Поскочін раптом підійшов до неї і спокійно витер об неї свої бутси. Його зрозуміли.
взуття™ М°ВЧКИ ПІДХ°ДИЛИ й чистили об украдену сукню
7 В. Нікуль
493
Невдовзі на підлозі барака лежала брудна неприваблива ганчірка...
— Питання можна зняти з порядку денного,— оголосив Здибнєв.
Ці дні, проведені в бараках Екіпажу, були найзаклятіщі в біографіях юнг. За огорожею з колючого дроту флот уже майорів вимпелами, він кликав їх до себе сиренами мїно-посців, будив юнг по ночах сумними завиваннями підводних човнів, а вони, мов неприкаяні, вилежувалися иа нарах і чекали...
Чекали, коли збереться остання для них комісія, щоб розподілити юнг по кораблях.
Савка зручно вмостився на нарах поміж друзями — ліворуч Коля Поскочін, а праворуч Назипов. Вони тихенько розмовляли.
— Не всім пощастить! Нам простіше, ми ж відмінники, зможемо вибирати...
Тут, на цих нарах, вони пошепки, нікому не заважаючи, подовгу відшліфовували діамантові грані своїх найпотаємві-ших мрій.
Мазгут, ніби ошпарений, вибіг з комісії.
— Нічого не розумію. Обіцяють одне, а роблять інше. Чого тоді людям даремно голови морочити?
З'ясувалося, що його призначили в команду ТАМ-216.
— А що за команда — не кажуть,— по-справжньому обурювався Мазгут.
— Скажи, що ти відмінник. Право вибору кораблів за тобою... Не лови гав! На який біс потрібна тобі ця хтозна-яка команда? '
— Я так і сказав,— виправдовувався Мазгут.— А вони мені, наче папуги, повторюють одне й те саме: "Ось побачиш! Будеш задоволений". А я якраз не задоволений. Можливо, запроторять на зимовище й буду там загоряти: ті-ті, та-ті-та, та-та-ті...
Настрій у Савки зіпсувався. Його заповітна мрія про есмінці раптом косо відпливла в самісінький кінець коридора й завернула до холодних гальюнів, звідки тхнуло сухопутною хлоркою. Викликали юнг на комісію нарізно — то радиста, то боцмана, то стернового. Вискочив звідти один моторист, зніяковілий і розгублений.
— Мене як випяток — на підводні човни, але спочатку ремонтуватиму дизелі на березі. Призначений слюсарювати в плавмайстернях.
Він не втрачав надії: у нього був шанс перебратися в дизельний відсік підводного човна. Вийшов з комісії Мишко Здибнєв. ^ гаразд. Ніяких палиць у колеса не встромляли-
— А куди тебе г
— Готували в боцмани торпедних катерів, ось і направили па те-ка. Півроку бойового стажування, потім — у ту-
рЄЛСавка помітив, що Синяков кусає губи,— напевне, заздрив. . . —
Невдовзі й Огурцова запросили в комісію. Тут розташувався грізний синкліт кадрового відділу флоту, снували з папками особистих справ вишколені писарі, біля вікна з цигаркою в зубах, закутавшись хусткою, сиділа літпя друкарка. Савка відрекомендувався.
Спочатку — легке невимушене опитуванння, для побіжного знайомства:
— Ленінградепь? Син комісара? Сирота?
На всі запитання Савка відповів ствердно. Від хвилювання крутив у руках безкозирку, граючись нею, мов колесом.
— Вам,— сказали йому,— надане право самому вибрати для себе клас кораблів. Будь-який! Крім лінкорів і крейсерів, яких па Північному флоті поки що немає. Не пропонуємо вам і підводні човни, бо для служби під водою потрібні особливі знання, яких ви не маєте... Слово за вами! Вибирайте...
Райська жар-птиця сама летіла йому в руки.
— Есмінці,— видихнув із себе Савка.
— Які? —запитали його.— На нашому театрі вони двох типів. Уславлені, але застарілі "новики" і найновіші ескад-реиї "сімки". Які вам більнге до вподоби?
Савка зметикував швидко:
— На "новиках" починав службу ще мій батько. А мені вони вже не зовсім підходять... Хочу на "сімки", хоч ніколи їх і не бачив.
Члени комісії переглянули якісь папери, пошепотілися між собою і, різко відсовуючи стільці, разом встали:
— Юнга Ес Огурцов, ви служитимете стерновим на Чер-воііоіірапорігому ескадронному міноносці "Грізний". Вітаємо вас. Ідіть на оформлення розпорядження. А ввечері в бухту Ваєнга піде машина...
Савка кулею вилетів у коридор.
— На "сімки"! Ура, я — на "Грізний"!
— їудово! — привітав його Коля Поскочін.— Тридцять вузлів тобі гарантовано.
— А де бідний Мазгут?
— Та оно... закурив навіть. У відчаї...
— А тебе, Колю, ще не викликали?
— Чекаю. І ніяких кораблів не проситиму. Хай комісія сама призначить мене, в ту дірку, яку треба заткнути мною...
Звичайно, це було благородно, але Савка все-таки натякнув:
— Стривай-но, а ти не програєш зі своїм донкіхотством?
— Ні! Якщо треба скуштувати шилом патоки — я згоден...
З комісії Коля вийшов з незрозумілою усмішкою:
— Чого тобі так довго голову морочили? — запитав його Савка.
— Та там один капітан-лейтенант виявився розумною людиною. Ми розмовляли з ним англійською мовою. '
Савка й усі інші юнги були здивовані:
— А хіба ти вмієш по-іпгліш? І від нас приховував?
— А для чого? Адже той, хто має мускус у кишені, не кричить про це на вулиці: запах мускусу й так відчують. У моїх документах ця обставина була зазначена і зараз, здається, зіграла свою-роль.
— То кудн теб& призначили?
— Я закріплений за таємничою командою ТАМ-216.
— Мазгут! — вигукнув Савка.— Швидше йди ,сюди! Ось тобі товариш .по розгадуванню шарад та кросвордів, Ха-ха-ха!
Мазгут стурбовано зазирпув у ясні очі Поскочіна.
— Братику! Куди ж нас з тобою пошлють?
— А чого ти передчасно вібруєш?
— Хоч би сказали прямо, не затьмарювали мозок.
— Припини! — відповів Коля.— Ніхто й не затьмарює. Просто не кажуть. Давай, Мазгуте, загодя вважати, що нам дуже поталанило. .
І ніби підтверджуючи ці слова, в коридорі .барака раптом з'явився лейтенант у плащі з дорогого габардину. Золоті погони стирчали над його плечима, ніби нрильця доброго ангела.
— Хто тут призначений у команду ТАМ-216?
— Я,— ступив крок до нього Поскочін.
— ї я,— рушив уперед Назипов.
— Дуже приємно. Рррадий,— вимовив лейтенант розкотисто.— Рррадис'т і стерновий? Сподіваюся, поганих спеців мепі не дали...
— А куди ми зараз, товаришу лейтенант?
— Спочатку на переобмундирування. Вам шитимуть нову форму. З офіцерського сукна. Фланелівки теж, звичайно, пе з фланелі.
Юнги пішли за пим, але він, обернувшись, раптом розвів руками:
_ Куди ви? Попрощайтесь зі своїми товаришами.
— А хіба...— почав Коля.
,_ Так — відповів лейтенант,— тепер не скоро ви їх помчите.
Савка квапливо потис руки друзям.
_ Швидко нас стало розкидати... Прощавайте, хлопці!
Двоє вже крокували зі своїм офіцером у великий світ флоту, наповнений тривогами й вітром. З тих самих тривог, з того самого вітру в барак екіпажу ввійшов велетенський чоловік. Юнги, побачивши такого велетня, охнули. Весь у собачому хутрі, одяг простьобаний "блискавками", а штани покриті шарами морської солі.
— Я з торпедних катерів. Де люди? Забираю.
Він повів за собою боцманів, як Дід Мороз виводить дітей на веселе заметільне свято. Тільки тепер Савка помітив, що Синяков залишився в бараці, тинявся по кутках.
— А чому тебе не взяли на катери?
— Разом поїдемо до Ваєнги. Мене туди запхали на есмінці... Звичайно, не боцманом, а — в боцманську команду.
У ці боцманські команди, як правило, зараховували матросів, які не мали флотської спеціальності. Ну от і догрався Вітька!
— Наплювати мені на все,— сказав він, хизуючись.— Мені б до1 самодіяльності дістатися. Та щоб в ансамбль флоту проскочити. Я там заспіваю... краще від вас усіх! Такі, як я, не пропадуть.
Крізь вікно барака Савка бачив, як у завірюсі, тримаючи в руці речовий мішок, бадьоро крокував Мишко Здибнєв. Флот був один, але кораблі па ньому різні. Кораблі розкидало, як і людей. Савка всю війну не зустрічав Здибнєва, але ім'я його часто траплялось йому на очі у флотській прееї. Після сміливих атак у Варангер-фіорді газети часто друкували портрети Мишка. Здибнєв був сфотографований У кулеметній турелі, від обличчя лише овал, голову боцмана щільно облягав штормовий шолом бійця. І зустрічалися вопи в одному поїзді і в одному вагоні — після війни. Савка їхав у Ленінград, а Здибнєв — у Москву на парад Перемоги як представник Північного флоту. Цей героїчний ф"от Дибнєв представляв дуже переконливо: груди колесом, вусища руді, плечі сажневі, а під брязкітливими рядами ме-* далей не видно сукна фланелївки...
Савка додивився до кінця, як заметіль закрутила сліди боцманів, які йшли на свої кораблі — на життя чи на смерть!
Нарешті від дверей почулося довгождане:
— Увага! Машина до Ваєнги... Кому на есмінці?
Савка схопив Синякова за рукав, потяг його з барака:
— Це но нас... Ходімо швидше. Наша черга!
ЕПІЛОГ ЧЕТВЕРТИЙ
(Написаний Савою Яковичем Огурцовпм)
Була, якщо я не помиляюся, рання весна 1944 року. Стомлені есміпці погойдувалися біля пірсів Ваєнги. Я щойно вмінився з вахти, раптом мене крізь люк гукають зверху:
— Шднімайся нагору! Тебе двоє не наших запитують... Вийшов я на пірс, на протилежному кінці його, бачу,
стоять двоє хлопців. На спинах їхніх курток проштамповані великі літери ТАМ-2ІН. Підходжу ближче. Самі вони високі, аж чорні від засмаги. Під куртками в них не тільняшки, а светри з добротної вовни.'
— Не впізнаєш? — запитують.— А ти, волоцюго, теж виріс.
Переді мною стояли Коля Поскочін і Мазгут Назипов.
— Не чекав,— кажу їм.— Де ви встигли так загоріти?
— Даю точну адресу: штат Флоріда! — відповів мені Коля.— А загоряли на пляжах Майамі.
Я навіть не зовсім повірив:
— Не мели дурниць. Говори до діла —-— звідки ви взялися?
— А я й кажу — прийшли з Фріско, як називають Сан-Францїско американці." Таке собі містечко... Запитай у Маз-гута, він тобі підтвердить, що Сан-Франціско дуже схожий на його рідний Касимов!
А сам заливається сміхом. Мазгут додав серйозно:
Це правда. Зробили два переходи через Атлантику. Привели корабель, побудований для Північного флоту... Лише тиждень тому спали в "особистій спальні його величності"^— у Скапа-Флоу в Англії, потім пішли в Рейк'явік, на рейді там ковтнули з танкерів палива й рвонули на дизелях — додому!
Коля запрошував мене до себе:
— Ходімо! Взагалі наш ТАМ-2І6 звичайний конвойний
тральщик, але союзники такі коробки називають корветами У нас там справжній сервіс, спочатку навіть гидко було. Штани прасує машина, картоплю чистить машина, білизну пере й викручує машина. Хочеться пити —— натисни на кнопку, й будь-яка вода з сиропом, гаряча чи холодна, струменем ллється тобі в рот. Матросові нема чого робити — лише вахту неси!
За сопкою хлопці побачили короткі, немов пальці, щогли незнайомого корабля.