наказав людям, прибулим з моря, говорити протилежне дійсності — що битва була виграна спартанцями. Він сам з'явився з вінком на голові, приніс жертви богам за хорошу звістку і відіслав своїм друзям частини жертовних тварин.
ХVIII.
Звідси він виступив далі і, опинившись біля Коронеє лицем до лиця з супротивником, вишикував військо в бойовий порядок, доручивши орхоменцям ліве крило і ставши на чолі правого. У ворога на правому фланзі стояли фіванцы, на лівому —— аргівяни. Ксенофонт, що повернувся з Азії і що сам брав участь в битві поруч з Агесилаем, розказує, що ця битва була найбільш запеклою з всіх, які відбувалися в ті часи. Перше зіткнення не викликало, правда, наполегливої і тривалої боротьби: фіванці змусили до втечі орхоменців, а Агесилай —— аргівян.
Однак і ті і інші, дізнавшись, що їх ліве крило зім'ято і відступає, повернули назад. Агесилай міг би забезпечити собі вірну перемогу, якби він не ударив фіванцам в лоб, а дав їм пройти повз і кинувся б на них іззаду. Однак через озлоблення і честолюбство він зіткнувся з противником груди в груди, бажаючи зім'яти його своїм натиском. Вороги прийняли удар з не меншою відвагою, і спалахнула гаряча битва по всій бойової лінії, особливо напружене в тому місці, де стояв Агесилай, оточений п'ятдесятьма спартанцями, бойовий запал яких, як здається, послужив на цей раз порятунком для царя. Бо вони билися, захищаючи його, з найбільшою хоробрістю і хоч і не змогли уберегти царя від ран; однак, коли його панцир був вже пробитий в багатьох місцях мечами і списами, винесли його з великим трудом, але живого; тісно згуртувавшись навколо нього, вони багатьох ворогів поклали на місці і самі втратили багатьох. Коли виявилося, що перемогти фіванцев прямим ударом – справа дуже важка, спартанці змушені були прийняти план,знехтуваний ними на початку битви. Вони розступилися перед фіванцами і дали їм пройти між двома рядами, а коли ті, побачивши, що прорив вже довершений, порушили лад, спартанці погналися за ними і, порівнявшись, напали з флангів. Однак ним не вдалося змусити ворогів до втечі: фіванцы відійшли до Гелікону, причому ця битва виповнила їх пихою, оскількиім вдалося залишитися непереможеними, незважаючи на те, що вони були одні, без союзників.
ХIХ.
Агесилай, хоч і страждав від численних ран, не віддалився відразу до намету, але наказав віднести себе на носилках до стану своїх, щоб пересвідчитися, що трупи убитих зібрані і знаходяться в межах досяжності. Противників, які ховалися в сусідньому храмі Афіни Ітонійської, він наказав відпустити. Біля цього храму знаходився трофей, який поставили в свій час беотійцы на чолі з Спартоном, коли вони на цьому місці перемогли афінян і убили Толміда. Наступного ранку Агесилай, щоб випробувати, чи бажають фіванці відновити битву, наказав воїнам прикрасити себе вінками і під звуки флейт поставити пишний трофей, як годиться переможцям.
Коли ж противники прислали послів з проханням про видачі трупів, він уклав з ними перемир'я і, закріпивши таким чином перемогу, відправився на носилках в Дельфи, де в цей час відбувалися Піфійські гри. Агесилай влаштував урочистий хід в честь Аполлона і присвятив богу десяту частина здоьичі, захопленої ним в Азії, що становило сто талантів. Після повернення в Спарту він відразу ж завоював симпатії громадян і загальне здивування своїми звичками і способом життя. Бо, на відміну від більшості полководців, він не повернувся з чужини іншою людиною, що перетворилася під впливом чужоземних вдач, незадоволеною всім вітчизняним, що свариться зі своїми співгромадянами; навпаки, він поводився так, наче ніколи не переходив на іншу сторону Еврота, поважав і любив рідні звичаї, не змінив нічого ні в їжі, ні в купелях, ні в способі життя своєї дружини, ні в прикрасі своєї зброї, ні в домашньому господарстві. Навіть двері власного будинку, які були настільки древніми, що, здавалося, були поставлені ще Арістодемом, він зберіг в колишньому стані. Зі слів Ксенофонта, канатр його дочки не був більш пишним, ніж у інших. Канатром лакедемоняни називають дерев'яні зображення грифів і наівкозлів-напіволеней, в яких вони возять своїх дочок під час урочистих ходів.
Ксенофонт не записав імені дочки Агесилая, і Дікеарх досадував на те, що ми не знаємо імен ні дочки Агесилая, ні матері Епамінонда. Однак в лакедемонських написах ми знайшли, що дружина Агесилая носила ім'я Клеори, дочок же звали Евполія і Іпполіта. У Лакедемоне і понині зберігається також спис Агесилая, нічим не відмінне від інших.
ХХ.
Помічаючи, як деякі з громадян гордяться і чваняться тим,що вигодовують коней для ристалищ, Агесилай умовив сестру свою Киніську відправити колісницю для участі в олімпійських змаганнях. Цим він хотів показати грекам, що подібна перемога не вимагає ніякої доблесті, а лише багатства і марнотратства. Мудрецеві Ксенофонту, який завжди знаходився при ньому і користувався його увагою, він порадив привезти своїх дітей в Лакедемон для виховання, щоб вони оволоділи найпрекраснішою з наук — коритися і володарювати. Після смерті Лісандра Агесилай розкрив велику змову,який той влаштував проти нього негайно після повернення з Азії, і вирішив показати, яким громадянином був Лісандр за житті. Прочитавши промову, що збереглася в паперах Лісандра, складену Клеоном Галікарнасським, яку Лісандр від свого імені мав намір тримати перед народом, промову, що містила заклики до перевороту і зміні державного устрою, Агесилай хотів обнародувати її.
Однак один з старійшин, прочитавши цю промовц і жахнувшись мистецтву переконання, з яким вона була написана, порадив Агесилаю не викопувати Лісандра з могили, але краще поховати разом з ним і цю промову. Агесилай послухався поради і відмовився від свого наміру. Своїм противникам він ніколи не заподіював шкоди відкрито, але умів добитися, щоб вони були призначені полководцями або начальницькими особами, потім викривав їх в несумлінності і користолюбстві при виконанні своїх обов'язків і, нарешті, коли справа доходила до суду, підтримував їх і допомагав ім. Таким чином він робив з ворогів друзів і залучав їх на свій бік, так що не мав жодного противника. Другий цар,Агесиполід, був сином вигнанця і до того ж ще дуже молодий за віком, а за характером покірливий і м'який, і тому приймав мало участі в державних справах. Однак Агесилай вважавза необхідне зобов'язати вдячністю і його. Обидва царі, коли знаходилися в місті, ходили до однієї і тієї ж фидитії і харчувалися за одним столом. Знаючи, що Агесиполід, так само як і сам він, дуже привернений до любовних справ, Агесилай завжди заводив з ним розмова про прекрасних хлопчиків. Він схиляв юнака до любовних утіх і сам допомагав йому в його захопленнях. Справа в тому, що в лаконських любовних зв'язках немає нічого брудного, навпаки, вони поєднуються з великою соромливістю, честолюбством і прагненням до доброчесності, як сказано в життєписі Лікурга.
ХХI.
Завдяки своєму великому впливу в державі, Агесилай домігся, щоб командування флотом було доручене його зведеному брату по матері Тельовтію. Потім він зробив похід в Корінф і сам захопив з суші Довгі стіни, Тельовтій же на кораблях... У цей час аргівяни, які тоді володіли Корінфом, справляли Істмійськіє ігри.
З'явившись в корінфській землі, коли вони щойно здійснили жертвоприношення, Агесилай примусив їх бігти, кинувши всі приготування до свята. Колишні з ним корінфські вигнанці звернулися до ньому з проханням взяти на себе розпорядок в змаганнях, але він відмовився і, надавши це їм самим, чекав, щоб забезпечити їх від нападу, поки не закінчаться жертвоприношення і змагання. Деякий час опісля, коли він віддалився,аргівяни справили Істмійськиє ігри ще раз, і при цьому виявилося, що з числа тих, хто змагався, деякі були повторно проголошені переможцями, але були і такі, які в перший раз перемогли, а у другий попали в список переможених. Дізнавшись про це, Агесилай оголосив, що аргівяни самі себе викрили в боягузтві, оскільки, вважаючи розпорядокна грі чимсь великим і важливим, не насмілилися битися з ним за цю честь. Сам він вважав за необхідним до всіх подібних речей відноситися стримано. У себе у вітчизні він готував хори, влаштовував змагання і завжди на них був присутнім, виявляючи велике честолюбство і старанність і не пропускаючи навіть жодного змагання хлопчиків і дівчаток, але те, що захоплювало інших, йому було немов зовсім незнано і незнайомо.