Потім вона зрушила з місця, хутко підступила до дверей бібліотеки і заглянула в кімнату, де біля згаслого вікна непорушно сиділа стара жінка, помітна із самого тільки проблиску сивого волосся. Здавалося, що всі її дев'яносто років життя повільно конали в її худорлявому поставному тілі і лише на одну хвильку затрималися перед самим кінцем у тому проблиску над її головою. Ельнора заглянула в кімнату лише на мить. Тоді обернулась і так само хутко й тихо рушила назад, до дверей їдальні.
Жінка й досі сиділа, схилившись до хлопця, вона щось говорила. Ельнору вони помітили не зразу. Вона стояла на порозі випроставшись, стояла, не спираючись на одвірок. Лице її було без усякого виразу; здавалося, вона ні на кого не дивиться і ні до кого не звертається.
— Ходіть-но швидше, чи що,— сказала вона своїм тихим, холодним і рішучим голосом.
[1] Назва однієї із студентських корпорацій у США.