Він стільки разів стикався з автозондами, будботами та іншими машинами, схожими чимось на цю черепаху, що йому весь час доводилося умовляти себе, що перед ним людина, біоформ. І ще він смертельно втомився через цей клятий вулкан.
— Зможу, — відказав Драч. — Шістдесят градусів мені по зубах.
Перш ніж зняти маску і передати її вулканологові, він сказав:
— Маску не загубіть. Вона мені ще придасться. Без неї я глухий і німий.
— А як ви дихатимете?
— Не буду дихати. Майже не буду. Кисень мені протипоказаний.
— Я чекаю вас тут, — сказав вулканолог.
Драч не почув його слів.
Драч скотився пологим схилом у кратер і на секунду затримався біля тріщини. Зверху сипався попіл і дрібні камінці. Осторонь над самим пругом кратера ширяли два мобілі. У одному — вулканологи, в другому — Геворкян з Дімовим.
Тріщина виявилася значно ширшою, аніж Драч сподівався. Він почав швидко спускатися, звично реєструючи склад газів. Температура підвищувалася, але була нижча від граничної. Відтак схил пішов униз крутіше, і Драчу довелося йти зигзагами, повисаючи часом на двох мацаках. Другою парою мацаків він притискував до панцира заряди. Гора зітхнула, і Драч притиснувся до стіни тріщини, щоб не полетіти вгору з фонтанами газів. Слід було поспішати. Драч відчув, як розкриваються тріщини на західному схилі. Спуск ставав усе складнішим. Стіни майже змикалися, і Драчу доводилося протискуватися між живими, хиткими каменями. Він уже спустився на сімдесят метрів. Температура газів досягла чотирьохсот градусів. Він пригадав діаграму. Для того, щоб корок розлетівся напевно, треба пройти ще метрів зо п'ять. Можна, звичайно, відповідно до інструкції залишити заряди тут, але п'ять метрів бажані. Отвір під собою він помітив, вірніше вгадав, за струменем пари, що рвалася звідти. Температура піднялася стрибком градусів на сто. Він уже відчував тепло. Сопка затряслася, наче в нападі кашлю. Він поглянув угору. Шлях назад ще був. Драч ковзнув у гарячу шпару.
Шпара розширювалася донизу, утворюючи мішок, а дно мішка було наче сито. Таку спеку Драч відчував лише одного разу, на другій планеті. Там він міг відступити. І відступив.
Драч прикріпив заряди до найнадійнішої плити. Але й цю найнадійнішу плиту трясло. А західний схил, мабуть, уже рвався зараз, мов полотно.
Драч підтягся на одному мацаку до верхнього отвору. Гази, що вибивалися знизу, обпалювали, гора сіпнулася, і мацак обірвалося. Мов мотузок. Драчеві вдалося затриматися, присмоктавшись миттєво рештою трьома до вертикальної стінки. Тієї ж миті повітряна хвиля — певно, вгорі стався обвал — жбурнула Драча на підлогу кам'яного мішка.
Страху не було. Не було коли. Драч відчував, як спікаються нутрощі. Тиск газів у кам'яній порожнині ріс, і рухатися було все важче. Винні були зайві п'ять метрів. На секунду Драчеві здалося, що він уже виповзає з тріщини і бачить сіре небо. Він рвонувся нагору, відчайдушно і люто, тому що Христина завтра прийде до тієї ж лавки, тому що у Геворкяна, який чекає його нагорі, погане серце.
Він вибрався з кам'яного мішка, та виявилося, що тріщину вже завалило уламками базальту. Він спробував розсунути уламки породи, але зрозумів, що не вистачає на це сил. Треба відпочити, трохи відпочити. По обпаленому тілу розтікалася непомірна втома, що почала його переслідувати в останні дні на тій планеті і не відпускала на Землі.
Драч стояв, утиснувшись у шпару між брилами базальту. Йому належало тепер знайти слабке місце в цьому завалі, відшукати брилу, яка слабше від інших загнана в тріщину, і вирвати її так, щоб не обвалити на себе весь корок. І поки його мацаки мляво і повільно обнишпорювали брили, розшукуючи слабину, в мозку промайнула думка. Спочатку вона пройшла десь на периферії мозку, потім, повернувшись, задзвеніла, мов сигнал тривоги. Він зрозумів, що все може піти нанівець. Поки він не вийде звідси, вони не стануть підривати снаряди. Вони чекатимуть, сподіватимуться на диво. Вони навіть не стануть бомбити корок з повітря. Вони чекатимуть. Вони спробують врятувати його, хоча це неможливо, і через те можуть загинути люди і напевно загине все, що знаходиться на західному схилі і далі, на рівнині.
Драч діяв обережно і обачно, намагаючись не втратити свідомість. Це було головним — не втратити свідомість. Він повернувся до отвору, з якого щойно заледве вибрався, стрибнув униз і опинився поряд з пласкою плитою, на якій лежали заряди. Плита немов зібралася піти в танок. Драч подумав, як добре, що у нього немає нервових закінчень на зовнішній оболонці, він би помер від болю. Обпалені мацаки були незграбні. Минуло з півтори хвилини, перш ніж Драчеві вдалося розгвинтити один із зарядів, щоб перетворити його на детонатор. Драч чудово знав цю систему. Такі заряди були у нього на тих планетах. Заряд умикався лише від сигналу, але якщо ти знайомий з системою, то можна увімкнути ланцюг самому.
Драч подумав, що коли він закінчить роботу, то, перш ніж замкнути ланцюг, він дозволить собі кілька секунд, щоб пригадати дещо, як належить наостанок. Але коли закінчив, виявилося, що цих секунд у нього немає.
Вибух пролунав несподівано для всіх, окрім втомленого вулканолога, який лежав за каменями і думав так само, як Драч. Сопка здригнулася і заревіла. Вулканолог притиснувся до каміння. Два мобілі, які кружляли біля кратера, відкинуло, немов сухе листя, — пілотам ледве вдалося взяти машини під контроль. Оранжева лава ринула в старе жерло і помаранчевим соком почала наповнювати кратер.
Вулканолог кинувся бігти вниз по схилу: він знав, що потік лави через декілька хвилин проб'ється в його бік...
11
Христина прийшла на ту лавку край річки; було зовсім тепло. Вона викупалася в очікуванні Драча. Відтак почитала. А він не йшов. Христина чекала до сутінків. Дорогою назад вона зупинилася біля воріт інституту і побачила, що з посадочного майданчика піднімається великий мобіль. Христина сказала собі, що в цьому мобілі Драч відлітає на якесь завдання. Тому він і не зміг прийти. Але коли він повернеться, то обов'язково прийде до лавки. І вона вирішила приходити до лавки щодня, поки живе тут.
У великому мобілі до Москви відвезли Геворкяна. Біля сопки він якось тримався, а повернувся — і здав. У нього було слабке серце, і врятувати його могли лише в Москві.
© БУЛЫЧЕВ К. Люди как люди. — М.: Молодая гвардия, 1975. — 288 с. — (Б-ка советской фантастики).
© ГЕНИК Віталій, переклад з російської, 2009.