Однак критики порівнювали "Пори" з балетом і завзято вихваляли красу героїні, нині відомої світу як Діді Флемінг.
Діді була настільки неймовірно гарна, що за законом компенсації повинна була виявитися неймовірно дурною. І людина, яка міркувала так, не обманювалася. Нейрони Діді не знали майже всього. Їй доводилося чути про емоції, і лютий Сен-Сір умів змусити її зобразити деякі з них, однак всі інші режисери втрачали глузд, намагаючись перебороти семантичну стіну, за якою спочивав розум Діді — тихе дзеркальне озеро дюйма в три глибиною. Сен-Сір просто рикав на неї. Цей нехитрий первісний підхід був, очевидно, єдиним, котрий розуміла прославлена зірка "Вершини".
Сен-Сір, владар прекрасної безмозкої Діді, швидко опинився у вищих сферах Голівуда. Він, без сумніву, був талановитий і одну картину міг би зробити чудово. Але цей шедевр він відзняв двадцять із зайвим разів — постійно з Діді в головній ролі і постійно вдосконалюючи свій феодальний метод режисури. А коли хто-небудь намагався заперечувати, Сен-Сіру досить було пригрозити, що він перейде в "Метро-Голдвін-Мейер" і забере із собою покірну Діді (він не дозволяв їй підписувати тривалих контрактів, і для кожної картини з нею укладали новий). Навіть Толівер Уотт схиляв голову, коли Сен-Сір загрожував позбавити "Вершину" Діді.
— Сідайте, Мартін, — сказав Толівер Уотт. Це була висока худа людина з довгим обличчям, схожа на коня, який голодує, тому що з гордості не бажає їсти сіно. З непохитним усвідомленням своєї всемогутності він на міліметр нахилив припудрену сивиною голову, а на його обличчі промайнув незадоволений вираз.
— Будьте ласкаві, коктейль, — сказав він. Невідомо звідкіля виник офіціант в білій куртці і безшумно сковзнув до нього з тацею. Саме в цю секунду остання заслінка в мозку Мартіна стала на своє нове місце і, підкоряючись імпульсу, він протягнув руку і взяв з таці запітнілий келих. Офіціант, не підстерігши цього, сковзнув далі і схилившись подав Уотту блискучу тацю, на якій вже будь-чого не було. Уотт і офіціант обоє уп'ялися на тацю. Потім їх погляди зустрілися.
— Слабенький, — сказав Мартін, ставлячи келих на тацю. — Принесіть мені, будь ласка, інший. Я переорієнтовуюсь для нової фази з оптимальним рівнем, — повідомив він приголомшеному Уотту і, відкинувши крісло поруч з великою людиною, недбало опустився в нього. Як дивно, що раніше на переглядах він завжди був пригнічений! Зараз він почував себе прекрасно. Невимушено. Впевнено.
— Віскі з содовою містеру Мартіну, — незворушно сказав Уотт. І ще один коктейль мені.
— Ну, ну, ну! Ми починаємо! — нетерпляче крикнув Сен-Сір. Він щось сказав у ручний мікрофон, і відразу екран на стелі замерехтів, зашелестів, і на ньому замигтіли уривчасті епізоди — хор русалок, танцюючи на хвостах, рухався вулицями рибальського селища в Флориді.
Щоб осягнути всю мерзенність долі, яка підготована Ніколасу Мартіну, необхідно подивитися хоч один фільм Сен-Сіра. Мартіну здавалося, що це мерзенніше всього, що будь-коли знімалося на плівку. Він зауважив, що Сен-Сір і Уотт здивовано поглядають на нього. В темряві він підняв вказівні пальці і накреслив роботоподібну усмішку. Потім, відчуваючи чарівну впевненість в собі, закурив сигарету і розреготався.
— Ви смієтеся? — негайно спалахнув Сен-Сір. — Ви не цінуєте видатного мистецтва? Що ви про нього знаєте, а? Ви що — геній?
— Це, — сказав Мартін поблажливо, — наймерзенніший фільм, коли-небудь знятий на плівку.
В мертвій тиші, яка настала, Мартін витонченим рухом струсив попіл і додав:
— З моєю допомогою ви ще можете не стати посміховищем всього континенту. Цей фільм до останнього метра має бути викинутий у кошик. Завтра рано-зранку ми почнемо все спочатку і… Уотт сказав негучно:
— Ми цілком здатні самі зробити фільм з "Анжеліни Ноел", Мартін.
— Це художньо! — заревів Сен-Сір. — І принесе великі гроші!
— Гроші? Нісенітниця! — підступно зазначив Мартін і щедрим жестом струсив нову гірку попелу. — Кого цікавлять гроші? Про них нехай думає "Вершинна".
Уотт нахилився і, щулячись в півмороку, уважно подивився на Мартіна.
— Рауль, — сказав він, оглянувшись на Сен-Сіра, — наскільки мені відомо, ви приводите своїх… е… нових сценаристів у форму. На мій погляд, це не…
— Так, так, так, так! — збуджено крекнув Сен-Сір. — Я їх приводжу у форму! Гарячковий припадок, а? Мартін, ви добре себе почуваєте? Голова у вас в порядку? Мартін посміхнувся спокійно і впевнено.
— Не тривожтеся, — оголосив він. — Гроші, що ви на мене витрачаєте, я повертаю вам з відсотками у вигляді престижу. Я все прекрасно розумію. Наші конфіденційні бесіди, ймовірно, відомі Уотту.
— Які ще конфіденційні бесіди? — прогуркотів Сен-Сір і густо почервонів.
— Ми ж не ховаємо чогось від Уотта, чи не так? — не моргнувши оком, продовжував Мартін. — Ви найняли мене задля престижу, і престиж вам забезпечений, якщо тільки ви не станете даремно роззявляти пащеку. Завдяки мені ім'я Сен-Сіра покриється славою. Звичайно, це може позначитися на зборах, але подібний дріб'язок…
— Пджрзксгл! — заволав Сен-Сір на своїй рідній мові і, вставши з крісла, махнув мікрофоном, затиснутим у величезній волохатій лапі. Мартін спритно зігнувся і вирвав у нього мікрофон.
— Зупиніть показ! — розпорядився він владно. Все це було дуже дивно. Якимось далеким куточком свідомості він розумів, що при нормальних обставинах завжди не посмів би поводитися так, але в той же час був твердо переконаний, що вперше його поводження стало по-справжньому нормальним. Він відчував блаженний жар впевненості того, що будь-який його вчинок виявиться правильним, у всякому разі поки не мине дванадцять годин дії матриці. Екран нерішуче замигав і згас.
— Ввімкніть світло! — наказав Мартін невидимому духу, схованому за мікрофоном.
Кімнату раптово залило м'яке світло, і з виразу на обличчях Уотта і Сен-Сіра Мартін зрозумів, що обидва вони відчувають неясну і наростаючу тривогу.
Він же ж дав їм багацько поживи для роздумів — і не тільки це. Він спробував уявити, які думки зараз тісняться в їх мозках, пробираючись через лабіринт підозр, які він так мистецьки посіяв.
Думки Сен-Сіра відгадувалися без значних зусиль. Міксо-лідієць облизнув губи, що було нелегкою справою, — і його налиті кров'ю очі стурбовано впилися в Мартіна. Чого це сценарист заговорив так впевнено? Що це значить? Який таємний гріх Сен-Сіра він вивідав, яку знайшов помилку в контракті, що насмілюється поводитися так нагло?
Толівер Уотт являв проблему іншого роду. Таємних гріхів за ним, очевидно, не водилося, але і він начебто стривожився. Мартін свердлив поглядом горде кінське обличчя, вишукуючи сховану слабкість. Так, впоратися з Уоттом буде дещо складніше, але він зуміє зробити й це.
— Останній підводний епізод, — сказав він, повертаючись до попередньої теми, — це справжня нісенітниця. Його треба вирізати. Сцену будемо знімати з-під води.
— Мовчати! — заревів Сен-Сір.
— Але це єдиний вихід, — наполягав Мартін. — Інакше вона виявиться не в тон тому, що я написав тепер. Власне кажучи, я вважаю, що весь фільм треба знімати з-під води. Ми могли б використовувати прийоми документального кіно…
— Рауль, — раптово сказав Уотт. — До чого він хилить?
— Він хилить, звичайно, до того, щоб порвати свій контракт, — відповів Сен-Сір, наливаючись маслиновим рум'янцем. — Це кепський період, через який проходять всі мої сценаристи, перш ніж я приведу їх у форму. У Міксо-Лідії…
— А ви впевнені, що зумієте привести його у форму? — запитав Уотт.
— Це для мене тепер вже особисте питання, — відповів Сен-Сір, свердлячи Мартіна лютим поглядом. — Я витратив на цю людину майже три місяці і не маю наміру витрачати мій дорогоцінний час на іншу. Просто він хоче, щоб з ним розірвали контракт. Штучки, штучки, штучки.
— Це вірно? — холодно запитав Уотт у Мартіна.
— Вже ні, — відповів Мартін, — я передумав. Мій агент думає, що мені нема чого робити в "Вершині". Власне кажучи, вона вважає, що це жалюгідний мезальянс. Але ми вперше розходимося з нею в думках. Я починаю бачити деякі можливості навіть у тієї погані, якою Сен-Сір вже стільки років годує публіку. Зрозуміло, я не можу творити чудеса. Глядачі звикли очікувати від "Вершини" помиїв, і їх навіть привчили любити ці помиї. Але ми поступово перевиховаємо їх — і почнемо з цієї картини. Я думаю, нам варто символізувати її екзістенціалістську безнадійність, завершивши фільм чотирмастами метрами морського пейзажу — нічого, крім величезних, зхвилених просторів океану, — докінчив він зі смаком.
Величезна зхвилена туша Рауля Сен-Сіра піднялася з крісла і насунулася на Мартіна.
— Геть! Геть — закричав він. — Назад у свій кабінет, нікчема! Це наказую я, Рауль Сен-Сір. Геть — інакше я роздеру тебе на клаптики
Мартін швидко перебив режисера. Голос його був спокійний, але він знав, що часу втрачати не можна.
— Бачите, Уотт? — запитав драматург голосно, перехопивши здивований погляд Уотта. — Він не дає мені сказати вам навіть слова, напевно боїться, що я проговорюсь. Зрозуміло, чому він жене мене звідси, — він відчуває, що пахне горілим.
Сен-Сір, не контролюючи себе, нахилився і заніс кулак. Але от втрутився Уотт. Можливо, сценарист і правда намагається позбутися від контракту. Але за цим явно криється і щось інше. Занадто вже Мартін недбалий, занадто впевнений в собі. Уотт вирішив розібратись у всьому до кінця.
— Тихіше, тихіше, Рауль, — сказав він категоричним тоном. — Заспокойтеся! Я кажу вам — заспокойтеся. Навряд чи нас влаштує, якщо він подасть на вас у суд за образу дією. Ваш артистичний темперамент іноді змушує вас забуватися. Заспокойтеся і послухаємо, що скаже Нік.
— Тримайтесь з ним насторожі, Толівер! — застережливо вигукнув Сен-Сір. — Вони хитрі, ці тварини, хитрі, як пацюки. Від них всього можна…
Мартін величним жестом підніс мікрофон до рота. Не звертаючи навіть найменшої уваги на розлютованого режисера, він сказав владно:
— З'єднайте мене з баром, будь ласка. Так… Я хочу замовити коктейль. Зовсім особливий. А… е… "Олену Глінську".
— Здорові були, — почувся від дверей голос Еріки Ешбі. — Нік, ти тут? Можна мені ввійти?
При звуці її голосу по спині Мартіна забігали блаженні мурашки. З мікрофоном у руці він повернувся до неї, але, перш ніж він встиг відповісти, Сен-Сір заревів:
— Ні, ні, ні! Забирайтеся! Негайно забирайтеся! Хто б ви там були — геть!
Еріка — діловита, гарненька, неприборкана — рішуче ввійшла в зал і кинула на Мартіна погляд, який виражав довготерпеливу покірність долі.