Боюся, щоб Клепка без мене там не наговорив чогось зайвого. Він чомусь не любить міліціонерів.
Клепка й Кубик сіли знову в машину. Міліціонер поставив гусеничний мотоцикл спереду й, зачепивши машину гаком, потягнув її на буксирі в міліцію.
Розділ тридцятий
Як Незнайко загубив чарівну паличку
Коли Незнайко і його супутники прибули в зоопарк, донь уже був у повному розквіті. Весь ранок у них змарнувався на розмови й на поїздку з Клепкою, вони сильно зголодніли й пішли обідати в їдальню. Свої розшуки в зоопарку друзі вирішили почати з того місця, де побачили трьох ослів. Однак цього разу вони нікого не побачили за огорожею. Двері хлівчика були відчинені навстіж. На всяк випадок, Незнайко переліз через огорожу й, пробравшись до хлівчика, заглянув усередину. У хлівчику було порожньо.
Набравшись терпіння, мандрівники стали блукати по зоопарку, зазираючи в усі закутки. На очі їм попадалися найрізноманітніші тварини, але осла так і не пощастило зустріти. Обійшовши все навкруг, наші друзі повернулися на те місце, звідки розпочали свої розшуки, й побачили за огорожею малючку в біленькому фартусі, яка вимітала з хлівчика сміття.
— Скажіть, будь ласка, ви не знаєте, де тут осел? — звернувся Незнайко до прибиральниці.
Малючка перестала мести й, спершись на мітлу, запитала:
— Який осел?
— Ну, такий, звичайний, з копитцями…
— Ах, такий! А для чого вам той осел? Осел — він і є осел. Що в ньому цікавого?
— Ну, нам хотілося на нього подивитися. Весь зоопарк обійшли, а осла не бачили.
— Гм, — сказала прибиральниця, — були тут у нас три осли, та всі троє десь поділися. Тут плещуть усілякі нісенітниці, та ви не вірте! Неначе чаклунство, чи що, якесь… Дурниці все! Ніякого чаклунства нема! Просто їх вивели звідси оці самі… шелихвости… тобто тьху!., вітрогони, а не шелихвости. Ніякого порятунку від цих вітрогонів нема! Тепер у місті таке шалапутство пішло, що і-і! Слона з клітки поцуплять — і то не помітиш!
— Ну, слона, мабуть-таки, не поцуплять, — сказав Незнайко.
— Чому не поцуплять? Поцуплять! — махнула рукою прибиральниця. — Нам і так наказали придивлятися пильніше. Всякого буває… Тут і звірі хижі, й гади отруйні. Вони тебе розірвуть і вжалять. А що, коли який-небудь вітрогон змію випустить? А довкола ж місто! Отож!
— А де той осел, якого на вулиці знайшли? — запитав Незнайко. — Колись у газетах писали, що на вулиці знайшли безпритульного осла й відвели в зоопарк.
— Ах, того! — усміхнулася прибиральниця. — Цього осла тут і не було. Помилка сталася. Його й не в зоопарк здали, а в цирк. А в газеті помилково написали, що в зоопарк, а ми його тут зроду не бачили.
— Значить, у цирку є той осел? — з надією запитала Кнопочка.
— Є, є, а то як же! Я сама його позавчора бачила, коли в цирку була. Спритненький такий ослик, правду кажу, тільки що невчений! Він у них там таратаєчку возить, та ще клоуни на ньому верхи їздять. Ну нічого, незабаром його яких-небудь штук навчать.
Мандрівники попрощалися з прибиральницею і відійшли вбік.
— От пощастило! — зашепотів, сяючи від щастя, Незнайко. — Значить, Листочок у цирку. А ми його тут шукали! Ну нічого. Зараз підемо в цирк, а завтра почнемо шукати цих трьох ослів-вітрогонів. Я їх одразу впізнаю, як тільки зустріну. В них у всіх такі маленькі веснянкуваті носи.
Незнайко та його супутники пішли до виходу. Минаючи мавпячі клітки, вони зупинилися, щоб подивитися на мавп. Одна мавпа була дуже потішна, й Незнайкові спало на думку її подражнити. Він узяв чарівну паличку й, просунувши її крізь пруття клітки, старався ткнути мавпу в морду. Мавпа сердито насупилась, потім як ухопить паличку й вирвала в Незнайка з рук! Незнайко остовпів.
— Дивіться, що вона зробила… — пробелькотів він засмученим голосом.
— Що це? Ти віддав паличку мавпі? — закричала Кнопочка.
— Я не давав, а вона взяла, — розвів Незнайко руками.
— Якби ти не тикав їй паличкою в морду, вона б і не взяла!
— Нічого! Зараз відберу.
Незнайко просунув крізь пруття руку, стараючись одібрати в мавпи чарівну паличку, але мавпа відскочила од ґрат подалі, й він ніяк не міг до неї дотягтися.
— Ах ти, відьма! — пробурчав Незнайко. — Віддай сюди паличку, кажу тобі!
Але мавпа й не думала виконувати наказ Незнайка. Замість цього, вона стала стрибати по всій клітці, ні на мить не випускаючи палички з рук. Потім вона вскочила на гойдалку, що висіла посеред клітки, й почала гойдатися, весь час позираючи скоса на Незнайку, неначе знущалася з нього.
— Єхидна тварюка! Віддай паличку! — лаявся Незнайко. — Ну нічого, їй все одно набридне з паличкою носитись, і вона її кине.
Тим часом вечоріло. Почулися свистки сторожів, які попереджали відвідувачів, що зоопарк скоро закриється. Публіка рушила до виходу. Скоро навкруги було пусто, й лише Незнайко, Кнопочка й Пістрявенький крутилися біля мавпячої клітки. Мавпі зрештою набридло носити в руках паличку, й вона її кинула. Паличка впала в найдальшому кутку клітки.
— Треба якось залізти в клітку, — сказав Незнайко.
Про те, щоб пролізти крізь пруття, годі було й думати, але, придивившись, Незнайко помітив, що в клітці були решітчасті дверці, закриті на засувку.
Озирнувшись навсібіч і помітивши, що поблизу нікого нема, Незнайко виліз на бар'єр, яким була огороджена клітка, витягнув болта, що закріпляв засувку, й почав відчиняти дверці. Це виявилося важче, ніж він гадав, бо засувка ходила туго й ніяк не хотіла висовуватись. Незнайко вчепився в засувку й смикав з такою силою, що затряслася клітка. Нарешті засувка почала піддаватись, але в цей час з-за рогу виткнувся сторож із мітлою й закричав:
— А ти що ж це, сатано, робиш, га? Мавпу випустити хочеш? Ось я тобі!
Незнайко поспішно стрибнув з бар'єра, але сторож устиг схопити його за комір.
— Там моя паличка! — запхикав Незнайко, намагаючись вирватись.
Але сторож тримав його міцно.
— Я тобі дам паличку! Ось відведу тебе в міліцію — там тобі покажуть паличку! — грозився він і потяг Незнайка до виходу.
Кнопочка й Пістрявенький бігли попереду по доріжці й злякано озиралися на сторожа.
— Слово честі, там моя паличка! Мавпа відібрала в мене паличку, — правив своєї Незнайко.
— А ти, мабуть, дражнив її цією паличкою? Мабуть, тикав їй паличкою в морду, га?
Сторож вийшов з Незнайком на вулицю і роздивлявся на всі боки — видно було, шукав міліціонера.
— Я більше не буду! Слово честі, не буду! — благав Незнайко.
— Отож! — вигукнув сторож, відпускаючи Незнайка. — Ну йди та більше не вітрогонствуй тут. Іншим разом не відпросишся так просто!
Сказавши це, сторож відпустив Незнайка, після чого замкнув ворота й пішов. Кнопочка й Пістрявенький підійшли до Незнайка.
— Чому ж ти не сказав сторожеві, що ця паличка не проста, а чарівна? Напевно, він думав, що це якась звичайна палиця, — сказав Пістрявенький.
— А ти розумієш, що кажеш? — сердито відповів Незнайко. — Коли сторож дізнається, що це чарівна паличка, він забере її. Буде він оддавати нам чарівну паличку! А ви от скажіть-но краще, навіщо обоє із зоопарку вилізли? Вам треба було залишитися там і постаратись дістати чарівну паличку з клітки. Тепер ось ворота зачинені… Як пролізеш туди?
— Бракувало, щоб я ще по паличку в клітку лазила! — надувши ображено губки, відповіла Кнопочка.
— Ну, коли не ти, то Пістрявенький міг полізти.
— Ні, я теж не хочу в клітку, — відповів Пістрявенький. — Та й навіщо нам паличка? Тут і без чарівної палички є все, чого забажаєш. Їсти хочеш — будь ласка. В кіно чи театр — будь ласка. На автомобілі кататися — катайся хоч цілий день, поки голова не запаморочиться. Навіть, стрибати й літати на автомобілі можна без ніякого чародійства.
— Ех ти, дурню! — роздратовано відповів Незнайко. — Та хіба чарівна паличка потрібна нам, щоб на автомобілі кататись? Нам треба Листочка виручити з біди і од вітрогонів місто визволити. Невже всі повинні через цих вітрогонів страждати?
— А, ну тоді це так, — згодився Пістрявенький.
— Тепер у нас буде такий план, — сказав Незнайко. — Зачекаємо, коли стемніє, а тоді поліземо через паркан. У темряві можна буде залізти в клітку, ніхто й не побачить.
— Ну, з мене досить! — сказала Кнопочка. — Я їду в готель.
— Отже, відступаєш перед труднощами? — запитав Незнайко.
— Так, відступаю. Я не можу на паркани лазити, — рішуче відповіла Кнопочка.
— Виходить, по-твоєму, Листочок може залишатись ослом, а я нічого не повинен робити?
— Я відчуваю, що ти тут ще наробиш такого, що й не розсьорбаєш. Було б краще, якби ти зовсім нічого не робив.
З цими словами Кнопочка повернулась і пішла до автобусної зупинки.
— Нехай вона йде, Пістрявенький, а ти залишайся, — сказав Незнайко. — Ти мені можеш знадобитися. Тут паркан дуже високий, ти мене підсаджуватимеш! Ходімо далі — може, там легше перелізти.
Вони пішли уздовж паркана й, дійшовши до рогу, звернули в провулок. Тут справді паркан був трохи нижчий.
— Зачекаємо, поки стемніє, — сказав Незнайко.
Вони зупинились під парканом і стали ждати. Небо поступово стемніло. На ньому засвітилися зорі. Над дахами будинків піднявся оранжевий, як великий апельсин, місяць.
— Тепер пора, — сказав, озираючись навсібіч, Незнайко. — Підсаджуй мене!
Пістрявенький став підштовхувати його знизу. Незнайко видерся на паркан і всівся на ньому верхи.
— Тепер ти лізь, — прошепотів він, подаючи Пістрявенькому руку.
— Може, я краще зачекаю тебе тут? — сказав Пістрявенький.
— Ні, ти мені там пригодишся. Вартуватимеш біля клітки, щоб не підійшов сторож.
Пістрявенький видерся за допомогою Незнайка на паркан, після чого вони обидва зіскочили з другого боку й упали прямо в рів.
— Слухай, я в якусь яму скотився! — запхикав Пістрявенький.
— Тс-с! — засичав на нього Незнайко. — Сиди тихо!
Якийсь час вони сиділи, затамувавши віддих, і напружено прислухалися.
Навкруги було тихо.
— Нічого, — сказав Незнайко. — Здається, ніхто не чув. Ходімо потихеньку.
Вони вилізли з канави й рушили вперед серед заростей трави й квітів. Незнайко ступав нечутно, мов кішка, а в Пістрявенького весь час під ногами щось тріщало.
— Тихше ти! — шипів Незнайко.
Несподівано почулося гучне ревище. Пістрявенький зупинився й аж присів од страху.
— Що це? — пробелькотів він.
Ревище зробилося ще гучнішим. Від переляку в Пістрявенького заворушилося на голові волосся, а по спині забігали мурашки.
— Це, напевно, лев, — догадався Незнайко.
Ревище повторилося знову й перейшло в якесь могутнє, жахливе, кровожерливе рикання.