Та раптом він одсахнувся: обвинувачений, тремтячи і хитаючись, сперся на бильця своєї лави і випростався; очі його викотилися і налилися кров'ю, а щелепи рухалися, наче в паралізованого. "Ох!" — залунали жіночі голоси, сповнені жаху та передчуття сенсації. Але обвинувачений встиг тільки подати кілька хрипких звуків на Дідеріхову адресу: оборонець схопив його за рукав і почав заспокоювати. Голова тим часом оголосив, що прокурор почне свою обвинувальну промову о четвертій годині по обіді, і зник разом із суддями. Дідеріх, наполовину оглушений, зразу ж опинився в кільці Кюнхена, Цілліха, Нотгрошена, які віншували його. Незнайомі люди тисли йому руку: буде обвинувальний вирок, безперечно. Лауер може збирати свої речі. Майор Кунце нагадав переможцеві Дідеріху, що в них ніколи не було розбіжності в поглядах. У коридорі повз обступленого дамами Дідеріха, майже торкнувшись його, пройшов старий Бук. Він надягав свої чорні рукавички і дивився при цьому в обличчя Геслінгові; не відповідаючи на уклін, який той мимоволі віддав йому, він дивився Дідеріхові просто у вічі допитливим і сумним поглядом, таким сумним, що й Дідеріх, незважаючи на свій тріумф, сумно подивився йому вслід.
Раптом він помітив, що п'ятеро Букових дочок не соромляться казати йому компліменти. Вони пурхали й шелестіли шовком і питали, чому він не привів сестер на це захоплююче засідання. Він зміряв п'ятьох вичепурених дуреп, одну по одній, гордовитим поглядом і заявив їм суворо і зневажливо, що існують речі, котрі, як-не-як, а поважніші за всяку там театральну виставу. Вони здивувалися й відійшли. Коридор спорожнів; під кінець з'явилася ще Густа Даймхен. Вона була попрямувала до Дідеріха. Але Вольфганг Бук її наздогнав, посміхаючись, наче нічого не сталось; з ним були обвинувачений і його дружина. Густа Даймхен кинула Дідеріхові поквапливий погляд, що закликав його до делікатності. Він сховався за колону, і коли переможені проходили повз нього, серце його забилося.
Коли він збирався вже залишити будинок суду, з канцелярії вийшов урядовий президент фон Вульков. Дідеріх з капелюхом у руці став на дорозі, клацнув у слушний момент каблуками, і справді, Вульков зупинився.
— Ну що ж, — сказав він з глибини своєї бороди і ляснув Дідеріха по плечу. — Ви виграли перегони. Дуже ділові погляди. Ми ще поговоримо.
І він рушив далі в своїх брудних чоботях, похитуючи животом у пітних мисливських штанях і лишаючи за собою їдкий запах хижого самця, той запах, що стояв у залі суду під час розгляду справи.
Внизу коло виходу досі ще стояв бургомістр з дружиною і тещею, які напосідали на нього з обох боків і вимоги яких він, блідий і розгублений, марно намагався погодити.
Удома вже все знали. Вони втрьох чекали на кінець засідання у вестибюлі, і Мета Гарніш розповіла їм, що там відбулося. Пані Геслінг мовчки, із слізьми на очах, обняла сина. Сестрам було трохи ніяково, бо ще вчора вони ставилися із зневагою до Дідеріхової ролі в процесі, яка тепер виявилася такою блискучою. Але Дідеріх, у щасливому забутті переможця, звелів подати на обід вина і оголосив їм, що сьогоднішній день назавжди забезпечив їхнє громадське становище в Нецігу.
— Букові дочки остерігатимуться не вклонятися вам на вулиці. Вони будуть раді, якщо ви їм відповісте на уклін.
Засудження Лауера, твердив Дідеріх, тепер лише пуста формальність. Воно було забезпечене, а разом з ним нестримне Дідеріхове піднесення.
— Щоправда, — і він замислився над своїм келихом, — незважаючи на те, що я чесно спевнив свій обов'язок, все могло б бути інакше, і тоді, мої любі, — не будемо ховати цього від себе, — тоді я, напевне, димом догори пішов би, і Магдине заміжжя разом зі мною! — Магда зблідла, але він поплескав її по руці. — Тепер ми щасливо вихопилися. — І, піднявши келих, з мужньою твердістю: — Який поворот долі з ласки божої!
Він звелів сестрам причепуритися і супроводити його до суду. Пані Геслінг просила не приневолювати її, вона дуже боїться хвилювань. Цього разу Дідеріх не квапив сестер, вони могли одягатися, скільки їм заманеться.
Коли вони ввійшли, зала була вже повна, та публіка була інакша. Не було Буків, а з ними Густи Даймхен, Гейтейфеля, Копа, всієї масонської ложі, всієї вільнодумної спілки виборців. Вони визнали себе за переможених! У місті вже знали все, сюди йшли, щоб помилуватися з їхньої поразки; менш добірна публіка підсунулася до передніх лав. Ті з колишньої банди, хто ще був тут — Кюнхен і Кунце, — були заклопотані тільки одним: щоб кожен з приявних міг прочитати у них на обличчі їхні добромисні погляди. Було тут і кілька підозрілих осіб: молоді люди з потомленими, але виразними обличчями і кілька занадто вже рум'яних жінок, які впадали в око; і всі вони обмінювалися поклонами з Вольфгангом Буком. Міський театр! У Бука вистачило зухвальства запросити їх на свою оборонну промову.
Обвинувачений поквапливо повертав голову щоразу, коли хто-небудь увіходив. Він чекав на свою дружину! "Він гадає собі, що вона ще прийде!" — думав Дідеріх. Але вона прийшла: ще блідіша, ніж сьогодні вранці, привітала чоловіка благаючим поглядом, тихо сіла на край лави і вп'ялася очима в судовий стіл, мовчки і гордо, наче в свою долю... Судді ввійшли до зали. Голова розпочав засідання і надав слово панові прокурору.
Ядасон зразу заговорив з незвичайним запалом; уже після перших фраз голос у нього охляв, і враження він справив дуже бліде; актори міського театру переглядалися із зневажливими посмішками. Ядасон помітив це і почав так розмахувати руками, що поли його мантії розліталися в усі боки; голос його зривався, вуха горіли. Нафарбовані дівчата нестримно реготали, впавши головами на бильця лав.
— Невже Шпреціус нічого не помічає? — питала бургомістрова теща.
Але суд спав. Дідеріхове серце бурхливо раділо: Ядасон укрив себе соромом, Геслінг помстився панові асесору! Ядасон не міг уже сказати нічого нового, крім того, що сказав уже він сам і чим виграв перегони! Він виграв, це знав Вульков, знав і Шпреціус, тому він і спав з розплющеними очима. Ядасон сам відчував це краще за всіх; чим галасливішим він ставав, тим менше було в ньому певності. Коли він, нарешті, зажадав двох років ув'язнення, всі, кому він встиг набриднути, з ним не погодилися: очевидно, навіть судді. Старий Кюлеман здригнувся і прокинувся з гучним хропінням. Шпреціус кілька разів кліпнув повіками, щоб зігнати з себе сон, і сказав:
— Слово надається панові оборонцю.
Вольфганг Бук повільно підвівся. Серед його дивних друзів почувся доброзичливий шепіт, і Бук переждав його спокійно, всупереч настороженому дзьобові Шпреціуса. Потім він недбало начебто збираючись покінчити з усім упродовж двох хвилин, заявив, що допит свідків дав надзвичайно сприятливу для обвинуваченого картину. Пан прокурор даремно гадає, що покази, несприятливі тільки внаслідок погрозливого втручання в особисте життя свідків, мають хоч якусь цінність. Або, скорше, вони мають ту цінність, що якнайблискучіше доводять невинність обвинуваченого, оскільки знані зі своєї правдивості люди лише через шантаж... Тут його, звичайно, перепинили. Коли голова заспокоївся, Бук спокійно провадив далі. Але якщо навіть вважати за доведене, що обвинувачений насправді мовив інкриміновані йому слова, то і в такому разі момент карності відпадає, бо свідок доктор Геслінг одверто визнав, що навмисне і свідомо провокував обвинуваченого. Постає питання, чи не є в даному випадку саме свідок Геслінг, який діяв з провокаційною метою, справжнім ініціатором злочину, який він учинив з мимовільною допомогою іншого, свідомо використавши його збуджений стан. Оборонець рекомендував панові прокуророві уважніше придивитися до свідка Геслінга. Тут багато хто обернувся до Дідеріха, і його кинуло в жар. Але зневажлива гримаса голови суду знову підбадьорила його.
Бук надав своєму голосові лагідності й теплоти. Ні, він не бажає нещастя свідкові Геслінгу, якого вважає за жертву іншого, значно вищого.
— Чому останнім часом так множаться звинувачення в образі його величності? Мені скажуть: унаслідок таких пригод, як убивство робітника. Але я відповім: ні, лише завдяки промовам, які супроводять ці пригоди.
Шпреціус витяг шию і вже націлився дзьобом, але ще вичікував. Бук не звертав на нього уваги; він надав своєму голосові сили й мужності.
— Погрози і перебільшені вимоги однієї сторони спричинюють відсіч другої. Принцип: "Хто не зі мною, той проти мене" — кладе різку межу між тими, хто схиляв коліна перед його величністю, і тими, хто його ображає.
Тут Шпреціус стріпнувся.
— Пане оборонцю, я не можу дозволити, щоб ви гудили кайзерові слова. Якщо ви й далі провадитимете в такому тоні, суд буде змушений накласти на вас штраф.
— Я підкоряюся вказівці пана голови, — сказав Бук, і слова його ставали все округліші і значніші. — Тому я буду говорити не про кайзера, а про вірнопідданого, якого він виховує для себе. Я буду говорити не про Вільгельма Другого, а про свідка Геслінга. Ви всі бачили його. Звичайний собі чоловік, з пересічними розумовими здібностями, що залежить від обставин і випадку, слабодухий, поки справа стояла для нього погано, і над міру самовпевнений, як тільки вона набрала іншого напрямку.
Дідеріх засопів на своїй лаві. "Чому Шпреціус не захищає мене? Це його обов'язок! Він дозволяє бештати на публічному засіданні людину націоналістичних поглядів — і кому? Оборонцеві, професіональному речникові підривних тенденцій! Ні, в державі щось не гаразд..." Все в ньому починало кипіти, коли він дивився на Бука. Ось він — ворог, антипод; тут можливе тільки одне: знищити! Ця образлива людяність у товстому профілі Бука! Відчувається його поблажлива любов до слів, яких він добирає, щоб характеризувати Дідеріха!
— Таких, як він, — говорив Бук, — завжди були тисячі. Вони робили свої справи і мали політичні погляди. Єдине, що додалося тепер і створило новий тип, це жест, хвалькуваті манери, войовничість удаваної індивідуальності, бажання справляти враження за всяку ціну, хоча б платити за це довелося іншим. Інакшодумці називаються ворогами нації, хоча б вони складали дві третини її. Класові інтереси — мабуть, але огорнені романтичною брехнею. Романтичне ставання на коліна перед монархом у надії, що він уділить своєму вірнопідданому від своєї влади стільки, скільки треба, щоб тримати в покорі ще дрібніших.