Якщо ж ми таких чітко відділимо, то тих, хто залишиться, мусимо, образно кажучи, фактично шукати вдень зі свічкою – так їх мало. Цих небагатьох треба, щоправда, називати не "ідеальними людьми", як я вже казав, а людьми, котрі "прагнуть до ідеалу". Прагнення до ідеалу вважається діючою на Землі особистісною рисою. Це саме ті люди, яких можна вважати повноцінними, які велику, часто ґрандіозну мету мають перед собою, але при цьому не витають у хмарах, а обома ногами твердо тримаються на ґрунті земного життя, щоб не відірватися від нього задля того, що на Землі є нереальним. Вони, долаючи сходинку за сходинкою, зі здоровим поглядом і вправною рукою прагнуть високої мети, не завдаючи при цьому незаслуженої шкоди іншим людям. Користь, яку приносять люди такого типу, лише зрідка оцінять окремі особи. Визиск у будь-який спосіб при цьому взагалі немислимий, оскільки тоді визначення "той, хто прагне до ідеалу" не мало б жодної правомірности. І такою, що прагне до ідеалу, повинна і може бути кожна людина, байдуже, до якої діяльности тут, на Землі, вона схильна. Вона може таким чином ушляхетнити будь-яку роботу і надати їй високої мети. Вона при цьому лише ніколи не має права забувати дотримуватися рамок земного життя. Якщо вона виходить за них, це стає для Землі нереальним і, отже, нездоровим. У результаті ніколи не буде досягнуто просування вперед, яке є головною умовою та ознакою всього, що прагне до ідеалу. На Землі людина має обов'язок ставити собі за мету досягнення Найвищого для неї і щосили прагнути досягти цієї мети. Як людина! Виключено від самого початку, щоб вона лише, як тварина, дбала про їжу та питво, як це, на жаль, робить так багато людей, або щоб за допомогою інтелекту спонукала себе домагатися чисто земної величі або слави, не маючи перед очима головної мети – загального блага та піднесення людства. Усі вони для Землі мають меншу вартість, ніж тварини, оскільки тварина завжди є природною, саме такою, якою вона й повинна бути, навіть якщо її мета полягає лише в підтриманні бадьорого стану створінь, щоб не відбувалося гальмівного розслаблення, наслідком якого може стати занепад та розпад, оскільки рух у Творінні є обов'язковою умовою життя. Пильнуйте! Людину, яка справді прагне до ідеалу, можна, отже, розпізнати по тому, що вона намагається піднести все суще на Землі, не спонукаючи в якомусь інтелектуальному сенсі до звеличення і влади, а до ушляхетнення! Усі її ідеї можуть бути здійснені на Землі з користю як для окремих людей, так і для суспільства, тоді як ті, хто лиш хоче бути ідеальним, звернені до ідей, які неможливо практично застосувати в здоровому земному житті, а лише відволікають від нього, тягнуть у світ шкідливих мрій, що відвертають від використання сьогодення для дозрівання їхнього духу, яке кожна людина повинна створювати і розвивати у своєму переживанні сьогодення.
Так само й люди з ідеально-комуністичними поглядами завдають серйозної шкоди людству, бо впровадження цих ідей у життя мусило б призвести до лише нездорових наслідків, попри те, що вони особисто бажають добра. Вони нагадують будівельників, які в цеху ретельно складають будинок для іншого місця. Він має ошатний і прекрасний вигляд… у цеху. Після перенесення на справжній будмайданчик він, одначе, стоїть косо та ненадійно, тож ніхто в ньому мешкати не може, бо земля була нерівною і, попри величезні зусилля й старання, її не вдалося вирівняти. Саме це врахувати будівельники й забули. Вони неправильно оцінили об'єктивні обставини, які безумовно й непорушно існували ще до спорудження цієї будівлі! Такого не зробить той, хто справді прагне до ідеалу!
Ідеально-комуністичні ідеї не можуть втілитися в життя, зростаючи з такого ґрунту, так само закріпитися в ньому або взагалі поєднатися з ним, оскільки таким ґрунтом є люди, які аніскільки не підходять для них! Він надто нерівний і таким буде завжди, тому що немає жодної можливости досягнути однакової зрілости всіх людей на Землі. Завжди і повсякчас буде величезна різниця у зрілості людей відповідного періоду, оскільки духовно окремі люди є і будуть цілком самостійними особистостями, які можуть розвиватися лише по-різному, оскільки ці духовні особистості ніколи не повинні втрачати вільної волі стосовно себе самих! Колишню вільну волю людства зі Світовим Поворотом позбавлено проявів назовні внаслідок втілення на Землі Волі Божої, яка відтепер, цілком природно, має панувати над волею людською, тому що вона стоїть над нею і є сильнішою! Тільки внутрішньо кожна окрема людина ще раз може обрати рішення про свій духовний шлях, який приведе її до Світла збереження чи до темряви розкладання! Намагайтеся ж розпізнати людей, котрі справді прагнуть до ідеалу на Землі, щоби сприяти їхнім діянням, оскільки, будуючи, вони приносять тільки користь. —
34. Перекладіть на нього всю провину
Ці так часто вживані слова є одним із головних заспокійливих засобів для всіх тих, хто називає себе віруючими християнами. Однак такий засіб є отрутою, що викликає сп'яніння. Так само, як це буває з багатьма отрутами, що їх під час хвороби застосовують лише для приглушення нестерпного тілесного болю, досягаючи уявного заспокоєння, відбувається й у духовній площині зі словами: "Перекладіть на нього всю провину, бо він нас урятував, і його ранами ми зцілилися!"Оскільки віруючі сприймають їх як один із основних стовпів церковно-християнського вчення, то на них вони діють особливо спустошливо. Християни вибудовують усю свою внутрішню позицію згідно з ними. Таким чином вони потрапляють, однак, у смертельні обійми сліпої віри, в якій усе інше можуть бачити лише в дедалі більшому помутнінні, доки зрештою вся картина зміниться і на Істину опуститься сіра поволока, тож вони ще спроможні знайти опору лише в штучній побудові спотворених теорій, яка разом із ними мусить зруйнуватися в день пізнання.
"Перекладіть на нього всю провину!.." Безумна ілюзія! Як вогонь, явиться світла Істина серед стовпища лжевчителів та прогнилих віруючих і, спалахнувши, все неістинне спалить! Приємно гріються маси ще й сьогодні у вірі, що все, що Спаситель витерпів і зробив, звершилося заради них. Вони у млявості свого мислення називають зухвалою, блюзнірською кожну людину, яка думає, що сама мусить хоч чимось посприяти тому, щоб зуміти зійти на Небо. Щодо цього багато хто має дивовижну смиренність і скромність, які в інших проявах їхнього життя даремно шукати. На їхній розсуд, це схоже на богохульство, якщо з'являється хоча б зовсім слабка й боязка думка, що низходження Спасителя на Землю і прийнятих ним страждань та смерти ще не достатньо, щоби стерти всі гріхи тих людей, які в його тодішньому земному бутті вже не сумніваються.
"Перекладіть на нього всю провину…" – думають вони з пристрасним благоговінням і не знають, що вони, власне кажучи, чинять. Вони сплять, але їхнє пробудження колись буде жахливим! Їхня нібито смиренна віра є не чим іншим, як самовдоволенням та безмежною гординею, якщо вони уявляють собі, що Син Божий зійшов, аби, служачи їм, приготувати шлях, яким вони потім бездумно можуть увійти прямо в Царство Небесне. Власне кажучи, кожен мусить відразу, без зволікань розпізнати тут порожнечу. Вона може бути породжена лише безмірним бажанням зручности і легковажністю, якщо не створена кмітливістю як засобом для досягнення земної вигоди!
Людство заблукало посеред тисяч помилкових шляхів і обманулося саме у своїй безрозсудній вірі. Яке приниження Бога приховано в цьому. Що є людина, щоб наважуватися сподіватися на те, що Бог послав Свого Єдинородного Сина, тобто Частину Свого Безсутнісного Життя, для того, щоб люди могли перекласти на нього свій тягар гріхів, аби тільки вони не завдавали собі клопоту прати свою брудну білизну і знімати з себе темний тягар, який вони самі на себе й звалили. Горе тим, кому за такі думки колись доведеться відповідати! Це найзухваліше опоганення Величного Божества! Христова Місія була не настільки низькою – навпаки, вона була сповнена величі, вимогливо вказуючи до Отця.
Уже однораз я вказував на велике Спасительне Діяння Сина Божого* (Доповідь №14 "Спаситель"). Його велике Діяння Любови зійшло в цьогобічному і потойбічному світі й принесло розмаїті плоди. Відтоді ж лише людьми покликані багато разів намагалися зробити себе покликаними Богом, хапали нечестивими руками чисте Вчення і, затемнюючи, стягували його глибоко вниз до свого рівня. Людство, яке їм довірилося, серйозно не перевірило саме Слово, якого вони навчали, і впало разом із ними. Величне ядро Божественної Істини обволокли земною обмеженістю, тож форма нібито збереглася, однак усе його сяяння в прагненні до земної влади та земної вигоди згасло. Лише тьмяні сутінки панують там, де могло би бути найясніше сяйво духовного життя. Людство, що благало про допомогу, пограбували, позбавили скарбу, який Христос Ісус приніс усім, хто про це просив. Приховуючи егоїстичні бажання, вказують шукачам спотворений, хибний шлях, на якому ті не лише марнують дорогоцінний час, але навіть дуже часто їх женуть в обійми темряви.
Швидко розрослися лжевчення. Вони заглушили Простоту, Істину, і покрили їх переливистими шатами, від барвистости яких, одначе, ніби від отруйної рослини, струменить небезпека, яка одурманює все близьке оточення, через що пильність віруючих стосовно самих себе паралізується і врешті-решт зникає. З тим завмирає також будь-яка можливість сходження до істинного Світла. Ще раз великий Поклик Істини пролунає над усіма землями. І тоді до кожного прийде розплата у вигляді долі, яку він сам собі зіткав. Люди нарешті отримають те, що досі з такою впертістю утверджували. Вони мусять пережити всі помилки, яких допустилися у своїх бажаннях або зухвалих думках або які намагалися наслідувати. Для багатьох дике виття буде наслідком, і зчиниться зубовний скрегіт від страху, люті та розпачу.
Отже, ці тяжко вражені злом і відкинуті в Суді відразу ж відчують це як раптову несправедливість і жорстокість, щойно їх спіткає та дійсність, яку вони у своєму земному житті досі воліли визнавати за єдино істинну, на що повсякчас наставляли й своїх ближніх.