І це, я гадаю, було тільки розпачливе зусилля не поринути знов на дно морське — боротьба тонущої людини.
Як не як, а я розповів вам історію цієї людини — мусів її розповісти. Була в неї якась влада над людьми, і мене теж підкорила вона тій владі, як підкорила була канзаську жінку й горбату дівчину, що навколюшках стояла під дверима, заглядаючи у замкову включину.
Після смерти жінчиної ми вживали всіх заходів, щоб витягти
Вілсона з моря сумнівів та закляклости, де він усе глибше й глибше поринав — але марно.
Може, я й оповів цю історію тому тільки, що сподівався, написавши її, зрозуміти самого себе. Чи-ж не може статися, що разом з розумінням прийде мені й сила занурити руку в море і витягти Вілсона нагору.
(З англійської мови переклала М. Лисиченкова).