Уряд штату зробив усе, щоб завадити приїздові інженера. Він використав усю свою владу, всю силу. Навіть губернатор встряв у цю боротьбу. А хто переміг? Він, хто тримає в руках увесь штат і є головою уряду, чи Мундіньйо Фалкан, що досяг успіху, не полишаючи своєї контори в Ільєусі? Його власний авторитет одержав перемогу над авторитетом самоврядування штату. Проти цього нічого заперечити. Фазендейро, на яких це справило величезне враження, ствердно кивали головою.
Зустріч у порту була врочистою. Насіб, пізно прокинувшись, що з ним тепер часто траплялося, не зміг туди прибути. Але Ньо-Гало розповів йому про все, щойно він прийшов у бар. В порту зібралися Мундіньйо Фалкан і його друзі, фазендейро, а також чимало різних цікавих. Про цього інженера велося стільки розмов, що він уже став майже міфічною постаттю, тому й не дивним було бажання побачити його нарешті на землі ільєуській. Прибув у порт навіть фотограф, якого найняв Кловіс Коста. Він зібрав усіх докупи, накрився чорною ганчіркою, і минуло не менше ніж півгодини, перш ніж було зафіксовано груповий портрет. На жаль, цей історичний документ не зберігся: фото не вдалося, старий умів фотографувати лише в ательє.
— Коли думаєте взятися за справу?
— Одразу ж. Почнемо з попередніх розвідок. Але я маю почекати своїх помічників з необхідними приладами, вони пливуть пароплавом "Ллойд" просто з Ріо.
— Скільки часу приблизно піде на роботи?
— Зараз важко визначити. Місяців півтора-два, точно не знаю.
Інженер у свою чергу поцікавився:
— Гарний пляж. Як тут з купанням?
— Чудово.
— Але на березі щось не видно нікого...
— В Ільєусі не в моді це заняття. Ризикує лише Мундіньйо, та ще купався покійний Осмундо, дантист, котрого застрелили... Та й то рано-вранці...
Інженер розсміявся:
— Але ж купатися не забороняється?
— Забороняється? Ні. Просто не в моді.
Дівчата з монастирської школи, які, скориставшися церковними святами, ходили по крамницях, роблячи покупки, зайшли в бар по цукерки. Серед них була вродлива і серйозна Малвіна. Капітан їх відрекомендував:
— Наша шкільна молодь, майбутні матері родин,— Ірасема, Елоїза, Зулейка, Малвіна...
Інженер з посмішкою тиснув руки, говорив компліменти:
— Виявляється, тут є чимало гарненьких дівчаток...
— А ви, сеньйоре, щось надто довго примушуєте себе чекати,— сказала Малвіна, підвівши на нього свої блакитні очі.— Ми вже думали, що ви зовсім не приїдете.
— Якби я знав, що на мене чекають такі чарівні сеньйорити, я давно б уже приїхав, коли б мені навіть не дали дозволу...— Які очі у цієї дівчини. Гарними були не лише її обличчя і граціозна фігура, в ній відчувалася і внутрішня краса.
Весела зграйка дівчат пішла далі, Малвіна двічі озирнулася. Інженер оголосив:
— Треба скористатися сонцем і покупатися.
— Приходьте на аперитив. Тут його п'ють об одинадцятій — пів на дванадцяту... В барі познайомитесь з половиною мешканців Ільєуса...
Інженер зупинився в готелі Коельйо. Незабаром мешканці Ільєуса побачили, як він у купальному халаті попрямував на пляж. Всі дивилися, як він скидає халат (на його атлетичному тілі залишилися тільки труси), як біжить до моря, як розтинає хвилі дужими помахами рук. Малвіна усілася на одну з лавок біля пляжу і почала стежити за інженером.
Про те, як у араба почалося сум'яття почуттів
Він прочитав кілька рядків у газеті, затягуючись духмяною сигарою "Сан Фелікс". Звичайно він не встигав допалити сигару та проглянути баїйянські газети і засинав, заколисаний морським вітерцем, розморений смачними, улюбленими стравами і незрівнянними приправами Габрієли. З-під його густих вусів долинало спокійне, розмірене хропіння. Ці півгодини сну в затінку дерев були однією з насолод в ясному, спокійному житті Насіба без тривог, без ускладнень, без серйозних запитань. Ніколи ще не йшли його справи так блискуче. Число відвідувачів бару неухильно зростало, Насіб відкладав гроші в банк, його мрія про ділянку для плантації какао ставала все реальнішою. Йому ще не доводилося здійснювати вигіднішої оборудки, аніж найм Габрієли на невільницькому ринку. Хто б міг подумати, що вона така майстерна куховарка, і хто б сказав, що під брудним лахміттям заховано стільки грації і краси, що її тіло таке гаряче, руки такі лагідні і що від неї так п'янко пахне гвоздикою?..Того дня відвідувачі бару були охоплені цікавістю, скрізь лунали привітання, хвала інженерові ("Ви чудовий плавець!"), снідати в Ільєусі всі сіли із запізненням. Насіб підраховував, скільки часу минуло з того дня, коли було оголошено про очікуване прибуття інженера. Габрієла пішла додому, попередньо запитавши:
— Чи можна мені сходити сьогодні в кіно? З доною Арміндою...
Він великодушно дістав із каси папірець в п'ять рейсів.
— Заплати і за її квиток...
Спостерігаючи, як вона, усміхаючись, поспішає додому (він не переставав пощіпувати і торкатися її навіть у час їжі), Насіб закінчив свої підрахунки: три місяці і вісімнадцять днів тривог, чуток, хвилювань, невпевненості і надій для Мундіньйо і його друзів, а також для полковника Раміро Бастоса і його однодумців. Взаємні напади в газетах, таємні переговори, суперечки, глухі погрози — одне слово, атмосфера ускладнювалася з кожним днем. Бували хвилини, що бар здавався казаном, який ось-ось вибухне... Капітан і Тоніко Бастос майже не розмовляли між собою, полковник Амансіо Леал і полковник Рібейріньйо ледве віталися.
Подумати лишень, як все дивно складалося. А для Насіба ці тривожні дні були днями тиші, абсолютного спокою, непідробної радості. Мабуть, це були найщасливіші дні його життя.
...Ніколи він не спав так смачно в години сієсти, як в ці дні. Він з усмішкою прокидався, зачувши голос Тоніко, якому обов'язково треба було випити після сніданку чарку гіркого аперитиву для травлення і трохи погомоніти перед відкриттям контори. Трохи згодом до них приєднувався Жоан Фулженсіо, що прямував у "Папеларіа Модело". Вони обговорювали події, що відбулися в Ільєусі і у всьому світі,— книготорговець добре розбирався в усіх питаннях, а Тоніко знав усе, що стосувалося жінок міста.
На три місяці і вісімнадцять днів затрималося прибуття інженера, і рівно стільки ж часу минуло з того дня, як він найняв Габрієлу. В той день полковник Жезуїньйо Мендонса убив дону Сіньязінью і дантиста Осмундо, та лише наступного дня Насіб переконався, що Габрієла вміє варити. Лежачи в шезлонзі із погаслою сигарою в роті, кинувши газету на землю, Насіб пригадував і усміхався... Три місяці і сімнадцять днів їсть він страви, приготовлені Габрієлою, і може стверджувати: так, у всьому Ільєусі немає куховарки, що могла б зрівнятися з нею. Три місяці і сімнадцять днів він спить з нею, починаючи з другої ночі, коли в променях місячного світла побачив її ногу і в кімнатних сутінках угадав її перса, що проглядали крізь порвану сорочку...
Сьогодні, можливо, через надзвичайне пожвавлення в барі, через галас, викликаний присутністю інженера, він не задрімав, а лежав і думав. Перші дні Насіб не оцінив належно ні якості страв, ні гарячого тіла біженки. Задоволений смаком і різноманітністю страв, він лише тоді віддав їй належне, коли кількість відвідувачів почала зростати, коли довелося збільшити асортимент закусок і солодощів, коли вихваляння набуло масового характеру і Плініо Араса, методи якого в торгівлі були досить суперечливими, спробував переманити Габрієлу. Що ж до її тіла, то Насіб, охоплений небувалим любовним запалом, так сильно до нього звик, що без сну проводив з Габрієлою божевільні ночі. Спершу він приходив до неї зрідка, коли повертався додому, тому що Різолета не мала часу або була хворою, і не почував себе змореним та сонним. В таких випадках він лягав з Габрієлою, оскільки нічого іншого робити не залишалося. Але скоро цій байдужості настав кінець. Насіб так звик до страв, приготованих новою куховаркою, що, потрапивши на день народження до Ньо-Гало і ледве доторкнувшись до поданих наїдків, одразу відчув, наскільки витонченіші приправи Габрієли. Якось непомітно для самого себе він почав ще частіше відвідувати кімнатку в дворі, забувши майстерну Різолету; йому обридла її награна, удавана лагідність, її капризи, щоденні скарги, навіть її витончена любов, якою вона користувалася для витягування грошей із його кишень. Нарешті він зовсім перестав до неї ходити, перестав відповідати на її записки, і ось уже майже два місяці в нього не було іншої жінки, окрім Габрієли. Тепер Насіб щовечора приходив до неї в кімнатку, намагаючись залишити бар якнайраніше.
Добре, коли життя радісне, плоть задоволена, страва смачна і ситна, душа спокійна, кохання щасливе... В число доброчесностей Габрієли, складених Насібом в час сієсти, входили працелюбність і ощадливість. Як тільки вистачало в неї сили і часу прати білизну, прибирати в домі — таким чистим він ще ніколи не був! — готувати закуски для бару, сніданок і обід для Насіба? А вночі вона була свіжа, невтомна і сповнена бажання, і, не лише віддаючись, але й беручи, вона ніколи не була змореною, сонною або пересиченою. Габрієла, здавалося, розгадувала думки і настрій Насіба, попереджувала його бажання і нерідко радувала його сюрпризами: то приготує вишукану страву, яку він любить,— маніокову кашу з крабами, ватапа[59] або "баранячу вдову", то поставить квіти поряд з його фотокарткою на столі у вітальні, то заощадить гроші, які він давав їй для базару, то прийде допомогти в барі.
Раніше Шіко Молеза, повертаючись із сніданку, приносив Насібові судки з їжею, що її готувала Філомена. Шлунок невмолимо фіксував час, і араб, що залишався з Віко Фіно для обслуговування останніх відвідувачів, котрі приходили випити аперитив, чекав на Шіко з нетерпінням. Але якось, без будь-якого попередження, із судками з'явилася Габрієла, вона прийшла попросити дозволу сходити на спіритичний сеанс, куди її кликала дона Армінда. Габрієла залишилася допомогти обслуговувати відвідувачів і потім почала приходити щодня. Тієї ночі вона йому сказала:
— Краще я сама приноситиму тобі сніданок. Тоді ти зможеш раніше їсти, а я буду допомагати тобі в барі. Не заперечуєш?
Яка ж була йому рація заперечувати, коли її присутність є ще однією приманкою для відвідувачів? Насіб одразу помітив: вони почали довше затримуватись, замовляти ще по чарці, випадкові клієнти оберталися на постійних, починали ходити до бару щодня, аби побачити Габрієлу, перемовитись з нею словом, усміхнутися їй, доторкнутись до її руки.