Туди цей знатний вельможа їздить з кількома своїми щирими побратимцями на гулянки. Там хоч скільки кричи, ніхто не почує, окрім старого служника, який подає повні пляшки і прибирає порожні. Підходяще місце для маркізових амурів та любовних захоплень. У тому будинку є кімната, оббита дуже гарними фландрськими шпалерами з пейзажами, в ній — ліжко, старовинне, але широке, м'яке, з пуховиками, завішане з усіх боків; туалетний столик, і на ньому геть усе, що тільки може бути потрібно жінці, навіть самій герцогині — гребінці, губки, пляшечки з усякими есенціями, коробочки з мутаками, губна помада, мигдалевий крем; попід стінами — крісла, стільці, а на підлозі *— турецький килим, такий пушистий, що хоч як упадеш, а не заб'єшся. Цей потайниц притулок міститься на третьому поверсі. Я кажу "потайний", бо, дивлячись знадвору, ніхто й не запідозрить, що там така розкіш. Стіни будинку почорніли від часу і, здається, могли б завалитися, коли б не плющ, який густо обплів їх і утримує. Проходячи повз той замок, можна подумати, що в ньому нікого нема і не буває; крізь щільні віконниці й завіси увечері не видно ні світла свічок, ні відблиску вогню в камінах.
— Чудова декорація для п'ятого акту трагікомедії,— перебив Тиран.— У такому домі люди легко можуть перерізати одне одного.
— Ти так звик до трагічних* ролей, що це затьмарило твою уяву,— зауважила Зербіна.— То, навпаки, дуже веселе житло, бо й маркіз аж ніяк не кровожерний.
— Далі, далі, Зербіно,— сказав з нетерплячим жестом Блазіус.
— Коли я під'їхала до цього дикого замку,— вела далі Зербіна,— мені аж страшно стало. За свою доброчесність я не боялась, але на якусь мить раптом здалося, що маркіз хоче ув'язнити мене там у підземній тюрмі, аби час од, часу витягувати, коли йому заманеться. Мені зовсім не подобаються замкові вежі з заґратованими душниками, і я не стерпіла б неволі навіть задля того, щоб стати коханою жінкою його величності султана. А потім згадала, що я ж субретка, стільки разів помагала втікати Ізабеллам, Леонорам та "До-ралісам, отож придумаю, як вирватись і самій, якщо все-таки мене силоміць затримають тут. Де це видано, щоб якийсь ревнивець зробив Зербіну своєю полонянкою! Отож я сміливо ввійшла й була вельми приємно здивована, побачивши, що похмуре житло, яке так насуплено дивиться на перехожих, привітно всміхається гостям. Занепале зовні, воно було розкішне всередині. В каміні весело палав вогонь. Відблиски рожевих свічок відбивались у дзеркалах настінних світильників, на столі, що сяяв кришталем та сріблом, ждала розкішна, витончена вечеря. Край ліжка лежали недбало кинуті шматки матерії, і світло ламалось у їхніх складках. Дорогі прикраси — браслети, намиста, сережки — розкладені на туалетному столику, сяяли веселими іскрами коштовних каменів і яскравими поблисками золота. Я зовсім заспокоїлась. Відхиливши портьєру, ввійшла служниця, молода селянка, запропонувала свої послуги, допомогла мені скинути дорожній одяг і надіти. нове, більш підходяще вбрання, яке було вже приготоване в гардеробі. Невдовзі
прийшов маркіз. Сказав, що я чарівна в домашньому шовковому платті, яке переливало вишневим та білим кольорами, й поклявся, що нестямно кохає мене. Ми повечеряли, і повинна сказати, попри всю свою скромність, що я була блискуча. Неначе якийсь гемонський дух вселився в мене; я так і сипала дотепами, жартувала, голосно сміялася; то було таке променисте, сповнене запалу і натхнення, таке веселе шаленство, що просто й не уявити. Від нього затанцювали б навіть мертві й ожив би прах старого царя Пріама 11. Ошелешений, зачарований маркіз був просто в захваті, називав мене то янголом, то демоном, запевняв, що вб'є свою жінку й ожениться зо мною. Дорогенький маркіз так бн й зробив, тільки я не захотіла, сказала, що такі вбивства — це несмак, міщанство й банальність. Не думаю, щоб Лаїса, прекрасна Імперія і пані Ванноца12, яка була коханкою папи римського, коли-небудь приємніше й веселіше провели час за такою витонченою, пізньою святковою учтою. Так тривало кілька днів. А згодом маркіз став якийсь задумливий, здавалося, йому чогось бракує, він чогось шукає, не усвідомлюючи, чого саме. Кілька раз їздив верхи на прогулянку, а тоді запросив до себе двох-трьох друзів, наче хотів розважитися. Знаючи його марнославство, я прибралася якнайкраще, була, як тільки могла, елегантна, привітна і люб'язна з тими дрібними дворянами, котрі ніколи й не бачили такого блиску, а наприкінці, зробивши з розбитої тарілки китайської порцеляни кастаньєти, протанцювала сарабанду—з таким шаленим запалом і любострастям, що й святий не витримав би. Руки мої в знемозі здіймалися над головою, ноги блискавками мигали в маєві спідниць, стегна були рухливіші за живе срібло, стан вигинався так, що плечі майже торкалися підлоги, груди двигтіли, а погляди й усмішки сяяли таким вогнем, що запалив би цілий зал, якщо б я коли-небудь змогла затанцювати той танець па сцені. Маркіз просто сяяв, гордий, мов король, що у нього така коханка; але назавтра він знову став похмурий, знуджений, бездіяльний. Я випробувала всі свої любовні чари, га ба! — вони вже не мали над ним сили. Інколи він пильно розглядав мене, мовби в моїх рисах шукав схожості з іншою жінкою. Може, питала я себе, він хотів у мені втілити якийсь свій спогад про втрачене кохання? Ні, відповідала собі, ці меланхолійні химери не в його вдачі. Такі мріяння підходять дратівливим іпохондрикам 13, а не веселим рожевощоким здорованям.
— А може, він просто переситився? — зауважив Блазіус.— Бо ж навіть амброзія набридає, і боги приходять на землю, щоб поїсти звичайного людського хліба.
— Затямте, пане глупаче,— відповіла Зербіна, легенько ляснувши Педанта по руці,— затямте, я ніколи не набридаю, ви самі щойно твердили це.
— Вибачай, Зербіно, і скажи, на милість, що ж усе-таки мучило маркіза, мені просто кортить узнати.
— Я довго думала,— повела далі Субретка,— і зрештою-зрозуміла, що затьмарювало маркізове щастя, за якою рожевою оболонкою зітхав цей сибарит на ложі любострастя. Він шкодував за актрисою, бо я вже була для нього просто жінкою. Той блиск, який надають театральні вогні, грим, костюми, різноманітність ролей і подій, зник, як зникає штучна пишнота сцени, коли гасильник задуває свічки. Покинувши сцену, я втратила для нього частину своєї знадливості. З ним була тільки Зербіна; він же любив у мені й Лізетту, Мартону, Марінетту, іскрометні усмішки й погляди, швидкі, блискучі дотепи, веселу й завзяту мордочку, чудернацьке вбрання, пожадливість і захоплення публіки. В моєму повсякденному обличчі він шукав обличчя театральне, бо у нас, актрис, якщо тільки ми не бридулі, є дві вроди — штучна і природна, маска і лице. І перевагу часто віддаїбть масці, хоча й лице гарпе. Маркіза приваблювала Субретка, яку він бачив у "Похвальбі капітана Матамора", а я була пею тільки наполовину. В тому, що прив'язує деяких вельмож до актрис, чуттєвості набагато менше, ніж думають. То потяг скоріше душевний, а не плотський. Вони вважають, що, обнімаючи жінку, досягають ідеалу, але вабливий образ утікає від них; актриса — наче картина, яку треба розглядати на відстані і при відповідному освітленні. А коли наближаєшся — чарівність зникає. Я й сама почала нудьгувати. Раніше мріяла, щоб мене полюбив якийсь вельможа, хотіла мати багаті наряди, жити безтурботно, в розкоші і часто, бувало, кляла свою безталанну долю, яка примушувала мене мандрувати на возі по містах і селах, обливаючись потом улітку і замерзаючи взимку, поневірятися, ре-меством комедіантки заробляючи собі кусок хліба. Я ждала нагоди, аби покінчити з цим жалюгідним життям, і навіть не підозрювала, що саме воно і є моє справжнє життя, сенс усього мого існування, мій талант, моя поезія, мої чари і особлива моя осяйність. Коли б не мистецтво, що легенько золотило мене своїм промінчиком, я була б нікчемною безпутною жінкою, як багато інших. Талія, непорочна богиня, береже мене, захищаючи своїм покровом, а вірші поетів, ці гарячі жарини, торкаючись моїх губів, очищають їх од скверни хтивих і манірних поцілунків. Перебування в лісовому домі маркіза мені багато що прояснило. Я зрозуміла, що цей благородний дворянин закоханий не тільки в мої очі, зуби, шкіру, а й у ту іскорку, яка горить у мені, викликаючи в театрі оплески. Одного чудового ранку я сказала йому прямо, що мене аж ніяк не влаштовує довіку зоставатися коханкою вельможі — на це цілком годиться перша-ліпша жінка, а я хочу знову бути вільною, отож ласкаво прошу відпустити мене, хоч, правда, при тому й запевняла, що дуже люблю його і щиро вдячна йому за добрість. Маркіз наче здивувався спочатку, одначе не розсердився, а тоді, трохи подумавши, питає:
"Що ж ви збираєтесь робити, любонько?"
"Догнати в дорозі трупу Ірода,— відповідаю,— або приєднатися до неї в Парижі, якщо вона вже там. Хочу повернутися на сцену, буду субреткою, давно вже я не обманювала Жеронта".
Це розсмішило маркіза.
"Гаразд,— каже він,— беріть тих же мулів і їдьте перша. А я скоро поїду за вами. У мене є деякі запущені справи, так що мені треба побути при дворі, бо я вже давно кисну тут у провінції. Ви ж дозволите мені захоплюватись вашою грою, а якщо я тихенько постукаю у двері вашої вбиральні, то ви, сподіваюсь, відчините мені".
Я відказала з удаваною доброчесністю, але так, щоб не відбити його бажання:
"Ах, пане маркіз, чого ви від мене вимагаєте!"
Коротше кажучи, після вельми ніжного прощання я скочила на мула, і ось я тут, у "Гербі Франції".
— А якщо маркіз не приїде,— з сумнівом промовив Ірод,— ти ж пошиєшся в дурні.
Ця думка видалася Зербіні такою смішною, що, відкинувшись у кріслі, вона голосно зареготала, аж за боки хапалася.
— Щоб маркіз не приїхав! — вигукнула, трохи заспокоївшись.— Можеш заздалегідь замовити йому кімнату. Та я тільки боюся, що в своєму запалі він міг обігнати мене. А ти он як, Тиране,— сумніваєшся в моїх чарах; виходить, ти такий же безтолковий, як і жорстокий. Далебі, трагедії зробили з тебе тупака. Раніше ти був кмітливіший.
Леандр і Скапен, узнавши від слуг, що приїхала Зербіна, зайшли привітатися з нею. Незабаром появилась і Леопарда, побачила на столі золото й коштовності, і її совині очі загорілися.