Отже споживачами могли стати кілька міських підприємств воднораз. А це — важливий фактор, тим паче, що окремі господарі не мали права збувати своїх свиней. Назріла потреба у виникненні акціонерного товариства, яке б скуповувало лишки продукції. Найбільше виграв на цьому Сенткалнаї. Ферма придбала надійного покупця. Сен^ Калнаї володів мало не двома тисячами хольдів землі, ще десь із тисячу хольдів орендував — тож він був господарем на трьох тисячах хольдах. Кожен з акціонерів теж володів маєтком. У пана віце-губернатора — шістсот хольдів, у пана бургомістра — вісімсот. Вони втрьох мали можливість забезпечити це велике підприємство всім необхідним і не турбуватися про ринок збуту. Вони сподівалися, що самі забезпечать ферму необхідною кількістю кукурудзи й приберуть весь ринок до своїх рук. Таким чином, їм не довелося б вести боротьбу із свино-торговцями та торговцями фуражу. Вони уклали контракти на поставку фермі підсвинків, кукурудзи, ячменя, вівса, гарбузів — тобто на все необхідне для того, щоб ферма розвивалася й процвітала...
— Чи збереглися в нас ці контракти?
— Аякже. Вони тут, у папках.
— То ці контракти становили перший капітал ферми?
— Так. І цим керівники забезпечили собі підтримку управи. Місто внесло свою частку в підприємство. Для будівництва було відведено неподалік від залізничної станції ділянку землі — чотирнадцять хольдів. До речі — безкоштовно, на вічне користування... Тобто на три час, доки ферма діятиме на повну потужність й даватиме прибуток.
— Але ж нині ферма не діє.
— Ні, вибачте, діє й нині. Там відгодовуються двадцять чотири свині.
Пішта замислився. Він справді бачив на фермі кілька свиней, але подумав, що вони належать доглядачам — їх хоч і небагато, але залишилося на фермі.
— Зрозуміло.
— Отже, управа виділила фермі безкоштовно чотирнадцять хольдів землі, а потім ще шістсот на безстрокове користування по дуже низькій ціні — теж, звичайно, доти, доки ферма даватиме продукцію...
Обер-прокурор часто кивав головою — мовляв, усе зрозуміло,— і слухав, жодного разу не всміхнувшись.
— Управа одержала за це мінімум тридцять три відсотки акцій. Коли вводили нову грошову одиницю, основний капітал ферми становив чотириста тисяч пенге. Третина цієї суми належала управі, п'ятдесят два відсотки — Сенткалнаї та його компаньйонам, а п'ятнадцять відсотків — іншим дрібним власникам акцій. Були и такі, що за своїх свиней одержували одну-дві акції.
Пішта слухав з неослабною увагою.
— Візьмімо, наприклад, перший рік, тобто тисяча' дев'ятсот двадцять шостий. Зазирніть, будь ласка, у фінансовий звіт. Ось у цій графі зазначений акціонерний капітал на суму вісімдесят тисяч пенге, а в графі кредиторів— тридцять дві тисячі пенге. Виходить, акціонери внесли тільки шістдесят відсотків... Далі все йде в такому самому дусі. Приміром, оренда Татарського кургану; він є власністю управи, але оцінений так високо, ніби йдеться про хтозна-яку лихварську оренду. Далі маємо будівництво, запаси товарів і сировини... все це фіктивні статті. А з іншого боку, перша позика управі — вісімдесят тисяч пенге, позика Кредитного банку — сорок тисяч, рахунки Холуба — двісті тисяч пенге. Баланс за перший рік становить чотириста шістдесят тисяч шістсот п'ятдесят три пенге. Значить, коли акціонери виплатили тільки сорок тисяч пенге, вони вже витратили, чи, скажімо, вклали у ферму майже в десять разів більше.
— Яка сума на рахунку в Холуба?
— В кінці першого року — двісті тисяч пенге.
— Чи багатий це чоловік?
— Був багатий. Вигідно одружився — з Еллою Вюрм-фельд, єдиною дочкою одного з компаньйонів фірми "Шлезінгер і Вюрмфельд". Вона має і власний капітал— кажуть, кілька мільйонів. Проте в даному випадку і цього капіталу не вистачить — надто багато в справі недореч-ностей і похибок. До того ж ходять чутки, що Холуби розлучаються.
— Цей Холуб — єврей?
— Що ви? Він порядний християнин, справжній аристократ. Освіту здобув за кордоном, у всьому намагається наслідувати німців, культурний, знається на мистецтві. Має"-унікальну бібліотеку, дуже цінну колекцію картин сучасних художників. Наскільки мені відомо, Холуб хотів одружитися з дочкою Кардича, —але батьки дівчини були проти, і він одружився з єврейкою. Проте, безперечно, він і понині належить до вивдї —еліти.
Обер-прокурор усміхнувся. Ось чому треба було терміново віддати головному інженерові матеріали конкурсу! Тут замішана фірма "Холуб і К°".
Доктор Петерфі збагнув, що втрати ферми не дуже хвилюють обер-прокурора, і дав волю язику.-
— Лавина рушила, пане обер-прокурор, з початком будівництва — в кінці тисяча дев'ятсот двадцять шостого року. Розпочалося воно з таким розмахом, що через три місяці фірма "Холуб і К°" пред'явила рахунків і вимог на двісті тисяч пенге. Вже сам ц<ей факт свідчить багато про що. На щастя, настали морози й довелося припинити будівництво, бо інакше —акціонери вже тоді збанкрутували б.
— З яких грошей платили будівельникам?
— З ними розплатилися векселями та новими замовленнями. А тим часом реорганізували все акціонерне товариство. Основний капітал збільшили до семисот тисяч пенге. Саме тоді управа отримала велику позику й знову виділила фермі чотириста тисяч пенге. Ферма почала розвиватися за американськими масштабами. Місто одразу прилучилося до справи. Багато дрібних господарів закупили акції. Акції зареєстрували иа біржі, але там, звичайно, їх не можна було купити; вартість їх зростала в арифметичній прогресії. В хід пускали кількість акцій, потрібну для підвищення курсу. Ферма розширилася так, що на ній двічі на рік можна було вигодовувати по шість тисяч голів свиней. Того ж року, сподіваючись на різдвяні поставки, підприємці й справді закупили п'ять тисяч свиней. Це обійшлося їм в триста тисяч пенге. Закінчення будівництва, риття колодязів, комплектування машинного відділення, закупівля обладнання, електромоторів, труб, обприскувачі з, аптечок, ліків,— усе це обійшлося в сто п'ятдесят тисяч. Шість тисяч центнерів кукурудзи по двадцять п'ять пенге за центнер — ще сто п'ятдесят тисяч пенге. Результат — у балансі другого року борги досягли одного мільйона пенге.
Обер-прокурор замислено дивився перед себе. Дивно, що доктор Петерфі знає всі деталі історії з фермою — так, ніби він є прокурором чи, принаймні, обвинувачем. Навіщо йому все це? Звичайна цікавість? Мабуть, що так. Адже є люди, яким завжди кортить зазирнути в чуже життя. Вони тихі та скромні, ніколи нікому не заподіють кривди, нікому не зроблять шкоди. Але вони відчувають неабияку втіху, коли мають можливість підглядати за кимось, спостерігати, боротьбу між окремими людьми і чекати, ну-бо чий 63где верх...
. — Будівництво— велося якнайдосконаліше,— вів далі доктор Петерфі.— Передбачалося, що ферму оглядатимуть широкі кола громадськості. Хліви покривали очеретом (за останнім словом науки, очерет — найкращий покрівельний матеріал для свиноферм) або соломою, ще й робили зверху високу гарну китицю-. Любо дивитися! Підлоги бетонні або шлакоцементні; правда, шлакоцемент іще не апробований, але це угозрськрій винахід іг за твердженням фахівців, є найкращим та найдешевшим будівельним матеріалом.
— Гарна ферма, що гарна, то гарна! — кивнув головою Пішта.
— Навіть занадто гарна! Дрібні господарі, як побачили її, обурилися. Мовляв, у квартирах доглядачів за свинями підлога дерев'яна, а в них земляна; жінки щотижня її обмазують. А хліви у три метри заввишки! Свиней утримували так, ніби їх готували на виставку. Всередині— лабіринт відсіків, водопровідні труби й шланги для змивання підлоги, електричне освітлення... Отже, думка всіх була одностайна: ферма — занадто розкішна...
— Нічого, нічого, все піде на лад, якщо ферму візьмуть у свої руки нові хазяї.
— Яв цьому не сумніваюся. Колишнім власникам було не під силу щось покращити. Навіть перша партія свиней і та була розрахована всього на п'ять тисяч голів, але люди казали, що завезли набагато менше: деякі стада двічі, ніби випадково, потрапляли на вагу. Для власників ферми це було вигідно! Другий завіз — усього тільки тисяча голів. Щоправда, на той час ферма вже терпіла крах. Виробництво велося тільки про людське око. Довелося звільнити дуже багато службовців і робітників...
Петерфі перегорнув сторінки однієї, потім другої книги бухгалтерського обліку й повів далі:
— А штат був ого-го! Директор, заступник директора, різні чиновники, головний бухгалтер, три секретарки, діловод, комірник, два дипломованих зоотехніки, п'ятдесят кваліфікованих доглядачів за свинями. Фонд платні у них був не менший, ніж у всій управі. Плюс відсотки... На рік планувалося дати півтора мільйона кілограмів свинини, а скільки дали насправді — ніхто цього не знає й ніколи не дізнається... Найцікавіше те, що поставщики як змовилися — здали фермі прілу кукурудзу, яку свині не схотіли їсти. Адже їм не поясниш, що цю кукурудзу йиростили власники акцій! А нова закупівля кукурудзи обходилася дорожче й дорожче. Ціна за центнер уже підскочила до тридцяти пенге, але свині все одно не їли тієї кукурудзи, хоч мало не здихали з голоду. Та скоро кукурудза скінчилася. Врожай у комітаті того року був поганий, довелося завозити її з Задунайщини... До того ж, ціни на свиней підвищилися. Дрібні господарі свиней не продавали. На ярмарках їх було купити неможливо, бо попит настільки зріс, що за перші п'ять тисяч голів довелося віддати величезні гроші... В січні — березні тисяча дев'ятсот двадцять сьомого року кон'юнктура була сприятлива, і справи ферми трохи покращали. Акціонери повірили, що ціни на свинину дедалі зростатимуть, і зраділи.
— А були епідемії, під час яких свині гинули?
— Були, аякже. Через ті епідемії довелось зарізати чимало свиней і продати за безцінь. Спершу свинина коштувала сто тринадцять пенге, під різдво ціна знизилась до вісімдесяти чотирьох, а згодом — до сімдесяти чотирьох пенге. Навіть найменші ознаки чуми викликали страшенну паніку. І так воно було весь час. Правда, офіційно дозволялося купувати тільки тих свиней, які вже перехворіли, але контроль за цим у зв'язку з особливим становищем не здійснювався.
— Але ж ферма завойовувала премії на сільськогосподарській виставці!
— Злі язики базікають, що Сенткалнаї — за достовірність цього яг звичайно, не ручуся,— давав фермі своїх власних свиней, бо підприємство було конче зацікавлено в одержанні нагороди.