Мені Самушкін кинув за шию жука.
— Жука? — зловісним голосбм перепитав Ярцев.— Ви що, товаришу Чонкін, прийшли сюди вчитися чи жуків ловити?
Чонкін мовчав. Старший політрук підвівся і схвильовано закрокував галявиною.
— Ми з вами,— розпочав він, повільно підшукуючи слова,— вивчаємо дуже важливу тему: "Моральне обличчя бійця Червоної Армії". Ви, товаришу Чонкін, з політпід-готовки відстаєте від більшості бійців, які на політзаняттях уважно слухають керівника. Але ж не за горами інспекторська перевірка. З чим ви до неї прийдете? Тому, між іншим, і дисципліна у вас кульгає. Минулого разу, коли я був черговим по частині, ви не вийшли на фіззарядку. Ось вам конкретний приклад того, як слабка політична підготовка веде до прямого порушення військової дисципліни. Сідайте, товаришу Чонкін. Хто бажає виступити?
Здійняв руку командир відділення Балашов.
— Ось,— сказав Ярцев,— чомусь товариш Балашов завжди першим підводить руку. І його завжди приємно слухати. Ви конспект підготували, товаришу Балашов?
— Підготував,— скромно, але з гідністю сказав Балашов.
— Я знаю, що підготували,— сказав Ярцев, дивлячись на Балашова з неприхованою любов'ю.— Відповідайте.
Старший політрук-^нову сів на пеньок і, щоб показати заздалегідь, яку велику насолоду одержить він від чіткої і правильної відповіді Балашова, заплющив очі.
Балашов розгорнув загального зошита в картонній палітурці і став читати голосно, виразно, не вставляючи від себе жодного слова.
Доки він читав, бійці займалися хто чим. Один, сховавшись за спину товариша, захопився "Мадам Боварі", двоє грали в "морський бій", Чонкін заглибився в свої думки. Думки в нього були різні. Уважно спостерігаючи життя, осягаючи його закони, він зрозумів, що влітку звичайно буває тепло, а взимку холодно. "А ось коли б було навпаки,— міркував він,— улітку холодно, а взимку тепло, то тоді б літо називалося — зима, а зима називалася б літо". Потім йому спало на думку інше, ще важливіше й цікавіше, але він враз забув, що саме, і ніяк не міг пригадати. І думка про втрачену думку була нестерпною. В цей час його стусонули в бік. Чонкін озирнувся і побачив Самушкіна, про якого зовсім забув. Самушкін поманив його пальцем, показуючи, аби Чонкін нахилився, він, Самушкін, щось йому_скаже. Чонкін завагався. Самушкін знову щось задумав. Крикну ти у вухо, може, побоїться, старший політрук тут, а плюнути може.
— Чого тобі? — пошепки.запитав Чонкін.
— Та ти не бійся,— прошепотів Самушкін і сам нахилився до Чонкінового вуха.— Ти знаєш, що в Сталіна було дві дружини?
— Одчепися,— відмахнувся Чонкін.
— Правду тобі кажу. Дві дружини.
— Годі теревенити,— сказав Чонкін.
— Не віриш — запитай у старшого політрука.
— Та навіщо мені це потрібно? — впирався Чонкін.
— Запитай, будь другом. Я запитав би, але мені незручно, я минулого разу задавав багато запитань.
По обличчю Самушкіна було видно, що йому дуже важливо, аби Чонкін надав йому цю дріб'язкову, врешті, послугу. 1 Чонкін, бувши людиною доброю і не вміючи нікому й ні в чому відмовляти, здався.
Балашов усе ще читав свого конспекта. Старший політрук слухав його неуважно, знаючи, що Балашов — боєць акуратний, напевне, переписав до конспекту все слово в слово з підручника і ніяких несподіванок у його відповіді бути не може.^Дле часу зоставалося обмаль, треба було опитувати інших, і Ярцев перебив Балашова.
— Дякую, товаришу Балашов,— сказав він.— У мене до вас ще запитання: чому наша армія вважається народною?
— Тому що вона служить народові,— не затинаючись, відповів Балашов.
— Так, а кому служать армії капіталістичних країн?
— Жменьці капіталістів.
— Правильно,— Ярцев був дуже втішений.— Я з задоволенням прослухав вашу відповідь. Ви правильно мислите, робите з пройденого матеріалу слушні висновки. Я ставлю вам "відмінно" і проситиму командира батальйону оголосити вам подяку з занесенням до особової справи.
— Служу трудовому народу,— тихо сказав Балашов.
— Сідайте, товаришу Балашов,— і своїми вузькими пронизливими очима старший політрук огледів бійців, які сиділи перед ним.— Хто хоче далі розвинути думку попереднього промовця?
Чонкін сіпнув рукою. Ярцев помітив.
— Товаришу Чонкін, як накажете розуміти ваш виразний жест. Може, ви знову боретеся з жуком?
— Запитання, товаришу старший політрук.
— Прошу,— політрук широко всміхнувся, всім своїм виглядом показуючи, що, звичайно, Чонкін може задати тільки дуже просте запитання і, можливо, навіть дурне, але він, Ярцев, мусить опускатися до рівня кожного бійця і роз'яснювати незрозуміле. І він помилився. Запитання, можливо, було дурне, але не таке просте.
— А правда,— запитав Чонкін,— що в товариша Сталіна було дві дружини?
Ярцев зірвався на ноги так різко, наче йому в одне місце ввіткнули шило.
— Що? — заволав він, тремтячи від люті й переляку.— Ви що верзете? Ви мене в цю справу не вплутуйте.— Він негайно збагнув, що сказав щось не те, і зупинився.
Чонкін розгублено кліпав. Він ніяк не міг зрозуміти, чим викликана така лють старшого політрука, і спробував пояснити своє питання.
— Я, товаришу старший політрук, нічого,— сказав він.— Я тільки хотів попитати... Мені казали, що в товариша Сталіна...
— Хто вам казав? — закричав Ярцев не своїм голосом.— Хто, я вас запитую? З чужого голосу співаєте, Чонкін?
Чонкін безпорадно озирнувся на Самушкіна, той спокійно гортав "Короткий курс історії ВКП (б)", наче все, що відбувалося, зовсім його не обходило. Чонкін розумів, що, коли послатися на Самушкіна, той відмовиться не зморгнувши. І хоча Чонкін ніяк не міг дотямкувати, чим саме викликаний такий неймовірний гнів старшого політрука, йому було ясно, що Самушкін його знову підвів, можливо, навіть більше, ніж тоді, коли влаштував "велосипед".
А старший політрук, зірвавшись на крик, ніяк не міг зупинитися, він лаяв Чонкіна на всі заставки, що ось, мовляв, до чого призводить політична незрілість і втрата пильності, що такі, як Чонкін, дуже цінна знахідка для наших ворогів, котрі тільки й шукають найменшу щілину, куди, не гребуючи ніякими засобами, можна пролізти зі своїми підступами, що такі, як Чонкін, ганьблять не лише свій підрозділ і свою частину, й узагалі всю Червону Армію.
Важко сказати, чим скінчився б монолог Ярцева, якби його не перебив днювальний Алімов. Видно, Алімов біг аж від містечка, бо довго не міг перевести подих і, приклавши руку до пілотки, важко дихав, мовчки дивлячись на Ярцева. Його поява збила Ярцева з пантелику, і він запитав роздратовано:
— Що там?
— Товаришу старший політрук, дозвольте звернутися,— Алімов сяк-так віддихався.
— Звертайтеся,— стомлено сказав Ярцев, опускаючись на пеньок.
— Рядового Чонкіна за наказом командира батальйону викликають у казарму.
Цій обставині були раді і Чонкін, і Ярцев.
Відв'язуючи коня, Чонкін лаяв себе, що чорт його смикнув за язика, можливо, вперше за всю службу задав запитання, і на тобі — така неприємність. І він твердо вирішив, що тепер ніколи в житті не задаватиме ніяких запитань, а то ще влипнеш у таку історію, що й не виплутаєшся.
5
Старшина Песков сидів у себе в каптьорці і суровою ниткою різав мило, готуючись до дня, коли його рота мала йти в лазню. В цей час його покликали до телефону, і комбат Пахомов наказав негайно розшукати Чонкіна, видати йому зброю, продпайок на тиждень і приготувати до тривалого несення караульної служби.
Якої саме служби і чому тривалої, старшина не зрозумів, але сказав "слухаюсь!", адже звик виконувати накази беззаперечно, згідно з статутом. Каптенармуса Трохимовича, який допомагав йому різати мило, він послав на продсклад, а днювального Алімова послав розшукати Чонкіна. Відтак нарізав решту мила, витер рушником руки і сів писати листа своїй нареченій, яка жила в місті Котласі.
Після строкової служби старшина прослужив ще два роки, тепер хотів знову продовжити строк, але наречена цього не хотіла, не схвалювала. Вона вважала, що одруженому чоловікові краще працювати десь на заводі, ніж служити в армії. Старшина Песков з цим був не згоден, він писав:
"А ще, Любо, ви пишете, що цивільне життя краще за військове, ви, Любо, маєте про це помилкове уявлення, бо для кожного воїна Червоної Армії головне — долати всі труднощі й поневіряння військової служби. А також виховання підлеглих. Ви знаєте, що наша країна з усіх чотирьох боків знаходиться в капіталістичному оточенні і вороги тільки й мають на меті задушити Радянську країну, а наших дружин і дітей погнати в рабство. Тому в Червону Армію щорічно призиваються на військову службу молоді воїни, діти робітників і трудового селянства. І ми, загартовані воїни, повинні передати їм свій бойовий досвід і військову майстерність в справі виховання молодого покоління. Але питання це дуже серйозне, до людей треба виявляти щоденну суворість, бо ти з ними будеш по-доброму, а вони до тебе по-свинськи. Ото, наприклад, узяти звичайну сім'ю. Коли не будеш виховувати дитину суворо, з ремінцем, то вона виросте злодюжкою чи хуліганом, а діти, Любо, мета нашого життя. А коли не мати мети, то можна повіситися чи застрелитися (ось вам приклад: Маяковський, Єсенін)".
Старшина поставив крапку, вмочив перо в чорнило і став обдумувати наступну фразу. Він хотів якось зв'язати докупи питання сім'ї і шлюбу та обороноздатності держави, але як саме зробити це, ще не знав, і тут його збили з пантелику — хтось постукав у двері.
— Увійдіть,— дозволив старшина.
Увійшов Чонкін. Він був такий засмучений своєю необачністю на політзаняттях, аж забув, що треба про своє прибуття доповісти за статутом, і запитав просто:
— Кликали, товаришу старшина?
— Не кликав, а наказав з'явитися,— поправив старшина.— Увійдіть і доповідайте, як годиться.
Чонкін повернувся до дверей.
— Відставити! — сказав старшина.— Як належить обертатися кругом?
Чонкін спробував зробити все, як треба, але знову сплутав і обернувся через праве плече. Тільки з третього разу розворот вдався йому більш-менш вдало, після чого старшина нарешті зглянувся на нього, дозволив увійти і доповісти про прибуття. Потім всунув йому в руки статут караульної і гарнізонної служби і відправив у казарму вчити обов'язки вартового. А сам зостався дописувати листа, наповнюючи його новими думками, що виникли в результаті спілкування з Чонкіним.
"Ось, Любо, для прикладу, у вас на заводі працює інженер з вищою освітою і має у своєму підпорядкуванні 10—12 чол.