Отже, їх треба мати за ноги. Характерна ознака людини — руки, якими вона й чинить свої лиходійства.
Птахи не збагнули довгої тиради Сноубола, але її суть до них дійшла, і всі заходилися старанно заучувати новий афоризм. "Чотири ноги — добре, дві ноги — погано", — було написано на затиллі стодоли трохи вище від Семи Заповідей. Запам'ятавши це, овечки вдалися в екстаз і часом, пасучись, хором мекали "Чотири ноги — добре, дві ноги — погано", мекали годинами й трохи не втомлюючись від того.
Наполеона не цікавили комітети Сноубола. Він вважав, що найважливіше — навчання молодого покоління, і висловив цю свою думку саме тоді, коли після збирання врожаю Джессі й Блюбел народили міцненьких собачат. Тільки-но вони перестали годувати їх молоком, Наполеон забрав щенят від матерів, сказавши, що збирається особисто зайнятися їхнім вихованням. Він влаштував цуценят на горищі, куди можна було піднятися тільки східцями із штаб-квартири, й так заховав їх від сторонніх очей, що скоро всі мешканці ферми забули про собак.
Незабаром з'ясувалося, куди пропадає молоко: потрапляє в свинячу годівницю. Достигли й ранні яблука — вітер струшував їх на траву. Нібито всі мали на них однакові права, та одного разу яблука зібрали й перенесли в приміщення для свиней. Дехто запротестував, але це нічого не дало. Тут навіть Наполеон і Сноубол дійшли консенсусу. На Верескуна поклали обов'язок роз'яснити ситуацію.
— Товариші! — репетував він. — Сподіваюся, ви не запідозрюєте нас, свиней, у тому, що ми так поводимося з причини дрібного егоїзму? Багато хто з нас терпіти не може ні молока, ні яблук, а сам я їх на дух не зношу. Єдине, задля чого ми мусимо їх споживати, — це здоров'я. Яблука й молоко, — наукою доведено, товариші, наукою! — доконче потрібні свиням, щоб тримати себе у творчій формі. Ми, свині, трудівники інтелектуального фронту, процвітання ферми й організація праці залежить тільки від нас. День і ніч ми невтомно дбаємо про ваш добробут. Ми п'ємо молоко та їмо яблука тільки заради вас. Знаєте, що станеться, коли ми, свині, не зможемо виконувати свої обов'язки? Повернеться Джонс! Так, знов над нами запанує Джонс! І я певен, товариші, — голос Верескуна, який кидався навсебіч, метляючи хвостиком, тут перейшов у хлип, — я певен, товариші, що серед нас не знайдеться жодного, хто змирився б з поверненням Джонса.
І справді, не знайшлося. Коли становище постало в такому світлі — який міг бути опір? Свиняче здоров'я — ось найактуальніша проблема. Без зайвих слів усі погодились, що й молоко, і падалиці, а, окрім того, значну частину яблук, що достигають, належить берегти для свиней і тільки для свиней.
Розділ IV
На кінець літа вісті про події на Скотохуторі поширились по всій окрузі. Щодень Сноубол і Наполеон посилали голубів, щоб ті розповідали мешканцям навколишніх ферм про історію Повстання та навчали їх гімну "Тварини Англії".
Майже весь час містер Джонс сидів у "Червоному леві" в Уїлінгтоні й кожному, хто хотів його слухати, розповідав про жахливу несправедливість, яка випала на його долю. Подумати лишень! Якесь бидлюччя забрало у нього власність. Інші фермери не проти були поспівчувати йому, але з допомогою не квапились. Потай кожен з них міркував: а чи не перепаде йому що-небудь від біди, яка спіткала містера Джонса? Бог послав Джонсу не найкращих сусідів. Один з них, власник ферми Фоксвуд — великого і геть занедбаного маєтку з виснаженими пастівнями та напівзогнилою огорожею — містер Пілкінгтон був безжурний джентльмен, якого цікавили полювання або риболовля — залежно від сезону. Інша ферма, меншого розміру, але в кращому стані, належала містеру Фредерику, котрий постійно займався судовими позовами й мав репутацію людини, ладної за шилінг хоч кому вчепитися в горлянку. Обоє так не любили один одного, що об'єднатися бодай для захисту власних інтересів практично не могли.
Проте їх налякало Повстання, й вони не на жарт були занепокоєні тим, щоб і їхня живність не взяла собі чогось у голову. Для початку вони вирішили на пні знищити саму ідею про тварин, які самі управляють фермою. Та за два тижні там усе розвалиться! — казали вони. Тварини на фермі "Садиба" (нової назви не визнавали) між собою переб'ються, не кажучи про те, що просто повмирають з голоду. Та час минав, а на голод не заходило, й Фредерик та Пілкінгтон змінили платівку. Вони почали розповідати про варварські порядки, які панують на Скотохуторі: там узвичаєний канібалізм, тортури за допомогою розпечених острог, а всіх самичок усуспільнили. "Такі наслідки спроби піти супроти законів Природи", — завершували Джонсові сусіди.
Сказати, що їм дуже вірили, не можна. Чутки про дивовижну ферму, де тварини, вигнавши людей, самі дають усьому раду, не вгасали, й незабаром округою прокотилася тривожна хвиля опору. Смирні бички дичавіли, овечки ламали загорожі й витоптували посіви, а скакуни харапудились перед перешкодами й скидали вершників. Окрім того, катастрофічно ширилась популярність гімну "Тварини Англії". Людей від нього аж тіпало, хоч вони й казали, що сподівалися від бидла чогось розумнішого, не такого нісенітного. Однак того, кого застукували за співом, лупцювали нещадно. А пісня була невмируща! Дрозди висвистували її, сидячи на живоплотах, голуби витуркували її у листі берестів; ця мелодія відлунювала у гримкотінні ковальських молотів та виграванні церковних дзвонів. І людей від того обсипало морозом, бо ж вони знали: то голос майбутньої покари.
На початку жовтня, коли збіжжя було заскиртоване, а подекуди й обмолочене, зграя голубів, блиснувши при сонці, збуджено приземлилася на Скотохуторі: Джонс зі своїми людьми та півдюжиною добровольців з Фоксвуда й Пінчфілда, розчинивши ворота, прямують до ферми. Всі вони озброєні палицями, а Джонс тримає в руці ще й револьвер. Без сумніву, вони збираються відбити ферму.
Такого чекали давно й добре підготувалися. Сноубол, який встиг вивчити знайдену в домі стару книжку про галльську кампанію Цезаря, взяв на себе організацію оборони. Накази так і сипались: за кілька хвилин усі були на місцях.
Щойно люди дісталися будівель, як Сноубол завдав першого удару. Всі тридцять п'ять голубів стали ширяти над головами нападників, застуючи їм овид, і, доки люди від них відмахувалися, гуси, вискочивши із засідки за парканом, безжально щипали їх за ноги. Але це був тільки легкий маневр з метою дезорганізувати противника, бо від гусей люди відбилися палицями. Тоді Сноубол ввів у дію другу лінію нападу. Мюріель і всі овечки, яких він очолив особисто, рвонули вперед, штовхаючи та гамселячи людей якомога сильніше, а Бенджамін, виписуючи кола, цілив у них копитами. І знов люди з їхніми кілками та обкутою залізом взувачкою виявилися оборонцям не по зубах. Сноубол дав сигнал відходу, й всі тварини повискакували у двір.
Нападники радісно залементували. Бидлюки, як і належало, напудились — лишилося закріпити перемогу. А Сноубол тільки цього й чекав! Коли люди відбігли достатньо далеко від входу, три коняки, три корови й свині, які зачаїлися в бузині за короварнею, вдарили ворогу в спину, а Сноубол кинувся на Джонса. Куля з його револьвера залишила кривавий слід на спині кабана і на місці вклала одну з овечок. Не згаявши й миті, важенний кабан ввігнався в колишнього господаря, аж той гепнувся на купу гною, впустивши свою зброю. Та найгрізніше видовище являв собою Боксер: здиблений та запінений, він вимахував підкутими копитами, й перший його удар вмісив у багно конюха з Фоксвуда. Всі ж інші, покидавши те, з чим прийшли, в паніці заметалися двором, а їм навздогін звірі давали духопеликів хто як міг. То було справжнє свято помсти! Навіть кішка стрибонула на плечі скотаря й вчепилася йому у шию, аж той заревів не згірш від бугая. Нарешті, знайшовши вихід, люди всі разом викотилися з двору й чимдуж вдарили в ноги. Всього-на-всього якихось п'ять хвилин тому вони ступали на територію ферми, а вже мусили тікати під гусяче гелготіння.
Але один лишився у віддаленому кінці двору. Боксер копитом обережно старався перевернути конюха, що лежав ниць.
— Він мертвий, — з безмежним сумом мовив Боксер. — Я не хотів цього. Я забув про свої підкови. Але хто мені повірить, що я справді цього не хотів?
— Не розслаблюватися, товариші! — заволав Сноубол, чия рана ще кривавилась. — На війні як на війні. Хороша людина — це мертва людина!
— Я ні в кого не хотів відбирати життя, хоч би й в людини, — повторив Боксер з очима, повними сліз.
— А де Моллі? — похопився хтось.
На фермі зчинилася метушня: адже люди могли покалічити її або ж полонити. Втім, Моллі незабаром виявили у власному стійлі, де вона по вуха запорпалася у сіно. Біла кобилка дременула з поля бою, як тільки в хід пішла зброя. Доки з нею розбиралися, мертвяк ожив і благополучно ізслизнув з двору.
Аж тоді всіх перейняла радість перемоги: кожний, стараючись перекричати інших, розповідав про власну звитягу. Було піднято прапор, а "Тварини Англії" стільки співали, що й лік тому втратили; загиблу овечку поховали з почестями і на її могилі посадили кущ глоду. Сноубол виголосив промову, в якій закликав ніколи не жаліти себе, боронячи.
Одностайно було ухвалено затвердити воїнську нагороду "Тварина — Герой Першого класу", яку негайно вручили Сноуболу та Боксеру. Це була бронзова медаль (їх скільки завгодно валялося серед різного мотлоху в коморі), якою раніш прикрашали коней в святкові та недільні дні. Було встановлено ще й нагороду "Тварина — Герой Другого класу", якої посмертно удостоєно загиблу овечку.
Довго сперечалися про те, як назвати цей вікопомний бій. Врешті спинилися на Битві біля короварні, бо найвирішальнішу засідку було зроблено саме там. Пістолет містера Джонса валявся в багні, а тварини знали, що на фермі є запас патронів. Віднині ця зброя мала зберігатися біля підніжжя прапора, будучи артилерією. Стріляти з неї належало двічі на рік: 12 жовтня, в річницю Битви біля короварні, і в день сонцестояння, відзначаючи ювілей Повстання.
Розділ V
Настала зима, і вигляд у Моллі став знудьгований. Вона постійно спізнювалася на роботу, виправдуючись тим, що проспала; попри чудовий апетит, скаржилась на здоров'я й шукала приводу втекти до колоди з водою, де застигала, вдивляючись у власне відображення.