Втративши рівновагу, бик подається і падає на бік. Часом на смерть тріщать його хребці.
Ратибор і Голуб здавалися достойними один одного суперниками. Вже сотні людей мимовільно стискали коло, і добровільні судді відштовхували назад надто захоплених глядачів.
Малх вертко протисся в перший ряд. Він побачив не просто змагання двох чоловіків, а боротьбу двох різних сил. Голуб — це втілення землі, грубої, важкої. Він схожий на деякі зображення Геракла-Геркулеса, в яких напівбог здається втомленим власним тілом. А Ратибор видався Малху подобою сонячного Аполлона. В його тілі сила не мета, а причина краси, вмістилище духу.
Ратибор не бачив захопленого погляду ромея, вся його увага була поглинута Голубом. /
Чулося, як тяжко, з натугою дихав ільменець. Краплини поту котилися по його обличчю. Ратибор відчув, як змокріла під його пальцями Голубова шкіра.
Він не намагався повалити Голуба, а, несподівано випустивши його, встиг обхопити ільменця і підняти вгору, до того як той пустив у хід руки.
Судді закричали:
— На силу, на силу! — Вони нагадували про те, що Голуб не мав права відбиватися ногами.
Притиснуті до тіла руки робили ільменця ще ширшим. Ратибор не зміг сплести пальці на спині Голуба і все-таки тримав його в повітрі, не даючи вирватися.
Для Малха це була скульптурна група, він згадував міф про Антея і Геракла.
Ратибор відчув, що Голуб перестав опиратись. Росич не повалив супротивника, щоб переможно притиснути плечі до піску, а просто поставив його на ноги і відпустив.
Голуб не ризикнув вести далі боротьбу, не захотів ганьбитися і похвальбою.
— Та й дужий же ти,— признався він,— а міцних людей народжує ваш Дніпро.
"Молодий слов'янин не лише сильний, він благородний,— думав Малх.— Він міг би грубо скористатись перемогою — не забажав. Яку дорогу проклали б жінки такому атлетові при дворі базилевса! За часів імператриці Пульхерії він устав би всемогутнім з її ложа. Та й нині жінки багато важать йри дворі, вони змусили б заплатити за твою силу..."
Неспокійний розум Малха, що знав успіхи в театрі і клоаку церковної тюрми, нашіптував про свіжу кров варварів, про нові джерела, від яких могла б відродитися велич простого життя. Та християнин нагадував філософові безнадійну істину: не наливають молоде вино в старі міхи. Роз'ятрений сумнів говорив Малху — він сам цей старий міх, який уже зносився, втратив минуле, залишився без надії на майбутнє.
Коло, що утворилося біля бійців, розпалося, тільки Малх замислено дивився на Ратибора, який розтирав собі руки й ноги.
— Ти справжній боєць.— Слова пруса Індульфа, звернені до Ратибора, вивели Малха із задуми.— А ти хочеш позмагатись зі мною?
— Так, якщо ти бажаєш. Будемо боротись? — відповів Ратибор.
— Ні, я борюся зі своїми, щоб тіло стало дужчим. Справжня боротьба чоловіків тільки зі зброєю в руках і коли чигає смерть. Чоловіка пізнають не лише в боротьбі — і в стихіях. Ми не саламандри, щоб ввійти в огонь, і вміємо літати тільки уві сні. Залишається вода. Ти хочеш змагатися у воді?
Не лише Малх, а й інші ромеї на цьому безіменному для них острові вміли зрозуміти красу тіла молодих варварів. Глядачі, що вже ліниво розходилися, спинилися. Росич був трошки вищий за пруса, його ноги й шия були ледь довші. В поясі були обидва однаково тонкі і стрункі, без краплі жиру. Можливо, ноги в росича були зайве м'язисті для суворого канону; напевне, вправи з каменем і конем не входили в програму еллінської атлетики. Плечі в Індульфа були більше похилі, що вважалося красивим. Кисті рук Ратибора були грубіші, ніж в Індульфа,— росичі більше працювали руками. Та довжиною пальців він чи й не переважав пруса... Важко було б зробити вибір.
Малх думав про те, що вже задовго до настання нових часів ніхто не дивувався пастухам, які вільно вибирались на вершину Олімпу в пошуках каверзної кози. Могутня і плотська релігія стародавньої Еллади змінилася порожніми для мислячої людини обрядами, ніби потрібними для простолюду. Авгури ще, як у старовину, прочитували долю, яка чекає імперію, за польотом шулік, а наступні імператори вже оголошувались богами, безглуздо збільшуючи населення неіснуючого Олімпу. Відшліфована в софізмах думка, багата література, чудова архітектура і скульптура замінили доброчесність предків. Та Імперія рано почала побоюватись вільнодумства. Співати хвалу імператорові, а найкраще — мовчати 1 коритися. Нині минуло понад двісті років від дня проголошення міланського едикту імператора Костянтина. Небезпечна релігія рабів і пригноблених приборкана, перетворена на надійну опору влади, яку колись була готова знищити. Святкуючи перемогу, церковники добили літературу. Два століття християни знищували сатанинські мармури, але скульптура ще жива. Мистецтво зображення зберігалося. Адже статуя злочинця могла бути таким же прекрасним творінням, як Діана, Лаокоон чи Зевс. Комусь же треба було витісувати імператорів та імператриць, зводити будівлі і оздоблювати їх, щоб засвідчувати велич імперії. Ще зберігався погляд на тіло чоловіка як досконаліше в порівнянні з обтяженим зайвою плоттю тілом жінки. Християнство з/ майже безплотними образами святих, прихованих одягом, нічого не могло протиставити заповітам колишніх естетів.
Дочекавшись, коли суперники ввійшли у воду, ромеї взялися за свої справи.
Тільки росичі залишалися нині на острові; пора купцям завершувати торг і повертатися. Чамота і старші виявилися терплячими. Вони отримають більше за інших, але не набагато. Правда, залишилася на кораблях зайва сіль, але ромеям не можна збавляти ціну, слов'яни пам'ятливі, один рік зіпсує багато майбутніх. Потім, уже на зворотній дорозі, купці висиплять її у воду, щоб полегшити вантаж. В озерах біля Меотійського болота солі безмежно багато. І дістається вона зовсім не з такими труднощами і з такими небезпеками, про які хитрі купці люблять розповідати довірливим покупцям.
В останні три дні Дніпро помітно спадав, але сьогодні вода спинилася. Це була ознака того, що в верхових лісах линули дощі.
Впадаючи в Дніпро, Рось утворила на його правому березі довгий мис — ним вона прикривалась від старшого брата. Від цього мису до острова було з верству. Голова Торжка відкидала Дніпро до його лівого берега.
Хто раніше торкнеться мису, хто випередить суперника, повернувшись на острів? Каламутна вода була така холодна, що тіло стискувалось, забиваючи дихання. В перші миті плавці мимоволі наддали з усіх сил. Коли шкіра вбулася в холоді, вони стали робити рухи розміреніше.
Діставшись мису, плавці мали право вийти на берег зігрітися. Природні умови робили змагання жорстокішим, ніж здавалося з першого погляду. Хто відстане, звичайно, не захоче гаяти час на перепочинок і може закоцюбнути на зворотному шляху.
Біля берега острова течії майже не відчувалося. Ближче до середини ріка, прориваючи русло в наносах піску й намулу, підхопила плавців. Стало ще холодніше. Спочатку, біля берега, Ратибор випередив Індульфа. Тепер він зрозумів, на що розраховує прус. У стержні-потоці Індульф поплив щосили. Він робив часті змахи, зариваючи під себе зігнуті в ліктях руки. Голову він тримав під водою, піднімаючи обличчя для нечастих вдихів. Ратибор не вмів так плавати і втратив перевагу першого ривка.
Течія зносила. Якісь великі рибини раптом заметалися під Ратибором. Йому здалося, що твердий плавник уколов його в груди.
Перегнавши, Індульф став віддалятися. Прус вчинив правильно, він швидше переплив важке місце. Тут вода йшла тихіше, суперника майже не зносило. Він був ближче до мису, ніж Ратибор.
Скрізь, як у бою, є своя хитрість, свій розрахунок — перемагають мудрі. Ратибор допустився помилки.
Росич не розумів складності боротьби з прусом, який виріс біля моря. З раннього дитинства пруса вимогливо привчали до холодної води крижаного моря, він знав не просте струмування річкової течії, а зрадливу гру прибережних вирів. Індульф заманив Ратибора на поле, де сам він був дужчий і вміліший.
Втоми Ратибор не відчував, тіло було слухняним. Змирившись з думкою про повернення без перепочинку, він стежив за Індульфом. Чи змерз він, чи зважиться вийти на берег, розтерти ноги на сонці?
Ні... Ратибору залишалося ще півсотні кроків чи помахів, коли Індульф досяг мілини. Прус став, йому тут було по пояс. Розбризкуючи воду, він вибіг на пісок, підняв руку на знак першого успіху і знову кинувся в Дніпро.
Діставшись берега, Ратибор вчинив інакше. Гладенький бережок, який залишив, відступаючи, Дніпро, був твердий і рівний, наче викладена шалівками підлога. Ратибор побіг угору проти течії. Бігти голим тому, хто вмів бігати з важким мішком за плечима верстви, не переходячи на крок, було все одно що літати на крилах. Він пробіг зо три сотні кроків, не помітивши того. Умови не заперечували такого прийому.
Індульф встиг подолати майже третину відстані, плив прямо проти течії. Ратибор плив навскіс униз. їхні доріжки повинні були зустрітися на острові, де плавців уже чекали.
Ратибор не помітив різниці в теплі берегової води — тіло застигало. Плавець непомітно для себе дубів. Його і пруса розділяло кроків тридцять-сорок. Зараз течія допомагала Ратибору і протистояла Індульфу.
Втрачаючи швидкість, Індульф плив не так, як спочатку, голову він не занурював, плечі піднімав вище, ніж треба. Обличчя в пруса скривилося від болю й досади. Ратибор подумав про судому, яка могла схопити суперника. Якось таке було з ним. Улітку на дні холодної ковбані його хапонув незрозумілий, як прокляття, біль, що вп'явся ззаду в гомілку. і
Ратибор дав течії знести себе ближче до Індульфа. Ще трохи, і обидва відчули мілину. Для глядачів ніхто не переміг. Посинілі суперники повернулися на берег пліч-о-пліч. Індульф тримався прямо, але Ратибор знав, що це дається нелегко: на лівій литці пруса здулася гуля.
Накинувши плащі, вони обігрівалися під променями сонця, розминаючи задерев'янілі пальці. Повторити змагання ніхто інший не зважився.
Байдикування змінилося поквапливою роботою. Купці домовилися з прусами, завершили торг з росичами. Пора, пора вниз, поки не відкрилися пороги.
Ромейські кораблі підтяглися ближче до берега. Човни росичів утворили мости між берегом і кораблями. З кораблів зносили мішки з сіллю, короби з сушеними солодощами — коричневими абрикосами без кісточок, поморщеними чорними сливами із пахощами диму, виноградом, засушеним цілими гронами.