Шоколад іще раніше поламано, щоб його легше було запакувати, тому його неможливо поділити на рівні пайки. Вони складають клаптики на дві купки на Чоловіковому щоденнику доти, доки обидва переконуються, що справедливіше поділити його вже не можна. Один із них відвертається. Другий кілька разів крутить щоденником.
— Права чи ліва?
— Ліва.
Після цього вони поволі з'їдають шоколад. Перед наметом лежать собаки й виють, прохаючи їсти.
Їх дедалі більше турбувало те, що не можна робити докладних спостережень. Чоловік вирішив замість годинника керуватись місяцем і за його допомогою визначити, де саме вони перебували. Але для цього потрібні були відповідні таблиці, які він начебто взяв із собою. Та виявилося, що він помилився. Він забув таблиці на кораблі.
Хоч вони й полатали каяки, крізь шви однаково протікала вода. І взагалі треба було їх знов ущільнювати. Мандрівники мали з собою трохи дьогтю і крейди. Вони зробили з цього мастило, яким заліпили найгірші проточини. Вони спустили каяки на воду, прилаштували на них упоперек сани. Вийшли досить надійні суденця. На санях сиділи два останні живі собаки. Третього поклали на каяк убитим, а решта вже раніше пішли на харч. Напередодні ввечері вони вицідили з нього кров, змішали її зі жменею борошна й спекли те місиво на жиру, наче млинці. Смачними їх годі було назвати, але вони їх якось таки поковтали.
— А це найважливіше, — сказав Ялмар.
Коли мандрівники вивели свої каяки на широку смугу води, по якій пливли невеликі крижини, то відразу помітили перед собою великого морського зайця. Який саме він був, вони не могли визначити, бо тільки передня частина його тулуба лежала на крижині, а задня звисала у воду, але кількасот кілограмів він напевне важив. Ялмарів каяк був ближче. Він уже прицілився, поки Чоловік знайшов свою рушницю. Потім Ялмар казав, що то був найкращий постріл у його житті. Куля влучила в лобову кістку між очима тюленя. Він не встиг зануритись у воду, а схилив голову, ніби кланяючись, і відразу сконав. Чоловік миттю схопив гарпун, що лежав напохваті, і вони витягли морського зайця з води.
Перед ними була пожива на багато тижнів. Але ця гора м'яса могла вмент піти під воду, якщо крижина трісне.
Мандрівники почали гарячково працювати, щоб не втратити здобич, найбільшу, яку їм досі пощастило вполювати. Ввігнавши в тюленя гарпун, вони обмотали другий кінець линви навколо великої брили на крижаному полі. Найкраще було порізати тюленя там, де він лежав, і частинами переносити на крижане поле. Вони добре вигострили мисливські ножі і взялися до діла. То була смертельно небезпечна робота. Кожної миті вони могли посковзнутися на змішаній із жиром крові, яка розлилася по кризі, зробивши її слизькою, мов розмокле мило. Холоші штанів і рукави куртки теж були заліплені кров'ю і жиром. Поки мандрівники поралися біля м'яса, — а їм треба було на це кілька годин, — один каяк почав перекидатися, бо на нього наштовхнулась крижина, що пливла по воді. Цього ще бракувало! Сани зсунулись набік і потягли за собою каяк. У тому каяку лежала більшість спорядження, яке в них іще було. В каяк набралося води. Треба було поспішати. Ялмар скинув пасок, ліг на край криги і прив'язав його одним кінцем до каяка. Тоді спробував витягти каяк на крижане поле. Чоловік озвався так холодно, ніби рот його теж був набитий кригою:
— Найгірше з набоями. Якщо вони промокнуть, ми пропали.
Мабуть, уперше в житті голос у нього тремтів. І, мабуть, уперше в житті в нього тремтіли й руки.
Ялмар стрибнув з криги в другий каяк і спробував відчепити котрийсь із запасних мельхіорових полозів, які вони прилаштували до каяків, щоб побачити, чи не легше їм буде так перетягати ті каяки через тверде. Йому пощастило відчепити один полоз, і він перескочив із ним у перший каяк, а звідти на крижину, де замащений кров'ю Чоловік стояв із ножем у руці. Морський заєць уже лежав з розпореним животом. Чоловік сказав із стримуваним роздратуванням, яке означало, що він ось-ось може вибухнути:
— Найперше треба витягти набої.
На щастя, набої лежали в спеціальній скриньці з дужкою, щоб можна було її нести, мов валізку. Вони зігнули з полоза великий гак, тоді лягли долілиць і за третьою спробою витягли скриньку. Витягли вони також медичні інструменти. Решта могла почекати, то були не такі важливі для життя речі тепер, коли вони вполювали тюленя.
Набої означали для них життя або смерть. Чоловік узяв один, заладував ним рушницю, підняв її й натиснув на гачок. Пролунав постріл. Потім вони витягли решту. Того вечора вони сиділи біля світильника з тюленячим жиром і їли припечене тюленяче м'ясо.
Над полярною пустелею висів великий круглий місяць. Термометр показував мінус тридцять п'ять градусів.
8
У полярному морі настала весна, опівдні було кілька градусів тепла, а вночі лише близько мінус двадцяти. Воду покрила снігова каша, і не можна було плисти каяками. Крига тріскала, утворюючи впоперек їхнього шляху нові смуги відкритої води. Мандрівники вже давно почали шукати поглядом землі, але не помічали ніяких її ознак. Нерви їхні були розшарпані до краю, кожна дрібниця дратувала їх.
Чоловік вирішив стати табором там, де вони вполювали морського зайця. На короткий час. їх змусила до цього необхідність. Чоловік був не з тих, хто зупинявся без нагальної потреби. Все в них було мокре. Намет, спальні мішки, останні пригорщі вівсяної крупи були просякнуті морською водою. Ввечері, коли Чоловік топив жир, потрібний для палива й освітлення, він ненароком зачепив примус і перекинув його. Гарячий жир вилився на руку, і вгору відразу шугнув омах полум'я. Чоловік блискавично зігнувся, щоб збити полум'я жменею снігу, але вогонь поширився далі й захопив полотнище намету. Сірники, що були намокли, коли перехилився каяк, і тепер сохли, теж загорілися, полум'я перебігало від одного сірника до іншого. Ялмар, що відпочивав у спальному мішку після тяжкого дня, миттю кинувся вперед, не встигши навіть витягти ноги з мішка. Він покотився по полум'ї, але не погасив його. Чоловік теж нагріб своїми великими, понівеченими від морозу руками криги й снігу, навалився на намет і збив найбільше полум'я. Але мокре полотнище горіло далі. Тоді він стягнув з голови крислатого капелюха, яким пишався і який захищав його від різкого сонця, й почав гасити ним полум'я. Здавалося, що вже горить півнамету. Один набій, якого вони не сховали до скриньки, опинився у вогні й вибухнув. На щастя, куля ні в кого не влучила. Ялмар уже виплутався зі спального мішка й накинувся на пожежу знадвору. Коли йому вдалося зірвати намет, накривши ним Чоловіка разом зі спорядженням, полум'я погасло. Але від намету мало що залишилося.
Мандрівники були геть вимащені жиром і сажею. Чоловік дуже обпік руки, штани на колінах вигоріли. Йому було страшенно боляче, але він не звертав на це уваги. Двоє собак, які ще залишились у них, відірвалися з прив'язі. Вони нестямно скавуліли, налякані пожежею. Найменше постраждав Ялмар. Але в спальному мішку заяла чимала дірка.
Це сталося увечері під Івана Купала. Вони уявили собі, як тепер у них у Норвегії по берегах і в горах горять багаття і люди біля них цілу ніч танцюють, веселяться, а навколо них розлягається зелена земля. Вони не признавались один одному, що їм згадалося. Вони б іще дужче затужили за домівкою, якби говорили про цю свою тугу. А однаково в них нічого не змінилося б. Вони сиділи поруч на обгорілому спальному мішку, їли напівсире тюленяче м'ясо й запивали його теплим жиром.
Чоловік мовив:
— Головне, аби вижити.
Ялмар відповів йому тихим голосом:
— Добре, що це сталося серед літа.
Вони лягли спати під голим небом, щільно притулившись один до одного, щоб якнайменше витрачати свого тепла.
9
Одного ранку, коли вони вилізли з полагодженого намету, Чоловік не зміг ступити й кроку. Його зціпило від потилиці до стегон, а коли він спробував глянути вбік, то відчув у голові, тепер зарослій брудним, масним, довгим волоссям, такий біль, ніби його хто вдарив ножем. Обидва вони, і Чоловік, і Ялмар, зрозуміли, що це швидше випробування сили волі, а не фізичної витривалості. Коли вони похитнуться, то неминуче програють змагання зі смертю. І щоб таке сталося з Чоловіком, з дужим велетнем, який стільки разів підіймав важкі сани, провалювався у крижане море, з показної зарозумілості ходив із розстібнутою на шиї сорочкою, хизуючись перед публікою, яка складалася з однієї особи, що він не боїться холоду! Це могло погано скінчитися. Тепер він нерухомо лежав на санях. Навколо, хоч куди глянь, перед ними простягалися сотні миль невідомих просторів замерзлого моря. Ні вітрила, ні диму з пароплава, ні будь-якого сліду на кризі, крім їхнього власного. Вночі над ними висіли бляклі зірки, наче дрібні золоті монети.
Якщо Чоловік і сказав Ялмарові, дивлячись убік: "Бери собак і йди далі!" — якщо він і сказав таке, то в обох вистачило такту вдати, ніби цих слів не було. Але обом стає ясно, що тепер владу перебирає на себе Ялмар. Він звільняє одні сани від невеличкого вантажу, що в них лишився, й перекладає його на другі, тоді на перших, порожніх, влаштовує постіль із брудного одягу та мокрих шкур, а під голову Чоловікові підмощує свої комаги. І разом із собаками тягне їх далі. Посуваються вони поволі. Адже обох саней разом вони не мають сили тягти. Здолавши метрів сто з одними, Ялмар повертається по другі. Чоловік на санях спить чи вдає, що спить. Обличчя його вкрите глибокими зморшками, ніби порізане ножем. На ньому різко позначаються тільки бліді губи. Мандрівники не розмовляють між собою. Та коли Ялмар раз повертається по сани з Чоловіком, той наказує:
— Я лишаюся, а ти йди далі!
Уперше Ялмар не слухається, але й сам він на межі виснаження. Минають години. Тьмяне око сонця поволі пливе за хмарами. Зрідка вгорі змахує крилом морський птах. Мабуть, із цікавості пролітає над невеличкою валкою з двох собак і двох людей. Поява птахів означає, що тверда земля десь близько. Коли вони доберуться до неї, то виживуть. Там є надія зустріти мисливців. Вони не знають, чи та земля на схід від них, чи на захід. Годинники в них стали, і не можна зробити докладних вимірів.
Минає день, але ночі тепер білі.