Гаррі волів би, щоб тарелі спорожніли якомога скоріше, і тоді можна було б почути імена обраних чемпіонів.
Нарешті золоті тарелі знову стали бездоганно чисті. Зала збуджено загула, але майже відразу стихла, коли Дамблдор підвівся. Професор Каркароф і мадам Максім стояли обабіч нього. Видно було, що вони не менш напружені й схвильовані, ніж усі в залі. Лудо Беґмен сяяв і підморгував учням. Тільки містер Кравч мав такий вигляд, ніби йому нудно й нецікаво.
— Келих майже готовий оголосити рішення, — промовив Дамблдор. — Гадаю, йому потрібно ще не більше хвилини. Коли назвуть прізвища чемпіонів, я їх попрошу зайти в оцю кімнату, — він показав на двері за викладацьким столом, — де вони отримають перші вказівки.
Він витяг чарівну паличку і зробив нею широкий помах. Одразу згасли всі свічки, окрім тих, що були всередині гарбузів. Усе довкола занурилося в напівтемряву. Серед зали тепер найяскравіше світився Келих Вогню, а його іскристе біло синє полум'я аж різало очі. Усі дивилися на нього й чекали... дехто позирав на годинники.
— Ось ось, — прошепотів Лі Джордан, що сидів недалечко від Гаррі.
Полум'я в Келиху раптом знову почервоніло і звідти посипалися іскри. Наступної миті вогонь шугнув угору, і з нього вилетів обвуглений клаптик пергаменту. Усі в залі охнули. Дамблдор упіймав цей клаптик і тримав його у витягнутій руці — щоб краще бачити при світлі вогню, що знову став біло синім.
— Чемпіоном Дурмстренґу — прочитав він голосно й виразно, — став Віктор Крум.
— Нічого дивного! — закричав Рон, коли в залі вибухли оплески та підбадьорливі вигуки. Гаррі бачив, як Віктор Крум устав із за слизеринського столу й попрямував до Дамблдора. Там він повернув праворуч, обійшов викладацький стіл і зник у сусідній кімнаті.
— Браво, Вікторе! — так голосно гукнув Каркароф, що перекричав навіть оплески. — Я знав, що ти на це здатен!
Оплески й вигуки вщухли. Тепер усі знову втупилися в Келих, що за якусь мить почав червоніти. І ось з нього вистрілило полум'я й вилетів другий клаптик пергаменту.
— Чемпіонкою Бобатону, — проголосив Дамблдор, — стала Флер Делякур!
— Це вона, Роне! — закричав Гаррі, коли дівчина, така схожа на віїлу, граціозно підвелася, відкинула назад своє довге сріблясте волосся й рушила між рейвенкловським та гафелпафським столами.
— Ой, гляньте, вони всі розчаровані, — перекрикуючи галас, Герміона кивнула на решту бобатонців. "Розчаровані" — ще м'яко сказано, подумав Гаррі. Дві дівчини, яких не обрали, обхопивши руками голови, заридали.
Коли Флер Делякур також зникла в бічній кімнаті, знову запала тиша, тільки тепер ця тиша була така напружена, що, здавалося, її можна було помацати. Зараз має визначитися чемпіон Гоґвортсу...
І ось знову почервонів Келих Вогню. З нього посипалися іскри. Вгору здійнявся язик полум'я, і Дамблдор вихопив з нього третій клаптик пергаменту.
— Чемпіоном Гоґвортсу, — оголосив він, — став Седрик Діґорі!
— Ні! — вигукнув Рон, але його не почув ніхто, крім Гаррі — настільки гучним було ревіння, що долинуло з за сусіднього столу. Всі гафелпафці зірвалися на ноги, стали кричати й тупати по підлозі, а Седрик тим часом проминув їх з широкою усмішкою і попрямував до кімнати за вчительським столом. Оплески на честь Седрика не вщухали так довго, що минув певний час, поки Дамблдор зумів заговорити знову.
— Чудово! — радісно вигукнув Дамблдор, коли нарешті запанувала тиша. — Ось ми й маємо трьох наших чемпіонів. Я впевнений, що ви всі, зокрема й решта учнів Бобатону та Дурмстренґу, будете з усієї сили підтримувати своїх чемпіонів. Підбадьорюючи чемпіонів, ви зробите гідний внесок у...
Але Дамблдор зненацька зупинився, і всі побачили, що саме перебило його промову.
Вогонь у Келиху знову почервонів. З нього сипонули іскри. Вгору раптом шугонув довжелезний язик полум'я, який виніс іще один клапоть пергаменту.
Дамблдор автоматично простяг руку й схопив пергамент. Витяг його перед собою і глянув на ім'я, що було в ньому. Запала тривала тиша. Дамблдор дивився на аркуш у своїх руках, а всі в залі дивилися на Дамблдора. Аж ось він прокашлявся і прочитав:
— Гаррі Поттер.
— РОЗДІЛ СІМНАДЦЯТИЙ —
Чотири чемпіони
Гаррі сидів і розумів, що на нього дивляться всі присутні у Великій залі. Він був приголомшений. Він просто занімів. Це явно був сон. Він щось не те почув.
Оплесків не було. Залу поступово заповнювало гудіння, ніби туди залетіли розлючені бджоли. Деякі учні повставали, щоб краще бачити Гаррі, який завмер на своєму стільці.
За вчительським столом зірвалася на ноги професорка Макґонеґел. Вона проскочила повз Лудо Беґмена та професора Каркарофа й наполегливо зашепотіла щось на вухо професорові Дамблдору, що слухав її трохи насупившись.
Гаррі обернувся до Рона з Герміоною. За їхніми спинами він побачив решту ґрифіндорців, що стежили за ним з роззявленими ротами.
— Я не подавав свого прізвища, — безпорадно сказав Гаррі. — Ви ж самі знаєте.
Рон з Герміоною дивилися на нього не менш безпорадно.
Професор Дамблдор випростався за вчительським столом, киваючи професорці Макґонеґел.
— Гаррі Поттер! — вигукнув він знову. — Гаррі! Прошу підійти сюди!
— Іди! — прошепотіла Герміона й легенько підштовхнула Гаррі.
Гаррі звівся на ноги, наступив на краєчок мантії і мало не впав. Тоді рушив між ґрифіндорським та гафелпафським столами. Ця дорога видавалася нескінченною. Учительський стіл ніяк не наближався, і Гаррі відчував на собі сотні очей, що пронизували його наскрізь. Гудіння в залі дедалі сильнішало. Йому здавалося, що минула година, доки він нарешті опинився перед Дамблдором. Погляди всіх учителів були спрямовані на нього.
— Ну... заходь у двері, Гаррі, — сказав Дамблдор. Він не всміхався.
Гаррі рушив повз учительський стіл. Скраю сидів Геґрід. Він не підморгнув Гаррі, не помахав рукою, і взагалі не привітав його, як звично. Він лише приголомшено дивився на нього, як і решта присутніх. Гаррі зайшов у бічні двері й опинився у меншій кімнаті, прикрашеній портретами чарівників та чарівниць. У каміні навпроти затишно гуло полум'я.
Коли Гаррі зайшов, усі обличчя на портретах повернулися до нього. Він навіть побачив, як одна суха й зморшкувата відьма перестрибнула зі свого портрета в сусідній, де був зображений чаклун з вусами, наче в моржа. Зморшкувата відьма щось зашепотіла йому на вухо.
Віктор Крум, Седрик Діґорі та Флер Делякур зібралися біля каміна. Їхні силуети на диво ефектно вимальовувалися на тлі вогню. Згорблений Крум замислено притулився до каміна трохи осторонь від інших. Седрик стояв, заклавши руки за спину, і поглядав на вогонь. Флер Делякур озирнулася, коли зайшов Гаррі, й відкинула з чола своє довжелезне сріблясте волосся.
— Шчо т'аке? — спитала вона. — Нам т'репа п'овертатисья в Залю?
Вона подумала, що він приніс якесь повідомлення. Гаррі не знав, як і пояснити те, що сталося. Він просто стояв і дивився на трьох чемпіонів. Його вразило, які вони всі високі.
Ззаду затупотіли чиїсь кроки, і до кімнати забіг Беґмен. Він узяв Гаррі за лікоть і провів далі вперед.
— Неймовірно! — пробурмотів він, стискаючи Гарріну руку. — Просто надзвичайно! Панове... панночко, — додав він, підходячи до каміна й звертаючись до трьох чемпіонів. — Дозвольте відрекомендувати. .. хоч як це й химерно звучить... четвертого Тричаклунського чемпіона!
Віктор Крум випростався. Його насуплене обличчя ще більше спохмурніло, коли він глянув на Гаррі. Седрик напружено міркував, поглядаючи то на Беґмена, то на Гаррі, ніби не був певний, що правильно почув. А от Флер Делякур змахнула волоссям, усміхнулася й сказала:
— Дьюже смішьний жагт, містеге Б'еґмен.
— Жарт? — повторив збентежено Беґмен. — Та ні, аж ніяк! Келих Вогню щойно викинув Гарріне ім'я!
Крум трохи насупив свої густі брови. Седрик і далі мав чемно розгублений вигляд.
Флер насупилася. — Алє ж тут явна п'омилька, — зневажливо кинула вона Беґменові. — Він не може змагатисья. Він є дьюжє мольодий.
— Так... це дивовижно, — зізнався Беґмен, потираючи своє гладеньке підборіддя й усміхаючись до Гаррі. — Але ж ви знаєте, що вікові обмеження були запроваджені щойно цього року, як додатковий захід безпеки. А якщо його ім'я вилетіло з Келиха... то я гадаю, що на цьому етапі вже не можна відмовлятися... такі правила, ви вже зобов'язані... Гаррі просто мусить докласти всіх зусиль, щоб...
Знову відчинилися двері за їхніми спинами, і зайшла велика група людей: професор Дамблдор, містер Кравч, професор Каркароф, мадам Максім, професорка Макґонеґел та професор Снейп. Перед тим, як професорка Макґонеґел зачинила за собою двері, Гаррі почув з за них гудіння сотень голосів.
— Мадам Максім! — одразу вигукнула Флер, кинувшись до своєї директорки. — Вони кажють, шчьо цей маленькій хлопчік тежь буде змагатисья!
Хоч Гаррі й далі був немов очманілий, проте відчув роздратування. Маленький хлопчик?
Мадам Максім випросталася на весь свій вражаючий зріст. Головою вона зачепила люстру зі свічками, а її велетенські груди високо здійнялися під чорним єдвабом.
— Шчьо це все озьнач'ає, Дамбельдорр? — владно спитала вона.
— Я також хотів би це знати, Дамблдор, — додав професор Каркароф. Він холодно посміхався, а його блакитні очі скидалися на крижинки. — Два гоґвортські чемпіони? Я не пригадую, щоб школі господареві дозволялося виставляти двох чемпіонів — чи я не дуже уважно перечитав правила?
Він коротко й гидко реготнув.
— C'est impossible, цє неможліво, — обурилася мадам Максім, тримаючи на плечі Флер свою велетенську руку з розкішними опалами на пальцях. — 'Оґвортс не може м'ати два ч'емпіони. Це н'есправедливо.
— Дамблдор, нам здавалося, що твоя вікова лінія не допускатиме до участі надто юних кандидатів, — сказав Каркароф з тією ж холодною посмішкою, а його очі стали ще крижанішими. — Інакше ми зі своїх шкіл теж би привезли значно більше кандидатів.
— Каркароф, тут, окрім Поттера, не винен ніхто, — м'яко втрутився Снейп. Його чорні очі лиховісно поблискували. — Дамблдор не винен, що Поттер надумав порушити правила. Він це робить постійно, відколи сюди прибув...
— Дякую, Северусе, — рішуче відказав Дамблдор, і Снейп замовк, хоч його очі й далі зловісно світилися з під масного чорного волосся.
Професор Дамблдор подивився на Гаррі, а той глянув на нього, намагаючись угадати вираз його очей за окулярами, що скидалися на півмісяці.
— Гаррі, ти клав своє прізвище у Келих Вогню? — спокійно спитав Дамблдор.
— Ні, — відповів Гаррі.