Катріона

Роберт Луїс Стівенсон

Сторінка 37 з 48

Я хотів накинути на плечі Катріони свій плащ, але вона роздратовано сказала, щоб я залишив його собі.

— Не надіну, — промовив я. — Цей неотесаний юнак, що стоїть перед вами, вже звик до всякої погоди, а ви тендітна, вродлива дівчина! Люба, невже ви хочете, щоб я згорів од сорому?

Вона безмовно скорилася, і в темряві я на якусь мить затримав у неї на плечі руку, ніби обіймаючи її.

— Треба бути терпеливішою до свого друга, — сказав я.

Мені здалося, що вона трохи притиснулась до моїх грудей, а може, це було тільки в моїй уяві.

— Ваша доброта безмежна, — відповіла Катріона.

Далі ми знову пішли мовчки, але тепер усе різко змінилось. Я відчув себе щасливим безмежно; щастя зігрівало серце, пестило душу.

Дощ уже перестав, коли ми вранці прийшли в місто Дельфт. Уздовж каналу красиво вимальовувались червоні будинки з гостроверхими дахами. Служниці вже витирали й скребли щітками шосе. З сотень димарів валив дим, і я подумав, що час і поснідати.

— Катріоно, — звернувся я до дівчини, — у вас, здається, лишився шилінг і три бобі?

— Вони вам потрібні? — спитала Катріона, передаючи мені гаманець. — Хотілося б, щоб там було п'ять фунтів. Навіщо вони вам?

— А чого ми йшли всю ніч, наче двоє жебраків? — спитав я. — Тільки тому, що в цьому нещасному Роттердамі у мене вкрали гаманця з грішми. Тепер я можу говорити про це, бо сподіваюся, що найгірше минулося, хоч попереду у нас ще довгий шлях, поки ми дістанемось туди, де я зможу одержати гроші. Коли ви не купите шматок хліба, нам доведеться йти голодними.

Дівчина глянула на мене широко розкритими очима. При ранковому світлі вона здавалась блідою од перевтоми, і я відчув докори сумління за неї. Дівчина ж голосно засміялась і вигукнула:

— Ой, лишенько? Виходить, ми жебраки! І ви теж? Як мені хотілося б цього! Я страшенно рада, що можу купити вам сніданок. Але було б набагато краще, коли б мені довелося танцями заробляти вам сніданок. Сподіваюся, що тутешні мешканці не бачили наших танців і добре платили б за розвагу.

Я ладен був розцілувати її за такі слова. Чоловіків завжди чарує мужність жінки.

Ми купили собі молока у селянки, яка щойно приїхала в місто, а в булочній — ще теплий, пахучий хліб, який і з'їли дорогою. Від Дельфта до Хега рівно п'ять миль, і дорога пролягає чудовою, затіненою деревами алеєю, по один бік якої — канал, а по другий — багаті випаси для худоби. Так, це було справді гарне місце.

— А тепер, Деві, — подивилась мені у вічі дівчина, — скажіть, що ви робитимете зі мною далі?

— Саме про це нам і треба поговорити, — відповів я, — і чимскоріше, тим краще. В Лейдені я роздобуду гроші, з цим буде гаразд. Але як бути з вами до приїзду вашого батька? Учора ввечері мені здалося, що ви не хотіли б розлучатися зі мною.

— Вам не тільки здалося, — мовила дівчина.

— Ви дуже молода, — вів я Далі, — та і я теж. А це найгірше. Як нам влаштуватися? Хіба що видати вас за свою сестру?

— А чому б і ні? — підхопила вона. — Тільки б ви погодились.

— Хотілося б, щоб так і було! — вигукнув я. — Я був би найщасливішою людиною в світі, коли б мав таку сестру. Але й тут перешкода, бо ви Катріона Драммонд.

— А тепер стану Катріоною Бальфор, — зауважила вона. — Хто знатиме? Тут усі чужі.

— Ви думаєте, що можна так зробити? — спитав я. — А от мене це непокоїть. Мені не хотілося б давати вам недобрі поради.

— Давід, крім вас, у мене тут немає друзів.

— Біда в тому, що я надто молодий, щоб бути вашим другом і давати поради, яких ви слухалися б. Я не бачу іншого виходу і все ж повинен застерегти вас.

— У мене не лишається вибору, — сказала дівчина. — Мій батько повівся зі мною негарно, і це не вперше. Мене кинули вам на руки, наче мішок з борошном, і я повинна подбати насамперед, щоб було добре вам. Якщо ви хочете забрати мене — це було б дуже добре, якщо ж ні… — вона обернулась і взяла мене під лікоть, — Давіде, я боюсь.

— Однак я повинен застерегти вас, — знову почав я, але одразу згадав, що гроші мої і не слід виказувати надмірну скупість. — Катріоно, — вів я далі, — тільки зрозумійте мене правильно: я намагаюся виконати свій обов'язок щодо вас! Я їду в це незнайоме місто, щоб жити там одиноким студентом, а тут несподівано виявляється, що ви можете трохи пожити зі мною, бути начебто моєю сестрою. Сподіваюсь, ви розумієте, моя люба, що мені дуже й дуже хочеться бачити вас коло себе.

— Так я й буду у вас, — підхопила вона. — Значить, вирішено.

Я знав, що обов'язок вимагав від мене говорити ясніше, і добре розумів, що це було найбільшою плямою на моєму сумлінні, за яку, на щастя, мені не довелося розплачуватись дорогою ціною. Раптом пригадалося, як її налякали слова про поцілунки в листі Барбари. А хіба я міг бути сміливішим, хоч усе й залежало від мене? Крім того, я справді не бачив іншого виходу. Та й мої почуття штовхали мене на цей крок.

Тільки-но ми проминули Хег, як Катріона почала шкутильгати і далі ледве йшла. Двічі вона відпочивала, мило перепрошуючи мене, називала себе недостойною дочкою гірського краю та своїх предків, журилася, що завдає мені клопоту. Виправдовувалась вона тим, що, мовляв, не звикла ходити взутою. Я порадив їй роззутися, скинути панчохи і йти босоніж, але дівчина звернула мою увагу на те, що тут жінки навіть польовими дорогами ходять взутими.

— Я не повинна ганьбити свого брата, — зауважила вона і всю дорогу була весела, хоч і дуже бліда.

Та от, нарешті, і місто. Ми зайшли в сад, посипаний чистим піском, над головою склепінням перепліталися віти дерев, трохи нижче розрослися дбайливо підстрижені кущі, і всю цю природну красу доповнювали алеї та альтанки. Катріону я лишив у саду, а сам пішов до свого кореспондента. Там узяв грошей і попросив порекомендувати мені пристойну квартиру десь у затишному куточку. Потім, довідавшись, що мій багаж ще не прибув, я попросив його поручитися за мене перед господарями квартири і попередити їх, що потрібно буде дві кімнати, бо деякий час зі мною житиме сестра. Усе було б гаразд, коли б містер Бальфор у своєму рекомендаційному листі, в якому, до речі, повідомляв найменші дрібниці, хоч би словом натякнув про сестру. Я помітив, як насторожився голландець, і, дивлячись на мене поверх своїх велетенських окулярів, цей немічний, хворобливий чоловік, що нагадував чимось хворого кролика, влаштував мені ретельний допит.

Тоді я по-справжньому спанікував. Уявив, що може бути, коли він повірить моїй вигадці, запросить дівчину до себе в дім і я приведу її. Доведеться розплутувати складний клубок, і може трапитись, що я зганьблю ім'я дівчини і своє власне. Тому я поквапився змалювати йому вдачу сестри. Вона, мовляв, надто сором'язлива, дуже боїться зустрічі з незнайомими, і тому я лишив її саму в міському саду. Коли я вже ступив на стежку обману, то мусив діяти так, як діють усі брехуни в світі, тобто занурювався в брехню все глибше й глибше, додаючи безліч нікому не потрібних подробиць і плетучи байки про хворобливість міс Бальфор та про її самотнє дитинство. Коли здавалося, що вигадкам моїм не буде кінця, свідомість моя раптом проясніла, і я густо почервонів, зрозумівши непристойність своєї поведінки.

Старого не так легко було обдурити, і він, звичайно, охоче відкараскався б од мене. Але він був насамперед діловою людиною і добре розумів, що, незалежно від моєї поведінки, гроші у мене є, а тому послав зі мною свого сина за провідника і поручителя в справі найму квартири. Хоч-не-хоч, а його довелося познайомити з Катріоною. Бідолашне, миле дитя! Дівчина вже встигла трохи відпочити і повеселішала. Зустріла вона нас чудово, взяла мене за руку й так невимушено називала братом, що мені важко було наслідувати її. Та, намагаючись допомогти мені, Катріона була занадто люб'язною з голландцем, і я подумав, що міс Бальфор надто вже швидко втратила свою соромливість. Було ще й інше ускладнення: ми розмовляли на різних діалектах.

Я говорив діалектом мешканців низинного краю, чітко вимовляючи кожне слово, вона ж — мовою горян з помітним англійським акцентом, тільки значно красивіше, хоч і не могла похвалитися знанням англійської граматики. Як бачите, ми були мало схожі на брата і сестру. Проте молодий голландець виявився досить тупуватим парубійком, у нього не вистачило глузду помітити привабливість Катріони, і цим він викликав у мене презирство. Як тільки ми домовилися про все з хазяйкою квартири, юнак одразу ж пішов, лишивши нас з Катріоною на самоті, і це було його найкращою послугою.

Розділ двадцять четвертий

ДОКЛАДНА ІСТОРІЯ КНИЖКИ ДОКТОРА ГЕЙНЕКЦІУСА

Квартира, яку ми знайшли, містилася на горішньому поверсі будинку, що тулився до каналу. До наших послуг були дві суміжні кімнати, і в кожній з них, за голландським звичаєм, у підлогу було вмуровано камін. Вікна кімнати виходили в один бік, а тому краєвид був однаковий: верхівка дерева, що росло десь унизу на крихітному подвір'ї, шматочок каналу, кілька будинків у голландському стилі і трохи далі шпиль церкви, на якому висів повний набір дзвонів — ми не раз захоплювалися їхньою чарівною музикою. Коли на небі хоч на мить з'являлося сонце, воно неодмінно відвідувало і наше житло. З таверни, що стояла неподалік од нашого будинку, нам приносили досить-таки смачні страви.

Першу ніч ми обоє, особливо Катріона, були страшенно стомлені, тому майже ні про що не говорили, і тільки-но дівчина повечеряла, я поквапився одіслати її на відпочинок. Наступного ранку я передусім написав записку Спротту, щоб той переслав її речі, а потім кілька слів Алану на ім'я його начальника. Одіславши записки, я приготував сніданок і лише тоді розбудив Катріону. Я трохи збентежився, коли вона вийшла в своєму єдиному платтячку і брудних панчохах, бо знав, що її речі прибудуть у Лейден лише через кілька днів, а дівчині необхідно було змінити одяг. Спочатку Катріона не погоджувалась, щоб я витрачався на неї, але я нагадав, що зараз вона сестра заможної людини і тому повинна відповідно зодягтися. Ми пішли по крамницях, і скоро дівчина цілком захопилася цією справою, її очі радісно заблищали. Мені подобалась її безпосередність і чистота.

Не можна описати, з яким запалом я купував речі; щоправда, мене мучили думки, ніби купив мало або недосить гарне плаття, і я весь час любувався нею в інших нарядах.

34 35 36 37 38 39 40