Тайни Церкви, до яких може приступати кожен християнин. Не використані тобою, вони не принесуть користі; але якщо ти користуватимешся ними належно, вони відкриють тобі дорогу до свободи й світла. "Через великі утиски треба нам входити у Боже Царство" (Д.14:22). Ми повинні, подібно до засипаної людини, відмовитися від можливості відпочинку і сну; ми повинні, подібно до цієї людини, також намагатися використати кожну хвилину. Тоді, коли інші зайняті своїми маловажними справами або сплять, ми не випускаємо з рук сапку і лопату, тобто молитву, піст, чування і працю "дотримуватись всього, що Я наказав вам". Якщо серцю буде важко погодитися з цим, ми всіма силами нашої волі повинні примусити його підкоритися, і лише тоді можна досягнути свободи.
Яку ж нагороду отримає працюючий? Чи він залишиться без нагороди? У праці вже є нагорода. В тій любові до свободи, в тій надії і вірі, без якої він не взявся би за працю. У праці зростає надія, віра і любов, чим старанніший він, чим менше береже себе, тим більша буде йому нагорода. Він залишається в'язнем серед ув'язнених; він у своїх очах не відрізняє себе від оточуючих; він один із грішників серед грішних людей землі. Але поки люди у безнадійній безпеці сплять, чи щоб згайнувати час, грають в карти, він іде на свою працю, бо він знайшов скарб, і ховає його (Мт.13-44). В його серці Небесне Царство, любов, надія і віра, що коли-небудь він здобуде свободу. Правдиву свободу він поки що бачить лише тьмяно, "ніби у дзеркалі, у загадці" (1Кр.13-12), але в надії він вже вільний: "Надією бо ми спаслися" (Рм.8:24). Надія, яка здійснилася, не є більше надією, – додає апостол.
Коли в'язень насправді здобуде свободу, "буде бачити її лице в лице", він більше не в'язень серед в'язнів землі. Він вже знаходиться у світі свободи, тієї свободи, в якій був створений Адам і яка була повернена нам у Христі. Подібно до в'язня, ми вже вільні у надії, але здійснення спасіння лежить по той бік земного. Тільки там зможемо з вірністю сказати – я спасенний. Бо заповідь "будьте досконалі, як Отець ваш Небесний досконалий", неможливо людям дотриматися тут на землі . Але навіщо нам дана ця заповідь? Святі кажуть, щоб ми вже зараз почали свою працю, маючи перед очима вічність. Ціль свободи людини не в ній самій і не в людині, а в Бозі, каже св. Теофан Затворник. Бо заклик до свободи голосить: покайтеся! І сказано: "Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені"(Мт.11:28). Струджені чим? Можливо, здобуванням тимчасових благ? Обтяжені чим? Можливо, турботами і хвилюваннями? "Ні, не так", – відповідають святі. Бо що говорить Господь далі? "Візьміть на себе ярмо Моє і навчіться від Мене" (Мт.11:29). Я, Який ніколи не думав про Мої тимчасові блага, ніколи не обтяжував себе земними турботами в той час, коли Я поневірявся по землі.
Яку нагороду дістануть ті, які "трудяться" над своїм спасінням, котрі "обтяжені" боротьбою зі спокусами, як зовнішніми, так і внутрішніми, котрі беруть на себе "ярмо" Христове, живучи так, як Він жив, навчаючись не від ангелів, не від людей, не від книг, але від "Мене", тобто від Мого веління і світла і дії, бо "Я тихий і покірний серцем", помислами і способом мислення? Яку ж нагороду дістануть всі ці люди? Вони віднайдуть душевний спокій; вони отримають полегшу від спокус, турбот, принижень, злості, страху, горя і від усього, що хвилює серце людини. Так пояснює це преп. Іван Ліствичник, і так воно розумілося і переживалося християнами в наступні часи. Бо випробування знову і знову виявляє в серцях тих, які шукають спасіння, істину, що "Ярмо Моє любе, а тягар Мій легкий " для тих, хто любить Мене (Мт.11:30).
" А хто витерпить до кінця, той буде спасенний" (Мт.10:22). Не ті, які відпали і віддалися безчестю; обітниця не стосується їх. Тому ми не повинні розслаблятись. Ми повинні бути твердими, непохитними, повинні збагачуватися завжди в Господньому ділі, знаючи, що наша праця не марна перед Господом .(1Кр.15:58). Раз почавши, не слід припиняти "чинити діла, гідні покаяння" (Ді.26:20). Відпочинок рівносильний кроку назад.
12
Про послух
У нашій боротьбі із самочинством необхідний і послух. "Послухом ти умертвляєш свої тілесні члени, щоб краще служити духовним", – каже преп. Іван Ліствичник. І ще: "Послух є гробом для власної волі і воскресінням для смирення". Ти повинен пам'ятати, що ти добровільно віддав себе у рабство. Нехай хрест, що ти носиш на шиї, нагадує тобі про це. Через це рабство ти прийдеш до істинної свободи. Чи має раб свою волю? Йому необхідно навчитися послуху. Напевно, ти запитаєш: кого я маю слухати? Святі відповідають: "слухайтеся ваших наставників" (Євр.13:17). Хто ж мої наставники щодо послуху? Де я знайду вчителів? На це св. Отці відповідають: Церква передбачила і це. Тому вона вже з апостольських часів дала нам путівника до святого послуху, який завжди з нами, де б ми не були і в яких би умовах не жили. В місті чи в селі, одружені чи не одружені, багаті чи бідні, завжди і всюди ми маємо можливість виявити послух. Наставником тим є установлені Церквою пости.
Господу не потрібний наш піст. Йому не потрібна навіть наша молитва. Досконалий не має ні в чому нестатку, і не потребує нічого, що ми, Його творіння, могли б Йому дати. Він також від нас нічого не вимагає. Але за словами св.Івана Золотоустого, Він дозволяє нам приносити Йому жертви, ради нашого спасіння. Більшої жертви, ніж самих себе, ми не можемо принести Господу. Це можливо зробити тільки відрікшись від своєї власної волі. Навчаємося ми цього через послух, а послух ми здобуваємо через працю. Найкращу нагоду для послуху подає нам Церква у виконанні встановлених нею постів.
Є в нас ще інші наставники, яким ми можемо виявляти послух. Вони зустрічаються на кожному кроці у нашому щоденному житті, якщо ми тільки будемо уважні до їхнього поклику. Твоїй дружині хочеться, щоб ти взяв свого плаща зі собою, виконай її бажання, щоб виробити у собі послух. Твоя співробітниця просить тебе провести її трохи. Проведи її заради послуху. Без слів дитина потребує догляду і ласки, дай їй цього скільки можеш для вироблення послуху. Не менше, ніж послушник в монастирі, ти можеш знайти нагоду до послуху в себе вдома, на роботі, у спілкуванні з близькими.
Послух знищує багато перепон. Якщо твоє серце звикне не опиратися, ти здобудеш свободу і спокій. Ти підкоряєшся і колючі загороди падають; тоді відкриваються простори для любові. Послухом ти зламаєш свою гордість, свій дух протиріччя, самовпевненість і впертість, які тримають тебе в лещатах. У цих лещатах ти не можеш зустріти Бога любові і свободи. Привчись тішитися кожній зустрічній нагоді до послуху. Шукати їх не треба, бо можна впасти у штучну послужливість, яка безпомилково приведе до самолюбства. Сподівайся на те, що тобі буде послано саме стільки нагод до послуху, скільки тобі треба і такі, які тобі найбільше потрібні. Але якщо ти помітив, що пропустив нагоду, викрий себе, бо ти був схожий на вітрильник, що пропустив порив вітру, не скориставшись ним. Для вітру байдуже, чи був він використаний, чи ні. Але для того, хто пливе, вітер був засобом швидше досягнути цілі. Схожим чином розглядай своє відношення до всього, що посилається нам Богом у поміч.
13.
Про внутрішню кліть душі
Зовнішні прийоми ведуть до тієї боротьби, яка відбувається у глибині. Коли при чищені цибулі поступово здирають лушпиння, пагінець, з якого виростає рослина і тягнеться до світла, оголюється. Там, у глибині, в твоїй внутрішній кліті, ти побачиш небесну світлицю, тому що та і друга, – одне і те ж, – за словами св. Ісаака Сірійського.
Тепер, коли ти важкою працею ввійшов у саму глибину твоєї душі, ти разом зі своїм справжнім обличчям побачиш щось, що св. Макарій Єгипетський порівнює з "повзучим змієм, який гніздиться в так званих глибинах твоєї душі і який умертвляє тебе у найголовніших членах твоєї душі". Тому, якщо ти вбив цього змія, то хвалися чистотою перед Богом, якщо ж ні, то впокорись, як бідний ще і грішний, приступи до Христа і благай про глибини твоєї душі.
Отже, що і як нам почати, нам, які ще ніколи не входили в таємниці свого серця? Стоячи ззовні, будемо гримати постом і молитвою, як велів Господь, сказавши: "стукайте і відчинять вам" (Мт.7:8). Бо стукати означає діяти. І якщо перебуватимемо в слові Господньому, в злиднях, у смиренні і у всіх чеснотах, що вимагаються у заповідях, день і ніч стукаючи в духовні двері Господні, то ми зможемо віднайти те, що шукаємо. Тому що через ці двері можна отримати відкуплення кожному, хто хоче уникнути темряви. Там здобуваємо і можливість пізнати Небесного Царя Христа, – каже св. Макарій.
14.
Про смирення і чування
Той, хто почав внутрішню боротьбу, кожної миті потребує смирення, уваги, протистояння і молитви. Бо треба буде, з допомогою Божою, оволодіти ворогами на рівні думок, відганяти й "розбивати" їх біля дверей серця. Для ведення внутрішньої боротьби необхідно здобути покору, тому що гордий раз і назавжди виключений. Увага необхідна для того, щоб відразу побачити ворога і оберегти серце. Протидія повинна зустрічати кожного ворога, як тільки він буде виявлений. "Бо без Мене нічого чинити не можете ви" (Ів.15:5), тому молитва є основою всієї нашої боротьби. Нехай буде для тебе повчальним такий приклад.
Своєю увагою ти виявляєш ворога, що наближається до дверей твого серця, наприклад: бажання подумати зле про свого ближнього. Протистоянням волі ти уникаєш цієї спокуси. Але в наступну хвилину ти впадаєш у сильце приємної самозадоволеної думки: який я уважний. Твоя уявна перемога виявилася поразкою. Забракло смирення. Молитвою ти немов би передаєш боротьбу в руки Божі і в тебе не буде приводу до самозадоволення. І незабаром ти переконаєшся, що немає сильнішої зброї, як ім'я Господнє. Той же приклад показує, що боротьбу треба вести безперервно. Бурхливим потоком вриваються ворожі помисли, їх треба якомога швидше зупинити. Апостол Павло у своєму посланні до Єфесян (6:16) порівнює злі помисли з вогненними стрілами лукавого, який безупинно посилає їх. Безперервною повинна бути і наша молитва до Господа, тому що наша боротьба не проти крові і тіла, але проти начальств, проти властей, проти світоправителів цієї темряви, проти піднебесних духів злоби" (Єф.6:12).
Спочатку виникає уявлення помислів чи предмету – привід, – пояснюють св.