І все-таки, незважаючи на її грубість, незважаючи на те, що вона була племінницею заклятого ворога Блада, і до неї і до лорда Джуліана команда виявляла неабияку увагу. Жож-ному з них відвели окрему каюту, розмістили їхні речі, [183] влаштували служницю міс Бішоп. Як леді, так і лордові надавалося право вільного пересування по всьому кораблі; обідали вони за одним столом із шкіпером Піттом та лейтенантом Волверстоном, які ставилися до них аж надто чемно. І разом з тим було ясно, що сам Блад навмисне уникає зустрічі з ними.
Лорд Джуліан, не припиняючи спостережень, дбайливо зводив докупи все помічене досі. Не зробивши остаточного висновку, вія вирішив за обідом добути додаткові відомості від самої міс Бішоп. Для цього слід було почекати, поки підуть Пітт і Волверстон. Лордові не довелося довго чекати додаткових відомостей. Ледве Пітт підвівся з-за столу, щоб іти слідом за Волверстоном, як міс Бішоп затримала його запитанням:
— Містер Пітт,— звернулась вона до нього,— чи не були ви часом серед тих, хто втік з Барбадоса разом з капітаном Бладом?
— Так, міс. Я теж був одним із невільників вашого дядька.
— А потім ви весь час плавали з капітаном Бладом?
— Я його незмінний штурман, міс!
Дівчина кивнула головою. Вона говорила дуже стримано, проте його світлість помітив незвичайну блідість її обличчя, хоча, враховуючи все те, що їй довелося недавно пережити, в цьому й не було нічого дивного.
— А чи плавали ви коли-небудь з французом на ім'я Каузак?
— Каузак? — Пітт не стримався й засміявся, бо це ім'я збудило в нього смішні спогади.— Та-ак. Він був з нами в Маракаїбо.
— А ви знали ще одного француза, якого звали Ле-васер? — допитувалась дівчина, і лорда вразило, що вона запам'ятала їх імена.
— Аякже. Каузак був лейтенантом на кораблі Лева-сера, поки той не помер.
— Поки хто не помер?
— Левасер, звісно. Його вбито два роки тому на одному з Віргінських островів.
Запала коротенька пауза. Потім міс Бішоп заговорила ще спокійніше:
— Хто ж його вбив?
Пітт охоче відповідав, бо не бачив причини замовчувати що-небудь, але такий ретельний допит почав його інтригувати.
— Його вбив капітан Блад. [184]
— Завіщо?
Пітт завагався. Історія з Левасером була не для дівочого слуху.
— Вони посварилися,— коротко відповів він.
— І ця суперечка виникла через жінку? — невблаганно витягала з хлопця відомості Арабелла.
— Можна сказати, що так...
— А як звали цю жінку?
Пітт здивовано звів брови, але все ж таки відповів:
— Міс д'Ожерон, дочка губернатора Тортуги. Вона втекла —з цим пройдисвітом Левасером, а>.. а Пітер вирвав її з його брудних лап. Це був страшенний мерзотник, міс, і він дістав від Блада по заслузі.
— Розумію. І... і все ж капітан Блад не одружився з дівчиною?
— Поки що ні,— усміхнувся Пітт. Він добре знав усю безпідставність тортузьких пліток, у яких мадмуазель д'Ожерон називали майбутньою дружиною капітана Блада.
Міс Бішоп мовчки кивнула головою, і Джеремі Пітт, зрадівши, що допит скінчено, повернувся, щоб іти. Однак, затримавшись на хвилинку в дверях, він не стерпів і поділився новиною
— Може, вам приємно буде дізнатися, що капітан Блад заради вас змінив курс корабля. Він має намір висадити обох вас на Ямайці, і якнайближче до Порт-Ройяла. Ми вже повернули і, якщо вітер не зміниться, ви незабаром будете дома.
— Дуже вдячні капітанові,— процідив його світлість, помітивши, що Арабелла не дуже поспішає з відповіддю. Вона сиділа, нахмурившись, і дивилася кудись перед собою.
— Так... вам легко говорити,— озвався Пітт.— Капітан іде на риск. Не кожен зважився б рискувати на його місці, але його вже не переробиш.
Пітт вийшов, лишивши лорда Джуліана з його власними роздумами, і його світлість ще з більшою тривогою почав вивчати своїми безбарвними, сонними очима зосереджене обличчя Арабелли. Нараз міс Бішоп перевела погляд на нього і промовила:
— Ваш Каузак, мабуть, правду казав.
— Я помітив, що ви перевіряли це,— сказав лорд Джуліан.— І не доберу, навіщо воно вам.
Не дочекавшись відповіді, він знову почав мовчки стежити за нею, перебираючи пальцями кучері золотистого парика, що обрамляв його обличчя. [185]
А міс Бішоп, похмура й замислена, сиділа коло стола і, здавалося, уважно розглядала чудове іспанське мереживо, яким була обшита скатертина. Нарешті лорд Джуліан порушив тишу.
— Цей чоловік просто дивує мене,— почав він тихим, кволим голосом, який, мабуть, ніколи не мінявся в тоні.— Змінити курс заради нас?! Просто загадка! Який риск — увійти у води Ямайки, і знову-таки заради нас. Ні, цей чоловік надзвичайно дивує мене!
Арабелла звела свої задумані очі на лорда. Увесь її вигляд свідчив, що вона чимсь заклопотана. Потім, як йому здалося, губи її якось дивно, майже зневажливо скривилися, і ніжними пальчиками вона почала вистукувати по столу.
— А мене дивує зовсім інше: як це так, що він не збирається взяти за нас доброго викупу,— промовила вона.
— Хоч ви й заслужили цього!
— Он як! А чому, цікаво знати?
— Тому, що ви образили його.
— Я звикла називати речі їх власними іменами.
— Звикли? Побий мене грім, але я не вихвалявся б цим! Це свідчить або про крайню молодість, або про велику дурість.— Як бачите, його світлість добре засвоїв уроки свого високого родича лорда Сендерленда. Помовчавши, він додав: — Ви ж знаєте, що в даному разі це вияв невдячності.
Щоки дівчини почервоніли.
— Ваша світлість, я бачу, що ви незадоволені моєю поведінкою... Шкода, звичайно. Проте я сподіваюсь, що це незадоволення породжене життєвим досвідом, а от я і досі не знала, що невдячність властива виключно молодим і дурним.
— Що ви, міс, я говорив зовсім не те. Якби ви були вислухали мене уважніше, то не вийшло б такого непорозуміння. Не завжди ж говорять про все те, що думають. Невдячність, звісно, властива людині, але виявляти її — значить легковажити.
— Я... я не розумію вас,— і Арабелла знову нахмурилась.— До кого і в чому я була невдячною?
— До кого? До капітана Блада. Хіба він не прийшов і не врятував нас з полону?
— Прийшов? — крижаним голосом перепитала вона.— Хіба він знав, що ми на "Мілагросі"?
Його світлість почав виявляти ледве помітне роздратування. [186]
— Знав він чи не знав, але ви, власне кажучи, добре розумієте, що саме він врятував нас,— докорив він.— Ви хоч і живете в цій варварській частині світу, а й досі не знаєте того, що добре відомо в Англії: капітан.Блад по суті воює лише з Іспанією. Назвати його розбійником і піратом, як це зробили ви, значить вчинити необдумано й необережно.
— Необережно? — з презирством перепитала Арабелла,— А чому мені треба бути обережною?
— Бачу, що ви цього не хочете зрозуміти. Але тоді подумайте хоч про елементарне почуття вдячності. Мушу чесно признатись, міс Бішоп, що на місці Блада я не зміг би бути таким ангелом. Щоб мені луснути, не зміг би! Ви тільки уявіть собі, скільки лиха він зазнав від своїх співвітчизників, і тоді ви, так само, як і я, дивуватиметеся, що він ще здатний розрізняти англійців від іспанців. Бути проданим у рабство! Брр! — І його світлість здригнувся.— І кому? Запеклому колоніальному плантатору! — На цих словах він затнувся.— Даруйте мені, міс...
Презирство Арабелли почало переростати в злість.
— Зопалу ви надто далеко заїхали, захищаючи цього... морського розбійника!
Лорд Джуліан знову звів на неї свої безбарвні очі, потім, трохи примружившись і схиливши голову, лагідно запитав:
— Мені хотілося б знати, за що ви його так ненавидите?
Помітивши, як Арабелла почервоніла і як у її очах спалахнув гнів, його світлість вирішив, що розгнівив дівчину. Але вибуху не сталося; вона опанувала себе.
— Ненавиджу, кажете? Якд недоречна думка, лорде! Я його просто не помічаю.
— А даремно. Вам слід було б помітити його, міс.— Його світлість говорив зараз одверто і саме те, що думав.— Він заслуговує на це. Людина, яка змогла з таким блиском розгромити іспанського адмірала, була б дуже цінною для нащого флоту. Він недаремно служив під командою де-Рітера. Рітер був великий флотоводець, і будь я проклятий, коли учень не гідний свого достойного вчителя. Я не певен, чи знайдеться у військово-морському флоті Англії ще хтось такий, хто б зрівнявся з ним! Уявіть тільки! Навмисне врізатись між двох іспанських кораблів на відстані прямого пострілу і таким чином змішати їм усі карти! Такий маневр потребує сміливості, вміння й винахідливості. Він обдурив не тільки мене, сухопутного пацюка. Іспанський адмірал, і той розгадав його намір занадто пізно, коли [187] вже капітан Блад остаточно притис його до стіни. Велика людина, міс Бішоп! Таку людину не можна не помічати!
Не стримавшись, Арабелла Бішоп зауважила з ноткою помітного сарказму.
— Тоді використайте свій вплив на лорда Сендерлен-да, і нехай той порадить королю взяти Блада на королівську службу.
Його світлість привітно посміхнувся:
— А це вже зроблено. У мене в кишені його офіцерський патент.— І, на превеликий подив дівчини, Уейд коротко виклав мету своєї подорожі.
Після цього, лишивши Арабеллу на самоті з своїми думками, лорд Джуліан подався на розшуки капітана Блада. Так він і не розгадав колишніх відносин між Арабеллою і цим дивним піратом. Коли б дівчина була хоч трохи прихильнішою до капітана Блада, лорд відчув би себе щасливішим.
Він знайшов капітана на квартердеку(1). Капітан був змучений своєю боротьбою з дияволом, хоч його світлість і не підозрівав про існування в ньому такого внутрішнього конфлікту. Блад нервово походжав по палубі. Лорд Джуліан з властивою йому фамільярністю взяв капітана під руку і пішов поряд з ним.
(1) Квартердек — трохи піднята частина верхньої палуби в кормовій частині судна.
— У чому справа? — сердито запитав Блад, у якого був препоганий настрій.
— Я хотів би, сер, щоб ми стали друзями,— вкрадливо сказав лорд.
— Який прояв люб'язності з вашого боку!
Лорд Джуліан удав, що не помітив одвертої іронії.
— Дивно, що доля ось у такий спосіб звела нас. Адже я спеціально приїхав у Вест-Індію, щоб зустрітися з вами.
— Ви не перші, кому це вдається,— глузливо відповів Блад,-^ але інші переважно були іспанцями, і їм не щастило так, як вам.
— Ви не зрозуміли мене,— заперечив лорд Джуліан і почав розповідати про себе та про свою високу місію.
Коли він скінчив, капітан Блад, все ще під впливом щойно почутого, вивільнив свою руку і, випроставшись, сказав:
— На цьому кораблі ви мій гість, а від колишніх днів у мене ще збереглися деякі залишки пристойного поводження [188] з гостями, хоч мене й можна вважати розбійником і піратом.