141. Униз же ніс пішов чиїмсь велінням... — тобто велінням незнаного Уліссові іудейсько-християнського бога, який заборонив живим людям доступ до Чистилища.
ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ СЬОМА Коло восьме. — Восьмий схов (закінчення)
4. Коли наш зір принадив інший дух... — Це інший лукавий порадник, граф Гвідо да Монтефельтро, вождь романських гібелінів, умілий полководець, який то ворогував з папським Римом, то мирився з ним. За два роки до смерті він постригся в ченці францисканського ордену кордельєрів. Помер у 1298 р.
7-12. Як сицилійський бик... — Мідник Перші запропонував агрі-гентському тиранові Фаларіду (VI ст. до н. є.) купити мідного бика, зробленого так, що коли в нього клали страчуваного і внизу розводили вогонь, то крик спалюваного перетворювався на ревіння. Щоб випробувати прилад, Фаларід умістив туди самого винахідника.
19-20. О ти, хто в нашім роді ломбардськім... — Гвідо да Монтефельтро звертається до Віргілія, почувши, як той відпустив Улісса (Одіссея) словами, вимовленими ломбардським наріччям (П. І, 68-69), і хоче дізнатись від нього про долю Романьї, що межує з Ломбардією.
28. Романья — область Італії на північний схід від Тоскани з головними містами: Болонья, Фаенца, Імола, Форлі, Равенна, Чезена, Ріміні.
37-39. Твоя Романья вся... — В 1278 р. права на Романью, яка раніше вважалась імперською землею, перейшли до папського престолу, але влада його була лише номінальною. Більша частина романських міст і областей була в руках окремих феодальних родів, гібелінських і гвель-фських, що ворогували між собою.
40-42. Равенна з 1270 р. була під владою гвельфського роду Полен-та (герб: орел.). З 1275 по 1310 р. там правив Гвідо да Полента Старий, батько Франчески да Ріміні (П. V, 73-142). Йому підвладна була також Черв 'я на Адріатиці.
43-44. А край, що зрештою... — гібелінське місто Форлі. У 1281 р. його облягло папське військо, що складалося з французьких найманців та італійських гвельфів. Гвідо да Монтефельтро, який захищав місто, удався до воєнної хитрості і розгромив обложників, причому знищив велику кількість французів.
45. В зелених лапах нині опинився. — Незадовго до 1300 р. синьйорами Форлі стали Орделаффі, гібелінський рід, в гербі яких був зелений лев.
46. А пес Веруккйо... — Малатеста деї Малатеста да Веруккйо, батько Джанчотто і Паоло, синьйор Ріміні з 1295 по 1312 p., завзятий гвельф. Його песик, старший син Малатестіно Одноокий, що правив з 1312 по 1317 р. Гвідо да Монтефельтро не раз перемагав Малатесту.
47. Монтанья деї Парчітаті — вождь рімінських гібелінів. У 1295 р. Малатеста, борючись за владу, віроломно захопив його і ув'язнив, доручивши нагляд за ним своєму синові Малатестіно, який незабаром, з намови батька, забив свого полоненого.
52-54. Той край, де Савйо... — В кінці XIII ст. Чезена була незалежною комуною, але її подеста і капітани нерідко претендували на самовладдя, і тоді вона їх скидала.
67. Потім кордельєром... — Ченці-францисканді підперізувались вірьовкою (італ. cordillo), — звідси їх прозвання: "кордельєри".
70. Пастир головний — папа Боніфацій VIII (на папському престолі 1294-1303 pp.).
85. Ватажок новітніх фарисеїв — тобто папа.
86. Що воював в місцях, де Латеран... — У 1297 р. Боніфацій VIII оголосив хрестовий похід проти могутнього римського роду Колонна і його прибічників колоннезців, житла яких були розміщені недалеко від Латеранського палацу, папської резиденції.
89-90. Які не здобували Акри... — тобто вороги Боніфація не були ні сарацинами, що захопили в 1291 р. місто Акру, останнє володіння християн у Сирії, ні євреями, які торгували в мусульманських країнах, що християнам було заборонено.
93. Мотуз — тобто чернецький пояс Гвідо.
94-95. / як Сільвестра хворий Константин... — За легендою, до імператора Константина, який захворів на проказу, з'явилися вві сні апостоли Петро і Павло і сказали, що його зцілить святий цапа Сільвестр, який переховувався від гонінь у печері на горі Сіратті, поблизу Рима; тоді Константин призвав Сільвестра, прийняв від нього хрещення й одужав.
102. Пенестріна (нині Палестріна) — містечко поблизу Рима, де стояв замок, що належав колоннезцям. Боніфацію не вдалося взяти його силою. Тоді він пообіцяв колоннезцям повне прощення, якщо вони віддадуть йому Пенестріну. Ті погодились, папа зрівняв замок з землею, але слова свого не додержав і змусив колоннезців залишити папську область.
105. Попередник мій — Целестін V.
112. Франціск — патрон францисканського ордену, до якого належав Гвідо.
113. Чорний херувим — диявол.
136. Ті, хто на чварах наживав тягар. — Тобто ті, хто, сіючи чвари і розколи серед інших, мають для себе тягар провини і помсти.
ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ВОСЬМА Коло восьме. — Дев 'ятий схов. — Призвідники розбрату
1. Вільними від рим словами... — прозою.
8-9. У... краю Пулійському... — Пулья (лат. Апулія); тут у значенні: Південна Італія.
10. Від рук троян — в епоху Самнітських воєн (343-290 pp. до н. є.), коли римляни, нащадки легендарних троян, що припливли з Енеєм, підкоряли Південну Італію.
10-12. В довгому бою... — під час другої Пунічної війни (218-202 pp. до н. є.). В 216 p., після перемоги під Каннами, Ганнібал відіслав у Карфаген хлібну мірку золотих перснів, знятих з убитих римських вершників, як писав Тіт Лівій, який вказував, що дехто говорить навіть про три з половиною хлібні мірки.
14. Роберт Гвіскард — в XI ст. вигнав з Південної Італії сарацинів і візантійців, один із засновників норманського владарювання на півдні півострова і в Сицилії.
16. Чеперано — містечко на кордоні Неаполітанського королівства і Церковної області, біля якого в 1266 р. пулійці, тобто піддані короля Манфреда, зрадницьки відкрили дорогу військам Карла І Анжуйського, що повело до фатальної для Манфреда битви при Беневенто (Ч. III, 103-145).
18. Тальякоццо — замок, біля якого 1268 року Карл І Анжуйський, король Сицилії і Апулії, розбив Конрадіна, внука короля Манфреда. Спочатку війська Конрадіна знищили дві третини військ Карла і вдалися до грабувань і розбоїв. Тоді Карл за порадою рицаря Аларда ді Валері несподівано напав з рештою війська на Конрадіна і розбив його. Тобто Алард, не вдівши лати, без зброї здолав у бою.
31. Магомет (бл. 570-632 pp.) — засновник ісламу, нової релігії, що з'явилась після християнства і тим самим, в очах правовірного католика, внесла у світ новий розкол.
32-33. Алі — зять Магомета, убитий в 661 р. ударом шаблі по голові. Його прихильники (шиїти) утворили згодом окрему секту. Розглядаючи Алі, як творця розколу вже в самому ісламі, Данте зображує його і в Пеклі з порубаною головою.
55. Дольчіно Торніеллі з міста Новари (в П'ємонті) — глава єретичної секти апостольських братів, що проповідувала братню любов і бідність, спільність майна і жінок і скоре пришестя царства істинної справедливості. Щоб придушити цей ворожий феодальному ладові і офіційній церкві рух широких селянських мас, папа Климент V оголосив проти нього хрестовий похід. Дольчіно стійко відбивався в неприступних горах від папських військ, що складалися головним чином з жителів Вер-челлі і Новари, але повне вичерпання припасів і суворість зими змусили його здатися в березні 1307 р. Після страшних катувань його спалили на вогнищі. — Магомет бажає успіху Дольчіно, вважаючи його таким самим вождем розколу, як і він.
73. П'єр da Медічіна — представник роду, що володів містом Медічі-на, на схід від Болоньї, прославив себе як призвідник розбрату серед впливових болонських домів і серед романських феодалів.
75. Верчеллі — місто у П'ємонті; Маркабо, замок у дельті По, зруйнований на початку XIV ст.; між ними лежить долина Ломбардії, батьківщина П'єра да Медічіна.
76-90. П'єр да Медічіна передрікає, що мессер Гвідо дель Кассеро і Анджолелло да Каріньяно, найвпливовіші люди міста Фано (на Адріа-тичному морі, на південь від Ріміні), загинуть через віроломство зрадно-го тирана-почвари Малатестіно Одноокого, синьйора Ріміні. Цей одноокий володар запросить їх нібито для переговорів до прибережного містечка Каттоліки, між Фано і Ріміні, і по дорозі туди його челядь скине їх з корабля, так що вже їм було б молитися не слід біля грізної своїми вітрами гори Фокари, бо вони до неї не допливуть. Усунувши мессера Гвідо і Анджолелло, Малатестіно захопив владу над Фано.
96-102. А він тепер німий. — Це Кай Скрібоній Куріон, римський сенатор і народний трибун, що перейшов на бік Цезаря в його боротьбі з Помпеєм (49 р. до н. є.). Данте наслідує оповідання Лукана, нібито Куріон, прибувши до Цезаря^в Арімінум (Ріміні), спонукав його негайно розпочати громадянську війну.
103-108. Пліч-о-пліч... — Це Моска деї Ламберті (пом. 1243), якого Данте хотів побачити в Пеклі (П. VI, 80). Його ім'я повязане з кривавим епізодом, що послужив, за переказами, початком розділу флорентійської знаті на гібелінів і гвельфів. Це він, навівши прислів'я: "Раз почали — скінчімо!", — схилив своїх родичів і друзів убити Бондельмонте (див. прим. Р. XVI, 136-141).
ПО. Видав виск... — тобто, посилюючи пекельну муку скорботною думкою про своїх родичів.
134. Бертран де Борн, віконт Отфорський-славнозвісний провансальський трубадур другої половини XII ст., який багато воював і з рідним братом, і з сусідами і спонукав інших до війни. Під його впливом принц Генріх (1155-1183), старший син англійського короля Генріха II, підняв бунт проти свого батька, який ще за життя коронував його (звідси титул — "король"),
137-138. Ахітофел — в біблійній легенді, радник царя Давида, який заохочував його сина Авессалома повстати проти батька.
ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ДЕВ'ЯТА
Коло восьме.