— Мене розквасив Сай-Пай. Я намагався сказати дурному підеру, що його намахали з Фербразером.
Вони з батьком накладали в сараї дрова в кошики, що стояли коло каміна у вітальні. Саймон так стукнув Ендрю поліном по голові, що той аж звалився на дрова, добряче подряпавши прищаву щоку.
Ти думаєш, що знаєш більше за мене, малий засранцю? Як я почую, що ти бовкнув хоч півслова про те, що робиться в нашій хаті…
Я нічого…
Я з тебе, блядь, здеру три шкури, чуєш? Звідки ти знаєш, що Фербразер теж не брав хабарі, га? А той інший підарюга був такий тупий, що впіймали за руку тільки його одного?
А тоді, чи то показуючи свій гонор і демонструючи впертість, чи тому, що його уява настільки розпалилася фантазіями про легкі гроші, що він уже не сприймав реальних фактів, Саймон відразу заповнив і вислав свою заяву. Ганьба, якої мала зазнати ціла родина, насувалася невідворотно.
"Саботаж". Ендрю розмірковував над цим словом. Він хотів, щоб його батько ганебно зірвався з тих висот, куди його занесли мрії про легкі гроші, і прагнув домогтися цього, по можливості, у такий спосіб (бо хотів насолодитися славою ще тут, а не на тому світі), щоб Саймон ніколи не здогадався, завдяки чиїм маневрам його амбіції зазнали краху.
Він нікому, навіть Жиркові, не зізнався у своїх намірах. Зазвичай він розповідав Жиркові майже все, крім певних найістотніших речей, про які безперестанно розмірковував. Одна справа наерекчено сидіти в Жирковій кімнаті і споглядати в інтернеті забави лесбіянок, і зовсім інше ділитися з ним нав'язливими ідеями-фікс про те, як зав'язати розмову з Ґаєю Баден. Легко сидіти в "каббінці" і обзивати батька сракою, та він ніколи не зізнався б, як торопіє від Саймонової люті.
А потім настала та мить, що все змінила. Усе почалося зі звичайного потягу до нікотину й дівочої вроди. Дощ нарешті припинився й бліде весняне сонце яскраво освітило риб'ячу луску бруду на вікнах шкільного автобуса, що, похитуючись, котився вузенькими вуличками Пеґфорда. Ендрю сидів ззаду й не міг бачити Ґаю, бо її заступали від нього Суквіндер і осиротілі доньки Фербразера, які знову почали ходити до школи. Він майже цілий день не бачив Ґаї, а тепер на нього чекав нудний вечір, де єдиною втіхою могли стати сторінки "Фейсбука".
Коли автобус наближався до вулиці Надії, Ендрю раптом подумав, що його батьків однак ще немає вдома, тож ніхто з них не помітить його відсутності. Три Жиркові цигарки лежали в його внутрішній кишені. Ґая встала й наготувалася виходити, тримаючись за спинку сидіння й усе ще розмовляючи з Суквіндер Джавандою.
Чому б ні? Чому б ні?
Отож Ендрю встав теж, закинув рюкзак за плече і, коли автобус зупинився, швидко подався проходом услід за двома дівчатами, що виходили на вулицю.
— Побачимося вдома, — кинув він здивованому Полу, проходячи повз нього.
Зійшов на осяяний сонцем тротуар, а автобус погуркотів далі. Ендрю запалив цигарку і нишком спостерігав за Ґаєю й Суквіндер поверх складених щитком долонь. Вони не пішли в напрямку будинку Ґаї, а подалися до Майдану. Покурюючи і злегка хмурячись на манір найбезсоромнішого зі всіх, кого він знав — Жирка, Ендрю йшов слідом за дівчатами, насолоджуючись спогляданням мідно-каштанового волосся Ґаї, що легенько підстрибувало в неї на плечах, і колиханням її спіднички, під якою погойдувалися омріяні бедра.
Дівчата сповільнили ходу і повернули до гастрономчика "Моллісон і Лоу", що мав тут найімпозантніший фасад: вивіску з золотисто-синіми літерами й чотири висячі кошики. Ендрю завагався. Дівчата постояли перед невеличким білим оголошенням, приліпленим до вікна нової кав'ярні, і зайшли в крамничку.
Ендрю обійшов довкола Майдану, проминув "Чорну гармату" й готель "Джордж" і теж спинився перед оголошенням. Воно було написане від руки — йшлося про набір працівників на вихідні дні.
Страшенно комплексуючи від прищів, які останнім часом з особливою виразністю проступали на його лиці, він загасив сигарету, запхав досить довгий недопалок назад у кишеню й зайшов услід за Ґаєю й Суквіндер у крамничку.
Дівчата стояли біля невеличкого столика, заставленого коробками з вівсяним печивом та крекерами, і дивилися на дебелого чолов'ягу в мисливському капелюсі, що стояв за прилавком і розмовляв з літнім покупцем. Ґая озирнулася, коли дзенькнув дзвіночок над дверима.
— Привіт, — вимовив Ендрю, і в роті йому пересохло.
— Привіт, — відповіла вона.
Засліплений власного зухвалістю, Ендрю підійшов ближче, і його шкільний рюкзак зачепив круговий стенд з путівниками по Пегфорду й брошурками "Традиційні місцеві страви". Він підхопив стенд, поставив його на місце і квапливо опустив рюкзак.
— Шукаєш роботу? — спитала неголосно Ґая своїм дивовижним лондонським акцентом.
— Ага, — відповів він. — І ти?
Вона кивнула.
— Зазначте це на сторінці пропозицій, Едді, — прогудів покупцеві Говард. — Розмістіть на веб-сайті, і я включу це до порядку денного. Усе одним словом: "pagfordcouncil", крапка, "co"… крапка "uk", дріб, "suggestionpage". Або йдіть за посиланням. "pagford…", — він зробив паузу, чекаючи, поки старенький витягне тремтячими руками аркуш і ручку, — "…council"…
Говард окинув поглядом трьох підлітків, які терпляче чекали біля запашного печива. Вони були в шкільній формі "Вінтердауна", яка дозволяла стільки різних видозмін і варіантів, що її й формою важко було назвати (на відміну від школи Святої Анни, де всі дівчата ходили в ошатних спідничках-шотландках і блейзерах). Та попри це білошкіра дівчинка була приголомшливо гарна, розкішно огранений діамант на тлі простуватої доньки Джаванди, імені якої Говард не знав, та напрочуд прищавого хлопця з мишачого кольору волоссям.
Старенький покупець почовгав з крамнички. Дзенькнув дзвіночок.
— Я можу чимось допомогти? — запитав Говард, не відводячи очей від Гаї.
— Так, — відповіла вона, ступаючи до нього. — Е-е… Стосовно роботи. — Вона показала на оголошення, що висіло на вікні.
— Ну, так, — блиснув посмішкою Говард. Щойно найнятий кельнер страшенно підвів його кілька днів тому, промінявши роботу по вихідних у кав'ярні на працю в ярвілському супермаркеті. — Так-так. Хочеш подавати на столики, так? Ми пропонуємо мінімальну зарплату. Робота з дев'ятої до півшостої по суботах і з дванадцятої до півшостої в неділю. Відкриття через два тижні, ми забезпечуємо належну підготовку. Скільки тобі років, золотце?
Вона була ідеальна, ідеальна, саме те, про що він мріяв: рум'яна, гнучка. Він уявив її в облягаючій чорній сукні з мереживним білим фартушком. Він навчить її користуватися касою й покаже, де що лежить у комірчині. Вони жартуватимуть, а в ті дні, коли буде гарний виторг, можливо, він даватиме їй невеличкі преміальні.
Говард вийшов бочком з-за прилавка і, не звертаючи уваги на Суквіндер і Ендрю, взяв Ґаю за руку й завів її в арку в стіні. Там ще не було столиків і стільців, але вже стояв прилавок, а стіна за ним була розписана кремово-чорним зображенням Майдану, яким він був багато-багато років тому. Жінки в кринолінах і чоловіки в циліндрах заповнювали увесь простір. Двомісна карета наближалася до крамнички "Моллісон і Лоу", біля якої красувалася невеличка кав'ярня "Мідний чайник". Замість військового меморіалу художник намалював вигадану декоративну помпу.
Ендрю й Суквіндер лишилися самі, ніяковіючи і відчуваючи певну взаємну ворожість.
— Так? Чим я можу вам допомогти?
З підсобної кімнатки вийшла сутула жінка з чорним, як смола, волоссям у начосі. Ендрю й Суквіндер пробурмотіли, що вони просто чекають, і тут в арці знову з'явилися Говард і Ґая. Побачивши Морін, Говард випустив Ґаїну руку, яку ще й досі тримав, пояснюючи дівчині обов'язки офіціантки.
— Здається, я знайшов, хто нам допоможе в "Чайнику", Мо, — сказав він.
— О, справді? — відповіла Морін, звернувши свій пожадливий погляд на Ґаю. — Чи є в тебе досвід роботи?
Але Говард її перебив, почавши розповідати Ґаї про їхню продуктову крамничку і про те, як йому подобається думати про неї як невід'ємну частину Пеґфорда, своєрідну визначну пам'ятку містечка.
— Ця крамничка тут уже тридцять п'ять років, — сказав Говард, велично знехтувавши розписом на стіні. — Юна панночка недавно сюди приїхала, Мо, — додав він.
— А ви теж шукаєте роботу? — спитала Морін у Суквіндер і Ендрю.
Суквіндер заперечно похитала головою. Ендрю двозначно стенув плечима, але Ґая сказала, дивлячись на подругу:
— Чого ти? Ти ж хотіла.
Говард приглянувся до Суквіндер, якій аж ніяк не пасуватиме облягаюча чорна сукня й мереживний фартушок. Але його плодовитий і гнучкий розум уже припасовував усі можливі варіанти. Комплімент її батькові… щось таке, що матиме вплив на її матір… надання якоїсь несподіваної послуги. Варто, мабуть, врахувати й такі речі, що виходять за межі чистої естетики.
— Ну, якщо справи підуть настільки добре, як ми очікуємо, можливо, ми потребуватимемо і двох помічників, — сказав він, почухуючи підборіддя й дивлячись на Суквіндер, яка доволі непривабливо почервоніла.
— Я не… — почала вона, але Ґая не дала їй договорити.
— Давай. Разом.
Суквіндер зробилася червона як рак, а її очі засльозилися.
— Я…
— Давай, — прошепотіла Ґая.
— Я… ну, добре.
— Ну, то ми випробуємо тебе, міс Джавандо, — зрадів Говард.
Перелякана Суквіндер ледве могла дихати. Що скаже мати?
— А ти, я бачу, хотів би працювати прислугою? — прогудів Говард до Ендрю.
Прислугою?
— Треба буде тягати важкі речі, мій друже, — пояснив Говард, поки Ендрю розгублено кліпав очима: він прочитав тільки верхню частину оголошення, написану великими літерами. — Заносити в комірчину піддони, приносити з підвалу ящики з молоком, викидати мішки зі сміттям. Нормальна фізична праця. Думаєш, ти це подужаєш?
— Ага, — відповів Ендрю. Він буде тут разом із Ґаєю? Лише це мало значення.
— Ти будеш нам потрібен зранку. Десь із восьмої години. Скажімо, від восьмої до третьої, а далі побачимо. Дамо тобі два тижні випробувального періоду.
— Ага, добре, — сказав Ендрю.
— Як тебе звати?
Коли Говард почув його прізвище, то аж вигнув брови.
— Твій батько Саймон? Саймон Прайс?
— Ага.
Ендрю почав нервувати. Зазвичай ніхто не знав його батька.
Говард звелів дівчатам прийти сюди в неділю по обіді, щоб він їм зміг показати, як працювати з касою.